Справа № 761/15556/25
Провадження № 2/761/6513/2025
02 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Юзькової О.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської окружної прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним. 24.01.2014 позивач уклав у Свалявському відділенні № 1 ПАТ «Брокбізнесбанк» Закарпатської області договір № D_250713186 банківського строкового вкладу (депозиту) на суму 7 000,00 грн. під 24% річних з щомісячною виплатою відсотків до 26.05.2014. З 28.02.2014 в ПАТ «Брокбізнесбанк» було введено тимчасову адміністрацію, за час дії якої позивачу було нараховано відсотки у розмірі 395,83 грн., які не були виплачені. Банк ліквідовано, правонаступника немає. Банківський вклад (депозит) не повернутий. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/4640/22 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. За заявою позивача 19.01.2022 відкрито кримінальне провадження № 12022105100000274. 24.01.2022 прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України. Такими незаконними діями посадових осіб Шевченківської окружної прокуратури м. Києва завдано позивачу моральну шкоду, яка полягає у духовних та фізичних стражданнях. У зв'язку із відсутністю можливості отримати відшкодування шкоди. У позивача часто болить серце, піднімається тиск, наявні порушення сну , не зникає відчуття тривоги. За таких обставин, зважаючи на положення Закону № 266/94-ВР, ст. 23 ЦК України позивач просить суд зобов'язати Державне казначейство України за рахунок коштів Державного бюджету здійснити на користь ОСОБА_1 виплату в розмірі 10 453,14 грн. в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Провадження у справі відкрито 18.04.2025, відповідно до положень ст. ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від представника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва надійшов відзив на позов, де зазначено наступне. Позовні вимоги мотивовано тим, що внаслідок прийняття слідчим Шевченківського УП ГУНП у м. Києві рішення про закриття кримінального провадження у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування моральної шкоди. Зі змісту позовної заяви та фактичних обставин справи не вбачається причинно-наслідкового зв'язку та логічної прив'язки, стану здоров'я позивача та дій органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури. Крім того, в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12022105100000274 відносно позивача не застосовувались обмежувальні заходи кримінально-правового характеру, його права не обмежувались діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами.
Представник Державного казначейства України, будучи належним чином повідомленим про відкриття провадження у даній справі не скористався правом на подачу відзиву.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних в ній матеріалів та ухвалити рішення по суті спору.
Дослідивши наявні докази та надавши їм відповідну правову оцінку, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2014 між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № D_250713186 банківського строкового вкладу (депозиту), відповідно до умов якого вкладник (позивач) передав, а банк прийняв для зберігання грошові кошти у гривні у розмірі 5 500,00 грн. на строк до 26.05.2014 та взяв на себе зобов'язання нараховувати вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі 24 % річних.
28.10.2014 позивача було повідомлено (вих. № 4/3531-кр) що Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення щодо затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Брокбізнесбанк», згідно якого грошові вимоги ОСОБА_1 акцептовані в сумі 395,83 грн. та будуть задовольнятися в 4 чергу.
Долучена до матеріалів справи копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань свідчить про те, що до ЄРДР 19.01.2022 внесено відомості за скаргою ОСОБА_2 на підставі ухвали суду справа № 761/40248/21. Правова кваліфікація ч. 1 ст. 190 КК України.
Супровідним від 04.02.2025 Шевченківська окружна прокуратура міста Києва повідомила позивача, що за результатами досудового розслідування дізнавачем 24.01.2022 прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
ОСОБА_1 зазначає, що такі дії (рішення, бездіяльність) спричинили моральну шкоду, на відшкодування якої має бути здійснена виплата у розмірі 10 453,14 грн.
Відповідно до положенням ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Моральна шкода, в розумінні п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Положеннями ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, до істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов'язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.
З огляду на вищевикладене, закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
Водночас ст. 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилалася на спричинення моральної шкоди, яка виявилась у порушенні права сторони позивача на ефективний засіб правового захисту в національному органі, що надає право на її захист шляхом відшкодування моральної шкоди.
Так, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди .
Слід зазначити, що згідно із частиною першою статті 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК).
Так, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщ о встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про оскарження рішення про закриття кримінального провадження.
Відсутні і докази, що дії відповідного органу прийняття такого рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України і порушує права позивача.
Крім того, суд погоджується з доводами представника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва, що до правовідносин сторін не може бути застосований Закон № 266/94-ВР, з огляду на наступне.
За приписами ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
Згідно з ч 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
У пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
За положеннями ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В свою чергу відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено обставин, з якими чинне законодавство України передбачає можливість стягнення з держави Україна моральної шкоди і вважає за можливе відмовити у задоволенні позову.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008)Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Також суд звертає увагу, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,196,223,258,259,263,268, 352,354 ЦПК України, ст. ст. 13, 15, 16, 23, 1167,1176 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Шевченківської окружної прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення .
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: