Справа №752/4699/25
Провадження №2/752/4569/25
25 листопада 2025 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Кордюкової Ж.І.,
за участю секретаря Дураєвої А.О.,
представника позивача Платонової Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації - орган опіки та піклування до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,-
Голосіївська районна в місті Києві державної адміністрації - орган опіки та піклування звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що у Службі у справах дітей та сім?ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації на первинному обліку дітей, залишених без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування відповідно до наказу від 26.09.2022 № 35/ПО перебуває малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Батьками дитини є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Батько дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до довідки державної установи «Білоцерківська виправна колонія №35» від 23.10.2024 №5017/3235-24/20 засуджений 11.04.2023 Голосіївським районним судом Києва за ст. 186 ч. 4, 70 ч. 4 КК України на 8 років позбавлення волі та відбуває міру кримінального покарання з 13.04.2023, кінець строку згідно облікових документів - 13.04.2030.
Мати дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з довідкою державної установи «Збаразька виправна колонія № 63» від 05.02.2024 № 4/610 з 31.10.2021 відбувала покарання на підставі вироку Дарницького районного суду м. Києва від 20.12.2021 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.
03.04.2024 ОСОБА_1 , 1991 року народження, звільнена з державної установи «Збаразька виправна колонія (№ 63)» на підставі ухвали Збаразького районного суду Тернопільської області від 26.03.2024 умовно-достроково на 1 рік 1 місяць 4 дні.
З дати звільнення ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та сім?ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації не зверталась, не повідомляла про своє місцеперебування та на телефонний зв'язок не виходила.
15.10.2024 спеціалістами Служби у справах дітей та сім?ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації вдалося вийти на зв'язок з ОСОБА_1 та було запрошено до Служби надати пояснення.
17.10.2024 ОСОБА_1 надала пояснення, що має намір займатися вихованням і утриманням дитини, що має на меті зробити все можливе для подальшого проживання її з малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язується в місячний термін надати всі необхідні документи для підтвердження її наміру самостійно виховувати сина. ОСОБА_1 була попереджень спеціалістами Служби у правах дітей та сім?ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, що буде позбавлена батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до листа Служби у правах дітей та сім?ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації №10009-2943 від 22.10.2024 ОСОБА_1 була запрошена на зустріч до фахівців Центру у справах сім'ї та жінок «Родинний дім», яка відбулась 05.11.2024. Під час бесіди ОСОБА_1 повідомила про обставини, що призвели до загрози позбавлення батьківських прав. Нею була написана заява до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації щодо отримання соціальної послуги консультування, після чого їй було призначено наступну зустріч з фахівцем Центру 11.11.2024, на яку вона не з'явилася, не попередила про причину відсутності. В подальшому на телефонні дзвінки та повідомлення не відповідала.
Рішенням Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації №659 від 10.12.2024 відповідачу відмовлено в отриманні соціальної послуги консультування у зв?язку з її відмовою у складанні акту оцінки потреб особи та через неодноразове перенесення дати зустрічі з фахівцем центру й відсутністю зворотного зв?язку.
Від КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» отримано інформацію, що з малолітнім ОСОБА_2 до Центру звертається баба ОСОБА_5 . Матір до медичного закладу з дитиною не зверталась.
З часу позбавлення волі батьків ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та по теперішній час вихованням, утриманням та розвитком дитини займається його рідна баба ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.11.2022 № 349 призначена опікуном над малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 10.02.2025 №125933211 ОСОБА_1 , 1991 року народження, з 18.07.2019 по 10.08.2021 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
На даний час місцеперебування ОСОБА_1 не відоме, на зв'язок вона не виходить, свої батьківські обов'язки відносно малолітнього сина не виконує, вихованням та утриманням дитини не займається.
Оскільки відповідач з квітня 2024 року самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, не проживає з дитиною, матеріально її не забезпечує, орган опіки і піклування розцінив це як ухилення нею від виконання батьківських обов'язків.
ОСОБА_1 є особою працездатного віку, відомості про розмір її доходів відсутні.
Просила:
позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до повноліття, починаючи з моменту надходження позовної заяви до суду, на користь юридичної чи фізичної особи, на утриманні якої буде перебувати дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11.03.2025 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
16.04.2025 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористалася.
Представник позивача Платонова Т.М. підтримала заявлені вимоги та просила їх задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 , батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .
11.12.2019 ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 .
Відповідно до наказу Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.09.2022 №35/ПО ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поставлений на первинний облік дітей, залишених без батьківського піклування, дітей - сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування.
Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 10.11.2022 №327 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.11.2022 №349 ОСОБА_5 призначено опікуном над малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до листів Державної установи «Збаразька виправна колонія № 63» від 05.02.2024 та від 30.09.2024 ОСОБА_1 відбувала покарання в державній установі «Збаразька виправної колонії № 63» на підставі вироку Дарницького районного суду м. Києва від 20.12.2021 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі. 03.04.2024 звільнена на підставі ухвали Збаразького районного суду Тернопільської області від 26.03.2024 умовно - достроково на 1 рік 1 місяць 4 дні. Вибула: АДРЕСА_1 .
17.10.2024 ОСОБА_1 написала пояснення, в яких зазначила, що є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З жовтня 2021 року знаходилась в місцях позбавлення волі. 03.04.2024 звільнена умовно - достроково. На час її перебування в колонії син ОСОБА_2 знаходився під опікою її матері ОСОБА_5 . На даний момент займається соціалізацією в суспільстві. Має намір займатися вихованням і утриманням дитини. Має на меті зробити все для подальшого проживання її з сином, приймати участь в його житті. Зобов'язалася в місячний термін надати всі необхідні документи для підтвердження її наміру самостійно виховувати сина. Попереджена, що буде позбавлена батьківських прав відносно свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі недотримання зобов'язання.
Відповідно до листа «Білоцерківської виправної колонії № 35» від 23.10.2024 з 08.09.2023 ОСОБА_3 відбуває міру кримінального покарання. Засуджений 11.04.2023 Голосіївським районним судом м. Києва за ст. 186 ч. 4, 70 ч. 4 КК України на 8 років позбавлення волі. Початок строку: 13.04.2023. Кінець строку згідно облікових документів: 13.04.2030.
Відповідно до листа закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 1717 м. Києва від 27.11.2024 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує заклад дошкільної освіти (ясла-садок) з 29.03.2023. Виховується рідними бабусею і дідусем. Ставлення опікунів дитини до дошкільної установи позитивне, вони зацікавлені у співпраці з дошкільним закладом. Хлопчика частіше приводить до дитячого закладу дід, а забирає баба. Вони щоденно цікавляться у вихователів успіхами та поведінкою дитини. Беруть посильну участь в заходах закладу: разом з дитиною готують роботи на виставки, костюми до святкових ранків. В сім?ї дотримуються режиму дня дитини, рекомендацій та порад педагогів. ОСОБА_10 у дошкільний заклад ходить із задоволенням, хворіє рідко. Хлопчик виглядає охайним, завжди одягнений по сезону і відповідно до погоди. Зранку приходить з гарним настроєм, усміхнений, ввечері з радістю зустрічає бабу чи діда. Із захопленням їм розповідає як пройшов день, що цікавого було в садочку. З одногрупниками спілкується із задоволенням, вміє вступати в гру і дотримуватись правил, не конфліктує з дітьми. З дорослими працівниками дитячого закладу, спілкується вибірково, тільки з добре знайомими, з малознайомими спостерігається замкнутість, відмова розмовляти, при цьому хлопчик не відсторонюється. ОСОБА_10 проявляє інтерес до будівельно-конструктивних та настільно-розвивальних ігор. Любить займатися художньо-продуктивною діяльністю, доводить розпочату справу до кінця, засмучується, якщо не отримує бажаного результату, охоче приймає допомогу дорослого. Із задоволенням відвідує музичні та фізкультурні заняття, запам?ятовує та відтворює музично-ритмічні рухи. Із задоволенням бере участь у музичних і спортивних розвагах. Хлопчик із задоволенням виконує трудові доручення виховательки, прибирає іграшки, знає де їх визначені місця. Фізичний розвиток відповідає віку дитини. Загальна та дрібна моторика, координація рухів розвинена за віком, сформоване вміння орієнтуватися у просторі. В хлопчика добре сформовані навички самообслуговування та культурно - гігієнічна вміння.
05.11.2024 в Центрі у справах сім'ї та жінок «Родинний дім» відбулась зустріч ОСОБА_1 з фахівцями Центру, під час якої відповідач написана заяву до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації щодо отримання соціальної послуги консультування. ОСОБА_1 було призначено наступну зустріч з фахівцем Центру 11.11.2024, на яку вона не з?явилась, не попередила про причину відсутності. В подальшому на телефонні дзвінки та повідомлення не відповідала. Рішенням Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації № 659 від 10.12.2024 ОСОБА_1 було відмовлено в отриманні соціальної послуги консультування у зв?язку з відмовою заявниці у складанні акту оцінки потреб особи та через неодноразове перенесення дати зустрічі з фахівцем центру й відсутністю зворотного зв?язку. 3 огляду на вищезазначені факти можна припустити, що ОСОБА_1 не зацікавлена в отриманні психологічної підтримки та підвищенні свого батьківського потенціалу.
17.01.2025 проведено обстеження умов проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено акт та встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться приватний будинок, який складається з чотирьох кімнат, потребує ремонту. Облаштований необхідними меблями та побутовою технікою. Санітарно - гігієнічні умови відповідають нормі. У дитини є окрема кімната, спальне ліжко, одяг по сезону та все необхідне для розвитку. Матір малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виконує своїх батьківських обов'язків та не займається вихованням та утриманням дитини. Місцеперебування її невідоме. Опікун ОСОБА_5 належним чином створила всі необхідні та належні умови для проживання, виховання та фізичного розвитку свого онука малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28.01.2025 ОСОБА_5 звернулася до Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою, в якій повідомила, що її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Її місцезнаходження наразі невідоме. Утриманням, вихованням, фізичним розвитком та піклуванням свого онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається вона. Просила позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до листа КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги № 2» від 31.01.2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться під лікарським наглядом у Центрі, декларація укладена з лікарем. Дитина перебуває під динамічним спостереженням педіатра, ортопеда, уролога. З малолітнім ОСОБА_2 до Центру звертається баба ОСОБА_5 , яка належним чином піклується розвитком та станом здоров?я дитини, виконує всі призначення лікаря, своєчасно звертається за медичною допомогою при хворобі. Дитина щеплена за віком. ОСОБА_1 до медичного закладу з дитиною не зверталась. Додаткових обстежень дитина не потребує.
Відповідно до висновку від 28.03.2025 №100-4215 Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно її малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до листа Центру у справах сім?ї та жінок «Родинний дім» до Центру на консультацію до психолога було запрошено опікуна ОСОБА_5 разом з малолітньім ОСОБА_11 . Робота психолога складалась з бесіди та спостереження. ОСОБА_2 контакту доступний, спілкується охоче, зацікавлений у взаємодії з психологом. Хлопчик орієнтований в собі, має піднесений настрій, потребує уваги і змістовного контакту з дорослими. ОСОБА_10 розповів, що відвідує садочок, має багато іграшок, любить дивитись мультики. Допомагає бабі і діду. Про матір говорить тільки тоді, коли ставлять запитання. ОСОБА_10 було поставлено питання стосовно його думки з приводу позбавлення матері батьківських прав, на що дитина відповіла: « Думка ?! Я даже не знаю». Наголосили, що дитина віком 5 років не оперує поняттям «позбавлення батьківських прав» і не може критично мислити з цього приводу. Так само, як і не може визначити чи належним чином батьки виконують свої батьківськи обов?язки щодо неї.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою ВР №789-XII від 27.02.1991 року, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Статтею 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення мати спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК Україниє усталеною.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Згідно з п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі №522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), вказано, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
У постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі №722/225/23 (провадження № 61-248св24) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року в справі №553/449/20 зазначено, що очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Суд враховує, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» наголошується, що взаємне задоволення від спільного перебування батьків і дітей є фундаментальним елементом сімейного життя, а тому втручання до нього має відбуватися у вузьких рамках, визначених статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Європейський суд з прав людини також підкреслив, що, незважаючи на певний вільний розсуд держави в справі відібрання дітей під державну опіку, відбирання дітей від батьків означає відрізання дітей від свого коріння, що може бути виправданим лише у виняткових випадках. У той же час, як вбачається зі змісту рішень Європейського суду з прав людини «Z та інші проти Сполученого Королівства» від 10.05.2001 та «A. проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998, в контексті вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод держава повинна приділяти особливу увагу захисту дітей від поганого поводження з боку інших осіб, у тому числі шляхом здійснення своєчасних превентивних заходів.
Суд звертає увагу, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю та тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача, при цьому простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.
Судом встановлено, що матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є відповідачка ОСОБА_1 .
Судовий спір позивачем було ініційовано після отримання заяви опікуна малолітнього ОСОБА_2 з вимогою позбавити відповідачку батьківських прав відносно цієї дитини.
Суд вважає, що позивач в ході розгляду справи не довів та не надав суду достатніх доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом саме позбавлення матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Суд враховує, що відповідач відбувала покарання в місцях позбавлення волі і після цього дійсно потребує налагодження соціальних зв'язків, пошуку роботи тощо.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення матері спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин, а само по собі позбавлення матері батьківських прав не змінить життя дитини на краще.
Та обставина, що відповідачка впродовж якогось часу не бачиться та не проживає з сином, не є беззаперечною підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.
У справі відсутні докази того, які заходи впливу застосовував Орган опіки та піклування та інші уповноважені органи до відповідачки з метою зміни її ставлення до виховання сина. Відомості про те, що до ОСОБА_1 застосовувались заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, мало місце притягнення її адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП, проводились профілактичні бесіди працівниками Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації з відповідачкою щодо необхідності зміни ставлення матері по виконанню своїх батьківських обов'язків тощо.
Наразі уповноваженим особам Служби невідоме місце перебування відповідачки, заходи по встановленню її місця перебування ними не вживались.
При розгляді даної справи судом встановлено, що відповідачка дійсно не в повній мірі виконує свої батьківські обов'язки. Проте суд враховує, що 17.10.2024 ОСОБА_1 надала пояснення, в яких зазначила, що на даний момент займається соціалізацією в суспільстві та має намір займатися вихованням і утриманням дитини, має на меті зробити все для подальшого проживання її з сином, приймати участь в його житті.
У цій справі суд не встановив наявності будь-якої реальної загрози від відповідачки, як матері, благополуччю її сина, водночас, лише сам факт окремого проживання матері, не відвідування нею дитячого садка, не надання матеріальної допомоги на утримання сина не може бути беззаперечною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина.
Суд зауважує, що дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Позбавлення батьківських прав відносно дитини та освідомлення цього самою дитиною несе в собі негативний вплив на її свідомість та не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім'ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).
Орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації надав висновок від 28.03.2025 №107-4215 про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. Оцінюючи обґрунтованість цього висновку, суд зазначає, що він має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Аналіз висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав свідчить про те, що він не є переконливим та об'єктивним, адже висновок не містить відомостей про те, яким саме чином позбавлення відповідачки батьківських прав захистить інтереси її сина, а також не містить викладення обставин, які б свідчили про намагання органу опіки та піклування, як відповідального за захист прав дітей, об'єктивно змінити ставлення матері до виконання батьківських обов'язків щодо своєї дитини.
Після звернення позивача і до надання висновку орган опіки і піклування не попереджав матір про її поведінку та наслідки, зокрема і крайні, які вона може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дитини, об'єктивно не оцінив обставини неучасті матері у вихованні дитини, а виконав лише функцію констатації факту неучасті матері у житті дитини та рекомендував до застосування крайнього способу обмеження права матері на участь у житті та вихованні дитини.
Орган опіки та піклування не довів, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини. Матері не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків, а її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів.
З огляду на вказане, суд вважає, що висновок органу опіки і піклування суперечить інтересам дитини на повноцінну сім'ю та увагу від обох батьків, та інтересам матері, а тому не приймається до уваги.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав не відповідатиме інтересам дитини, оскільки це приведе до розриву родинних зв'язків між матір'ю та сином та матиме більше негативних наслідків для дитини, яка буде позбавлена батьківського піклування з боку матері, ніж позитивних.
При цьому збереження родинних зв'язків між матір'ю та сином, в цьому випадку превалює над бажанням позивача або опікуна позбавити відповідача батьківських прав.
Крім того, судом не було встановлено існування тих виключних обставин, які б дійсно свідчили про об'єктивну необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав та про те, що прийняття судом такого рішення відповідатиме найкращим інтересам самої дитини.
Враховуючи наведене, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи як з найкращих інтересів дитини, суд приходить до висновку про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, що має наслідком залишення позовних вимог без задоволення.
Відповідно до п.18 постанови Верховного суду України №3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини суд надає тоді, коли, враховуючи конкретні обставини справи та особисті характеристики відповідача, дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав.
Оскільки суд дійшов висновку про передчасність позбавлення відповідачки батьківських прав, проте встановив певні недоліки у виконанні нею своїх обов'язків як матері, вважає, що слід попередити відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та належним чином виконувати обов'язки по його утриманню, вихованню тощо. Також суд вважає за необхідне покласти на Орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації здійснення контролю за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов'язків та вжити усіх можливих заходів, спрямованих на участь матері у вихованні дитини.
Суд роз'яснює позивачу, що залишення відповідачем поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав, то відсутні підстави для стягнення з неї аліментів на утримання сина, оскільки за приписами ч.1 ст. 188 ЦПК України, ч.3 ст. 166 СК України вимога про стягнення аліментів є похідною від вимоги про позбавлення батьківських прав.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України судові витрати слід віднести за рахунок держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а у задоволенні позовних вимог повністю відмовлено.
Керуючись ст.ст. 2, 12-13, 81, 141, 188, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків по відношенню до сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покласти на Орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації здійснення контролю за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов'язків.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація - орган опіки та піклування, місцезнаходження: м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 42, код ЄДРПОУ 37308812.
Відповідач: ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 58, код ЄДРПОУ 37413735.
Рішення в повному обсязі складено 03.12.2025.
Суддя Ж. І. Кордюкова