Справа № 756/5410/25
Провадження № 2/756/3849/25
31 жовтня 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М. М.,
за участю секретаря судового засідання - Репецької О.Ю.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Зубець М.П. звернувся до Оболонського районного суду міста Києва у порядку цивільного судочинства із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості. В обґрунтування заявлених вимог зазначається, що 18.03.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого 18.03.2024 позивач передав ОСОБА_3 грошові кошти, еквівалентні 40 500 доларам США у національній валюті України - гривні, а ОСОБА_3 зобов?язався повернути позивачу вказану суму грошових коштів у строк до 18.03.2025 у національній валюті України - гривні, у розмірі еквівалентному 40 500 доларам США за офіційним курсом Національного банку України на дату повернення, протягом строку 1 рік. Проте, станом на день подачі позову ОСОБА_3 грошові кошти не повернуто, що свідчить про порушення останнім обов'язку, покладеного на нього договором позики. Також, зазначається, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , договір, є таким, за яким позивач має право на отримання процентів на підставі Цивільного кодексу України, незалежно від того, чи визначений сторонами розмір і порядок виплати процентів. За розрахунком сторони позивача, розмір процентів за період з 18.03.2024 по 18.03.2025 становить 5 486 доларів США 36 центів. Таким чином, станом на дату подання позовної заяви загальна сума позики та процентів складає 45 486 доларів США 36 центів, що еквівалентно 1 895 337,02 грн за офіційним курсом гривні щодо долару США станом на 17.04.2025. Одночасно, зазначено, що вказана заборгованість є солідарним зобов'язанням подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Як вбачається з пункту 10 Договору та Заяви ОСОБА_4 , справжність підпису на якій засвідчено 18.03.2024 приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Овчаренко І.Ж. та зареєстровано в реєстрі №498, ОСОБА_4 , яка є дружиною ОСОБА_3 , надала згоду на укладення Договору. Відтак, ОСОБА_4 є солідарним боржником за грошовим зобов'язанням, набутим ОСОБА_3 за час шлюбу та зі згоди ОСОБА_4 . Враховуючи викладене, представник позивача просив суд солідарно стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 895 337,02 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості. Розгляд справи постановлено здійснювати у порядку загального позовного провадження у справі.
07.08.2025 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гордієнко Н.П. надійшла заява, у якій просить залишити без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 5486,36 доларів США, що еквівалентно 226121,43 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 07.08.2025 заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гордієнко Н.П. про залишення без розгляду позовних вимог у частині стягнення процентів за користування грошовими коштами задоволено. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості, у частині стягнення процентів за користування грошовими коштами залишено без розгляду.
Протокольною ухвалою суду від 07.08.2025 підготовче провадження по цивільній справі було закрито, призначено справу до розгляду по суті.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Заперечень щодо заочного розгляду справи не висловили.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про час та дату судового засідання повідомлялися. Клопотання про відкладення розгляду справи, до суду відповідачі не надіслали, про причину неявки суд не повідомили, відзив та інші заяви з процесуальних питань від них до суду не надходили.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки можуть виникати із договорів та інших правочинів, чи безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 18.03.2024 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено Договір позики, за умовами якого позикодавець передає у власність позичальникові позику - грошові кошти готівкою в еквіваленті 40500,00 доларам США в національній валюті України гривні, що станом на дату укладення цього договору за офіційним курсом Національного банку України 38,7998 гривень за 1 долар США складає 1571391,90 грн, а позичальник отримує у власність від позикодавця зазначені грошові кошти в національній валюті України гривні та зобов?язується повернути позикодавцеві вищезазначену позику в національній валюті України гривні у розмірі, еквівалентному 40500,00 доларам США за офіційним курсом Національного банку України на дату повернення, протягом строку 1 рік (тобто по вісімнадцяте березня дві тисячі двадцять п'ятого року включно).
За умовами п. 2 Договору, підписанням цього договору позичальник підтверджує факт отримання від позикодавця суми позики в повному обсязі.
Відповідно п. 4 Договору, загальна сума поверненої позики за цим договором має бути еквівалентною 40500,00 доларів США в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на дату платежу по поверненню позики сумарно, з врахуванням всіх частин платежів по поверненню позики, дати кожного з цих платежів та вищезазначеного курсу на дату кожного платежу.
Згідно з п. 10 Договору, позичальник свідчить, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 і цей договір укладається за її згодою.
Факт отримання позичальником позики підтверджується оригіналом розписки позичальника про отримання коштів, яка знаходиться у матеріалах справи.
Станом на дату звернення до суду з позовом відповідачем не повернуто отримані в борг грошові кошти.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання взятих на себе боргових зобов'язань.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 ЦК України.
Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, так і дати її отримання.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов'язанням їх повернути та дату отримання цих коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Суд виходить із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
Слід зазначити, що у даному випадку власноручне підписання ОСОБА_3 договору позики від 18.03.2024 та розписки від 18.03.2024 із зобов'язанням повернути суму позики до 18.03.2025 (включно) підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 обумовленої у договорі позики та розписці грошової суми.
Оригінал розписки наданий позивачем до матеріалів справи. Наявність оригіналу розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов'язання ОСОБА_3 не виконане і позика не повернута.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.09.2020 року (справа № 569/24347/18), від 26.09.2018 року (справа №483/1953/16-ц), від 31.10.2018 року (справа №707/2606/16-ц).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові в справі № 373/2054/16-ц провадження № 14-446цс18 від 16 січня 2019 року відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У ст. 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, на підставі досліджених доказів суд прийшов до переконання про доведеність факту не виконання відповідачем ОСОБА_3 зобов'язань з повернення грошових коштів, тому позивач ОСОБА_1 , як позичальник має право вимагати належного виконання та повернення грошових коштів.
Щодо права позивача вимагати стягнення з відповідачів, як подружжя, солідарних боржників, суми грошових коштів, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.
Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. На підставі вимог ч 3 ст. 61 СК України якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї. Така правова позиція закріплена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 р. у справі № 638/18231/15-ц.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 205/5882/18 зазначено, що при укладенні договорів одним із подружжя, вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя. Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном.
Відповідно до заяви ОСОБА_4 від 18.03.2024, справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Овчаренко І.Ж., ОСОБА_6 , діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, надала згоду своєму чоловікові громадянину України ОСОБА_3 на отримання у громадянина України ОСОБА_1 , суми позики в розмірі 1 575 531 гривні еквівалентному 40 500 доларів Сполучених Штатів Америки 00 центам за офіційним курсом Національного банку України на день укладення договору позики. А також надала згоду чоловікові на укладання у будь-який період часу з ОСОБА_1 на умовах на розсуд чоловіка будь-яких договорів в якості позичальника щодо отримання позики, договорів про внесення змін та доповнень до вищезазначених договорів та договорів про розірвання вищезазначених договорів. Підтвердила, що умови та наслідки вищезазначених правочинів їй відомі та зрозумілі, вищезазначені правочини відповідають інтересам сім'ї, шлюбний договір та договір поділу майна подружжя між ними не укладався. Зміст ст.ст. 60-65 Сімейного кодексу України нотаріусом роз'яснено.
Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що договір позики укладено в інтересах сім'ї відповідачів та за наявності згоди дружини ОСОБА_4 на укладення такого договору, тому у відповідачів виник солідарний обов'язок щодо повернення суми позики.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог про стягнення суми боргу 1669215, 59 грн. знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими письмовими доказами і вважаються судом доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідачами будь-яких заперечень на позов та доказів на спростування заявлених позивачем вимог до суду не подано.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню на суму заборгованості 1669215, 59 грн.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України у дольовому порядку з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) грошові кошти у розмірі 1669215 (один мільйон шістсот шістдесят дев'ять тисяч двісті п'ятнадцять) гривень 59 копійок.
Стягнути у дольовому порядку з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок, з кожного по 7570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 03.12.2025.
Відомості про сторін:
1. Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_3 );
2. Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );
3. Відповідач: ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Суддя М. М. Ткач