Справа № 161/10867/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.
Провадження № 22-ц/802/1224/25 Доповідач: Данилюк В. А.
24 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Прядуна Ю. В.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Луцької міської ради, Державна інспекція архітектури та містобудування України про визнання права на забудову житлового будинку, скасування реєстрації декларації про готовність об'єкту до експлуатації та державної реєстрації права власності на об'єкт будівництва, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Грибан Жанни Володимирівни на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2025 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом. Свої вимоги обґрунтовує такими обставинами.
Вона, ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_5 ), не перебуваючи в шлюбі, 06 травня 2011 року на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.05.2011 року придбала 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0,1195 га, що розташована в с. Гаразджа Луцького району Волинської області, кадастровий №0722885000:02:001:0268, право власності на яку зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
23 квітня 2013 року вона, ОСОБА_1 , отримала в дар згідно Договору дарування 54 частки земельної ділянки загальною площею 0,1195 га, що розташована в с. Гаразджа Луцького району Волинської області, кадастровий № 0722885000:02:001:0268, право власності на яку зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тобто в період часу з 06 травня 2011 року по 23 квітня 2013 року вона у відповідності до законодавства України набула права власності на земельну ділянку загальною прощею 0,1195 га, що розташована в с. Гаразджа Луцького району Волинської області, кадастровий № 0722885000:02:001:0268.
На цій земельній ділянці вона розпочала будівництво житлового будинку.
На даний час будівництво даного будинку фактично не закінчено, що підтверджуються фотознімками, які додаються до позову.
Незважаючи на те, що будівництво житлового будинку не завершено, вона дізналася, що невідомим чином, за невідомими для неї обставинами відповідач у справі ОСОБА_4 без її участі, без її відому та її згоди виготовив технічний паспорт на житловий будинок від 05.03.2021 року, заповнив від її імені заяву про реєстрацію Декларації про готовність об'єкта до експлуатації будинку за № ВЛ161210325214, в яку вніс неправдиві відомості про завершення будівництва та, підробивши її підпис, подав її від її імені до Державної інспекції архітектури та містобудування України, при цьому в декларації зазначив належні йому номери контактного зв'язку (номери телефонів НОМЕР_1 в заяві та 0994012946 в декларації).
В результаті таких дій недобудований житловий будинок був прийнятий в експлуатацію. В подальшому без її участи, відому та згоди було здійснено державну реєстрацію права власності на її ім'я на об'єкт нерухомості, що розташований на вказані земельній ділянці - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , який насправді був незавершеним будівництвом, тобто будівельними матеріалами.
Разом з тим вона, як власник цього майна, не вчиняла жодних дій на здійснення цієї реєстрації, а також не уповноважувала нікого з третіх осіб на такі дії.
Згідно з витягом № 251302552 від 05.04.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на цей об'єкт, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 проведено державним реєстратором Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецьким Ігорем Олександровичем.
Підставою такої реєстрації стали технічний паспорт від 05.03.2021 року та Декларація про готовність об'єкта до експлуатації ВЛ161210325214.
Виявивши підробку документів, 12.08.2022 року вона звернулася із заявою до правоохоронних органів про вчинення правопорушення, на даний час триває досудове розслідування у межах кримінального провадження №12022035580000915 щодо доведення винуватості відповідача у вчинені підробки документів та притягнення його до кримінальної відповідальності.
У цьому кримінальному провадженні проведено почеркознавчу експертизу, згідно з висновком експерта № СЕ-19/103-23/8577-ПЧ від 08.08.2023 року встановлено, що вона не підписувала ні декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, ні заяву на проведення державної реєстрації права власності на цей будинок.
У зв'язку з цим чітко встановлено, що державна реєстрація права власності на цей будинок проведена по підроблених документах, які містять підроблені підписи власника/заявника та неправдиві відомості про завершення будівництва.
Згідно зі ст.ст. 2, 10, 14 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються. Використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Вищевказаними діями Відповідач порушив її конституційні права власника, зокрема незаконно використав її персональні дані та інформацію про об'єкт нерухомості, яка не відповідає дійсності, а саме зареєстрував незавершене будівництвом житловий будинок, як завершений, що не відповідає дійсності.
Крім того, підробивши документи на реєстрацію готовності житлового будинку до експлуатації та право власності на житловий будинок, він привласнив оригінали правовстановлюючих документів на цей об'єкт.
Сама по собі сутність реєстрації права власності за нею по підроблених документів є істотним посяганням на її права власника та створює усвідомлення можливого вчинення подальших маніпуляцій з її майном усупереч її волі.
Також згідно з п. 13 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ №461 від 13.04.2011 року, зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.
Відповідно реєстрація права власності по підроблених документах, які подані реєстратору не власником, а сторонньою особою, на її думку Відповідачем призвела до виникнення саме у неї додаткових майнових втрат у вигляді необхідності сплати податку на нерухомість за період з 2021 року (з моменту незаконної реєстрації) і по даний час. коли вказаних об'єкт ще й досі є незавершеним і за нього цей податок не мав би наразі сплачуватись, до сплати комунальних послуг - постачання газу, води, тепла електроенергії.
Крім того, через протиправні дії осіб, які з істотним порушенням процедури зареєстрували прийняття об'єкта до експлуатації та реєстрацію права власності на цей об'єкт всупереч вимогам чинного законодавства, вона наразі має вказані фінансові штрафні зобов'язання.
На підтвердження вказаного до заяви про поновлення строку долучено копії відповідного ППР за 2022 рік на суму 2357,55 грн, роздруковану з електронного кабінету платника податків.
Крім того, вартість будматеріалів незавершеного будівництва та житлового будинку, зданого в експлуатацію та зареєстрованого у встановленому законом порядку, є різною. Житловий будинок має більшу вартість, ніж будівельні матеріали.
На даний час виник спір ОСОБА_4 про розподіл житлового будинку, який фактично є незавершеним будівництвом. Відповідно він вимагає передати частину завершеного житлового будинку, якого ще не існує, або надати компенсацію за цю частину, що порушує її права та інтереси.
Згідно з п. 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ №461 від 13.04.2011 року, у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю наведених у зареєстрованій декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без затвердженого в установленому порядку проекту або будівельного паспорта, а також набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно - будівельного контролю звертається до суду із позовом про скасування реєстрації декларації.
Орган державного архітектурно-будівельного контролю скасовує реєстрацію декларації за рішенням суду про скасування реєстрації декларації, що набрало законної сили.
З огляду на викладене реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації (житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .) та також державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості підлягає скасуванню.
13 березня 2020 році уряд ухвалив рішення про ліквідацію Державної архітектурно - будівельної інспекції (постанова КМУ №218).
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду» вирішено створити Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
15 вересня 2021 року роботу ДАБІ було остаточно припинено. Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд з вересня 2021 року здійснює Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ), яка фактично є правонаступником ДАБІ, і у разі прийняття позитивного рішення про скасування декларації про готовність до експлуатації саме на ДАБІ лежатиме обов'язок її скасування.
Просить суд скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , здійснену Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області за № ВЛ161210325214 від 25 березня 2021 року; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (індексний номер рішення № 57470068 від 05 квітня 2021 року) на об'єкт нерухомого майна, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право забудовника на об'єкт незавершеного будівництва - житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати з підстав, викладених в позовній заяві.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Луцької міської ради про скасування державної реєстрації, Державна інспекція архітектури та містобудування України про визнання права на забудову житлового будинку, скасування реєстрації декларації про готовність об'єкту до експлуатації та державної реєстрації права власності на об'єкт будівництва задоволено повністю.
Скасовано реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , здійснену Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області за № ВЛ161210325214 від 25 березня 2021 року.
Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (індексний номер рішення № 57470068 від 05 квітня 2021 року) на об'єкт нерухомого майна, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право забудовника на об'єкт незавершеного будівництва - житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 633,60 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Грибан Ж. В., діючи в інтересах відповідача ОСОБА_4 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 заперечили проти вимог апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала.
Заслухавши пояснення позивачки, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.
Судом встановлено, що 01 квітня 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на об'єкт житлової нерухомості - житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 22). Як убачається із змісту витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, підставою для державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 слугувала декларація про готовність об'єкта до експлуатації серія та номер ВЛ161210325214 (а.с. 22, 27).
Реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації серія та номер № ВЛ161210325214 від 25 березня 2021 року була здійснена Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області.
05 березня 2021 року на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами - а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 /
Задовольняючи позов, суд першої інстанції покликався на те, що відповідно до висновку експерта № СВ-19/103-23/8577-ПЧ від 08 серпня 2023 року, підписи у графах « ОСОБА_1 » на лицьовому боці аркушів 1, 2, 3, 4, 5 декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Нове будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 » - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 ; Підпис у графі «підпис» на зворотньому боці у заяві Ф-01/456/05 від 11 березня 2021 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .
Суд вважав, що зазначені обставини є безумовною підставою для скасування судом декларації про готовність об'єкта до експлуатації серія та номер ВЛ161210325214 як документу, на підставі якого проведено державну реєстрацію права приватної власності на об'єкт житлової нерухомості - житловий будинок АДРЕСА_1 , а тому дійшов висновку про задоволення позову в цій частині та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , здійснену Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області за № ВЛ161210325214 від 25 березня 2021 року.
У зв'язку з цим, на думку суду, підлягає до задоволення позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 (індексний номер рішення № 57470068 від 05 квітня 2021 року) на об'єкт нерухомого майна, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 як похідна, та така, що знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із задоволенням попередньої позовної вимоги. При цьому суд покликався на ч. 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Також суд наголосив, що, як убачається з письмових матеріалів справи, та про що наголошувалось позивачем в позовній заяві, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , фактично є об'єктом незавершеного будівництва. Жодних доказів на спростування зазначених обставин стороною відповідача зазначено не було.
А тому за таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права забудовника на об'єкт незавершеного будівництва - житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , та задоволення позову загалом.
Однак з такими висновками суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши справу №916/1986/18 про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, виніс постанову від 12.06.2019 року, в якій прийшов до наступних висновків:
Зі змісту положень статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю вбачається, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурнобудівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб'єктами підготовчих та будівельних робіт.
Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об'єктів, які знаходяться в процесі будівництва.
Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв'язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об'єкту.
Після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв'язку з чим оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будьяких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об'єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення.
У відповідності до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У даному випадку будівництво будинку здійснювалось на земельній ділянці відведеній для цієї мети на підставі документів, що були відведені для цієї мети, а тому таке будівництво не може бути визнане самочинним.
21 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 310/1682/18, провадження № 61- 14017св23 (ЄДРСРУ № 124560911) досліджував питання щодо судового спору про скасування реєстрації декларації про введення до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта та (не)настання відповідних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.
Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката (частина п'ята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Відповідно до частини дев'ятої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.
З моменту реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, з якою пов'язується закінчення будівництва об'єкта містобудування, реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт вважається такою, що вичерпала свою дію. При цьому реєстрація права власності є підставою вважати, що декларація про введення до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта також вичерпала свою дію.
Отже, скасування реєстрації декларації про введення до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта не буде нести будь-яких правових наслідків.
Виходячи з вищенаведеного, позов в частині скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , здійсненої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області за № ВЛ161210325214 від 25 березня 2021 року, є безпідставним.
Однак суд на вказані обставини уваги не звернув та прийняв оскаржуване рішення, виключно виходячи з того, що відповідно до висновку експерта № СВ-19/103-23/8577- ПЧ від 08 серпня 2023 року підписи у декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Нове будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 » та у заяві Ф-01/456/05 від 11 березня 2021 року виконаний не позивачкою ОСОБА_1 . При цьому, будь - які докази того, що підписи було підроблено саме відповідачем ОСОБА_4 з метою подати об'єкт нерухомого майна як закінчений будівництвом житловий будинок замість незавершеного будівництва, в матеріалах справи відсутні.
Отже, вважаючи, що реєстрацію декларації про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта слід скасувати, суд дійшов до висновку про скасування на цій підставі державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 (індексний номер рішення № 57470068 від 05 квітня 2021 року) на об'єкт нерухомого майна: житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .
При цьому суд покликався, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення, виходячи з позиції, що таким чином буде дотримано положення статті 41 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Однак в даному конкретному випадку право власності зареєстровано саме за позивачкою ОСОБА_1 , а не за будь - якою іншою третьою особою. Позивачка в свою чергу не навела доказів порушення свого права як власника, і не роз'яснила, в чому саме полягає порушення її права як власника і відновлення яких порушених прав позивача відбудеться у випадку задоволення даної позовної вимоги.
Її покликання на ту обставину, що визнання права власності на будинок буде впливати на вирішення спору про поділ майна, не заслуговує на увагу, враховуючи, що захисту підлягає існуюче порушене право, а не право, яке може бути порушене в майбутньому. Крім того, саме при вирішенні спору про поділ майна позивачка має право доводити вартість об'єкту поділу, проводити його оцінку, виходячи з дійсної його вартості.
Що стосується позовної вимоги про визнання права на забудову, то висновки суду про те, що дана позовна вимога є підставною у зв'язку з тим, що відповідачем не спростовано факт, що спірний житловий будинок є незавершеним будівництвом, а тому суд вважав дану обставину встановленою, не відповідає встановленим обставинам справи та нормам процесуального права.
Так, з матеріалів справи убачається, що позивачка з неповнолітніми дітьми проживає у спірному будинку. При розгляді справи про визначення місця проживання дітей було проведено обстеження умов проживання неповнолітніх дітей позивачки та відповідача. Органом опіки та піклування Підгайцівської сільської ради 27 січня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 має власне житло і згідно акту обстеження умов проживання за адресою житловий будинок АДРЕСА_1 , умови проживання є задовільними, для дітей створено умови для повноцінного та гармонійного розвитку (т. ІІ, а.с.41,42). Ці обставини підтверджуються рішенням Луцького міськрайонного суду у справі №161/1638/22 (т.іі, а.с. 45-47). Таким чином, з рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 володіє житловим будинком на законній правовій підставі і він придатний до експлуатації і для проживання в ній дітей.
Крім того, право ОСОБА_1 на забудову підтверджено документально та ніким не оспорюється.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 20.05.2020 по справі № 910/7164/19 суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (Постанова Верховного Суду по справі № 654/524/19).
Також з матеріалів справи убачається, що у провадженні Волинського окружного адміністративного суду перебувала справа №140/30121/23 за позовом ОСОБА_1 до реєстратора виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецького Ігоря Олександровича, Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання дій протиправними, визнання протиправним рішення.
В своєму позові ОСОБА_1 ставила питання про визнання дій протиправними Управління державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області (правонаступник Державної інспекції архітектури та містобудування України) щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену Управлінням державного архітектурнобудівельного контролю у Волинській області за №ВЛ161210325214 від 25.03.2021; визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецького Ігоря Олександровича (індексний номер рішення №57470068 від 05.04.2021) про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2329264307228).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суд даний позов було залишено без розгляду (т. І, а.с. 58-62).
Статтею 264 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14 розтлумачено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 264 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Вказані обставини не були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення, отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Також згідно із частиною 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вищевказаного, із позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4360,32 гривні сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Грибан Жанни Володимирівни задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2025 року в даній справі скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Луцької міської ради, Державна інспекція архітектури та містобудування України про визнання права на забудову житлового будинку, скасування реєстрації декларації про готовність об'єкту до експлуатації та державної реєстрації права власності на об'єкт будівництва відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 4360 (чотири тисячі триста шістдесят) гривень 32 копійки судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді :