м. Вінниця
03 грудня 2025 р. Справа № 120/2260/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.11.2024 за № 924-ОС, його виключено із списків особового складу військової частини. На день прийняття вказаного наказу із позивачем не проведено усіх розрахунків, а саме не виплачено грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період 2013-2014 роки.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 24.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
23.04.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому в першу чергу звернуто увагу на те, що в період з 2013 року по 15.08.2023 позивач не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , адже до особового складу частини був зарахований наказом начальника військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2023 за №512-ОС, а до цього проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Також зазначено, що відповідно до пункту 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів. Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. Пунктом 19 цього Закону передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
На думку представника відповідача, із зазначених вище приписів слідує, що для набуття права на щорічну додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби військовослужбовець має відповідати двом умовам: перебувати на посадах, перелік яких імперативно визначено в постанові Кабінету Міністрів України; не використовувати право на отримання компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену іншими законами.
При цьому представник відповідача зазначає, що позивач, окрім періоду з 03.08.2024 по 26.11.2024 не займав посад, передбачених Переліком місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702.
Також, представник відповідача наголосив на тому, що позивачу за спірний період вже було здійснено виплату одного з видів грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, а саме як учаснику бойових дій. Таким чином в силу положень абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, підстав для виплати іншого виду додаткової відпустки не передбачено.
За наведених обставин, на думку представника відповідача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 в період з 21.09.2007 по 14.08.2023 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України (військова частина НОМЕР_3 ).
Наказом начальника Військової частини НОМЕР_3 від 14.08.2023 за №439-ОС позивача було виключено зі списків особового складу в зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом начальника Військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2023 за №512-ОС позивача зараховано у списки особового складу та всі види грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 15.08.2023.
Згідно Довідки відділу кадрів військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2025 за №509 встановлено проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 на наступних посадах:
з 15.08.2023 по 09.09.2023 - у розпорядженні начальника НОМЕР_4 прикордонного загону;
з 09.09.2023 по 03.08.2024 - на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметника;
з 03.08.2024 по 26.11.2024 - на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії.
Наказом начальника Військової частини НОМЕР_1 №924-ОС від 26.11.2024 ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас за підпунктом "д" (у зв'язку з звільненням з полону), пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.11.2024.
Проте під час виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку протягом 2013-2024 років, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702.
При цьому із наказу командира військової частини від 26.11.2024 № 924-ОС слідує, що позивачу виплачено грошову компенсацію за 140 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2024 роки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
За змістом частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року за № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з статтею 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями), визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Частиною 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до п. 4 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що згідно наявних в матеріалах справи особистих карток грошового забезпечення за 2013, 2014 роки ОСОБА_1 , останній проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 :
- з 21.09.2012 на посаді Інспектора ПС 2 категорії Дозиметрист відділення інспекторів в званні старший сержант;
- з 13.08.2013 на посаді Інспектора ПС 1 категорії 4 відділення ІПС ВПС в званні старший сержант;
- з 04.09.2013 на посаді Інспектора ПС 1 категорії 4 відділення ІПС ВПС в званні старшина;
- з 25.11.2014 на посаді Інспектора ПС 1 категорії 1 відділення ІПС ВПС в званні старший сержант.
Так, відповідно до додатку 2 Переліку військових посад Збройних Сил, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, посади на яких перебував позивач в 2013, 2014 роках наявна в переліку «Посади військовослужбовців, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби», перебування на якій надає право на щорічну додаткову відпустку відповідно Постанови № 702, а тому позивач за час перебування на зазначених вище посадах набув право на щорічну додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби, що пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Відповідно до п. 11 Порядку № 702, в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
В зв'язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку, що позивач мав право на щорічну додаткову відпустку пов'язану з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я в 2013 та 2014 роках.
Поряд із цим, відповідно до вимог статті 16-2 Закону України "Про відпустки", учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Відповідно до абз. 3 ч. 4 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Відтак, зазначена вище норма спеціального закону передбачає право військовослужбовців за своїм вибором отримати додаткову відпустку із збереженням грошового та матеріального забезпечення як компенсацію за виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, або на підставі іншого закону.
Таким чином, військовослужбовці, за наявності у них права на отримання щорічної додаткової відпустки на підставі абзацу третього пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII та на підставі іншого закону, мають права на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за своїм вибором.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі №520/7314/2020 та зазначив, що нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбаченої абзацом першим пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII, унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, і навпаки.
Суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи витягу з наказу начальника військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2024 №924-ОС ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані 140 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки.
Таким чином, позивачем, як військовослужбовцем, вже використано право на отримання компенсації за одну з додаткових відпусток із збереженням грошового та матеріального забезпечення, а саме за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2024 роки.
З огляду на викладене, законодавчо встановлені підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я за період з 2015 по 2024 роки відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В даному випадку, частиною 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Частиною 6 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено надання щорічно канікулярних відпусток курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки. Частиною 12 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено надання відпустки військовослужбовцям строкової військової служби.
Згідно з частинами 18-19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII від 21.10.1993 та "Про оборону України" №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Так, згідно з статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Окрім цього, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XIIне встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", частини 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Наведений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Великої Палати Верховного Суду у справі №620/4218/18.
При цьому, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2024 №924-ОС, жодних даних про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за 2013, 2014 роки не зазначено.
Поряд із цим, зазначений наказ містить вказівку здійснити позивачу виплату грошової компенсації за 140 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015- 2024 роки.
Наведене, окрім іншого, спростовує доводи представника відповідача щодо відсутності в Військової частини НОМЕР_1 підстав для виплати позивачу додаткової відпустки, право на яке останній набув під час проходження військової служби в військовій частині НОМЕР_3 .
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період за період з 2013 по 2014 роки, а тому необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, за період за період з 2013 по 2014 роки пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов'язків, яких пов'язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, за період 2013 - 2014 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов'язків, яких пов'язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, за період 2013 - 2014 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна