Номер провадження 2/754/7018/25
Справа №754/10855/25
Іменем України
03 грудня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючої - судді - Панченко О.М.,
секретаря судових засідань - Сарнавського М.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, -
Позивач у липні 2025р. звернувся до суду з даною позовною заявою через «Електронний суд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладений договір кредитної лінії № 492571170, у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 8 100,00 грн. Відповідно до умов Розділу 2 Договору Товариство зобов'язалося надати Відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, та зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі. В подальшому, 29.10.2024 Товариство відступило право вимоги за Договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» за Договором Факторингу № МВ-ТП/6. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав своїх зобов'язань, станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором перед позивачем не сплачена і складає 26 201,51 грн, з них: заборгованість по кредиту 8 099,50 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 18 102,01 грн. Просить позов задовольнити та стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 5000 грн., а також 2422.40 грн. сплаченого судового збору.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2025 року цивільну справу передано головуючій-судді Панченко О.М.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 08.07.2025 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та витребувано докази.
26.08.2025 року на адресу суду від АТ «Райффайзен Банк» надійшли витребувані судом докази.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/17944/18 (61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відповідач не скористався процесуальним правом подачі Відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності Відповідачки на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.
Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи всі докази в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 28.07.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 819771442, у формі електронного документа, відповідно до якого Відповідач отримав від Товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 8 100,00 грн., строком до 21.08.2029 року та сплатою відсотків у розмірі 1,5% в день.
Відповідно до умов Розділу 2 Договору «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язалося надати Відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту «Манівео швидка фінансова допомога», що є невід'ємною частиною Договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua.
Згідно умов Договору грошові кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки вказаної Позичальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання Позичальником чергового траншу за Договором. Так, на виконання умов Договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту, яка була вказана Відповідачем при укладанні Договору.
Факт перерахування коштів на рахунок Відповідача підтверджується випискою по рахунку згідно витребуваних доказів АТ «Райффайзен Банк».
29.10.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги за Договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» за Договором Факторингу № МВ-ТП/6.
За даним Договором Факторингу ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Таліон Плюс».
Загальна сума заборгованості відповідно до розрахунку наданого позивачем за кредитним договором становить 26 201,51 грн, з них: заборгованість по кредиту 8 099,50 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 18 102,01 грн.
Таким чином позивачем доведено факт відступлення права грошової вимоги до відповідача, оскільки строки укладених договорів факторингу 29.10.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», що знайшло своє підтвердження в матеріалах справи. Первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступив право вимоги за вищевказаним кредитним договором на користь ТОВ «Таліон Плюс», а відтак позивач, як правонаступник кредитора, набув право вимоги за кредитним договором №492571170 від 22.07.2024 року.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), вбачається, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.
У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, між сторонами вказаних договорів (позики та кредитних договорів) було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів, які оформлені ними в електронній формі з використанням електронних підписів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено ЦК України.
Отже, укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов'язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики за електронним договором є обов'язковим.
При цьому, судом, згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховані висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
Згідно з ч.1 ст. 1077, ч.1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога)
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст .ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В ході розгляду справи Судом встановлено, що у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість по сплаті кредиту, оскільки Відповідач не виконав взяті на себе відповідно до Договору №492571170 від 22.07.2024 року зобов'язання, у зв'язку з чим вимоги Позивача про стягнення тіла кредиту в розмірі 8 099,50 грн. та нарахованих процентів згідно розрахунку у розмірі 7 896,85 грн за період з 22.07.2024 по 29.10.2024 є обґрунтованими та підлягають задоволенню судом.
В іншій частині нарахованих процентів на суму заборгованості Позивачем - суд відмовляє у задоволенні.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача неустойки, то суд приходить до наступного.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки, ОСОБА_1 укладав Договір кредитної лінії №492571170 з ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" 22.07.2024 р., тобто у період дії в Україні воєнного стану, дія якого продовжена до 03.02.2026 р., то відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України неустойка в розмірі 4 049,75 грн. не підлягає стягненню з відповідача, а підлягають списанню позивачем.
А тому, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості в розмірі 15 996,35 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8099,50 грн. та процентам в розмірі 7 896,85 грн.
Відповідно до ч.1. ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1 478,90 грн. (15 996,35 *2 422,40/26 201,51).
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд враховує, що ч.1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30.03.2004у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014у справі «East|WestAlianceLimited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 в справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 в справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/ 16-ц.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано належні докази.
У Постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21 (адміністративне провадження № К/990/30188/22) Верховним Судом зазначено наступне:
«…згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір».
Таким чином, враховуючи факт часткового задоволення позову, та враховуючи розумний розмір витрат на професійну правничу допомогу, то суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у цій частині частково у розмірі 2 500 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Частиною 5 передбачено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст.12,76,77,78,79,80,81, 133, 137, 141, 211, 223, 263, 265, 268,280, 285, 289 ЦПК України, ст.ст. 11, 207, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 546, 610, 625, 629, 638, 1050, 1052, 1054, 1077 ЦК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС», код ЄДРПОУ 39700642, заборгованість за договором відкриття кредитної лінії №492571170 від 22.07.2024 року у розмірі 15 996,35 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 478,90 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 03.12.2025 у відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя О.М. Панченко