Справа № 286/2926/25
03 грудня 2025 року м. Овруч
Овруцький районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Гришковець А. Л. ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -
Позивач звернувся до суду із позовною заявою і просить поновити строк позовної давності та стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №154042 від 09.05.2018 в сумі 20 737 грн. 09 коп., із них: 15 845 грн. 36 коп. заборгованості за договором, 3 464 грн. 74 коп. інфляційних втрат та 1 427 грн. 35 коп. 3% річних, а також судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, мотивуючи тим, що 09.05.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №154042, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу позику у сумі 3500 грн.. ТОВ «Авентус Україна» виконало умови вказаного договору та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3500 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс».
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги №1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 15845 грн. 00 коп., а саме: сума основного боргу - 3500,00 грн., сума боргу за процентами - 1890,00 грн., сума боргу за пенею і штрафами 10 455,00 грн..
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») було укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
12.04.2018 укладено додаткову угоду № 5 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №6 від 13.09.2018 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі і до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №154042 від 09.05.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія (ТОВ «Він Фінанс»).
Оскільки, відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, то ТОВ «Він Фінанс» вважає за доцільне користуватись обсягом прав, якими був наділений попередній кредитор, але в межах, що не суперечать нормам законодавства щодо позовної давності.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Розгляд справи проводиться відповідно до положень ст.279 ЦПК України в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник позивача в своїй позовній заяві просить справу слухати у їх відсутність.
Відзиву на позов відповідачем до суду не надано, хоча своєчасно та належним чином останній був повідомлений про відкриття провадження у справі з роз'ясненням прав на подання відзиву на позов, що підтверджується поштовим повідомленням.
Дослідивши письмові докази в справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В абзаці 2 ч.2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом та не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У статті 3 Закону «Про електронну комерцію» законодавець закріпив, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
В ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» законодавець, в свою чергу, закріпив, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до п.п.15,16 ч.1 ст.1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; електронні дані - будь-яка інформація в електронній формі.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, що встановлено п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію».
Аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що електронний підпис - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 07.10.2020 по справі №127/33824/19.
Відповідно до ч. 3 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу також врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу ч. 2 ст. 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Вказаного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 5-6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ст.89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 09.05.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , тобто відповідачем, було укладено індивідуальну частину договору №154042 про надання фінансового кредиту (а. с. 41-42). Відповідно до умов вказаного договору (ч. 1 «Предмет та строк дії договору») товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 3500 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 0,01% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (3,29% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 цього договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту. Сукупна вартість кредиту складає 100,27% від суми кредиту (у процентному виразі) або 3509,45 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: проценти (відсотки) за користування кредитом 0,27% від суми кредиту (у процентному виразі) або 9,45 грн. (у грошовому виразі). Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором. Кредит надається строком на 30 днів. Кредит надається шляхом: перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок клієнта; здійснення грошового переказу на ім'я клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи.
В ч. 8 договору визначено реквізити та підписи сторін.
З копії довідки ТОВ «Авентус Україна» (а. с.14) вбачається, що договір №154042 від 09.05.2018 зі сторони позичальника було підписано електронним підписом, що створений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично на стороні товариства та направлено позичальнику на номер мобільного телефону, повідомлений останнім товаристу: сума кредиту - 3500 грн., стандартна процентна ставка 1,80%, одноразовий ідентифікатор - А697579, фінансовий номер телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор - НОМЕР_1 , дата переказу кредитних коштів - 09.05.2018 (а. с.14).
Копія листа ТОВ «Авентус Україна» №5606-ВП від 22.05.2025 свідчить, що ТОВ «Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Для цього підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ та отримало ліцензію національного банку України №21/1064-рк від 08.06.2023.
Відповідно до договору ВП-200417-1 від 20.04.17 було здійснено за дорученням ТОВ «Авентус України» наступні успішні перекази коштів на картки клієнтів: 09.05.2018 на суму 3500 грн., маска картки НОМЕР_2 , код авторизації 114655, номер транзакції в системі WayForPay-creditplus-316140 (а. с. 21-29).
Таким чином, укладення вищевказаного кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, і укладений ним з ТОВ «Авентус Україна» правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Договір містить всі істотні умови, по яких сторони в належній формі досягли згоди.
При цьому, суд звертає увагу, що без входу відповідача на веб-сайт товариств і здійснення ним всього алгоритму дій, необхідного для отримання кредиту, кредитний договір між ним та ТОВ «Авентус Україна» не був би укладений.
12.04.2018 між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарнтія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) було укладено договір факторингу №1 (а. с. 37-39).
В п. 2.1. договору факторингу зазначено, що клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договром.
Відповідно до п.4.1. договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
13.09.2018 між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» було укладено додаткову угоду №5 до договору факторингу №1 від 12.04.2018, відповідно до якої сторони домовились, в тому числі і викласти п. 3.1.2 договору в наступній редакції, а саме: «фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором п'ятьма платежами: перший платіж в сумі 135 328 грн. 67 коп. до 21.09.2018, другий платіж в сумі 135 328 грн. 67 коп. до 28.09.2018, третій платіж в сумі 1135 328 грн. 67 коп. до 05.10.2018, четвертий платіж в сумі 135 328 грн. 67 коп. до 12.10.2018 та п'ятий платіж в сумі 135 328 грн. 68 коп. до 19.10.2018» (а. с.30).
Копія реєстру прав вимог №6 від 13.09.2018 свідчить, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» підписали цей реєстр прав вимог про наступне: на умовах договору клієнт відступає фактору наступні права вимоги до боржників, в том числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №154042 від 09.05.2018 в загальній сумі 5 390 грн. 00 коп. (а. с. 11-12).
Копія картки обліку договору (розрахунок заборгованості), складена ТОВ «Авентус Україна» свідчить, що заборгованість по кредитному договору №154042 від 09.05.2018 за період з 09.05.2018 по 12.09.2018 виведено в сумі 15 845 грн. 00 коп. з них: 3500 грн. 00 коп. заборгованості за основним боргом, 1890 грн. 00 коп. заборгованості за відсотками, 900 грн. штраф та 9 555 грн. 00 коп. пеня. Суд відмічає, що заборгованість боржником не погашалася (а. с. 31-33).
Щодо стягнення заборгованості за штрафом та пенею, суд враховує наступне.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №359/4630/19 від 11.08.2023.
Відповідно до ч. 4 договору «Відповідальність сторін» сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору згідно чинного законодавства України та цього договору.
У випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом клієнт зобов'язаний сплатити товариству пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4-го дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів. На 4-й день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн.; на 30-й день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн.; на 90-й день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн..
Отже, умовами договору передбачено відповідальність за одне й те саме порушення строку повернення кредиту у двох видах, а саме у виді штрафу та пені, відповідно позов в частині стягнення з відповідача штрафу задоволенню не підлягає.
Таким чином, за встановлених обставин та визначеного правового врегулювання, враховуючи, що відповідачем не було вжито заходів щодо добровільного погашення заборгованості по індивідуальній частині договору №154042 від 09.05.2018 про надання фінансового кредиту, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 3500 грн. 00 коп. заборгованості за основною сумою боргу, 1890 грн. 00 коп. заборгованості по відсотках та 9 555 грн. 00 коп. заборгованості по пені, що в загальній сумі становить 14 945 грн. 00 коп..
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у порядку ст.625 ЦК України, що виникла за ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Якщо він прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від сплати боржником неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Враховуючи несвоєчасність сплати відповідачем заборгованості по кредитному договору, прострочення ним виконання грошового зобов'язання, суд вважає, що з нього також слід стягнути інфляційні втрати у розмірі 3 464 грн. 74 коп. та 3% річних у розмірі 1 427 грн. 35 коп..
Частинами 1-2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи має подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У ч.48 постанови від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Такого висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц.
Судом при дослідженні письмових доказів встановлено, що 22.03.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» було укладено договір №33 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (а. с. 34-36)
22.03.2024 між адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено додаткову угоду до договору №33 про надання правової допомоги від 22.03.2024 (а. с. 16).
Копія акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 18.07.2025 свідчить, що адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу загальною вартістю 5000 грн., а саме за підготовку позовної заяви з додатками про стягнення кредитної заборгованості (а. с. 9).
Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі №160/6899/20 зазначив про те, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04), заявник має право на відшкодування витрат у розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений (справа "Немайстер проти Австрії), у рішенні "Лавентс проти Латвії" також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Завданням суду при розгляді справи не є оцінка вищевказаних причин чи підстав, чи оцінка якості роботи адвоката, а є визначення обґрунтованого і адекватного розміру грошової суми, що підлягає стягненню з позивача за надані відповідачу послуги.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним.
Таким чином, за встановлених обставин та визначеного правового врегулювання, враховуючи характер та обсяги виконаної адвокатом роботи, критерій реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд приходить до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 3500 грн. 00 коп..
Однак, зважаючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, згідно ст. 141 ЦПК України, стягненню на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3347 грн. 75 коп., що складає 95,65% від заявленої суми, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.05.2020 по справі №904/4507/18.
Відповідно до наказу ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» від 25.07.2024 №55-к, було перейменовано з 25.07.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у ТОВ «Він Фінанс» (а. с. 44).
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп. в дохід держави, (із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі), який відповідно до ст.141 ЦПК підлягає стягненню з відповідача на користь позивача також пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: в сумі 2317 грн. 02 коп. (2422,40х95,65%).
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 245, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ: 38750239), що знаходиться за адресою: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 в м. Київ, заборгованість за кредитним договором №154042 від 09.05.2018 в сумі 19 837 грн. 09 коп., із них: 3500 грн. 00 коп. заборгованості за основною сумою боргу, 1890 грн. 00 коп. заборгованості по відсотках, 9 555 грн. 00 коп. пені та 3 464 грн. 74 коп. інфляційних втрат та 1 427 грн. 35 коп. 3% річних, а також судовий збір в сумі 2317 грн. 02 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 3 347 грн. 75 коп..
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На рішення суду до Житомирського апеляційного суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: А. Л. Гришковець