Р. С. З. № 60
про відкриття провадження у цивільній справі
03 грудня 2025 року суддя Маньківського районного суду, Черкаської області В.Л. Маренюк, розглянувши матеріали за позовом ОСОБА_1 , представник за законом (мати): ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 представник за законом (батько): ОСОБА_3 про тлумачення змісту заповіту та визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про тлумачення змісту заповіту та визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.
На підставу своїх вимог спирається на те що, ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Кривець, Уманського району, Черкаської області у віці 82 років помер ОСОБА_5 , про що 31.03.2025 року складено відповідний актовий запис за № 92, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 31.03.2025 року Маньківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
ОСОБА_5 доводився батьком ОСОБА_3 та дідом ОСОБА_4 , дідом позивача.
На момент смерті зареєстроване місце проживання ОСОБА_5 було в АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями про осіб місце проживання яких зареєстроване за вказаною адресою згідно довідки виконавчого комітету Маньківської селищної ради Уманського району Черкаської області від 29.10.2025 № 1331/05-15.
За життя ОСОБА_5 залишив заповіт, посвідчений 17.05.2024 року старостою Кривецького старостинського округу Слюсаренко В.В., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 21.
Вказаним заповітом спадкодавець залишив заповітне розпорядження на випадок своєї смерті, яким належну йому на праві приватної власності земельну ділянку (земельний пай) площею 4,21га, яка розташована в адмінмежах села Кривець Уманського району Черкаської області, право на яку підтверджено державним актом на право власності серія ЧР №071584, кадастровий номер 7123184000:03:002:0311, заповів: 1га онуку ОСОБА_4 , 1га онуку ОСОБА_1 , 2,21га синові ОСОБА_3 .
Таким чином, за життя спадкодавець ОСОБА_5 зробив заповітне розпорядження, яким на випадок своєї смерті заповів належне йому майно вказаним конкретним спадкоємцям за заповітом. Наявність та належність заповіданого спадкового майна підтверджується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЧР №071584 від 26.03.2004.
Після смерті ОСОБА_5 позивач в особі представника за законом - матері, звернувся до Маньківської державної нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини, де було заведено спадкову справу № 122/2025, номер у Спадковому реєстрі - 74483176, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №82249398 від 19.08.2025.
В процесі здійснення дій, направлених на оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_5 , після спливу встановленого строку на прийняття спадщини, представник позивача звернулась до державного нотаріуса Маньківської державної нотаріальної контори Шевченко Н.Г., за місцем заведення спадкової справи із заявою щодо видачі свідоцтва про право на право на спадщину за заповітом на заповідане майно згідно заповіту спадкодавця від 17.05.2024 року - на земельну ділянку площею 1,00га на ім'я Позивача - ОСОБА_1 , передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в межах Кривецької сільської ради Маньківського району Черкаської області, належну спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЧР №071584 від 26.03.2004.
Постановою від 22.10.2025 року державного нотаріуса Маньківської державної нотаріальної контори Шевченко Н.Г., відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вищевказане майно після смерті діда ОСОБА_5 .
Даною постановою повідомлено, що на підставі заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька та діда - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , державним нотаріусом Маньківської державної нотаріальної контори Шевченко Н.Г., була відкрита спадкова справа №122 за 2025 рік. За даними Спадкового реєстру було перевірено наявність відкритої спадкової справи, спадкового договору чи заповіту, складеного спадкодавцем. На момент заведення спадкової справи виявлено заповіт посвідчений Слюсаренко В.В. , старостою Кривецького старостинського округу Уманського району Черкаської області 17 травня 2024 року за р.№ 21 від імені ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 4,21га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах села Кривець Уманського району Черкаської області, кадастровий номер земельної ділянки - 7123184000:03:002:0311 по 1,00га на ім'я онуків ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та 2,21га на ім'я сина ОСОБА_3 .
19.08.2025 року звернулася ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 із заявою ОСОБА_7 про прийняття спадщини за заповітом після смерті діда - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно п.4.12 п.4 гл.10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.
Нотаріусом повідомлено, що в заповіті вказано розміри земельної ділянки, яку спадкодавець заповів кожному спадкоємцю, а саме по 1,00га на двох онуків та 2,21га синові, а не розмір частки визначеному майні (ч.2 ст.1297 Цивільного кодексу України).
Також нотаріусом повідомлено наступне.
Згідно статті 1256 Цивільного кодексу України, а саме: тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.
Згідно статті 213 п.2 Цивільного кодексу України, а саме: на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Згідно статті 213 п.2 Цивільного кодексу України, а саме: при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Згідно статті 213 п.4 Цивільного кодексу України, а саме: якщо за правилами, встановленими частиною третьої цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Виходячи з вищевикладеного, нотаріусом постановлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 на земельну ділянку після смерті діда - ОСОБА_5 - відмовити.
Таким чином, за сукупністю інформації, за сукупністю інформації, яка міститься у заповіті ОСОБА_5 , посвідченому 17.05.2024 року старостою Кривецького старостинського округу Слюсаренко В.В., зареєстрованому в реєстрі нотаріальних дій за №21, у довідці виконавчого комітету Маньківської селищної ради Уманського району Черкаської області від 29.10.2025 № 1331/05-15, у постанові державного нотаріуса Маньківської державної нотаріальної контори Шевченко Н.Г., від 22.10.2025 року, вбачається, що спадкоємцями заповіданого майна, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .
При цьому, у зв'язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом відсутня можливість оформлення спадщини у іншому порядку, ніж шляхом звернення до суду з даним позовом, оскільки відмова мотивована як потребою тлумачення заповіту, так і наявністю спору між спадкоємцями, який є спором про право матеріальне, який підлягає вирішенню в судовому порядку.
Наявні документи та фактичні дані в сукупності підтверджують, що майно згідно заповіту від імені ОСОБА_5 від 17.05.2024 року за р.№21, дійсно заповідано ОСОБА_3 (сину спадкодавця), ОСОБА_4 (внукові спадкодавця) та ОСОБА_1 (внукові спадкодавця).
При цьому, у вказаному заповіті спадкодавець вказав, що належну йому на праві приватної власності земельну ділянку заповідає вказаним спадкоємцям у визначеному розмірі кожному згідно вказаної площі: ОСОБА_3 -2,21га, ОСОБА_4 - 1га, ОСОБА_1 - 1га.
Очевидно, тому саме так з його ж слів і вчинено такий запис у заповіті, адже заповіт записується зі слів заповідача-спадкодавця за буквальною волею саме заповідача, не змінюючи формулювання слів заповідача. Не володіючи знаннями щодо порядку оформлення спадщини у визначених частках, заповідач розподілив майно між спадкоємцями фактично в натурі, що як наслідок потягло за собою певний дефект правочину - заповіту як одностороннього правочину, оскільки спадщина оформлюється у частках у відповідності до ч.2 ст.1297 Цивільного кодексу України. Однак, такий дефект жодним чином не робить цей правочин недійсним, а лише утруднює процедуру оформлення спадкових прав, виключаючи можливість оформлення спадщини в нотаріальному порядку, не позбавляючи при цьому права оформлення спадкових прав в іншому, в даному випадку у судовому порядку.
При цьому, виходячи з математичного розрахунку, очевидно спадкодавець мав на меті розподілити спадщину між спадкоємцями таким чином: ОСОБА_3 (сину спадкодавця) заповідається частка земельної ділянки, ОСОБА_4 (внукові спадкодавця) - частка земельної ділянки, та ОСОБА_1 (внукові спадкодавця) - частка земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яке здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (частини перша та друга статті 1234 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
З огляду на зазначене, заповіт є одностороннім правочином.
Відповідно до статті 1256 ЦК України, тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.
Згідно із статтею 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до пункту 2.1 Глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.
Отже, об'єктом тлумачення заповіту судом є виключно сам заповіт, складений зі слів та словосполучень, що утворюють його текст.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
З правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 30 липня 2020 року в справі № 378/1160/15-ц убачається, що тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.
При цьому, частина друга статті 213 ЦК України, не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.
Тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Отже, тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті, являє собою інтелектуально-розумовий процес, спрямований на з'ясування змісту заповіту як одностороннього правочину, та полягає в усуненні нечітких, подвійних формулювань у заповіті і подоланні таким чином прогалин у реалізації волі заповідача.
Вчинення заповіту заповідачем на користь позивача підтверджує волю спадкодавця щодо спадкування саме цього майна позивачем, тому відповідне заповідальне розпорядження виконанню підлягає, і спадкування відповідного майна повинно здійснюватися відповідно по заповіту.
Таким чином, нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посилаючись на дефект правочину - заповіту, з роз'ясненням права на оформлення спадкових прав в судовому порядку, що змушує звертатись до суду з даним позовом. Враховуючи, що підставою судового тлумачення заповіту є спір між спадкоємцями, така справа має розглядатися виключно в порядку позовного провадження.
Згідно ч.3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися за оформленням права на спадщину за правилами позовного провадження.
У зв'язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, у позивача-спадкоємця немає можливості оформити право власності на спадкове майно у іншому порядку, ніж шляхом звернення з даним позовом до суду про визнання права власності на майно в порядку спадкування, оскільки іншої можливості оформити право власності на майно немає.
Згідно з ч. 1 ст. 187 ЦПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
За положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Частиною 4 ст. 19 ЦПК України для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні призначене загальне позовне провадження.
Керуючись ч. 7 ст. 7, ст. 11, ч. 8 ст. 43, ст. ст. 44, 49, 53, 71, 83, 84, 85, 86, 91, 93, 95, 183, 185, 187, 189, 190-193, 196, 199, 257, ч. 2 ст. 261, ст. ст. 272, 353-355 ЦПК України, п. 8 ч. 11, 15.5 розділу ХІІІ перехідних положень ЦПК України, суддя,-
Відкрити провадження в цивільній справі №701/1293/25-ц за позовом ОСОБА_1 , представник за законом (мати): ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 представник за законом (батько): ОСОБА_3 про тлумачення змісту заповіту та визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.
Розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження.
Почати підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали.
Проведення підготовчого засідання призначити на 11 грудня 2025 року о 10 годині 30 хвилин в Маньківському районному суді Черкаської області (вул. Соборна, буд. 8, с-ще Маньківка Уманського району Черкаської області).
Роз'яснити учасникам справи право на підставі ч. 7 ст. 7 ЦПК України, звернутись до суду з клопотанням про проведення розгляду справи у закритому судовому засіданні з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя учасників справи.
Учасникам справи надіслати копії ухвали про відкриття провадження у справі (в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення) протягом двох днів з дня її складення у відповідності до ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Відповідачу та третім особам разом з копією ухвали про відкриття провадження у справі одночасно надіслати копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Встановити строк відповідачу для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову, - протягом п'ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали.
Зобов'язати відповідача одночасно із надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу, а також третім особам.
У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником. Відзив повинен містити: найменування (ім'я) позивача і номер справи; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку, офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти, за наявності; у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання; заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. До відзиву додаються: докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідачу для надання зустрічного позову встановити строк до 11 грудня 2025 року.
Третім особам для надання суду пояснень щодо позову або відзиву та доказів встановити строк до 11 грудня 2025 року, попередивши, що у разі їх ненадання у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викладає свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову. Пояснення третьої особи підписуються третьою особою або її представником. До пояснень третьої особи застосовуються тотожні для відзиву правила.
Учасники справи мають право надати відповідь на пояснення третіх осіб, свої письмові пояснення щодо відповіді на відзив - до закінчення підготовчого провадження.
Роз'яснити учасникам справи їх право на поставлення в першій заяві по суті справи, що ними подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п'ять днів до підготовчого засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), відповіді на питання щодо обставин справи, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань. Якщо поставлене запитання пов'язане з наданням відповідних доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом з наданням заяви свідка надає копії відповідних письмових чи електронних доказів. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім'ї чи близьких родичів. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови. Також учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання, якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.
Попередити учасників справи, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); найменування суду, до якого вона подається; номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів); зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, що вимагаються цим Кодексом. Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Учасник справи має право додати до письмової заяви, клопотання проект ухвали, постановити яку він просить суд. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Роз'яснити учасникам справи, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане відповідачем, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання.
Забезпечення доказів судом проводиться за правилами, встановленими ст. ст. 116-119 ЦПК України.
Попередити учасників справи про недопустимість зловживання процесуальними правами, шляхом подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; умисного неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі, тощо.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
У разі, якщо подання скарги, заяви, клопотання буде визнане зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: https://mn.ck.сourt.gov.ua/sud2312.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та апеляційному оскарженню не підлягає.
Суддя В.Л. Маренюк