Справа № 369/15776/25
Провадження № 2/369/10102/25
Іменем України
20.11.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/15776/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час, -
28.08.2025 року представник позивача адвокат Бонацький Р.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 серпня 2009 року між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) було зареєстровано шлюб.
Під час шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка на даний час є неповнолітньою особою та проживає разом з Позивачем в Сполучених Штатах Америки.
13 березня 2023 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/12209/22 шлюб між сторонами було розірвано.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.03.2023 року по справі № 369/12733/22 вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду.
17 грудня 2024 року Постановою Київського апеляційного суду по справі №369/12733/22 апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року залишено без змін.
Разом з тим, позивачка зазначає, що стягнення аліментів на її користь фактично розпочалося з 17.12.2024 року - коли була прийнята постанова Апеляційного суду, оскільки саме разом з прийняттям цієї постанови набрало законної сили рішення суду першої інстанції по даній справі, в якому і визначено, що аліменти стягуються «починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду».
Позивачка також відзначала, що в період з 30.11.2022 року (дата подання первісної позовної заяви про стягнення аліментів) по 17.12.2024 року (дата прийняття постанови Київського апеляційного суду і дата набрання законної сили рішення суду першої інстанції по справі №369/12733/22) стягнення аліментів з ОСОБА_2 не здійснювалося і не буде здійснюватися, а сам ОСОБА_2 добровільно не виконував обов'язок щодо забезпечення власної дитини в цей період, а тому є необхідність стягнення аліментів за минулий час, в період з 30.11.2022 року по 17.12.2024 року.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.09.2025 року відкрито провадження у цивільній справі № 369/15776/25 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 20.11.2025 року на 10 год. 20 хв.
20.11.2025 року від адвоката Бонацького Р.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява через підсистему «Електронний суд» про розгляд справи у його відсутності. Позов підтримав та просив його задовольнити.
Відповідач, належним чином повідомлявся про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, своїм правом подати відзив на позовну заяву, у встановлений судом строк, не скористався, в судове засідання не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
18.09.2025 року представником відповідача адвокатом Введенським Д.О. подано заяву про слухання справи у відсутність сторони відповідача, проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 21 серпня 2009 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Під час шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка на даний час є неповнолітньою особою та проживає разом з Позивачем в Сполучених Штатах Америки.
13 березня 2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, було задоволено позов ОСОБА_1 , по цивільній справі № 369/12209/22 щодо розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , рішення набрало законної сили.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.03.2023 року по цивільній справі № 369/12733/22 вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду.
07.03.2024 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було прийнято Ухвалу по справі № 369/12733/22, якою Заяву представника ОСОБА_2 адвоката Введенського Дениса Олександровича про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.03.2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - залишено без задоволення.
17 грудня 2024 року Постановою Київського апеляційного суду по справі №369/12733/22 апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року залишено без змін.
Позивачкою зазначається, що всі витрати по утриманню неповнолітньої Ксенії фактично несе вона. На підтвердження здійснення таких витрат позивачкою було надано квитанції, які підтверджують витрати за оренду житла, витрати по оплаті за мобільний зв'язок, витрати по оплаті за продукти харчування, витрати на лікування та одяг.
Як встановлено судом, стягнення аліментів на користь позивача фактично розпочалося з 17.12.2024 року - з моменту прийняття постанови Апеляційного суду.
В період з 30.11.2022 року (дата подання позивачем первісної позовної заяви про стягнення аліментів) по 17.12.2024 року (дата прийняття постанови Київського апеляційного суду і дата набрання законної сили рішення суду першої інстанції по справі №369/12733/22) стягнення аліментів з ОСОБА_2 не здійснювалося, у зв'язку з чим позивачка просила стягнути з відповідача аліменти за минулий час, а саме в період з 30.11.2022 року по 17.12.2024 року.
На обґрунтування суми заборгованості Відповідача по аліментам за минулий період (з 30.11.2022 року по 17.12.2024 року) позивачкою було надано розрахунок, за основу якого взято розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до наданого позивачкою розрахунку, загальна сума заборгованості відповідача по аліментам у період з 30.11.2022 року по 17.12.2024 року складає 73829 (сімдесят три тисячі вісімсот двадцять дев'ять) гривень 10 копійок.
Згідно із ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Тлумачення положень статей 79, 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:
- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;
- неможливість одержання аліментів у зв'язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.
Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.
Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов'язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18.
Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.
За загальним правилом, визначеним СК України та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Обов'язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт направлення офіційних звернень, а факт умисного ухилення від виконання обов'язку по утриманню дітей після отримання відповідного звернення. Тобто, позивач має не лише підтвердити факт надіслання офіційного звернення про необхідність виконати обов'язок по утриманню дитини, дружини, а й факт отримання або відмову в отриманні такого звернення, що підтверджуватиме ухилення особи від виконання обов'язку.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 30.11.2022 року звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою про стягнення аліментів, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції проставленим Києво-Святошинським районним судом Київської області судом на першій сторінці позовної заяви із зазначенням дати надходження документа (30.11.2022 року) до суду та реєстраційного номера документа (№39839).
Судом також встановлено те, що виклики ОСОБА_2 по справі № 369/12733/22 здійснювалися за зареєстрованим місцем його проживання та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а тому, на переконання суду, ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи про стягнення з нього аліментів. Крім вказаного, відповідач - ОСОБА_2 має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС від 28.10.2022 року.
Таким чином, на переконання суду, позивачем доведений той факт, що вона вчиняла дії щодо стягнення з відповідача аліментів на спільну дитину шляхом подання 30.11.2022 року до суду позовної заяви про стягнення аліментів, а відповідач - ОСОБА_2 достеменно знав про це і ухилявся від виконання обов'язку передбаченого ст. 180 СК України.
Під ухиленням від сплати аліментів розуміють пряму відмову від надання утримання, а також різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів: приховання особою свого дійсного розміру заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплати аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов'язку по утриманню. Факт ухилення від надання утримання може мати місце в тому випадку, якщо особа має у своєму розпорядженні кошти, але не бажає їх надавати.
На підтвердження ухилення відповідача від утримання власної дочки у період з 30.11.2022 року по 17.12.2024 року позивачка зазначила, що вказане виражалось у постійному оскарженні та затягуванні процесу щодо стягнення з нього аліментів, фактичного ненадання коштів на утримання власної дитини, а також в незацікавленості до спілкування з дитиною.
Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 неодноразово оскаржувалось рішення щодо стягнення з нього аліментів шляхом подання заяви про перегляд заочного рішення та подання апеляційної скарги на заочне рішення, у задоволенні яких йому було відмовлено.
Крім того, відповідачем при поданні даних заяв вчинялися ряд процесуальних дій, направлених на затягування процесу, зокрема не сплата в повній мірі судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення, подання апеляційної скарги, яка не відповідала вимогам 356 ЦПК України. Такі дії відповідача призвели до затягування процесу щодо стягнення з нього аліментів і як наслідок дозволили ухилитися від їх сплати у зазначений період.
Таким чином, на переконання суду, позивачем доведений той факт, що відповідач ухилявся від сплати аліментів у період з 30.11.2022 року по 17.12.2024 року, що виразилось у свідомому невиконанні своїх обов'язків щодо утримання власної доньки в умовах, коли позивач звертався до нього особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини. Відповідач вказаних обставин не спростував, доказів перерахування коштів на утримання дитини у вказаний період суду не надав.
При цьому суд відхиляє заперечення відповідача та його представника, які висвітлені в заяві від 18.09.2025 року, щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв'язку з тим, що позивачка визначила початок стягнення аліментів саме із набранням рішенням законної сили.
Суд наголошує, що визначення початку стягнення аліментів з моменту набрання рішенням законної сили не позбавляє позивачку права подати окремий позов про стягнення аліментів за минулий час.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Враховуючи інтереси дитини, а також доведеність факту вжиття позивачем протягом заявленого періоду всіх можливих заходів для отримання матеріальної допомоги на утримання дитини від її батька, а також, враховуючи свідоме ухилення останнього від виконання обов'язків щодо утримання власної доньки суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий час підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 року № 13-рп/2000, від 30.09.2009 року № 23-рп/2009.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем разом з позовом надано копії таких документів: Договір про надання правничої допомоги № 08/08/2025 від 08 серпня 2025 року, Додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги №08/08/2025, Акт приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги №1 від 26 серпня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги №08/08/2025 від 08 серпня 2025 року, квитанція №PP6P-KHT4-MMAH-H32K від 12.08.2025 року, виписка по картковому рахунку щодо операції із зарахування коштів.
Крім того, заявою від 24.11.2025 року представником позивача до матеріалів справи було долучено копії: Акт приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги №2 до Договору про надання правничої допомоги №08/08/2025 від 08 серпня 2025 року, квитанція № P65P-BXX5-HEP6-K212 від 21.11.2025, виписка по картковому рахунку щодо операції із зарахування коштів.
Таким чином, судом документально підтверджено витрати на правничу допомогу у розмірі 10575 (десять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень) 00 копійок.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Положення ч. 5 ст. 137 ЦПК України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.
Від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та заперечень стосовно неспівмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку із судовим розглядом справи № 369/15776/25 не надходило.
Зважаючи на викладене, ураховуючи складність та значення справи для сторін, обсяг проведеної роботи представником позивача, який підтверджений належними та допустимими доказами, а також те, що вони не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу та необхідність їх стягнення з відповідача на користь позивача у розмірі 10575 (десять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень) 00 копійок.
Окрім цього, Позивачем у межах розгляду цієї справи були понесені додаткові витрати у розмірі 2753 грн., що пов'язані із залученням перекладача.
Відповідно до рахунку від бюро перекладів «AzWords» від 18.04.2024 року вартість послуг з перекладу доказів, які підтверджують здійснення позивачем витрат на утримання доньки складає 2753 грн. Оплата вказаних послуг позивачем підтверджується квитанціями №P24A2842126155D3786 та №P24A2874465474D0873.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи та витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат на оплату послуг перекладача, на думку суду, є співмірним зі складністю, обсягом та часом, витраченим перекладачем на виконання робіт із перекладу документів у межах цієї справи. У зв'язку з цим, вимога про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем у зв'язку із залученням перекладача для перекладу документів з англійської мови на українську в сумі 2 753 грн, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
На підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову про стягнення аліментів.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн., оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів.
Відповідно до ст.ст. 180-182,184, 191 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76, 81, 141, 247, 259, 265, 268, 273, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) за минулий час - з 30.11.2022 року по 17.12.2024 року у сумі 73829 (сімдесят три тисячі вісімсот двадцять дев'ять) гривень 10 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10575 грн. (десять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень) 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати пов'язані із залученням перекладача у розмірі 2753 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят три гривні) 00 копійок
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , Адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , Фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , Адреса реєстрації: АДРЕСА_1
Повний текст рішення складено: 03.12.2025 року.
Суддя А.В. Янченко