02 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/8445/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Комісія з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Комісія з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Комісія) про визнання протиправною відмову від 07.05.2025 вих.№2437 на підставі протоколу Комісії від 06.05.2025 №36 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту тринадцятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
зобов'язання повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом тринадцятим частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 22.09.2023 перебуває на військовому обліку як військовозобов'язаний у ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 05.12.2013 батьку позивача ОСОБА_2 було встановлено II групу інвалідності (довічно).
Користуючись своїм правом на відстрочку від мобілізації за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в травні 2025 року позивач подав відповідачу заяву з відповідним переліком документів про надання відстрочки від призову на військову службу у зв'язку з наявністю у його батька II групи інвалідності.
09.05.2025 засобами поштового зв'язку позивач отримав повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 07.05.2025 №2437 про те, що Комісією в задоволенні його заяви про надання відстрочки за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відмовлено згідно з протоколом від 06.05.2025 №36 по причині наявності інших осіб, які не є військовозобов'язаними, а саме: сестер, які не є військовозобов'язаними, та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
ОСОБА_1 вважає такі дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо відмови у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» неправомірними.
При цьому вказує, що його сестра, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 2015 року проживає у Канаді та відповідно має громадянство даної країни. На даний час здійснює догляд за неповнолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Окрім того, 19.05.2025 його сестра народила другу дитину - доньку.
Друга його сестра - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , навчається на четвертому курсі НУ «Львівська політехніка» на денній формі навчання за рівнем вищої освіти «БАКАЛАВР» - Інститут економіки і менеджменту, нею подані документи на вступ до вище вказаного навчального закладу для отримання освітнього рівня «МАГІСТР».
На думку ОСОБА_1 , його сестри не можуть утримувати їхнього непрацездатного батька у зв'язку з тим, що одна знаходиться у декретній відпустці і відповідно не працює, а друга навчається і самостійних доходів на даний час немає, тому він залишається єдиним серед них, хто може здійснювати утримання їхнього батька.
З огляду на вказані підстави позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.44).
Представник відповідача у відзиві на позов позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.47-50). В обґрунтування своїх заперечень на позов вказав, що 08.04.2025 Комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 було розглянуто заяву позивача від 02.04.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. В ході розгляду заяви встановлено, що у батька позивача наявні ще 2 (дві) доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Документів, які б свідчили, що доньки з визначених у додатку №5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), причин не можуть здійснювати догляд за батьком позивачем додано не було. З огляду на вище викладені обставини Комісією 08.04.2025 було відмовлено позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з наявністю інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Повідомлення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу було направлено позивачу рекомендованою кореспонденцією 09.04.2025 за вихідним номером №2080.
05.05.2025 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно надійшла заява від позивача з копіями документів, у якій він просив розглянути його заяву, а також надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позивач до заяви про надання відстрочки від призову не долучив жодного документа, який би свідчив, що рідні сестри з визначених додатком №5 до Порядку №560 підстав не можуть здійснювати догляд за своїм батьком. 06.05.2025 Комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 було розглянуто заяву позивача та повторно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з наявністю інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Повідомлення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу було направлено позивачу рекомендованою кореспонденцією 07.05.2025 за вихідним номером №2437.
Третя особа не скористалася правом на подання пояснень по справі.
Інші заяви по суті справи не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 05.05.2025 подав до відповідача заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У повідомленні від 07.05.2025 №2437 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що згідно проведеної перевірки на підставі п.60 постанови КМУ №560 від 16.05.2024 встановлено наявність інших осіб, а саме: сестер, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с.7).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в чинній редакції).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).
Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.
Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначені правові підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
16.05.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560 в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення).
Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Пунктом 58-1 Порядку №560 передбачено, що військовозобов'язані, які відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов'язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.
Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов'язаного, який відповідно до закону зобов'язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов'язаного на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов'язаний утримувати військовозобов'язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.
Як передбачає пункт 59 Порядку №560 за наявності технічної можливості відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися та надаватися автоматично у разі створення запиту на її оформлення військовозобов'язаним через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Аналізуючи вищевказані норми Закону №3543-ХІІ та Порядку №560, слід дійти висновку, що право на відстрочку від призову на військову службу пов'язане із умовою відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати. Таке право реалізується шляхом подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зобов'язані вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки й розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 подав заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII. При цьому самої заяви при розгляді справи сторонами суду не надано.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з долучених документів до матеріалів справи, оскільки представником відповідача у відзиві на позовну заяву не заперечується факт долучених до позовної заяви документів, які були подані при поданні позивачем заяви на відстрочку.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки у повідомленні від 07.05.2025 №2437 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив, що протоколом Комісії від 06.05.2025 №36 ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки згідно проведеної перевірки на підставі п.60 Постанови КМУ №560 від 16.05.2024 встановлено наявність інших осіб, а саме: сестер, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII (а.с.7).
Відтак, у межах даного спору саме заявник зобов'язаний довести той факт, що подані ним до комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 документи неспростовно та беззаперечно доводили факт, що сестри позивача не можуть утримувати свого батька ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Суд встановив, що батько позивача ОСОБА_2 має повнолітніх дочок ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2 відповідно (а.с.13, 19).
Так, обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (ч.1 ст.203 Сімейного кодексу України).
Аналізуючи норми чинного законодавства в співставленні з обставинами даної справи, слід дійти висновку про те, що повнолітні діти батьків з інвалідністю зобов'язані їх утримувати та піклуватись про них. Такий обов'язок має кожна повнолітня дитина без виключень.
Отже, усі повнолітні діти ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.11), зобов'язані його утримувати та піклуватись про нього.
При цьому сестри позивача зобов'язані утримувати батька, навіть якщо вони не проживають з ним, адже обов'язок утримувати покладений на повнолітніх дітей незалежно від того, де вони проживають, громадянство якої країни мають, роду діяльності, сімейного статусу тощо.
Суд зауважує, що поняття утримання не є тотожним поняттю постійного догляду, адже не передбачає необхідність постійного знаходження поряд з особою, яка має інвалідність І та ІІ групи. Факт утримання в даному випадку пов'язаний саме з матеріальною підтримкою батька, який є особою з інвалідністю ІІ групи та не потребує постійного догляду.
За таких обставин суд констатує відсутність підстав, визначених пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Покликання позивача на те, що ОСОБА_6 знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною до трьох років та проживає за межами України, а ОСОБА_5 здобуває вищу освіту в іншій області України, у зв'язку із чим позбавлені можливості здійснювати догляд за батьком, а також його утримання, суд вважає необґрунтованими, оскільки Закон №3543-XII містить вичерпний перелік обставин не виконання невійськовозобов'язаною особою свого обов'язку із утримання особи з інвалідністю (якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі), до яких обставини працевлаштування, навчання та проживання за межами України чи в іншому регіоні країни не належать.
Таким чином, віддалене перебування (проживання) сестер позивача не звільняє їх від обов'язку утримання батьків у разі такої необхідності.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду правомірність своїх дій при розгляді заяви позивача про відстрочку від призову на військову службу.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій