Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/10385/25
Номер провадження2/711/4445/25
03 грудня 2025 року суддя Придніпровського районного суду м.Черкаси Демчик Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ,-
ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , в обґрунтування якого зазначив, що 27.10.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №00-10037402, який був підписаний Позичальником електронним підписом за допомогою персонального ідентифікатора 74673. Відповідно до умов договору, Кредитодавець зобов'язався надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії розміром 6720.00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язався повернути Кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
На виконання умов кредитного договору, 27.10.2024 ТОВ «Макс Кредит» перерахувало відповідачу грошові кошти в розмірі 6720.00 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 . Позичальник зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
16.04.2025 між позивачем та ТОВ «Макс Кредит» укладено договір факторингу №16042025-МК/ЮнітКапітал, згідно з яким право грошової вимоги за кредитним договором №00-10037402 від 27.10.2024 перейшло до ТОВ «Юніт Капітал».
Відповідно до Реєстру боржників №б/н від 16.04.2025, позивач набув право грошової вимоги до відповідача на суму 12960.64 грн.
ТОВ «Юніт Капітал» не здійснювало жодних додаткових нарахувань, умови кредитного договору в односторонньому порядку не змінювало.
Після відступлення позивачу права грошової вимоги, ОСОБА_1 , не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «Юніт Капітал», ні на рахунки попереднього кредитора.
Вимогами позову представник просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 12960.00 гривень, судові витрати в сумі 2422,40 гривень, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 гривень.
Ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 04 листопада 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін, надано відповідачу термін на подання відзиву до суду.
Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.
Відповідно до рекомендованого повідомлення, яке повернулося на адресу суду 10.11.2025 року, відповідачем отримано поштову кореспонденцію суду.
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направляв.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст. 12, ч.ч. 1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії.
Матеріалами справи встановлено, що 27.10.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 виникли правовідносини у сфері договірних зобов'язань, шляхом укладення договору №00-10037402, відповідно до якого відповідачу надано кредит на наступних умовах: сума кредитного ліміту 5600.00 грн.; строк кредиту 360 днів; стандартна процентна ставка становить 0.94%. Договір підписано ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 74673.
На підтвердження укладення кредитного договору №00-10037402 від 27.10.2024, позивачем надано довідку про ідентифікацію, яка підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з яким укладено договір 00-10037402 від 27.10.2024 ідентифікований Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит». Акцепт Договору постачальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор 74673, час відправки ідентифікатора постачальнику 27:10:2024 7:36:10, номер телефону на який було відправлено ідентифікатор НОМЕР_6.
На виконання умов кредитного договору ТОВ «Макс Кредит» перерахувало грошові кошти в розмірі 5600.00 грн ОСОБА_1 на банківську картку № НОМЕР_3 , вказану позичальником в договорі на отримання грошових коштів в кредит від 27.10.2024.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
А тому, суддя приходить до висновку що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до змісту Договору надання грошових коштів у кредит № 00-10037402 від 27.10.2024, у розділі «9. Адреса місцезнаходження, реквізити та підписи сторін», в графі «Позичальник» вказано - ОСОБА_1 , адреса реєстрації, АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Придніпровським РВУМВС України в Черк.обл. 13.03.2010, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , номер телефону НОМЕР_5 .
На думку судді, відповідачем ОСОБА_1 під час укладання договору про надання споживчого кредиту № 00-10037402 від 27.10.2024 року пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankId Національного банку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Договір про надання споживчого кредиту №00-10037402 від 27.10.2024 року, на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості, був укладений в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням персональних даних відповідача.
Встановлено, що Договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу нею на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету.
Крім того, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку кредитором здійснено перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його0 імені, до суду не надано.
Суддя зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, і він має можливість надати суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредиторів на виконання укладеного договору.
Проте, відповідачем така виписка надана не була.
Крім того, встановлено, що у кредитному договорі №00-10037402 від 27.10.2024 року зазначені персональні дані ОСОБА_1 .
Даних на спростування належності відповідачу карти НОМЕР_3 матеріали справи не містять.
Тобто, матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Макс Кредит» укладено Договір в електронній формі, останній отримав кредит за цим Договором в розмірі 5600 грн. 00 коп., шляхом перерахування коштів на його банківську картку, проте, не виконав взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором не повернув.
А тому, суддя приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ «Макс Кредит».
Крім того, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
Встановлено, що укладений між сторонами Договір №00-10037402 від 27.10.2024 року відповідачем не оспорювався та не визнавався судом недійсним.
У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При вирішенні спору суддею взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань своєчасно не здійснила погашення основної суми заборгованості та не повернула грошові кошти, отримані в кредит.
З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного з ТОВ «Макс Кредит» договору взяв на себе зобов'язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов'язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення позики.
Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості (за тілом кредиту та відсоткам), а тому наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається суддею як достовірний.
Також, в судовому засіданні встановлено, що 16 квітня 2025 року ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу № 16042025-МК/Юніт Капітал.
Відповідно до п.2.1. Договору встановлено, що в порядку та на умовах договору, Фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступити факторові Права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.
Відповідно до Витягу з реєстру боржників від 16.04.2025 до Договору факторингу №16042025-МК/Юніт Капітал від ТОВ «Макс Кредит» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за договором №00-10037402 від 27.10.2025.2024.
Згідно з ч. 1 ст.509 та ст.526 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.. За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах:, встановлених договором або законом.
Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Отже, позивачем доведено факт відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-10037402 від 27.10.2024, шляхом укладення договору факторингу від первісного кредитора до ТОВ «Юніт Капітал».
Також, матеріалами справи встановлено, що відповідно до Реєстру боржників за Договором факторингу №16042025-МК/Юніт Капітал 16.04.2025 від ТОВ «Макс Кредит» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 10720.64 грн., де залишок заборгованості за тілом кредиту становить 6720 грн., процентами 4000.64 грн та штрафні санкції 2240 грн.
Однак, як вбачається з Договору кредиту №00-10037402 від 27.10.2024 де сума кредиту складає 5600.00 грн та з детального розрахунку заборгованості станом на 16.04.2025, ОСОБА_1 за договором кредиту №00-9857069 від 15.07.2024: сума заборгованості за основним зобов'язанням 5600.00 грн., сума заборгованості за нарахованими процентами 4000.64 грн., сума заборгованості за нарахованими комісії 1200.00 грн., та штрафна санкції згідно з умовами договору 2240.00 грн.
Одже, щодо стягнення комісії з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача суддя зазначає наступне.
Пунктом 1.6 кредитного договору №00-9857069 від 15.07.2024, кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 20% від суми кредиту, що складає 1200.00 грн..
Разом з тим, кредитодавцем у кредитному договорі, не вказано, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.
Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Такі висновки викладені Верховним Судом в постановах від 07.06.2023 у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22), від 09.02.2024 у справі № 337/3703/22 провадження № 61-13859св23).
Враховуючи те, що відповідачу встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд приходить до висновку про те, що положення пункту 1.6 кредитного договору №00-00-10037402 від 27.10.2024 в частині, що стосується комісії є нікчемними.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1200.00 грн необхідно відмовити з підстав їх необґрунтованості.
Також суддя вважає за необхідне зазначити, що позивачем в позовній заяві зазначено, що заборгованість відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви за кредитним договором становить 12960.64 грн, яка складається з: 6720.00 грн заборгованість по тілу кредиту; 4000.64 грн заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом та 2240.00 грн заборгованість за штрафними санкціями (пеня , штраф). Разом з тим, в прохальній частині позову позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 10720.64 грн тобто без врахування суми 2240.00 грн (штраф, пеня).
При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надав. Контррозрахунку, який би спростовував неправильність розрахунку, поданого позивачем, відповідачем також не надано.
З врахуванням вищевикладеного, суддя приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт капітал» заборгованості в розмірі 9600.64 грн, яка складається: заборгованість за тілом кредиту 5600 грн. 00 коп., заборгованість за процентами 4000 грн. 64 коп.
Щодо переходу до нового кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» прав первісних кредиторів у кредитних зобов'язаннях, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1ст. 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.
Відповідно до ст.ст.1080,1084 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.
Згідно з ст.514, ч.1 ст.516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, позивач правомірно набув права вимоги до ОСОБА_1 щодо виконання зобов'язання.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Так, в позовній заяві позивача зазначив про те, що він поніс витрати на правничу допомогу у зв'язку із розглядом даної справи у розмірі 7000 грн..
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст. ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу під час розгляду даної справи, представником позивача надано Договір про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025 року, Додаткову угоду №25770870738, Акт прийому-передачі наданих послуг від 01.10.2025 на суму 7000,00 грн.
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує також позицію Верховного суду, який неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, значення спору для сторони, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 № 211/3113/16-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 06.11.2020 у справі № 760/11145/18, від 12.05.2021 у справі № 873/79/20 та від 23.01.2023 у справі № 755/2587/17).
Враховуючи викладене, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом позивачу послуг, час, витрачений на їх надання, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи складність справи, що така розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, наявність сталої судової практики в такій категорії справ, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 3000 грн.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн та заявлено позовні вимоги в загальному розмірі про стягнення 10720.64 грн.
Судом задоволено позовні вимоги на суму 9600.64 грн, що становить 89.55% від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2169.25 грн, що складає 89.55 % від 2422,40 грн.
Керуючись ст. 12, 23, 76, 81, 141,258, 259, 265, 280, 289 ЦПК України,
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163) заборгованість: за кредитним договором №00-10037402 від 27.10.2024 в розмірі 9600.64 гривень, яка складається з заборгованості по тлу кредиту 5600.00 грн та заборгованості за відсотками в сумі 4000.64 грн.
Позовні вимоги щодо стягнення судових витрат - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163) 2169.25 грн. сплаченого судового збору та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу (правову) допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: Р. В. Демчик