м. Вінниця
03 грудня 2025 р. Справа № 120/2172/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на підставі рішення суду їй 07.02.2025 виплачено недоотримані суми грошового забезпечення. Разом з тим, відповідачем відмовлено у виплаті компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення, що, на думку позивача, вказує на протиправну бездіяльність військової частини.
Тому, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Ухвалою від 24.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
12.09.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог обґрунтовуючи свою позицію тим, що індексація виплачена на виконання рішення суду, а відтак не виникло підстав для виплати компенсації.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.03.2021 №67 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.03.2021.
Однак, на момент виключення позивача з військової частини відповідачем протиправно не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати), встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 та за період з 01.01.2021 по 25.03.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати), встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021.
Вважаючи, що у вказані періоди нарахування та виплата грошового забезпечення здійснена в заниженому розмірі, позивач за захистом своїх прав звернувся з позовом до адміністративного суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі №120/13154/23 позов задоволено. Зокрема, зобов'язао військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення:
- за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.
- за період з 01.01.2021 по 25.03.2021, грошову допомогу для оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімально заробітної плати), встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
07.02.2025 відповідачем проведено доплату донарахованих рішенням суду сум грошового забезпечення в сумі 86266,33 грн.
Разом з тим, як зазначила позивачка, що не спростовано відповідачем, провівши на виконання рішення суду від 21.02.2024 у справі №120/13154/23 виплату грошового забезпечення, відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів .
В лютому 2025 року позивачка, через свого представника, звернулась із заявою, в якій, окрім іншого, просила відповідача здійснити виплату компенсації, за наслідком розгляду якої її листом від 14.02.2025 повідомлено про відсутність підстав для виплати такої компенсації.
Не погоджуючись із такою бездіяльність, позивачка звернулась до суду із даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати компенсації та зобов'язання виплатити таку, суд виходить із наступного.
Згідно із статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. . Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Згідно статті 3 Закону України від 19.10.2000 за № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Стаття 4 Закону № 2050-ІІІ визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Із норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року за №159 випливає, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Індексація є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Із процитованих норм слідує, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідна позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19 вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Суд при розгляді даної справи не вбачає підстав для відступу від наведеної вище правової позиції та вважає, що правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.
Крім того, аналогічна позиція уже була висловлена Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 та від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17, постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах №120/4120/22 від 09.01.2023 р., №120/1648/22, №240/11263/22 від 06.01.2023 р.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації є протиправною, відповідно слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених сум грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 по 07.02.2025.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.03.2021.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 по 07.02.2025.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна