Провадження № 2-а/641/94/2025 Справа № 641/2570/25
28 листопада 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого - судді Маньковської О.О.,
за участю представника позивача - адвоката Гаращака В.В.,
секретаря - Макарової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гаращак Василь Васильович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
До суду надійшов адміністративний позов представника позивача Гаращак В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , в якому просить скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) № 1150 від 07.02.2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закриття провадження у справ та стягнення судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що відносно позивача начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову № 1150 від 07.02.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв'язку з відмовою від отримання позивачем направлення та проходження медичного огляду. Вказану постанову, представник позивача вважав протиправною, посилаючись на порушення прав позивача при розгляді справи, зокрема, останньому не було надано право на правничу допомогу, не запропоновано надати відповідні пояснення по справі, не роз'яснено процесуальні права та обов'язки, а також вказав, що позивач не викликався до ІНФОРМАЦІЯ_2 для розгляду справи, у якій винесено постанову, про розгляд такої справи не був проінформований, жодні процесуальні документи, чи їх копії, що складались після розгляду справи про адміністративне правопорушення, позивачу не вручались, окрім копії постанови. Крім того, представник позивача посилався на те, що позивачу не було попередньо вручено повістку з метою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, таким чином вважав відсутніми підстави притягнення до адміністративної відповідальності, зазначаючи, що, таким чином, відсутні склад та подія правопорушення позивачем порушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тому просив оскаржувану постанову скасувати, а провадження закрити.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову в повному обсязі. Вказав, що по прибуттю військовозобов'язаного ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де останній перебуває на військовому обліку, 07.02.2025 року, було встановлено, що останній не має оформленої відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на основний період (відповідно до вимог Порядку № 560) та права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (відповідно до підстав, визначених статтею 23 ЗУ «про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), у зв'язку з чим, ОСОБА_1 було видано направлення № МВ/323 до Військово-лікарської комісії на проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Проте, військовозобов'язаний ОСОБА_1 від отримання направлення № МВ/323 на ВЛК та проходження медичного огляду - відмовився, чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме відмовився виконати обов'язок щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, закріплений ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема - громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби, згідно з рішенням відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Крім того, відповідач вказав, що при розгляді адміністративної справи, стосовно позивача ним дотримані вимоги законодавства. Зокрема, позивачу роз'яснені процесуальні права та обов'язки, про що свідчить його особистий підпис у протоколі, де було узгоджену й дату, час і місце його розгляду. Відповідач зазначив, що до його повноважень належить вручення військовозобов'язаним направлень на проходження ВЛК, а у громадян є обов'язок, якщо не має поважних причин для не з'явлення прибути для проходження на ВЛК. Вказав, що позивач відмовився 07.02.2025 року від виконання покладеного на нього обов'язку та не отримав відповідне направлення проходити ВЛК. Крім того, посилання позивача на відсутність із собою медичних документів, які нібито йому необхідні для проходження ВЛК, ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає, що не підлягають взяттю до уваги, через приписи законодавства про обов'язок посадових осіб ВЛК, у разі сумнівів щодо стану здоров'я, направляти військовозобов'язаних для проходження амбулаторного або стаціонарного обстеження до лікувального закладу. Також представник відповідача зазначив, що з врахуванням вказаного порушення, стосовно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, роз'яснено процесуальні права та обов'язки ОСОБА_1 та сповіщено про місце, дату і час розгляду стосовно нього справи, про що свідчить його особистий підпис у протоколі. Розгляд справи відбувся 07.02.2025 року о 19-30 годині з дотриманням вимог законодавства. Крім того, відповідач вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом, тому вважав необхідним залишити його без розгляду.
Представником позивача надано до суду додаткові пояснення у справі, вказавши що під час відмови від проходження медичного огляду військово-лікарською комісією 07.02.2025 року ОСОБА_1 неодноразово було зазначено про відсутність у останнього з собою медичних документів, необхідних для проходження ВЛК, що також підтверджується наданими ОСОБА_1 письмовими поясненнями і зауваженнями, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення № 148 від 07.02.2025 року. Проте, вказані зауваження позивача не взяті до уваги та його безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності. Посилався також на те, що чинним законодавством встановлений імперативний обов'язок перед проходженням військово-лікарської комісії надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну документацію, яка стосується стану його здоров'я, у тому числі медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о. Таким чином, представник позивача вважав, що проходженню особою ВЛК має обов'язково слідувати вручення йому відповідної повістки на таку дату, з метою надання часу належним чином звернутись до лікаря для отримання медичної карти амбулаторного хворого, а також підготувати та зібрати виписки з медичної документації тощо. Крім того, зазначив, що законодавством встановлений загальний строк проведення ВЛК - 14 днів, який міг би бути порушений в разі направлення позивача на додаткові лабораторні та інструментальні дослідження для отримання повної та об'єктивної інформації про стан його здоров'я. Отже, зважаючи на необхідність забезпечення оборонних потреб держави та одночасно дотримання прав і свобод громадян, законодавство встановлює розумні строки для проходження ВЛК. Натомість, відповідач проігнорував вказівку позивача на відсутність у нього при собі медичної документації, не надав час для можливості підготовки медичних документів з метою проходження ВЛК, чим порушив вимоги чинного законодавства.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позовну заяву задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі відсутності доказів, які б підтверджували наявність складу та події правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Крім того, вказав, що відомості у постанові щодо прибуття ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 є неправдивими, оскільки позивач прибув до ТЦК не в добровільному порядку, повістку про необхідність з'явитись до ТЦК йому не вручали. Крім того, зазначив що ОСОБА_1 не було роз'яснено процесуальних прав та обов'язків співробітниками ТЦК. Також вказав, що якби завчасно позивачу було направлено повістку про необхідність з'явитись для проходження ВЛК, він би з собою приніс й обов'язкову медичну документацію, яка має бути надати комісії. Вказав, що саме направлення на ВЛК позивачу не вручалось, тільки було озвучено співробітниками ТЦК, що зараз «поїдете на ВЛК», проте ОСОБА_1 не відмовлявся, а лише вказав, що поїде коли отримає повістку та матиме можливість надати медичні документи про стан свого здоров'я. Крім того, в судовому засіданні представник позивача надав постанову № 1148 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП щодо події встановленої 07.02.2025 року о 13-00 годині, згідно якої позивач не з'явився за повісткою 1132185 25.11.2024 року о 14 годині 00 хвилин, при цьому представник позивача наголосив, що будь-якої повістки, позивач не отримував та йому не було відомо про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому, відповідно він не був готовий надати медичну документацію 07.02.2025 року та належним чином пройти ВЛК на що позивач був згоден. Крім того, представник позивача вважав, що показання свідка, допитаного в судовому засідання, ОСОБА_2 не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки останній не був присутнім при врученні направлення та йому не було відомо від чого відмовився ОСОБА_1 . В матеріалах справи відсутні докази, що позивач відмовився від отримання направлення на ВЛК. Таким чином, вважав оскаржувану постанову необгрунтованою та просив її скасувати, а провадження у справі - закрити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про місце, дату і час розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив розглянути справу за його відсутності на підставі наданих доказів.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, свідка ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.
Так, судом встановлено, що стосовно позивача винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП № 1150 від 07.02.2025 року (а.с. 9).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Загальним правилом ст. 289 КУпАП також передбачено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Тож, як вбачається із матеріалів справи, позивачем, шляхом поштового відправлення до суду направлено позовну заяву 17.02.2025 року, про що свідчить квитанція ФОП Іваненко № 440377 (а.с.23).
Таким чином, суд критично оцінює твердження представника відповідача щодо пропуску строку звернення для оскарження постанови № 1150 від 07.02.2025 року.
Так, в ході розгляду справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 12.07.2011 року та підлягає призову на військову службу під час мобілізації (а.с. 51).
Постановою № 1150 від 07.02.2025 року, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500 грн., з якою особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, ознайомився та отримав 07.02.2025 року, про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі вказаної постанови, а також пояснення представника позивача, надані в позовній заяві (а.с. 43, 2 - зворотній бік).
Постановою № 1150 від 07.02.2025 року та протоколом про адміністративне правопорушення № 148 від 07.02.2025 року, встановлено, що ОСОБА_1 07.02.2025 року о 13.30 годині, по прибуттю за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період дії правового режиму воєнного стану, який введений Указом Президента України № 64/2022 та Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року (зі змінами), під час проведення загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/22 (зі змінами) та дії особливого періоду, було встановлено факт порушення ОСОБА_1 . Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (зі змінами), а саме, 07.02.2025 року, згідно вимог ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (зі змінами), за рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою визначення придатності до військової служби, було видано гр. ОСОБА_1 направлення від 07.02.2025 року № МВ/323 на проходження медичного огляду, але останній відмовився від отримання направлення та проходження медичного огляду. Своїми діями ОСОБА_1 в особливий період, який настав в Україні з моменту оголошення Президентом України часткової мобілізації (Указ) від 17.03.2014 року) та діє до сьогодні, порушив вимоги ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (зі змінами), чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 43,44).
В протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 зазначив, що ним було запропоновано пройти ВЛК в інший день, після того, як він збере всі необхідні документи. Крім того, ОСОБА_1 було роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, визначені чинним законодавством та узгоджену дату, місце і час слухання справи, 07.02.2025 року о 19 годині 30 хвилин, про що останній поставив особистий підпис у відповідній графі, будь-яких інших клопотань, або заперечень від ОСОБА_1 не надходило (а.с. 44).
Таким чином, суд критично оцінює заперечення позивача та його представника щодо недотримання відповідачем вимог законодавства з приводу порушення права на захист особи або не роз'яснення позивачу процесуальних прав та обов'язків, оскільки складанню оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, передувало саме складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 статті 210-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , відповідно до якого 07 лютого 2025 року о 13.30 год. в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 відмовився проходити військово -лікарську комісію згідно з направленням № МВ-323 від 07 лютого 2025 року.
Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив обставини відмови від отримання направлення на проходження медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 07.02.2025 року № 323 ОСОБА_1 .
Судом приймаються до уваги показання свідка ОСОБА_2 , як такі що є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими матеріалами справи.
При цьому, твердження представника позивача, що свідок ОСОБА_2 не розумів від чого відмовився позивач, а також, що свідок був відсутнім на місці події, судом оцінюються критично, оскільки в присутності, зокрема, свідка ОСОБА_2 зафіксований факт відмови ОСОБА_1 від отримання направлення на проходження огляду ВЛК, що підтверджено й актом відмови від проходження медичного огляду ВЛК від 07.02.2025 року, складеному та підписаному в присутності двох свідків, зокрема, свідка ОСОБА_2 , а також особистим підписом ОСОБА_1 в журналі направлень ВЛК, виданих військовозобов'язаним (а.с. 46-50).
Твердження представника позивача, що позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 не в добровільному порядку, а був доставлений співробітниками ТЦК, а також надану в судовому засіданні постанову № 1148 від 07.02.2025 року - судом оцінюються критично, оскільки дані обставини не мають суттєвого значення до розгляду справи.
Так, статтею 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Положеннями ч.3 ст.210-1 КУпАП, передбачена відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Термін «особливий період», згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» вжито у такому значенні - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2024 № 2102-IX, в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, який діє по теперішній час, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Частиною 1 статті 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
В преамбулі Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Нормами абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Відповідно до п.1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
У пункті 2 Порядку №1487 закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Підпунктом 1, 2, 7, 8 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (додаток 2 до Порядку №1487; далі - Правила) передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ),військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності; прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів; особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік; особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Також згідно з підпунктом 101 пункту 1 Правил у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану: у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий обліку районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов'язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів); мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон; уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Пунктами 68, 80 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок №560), передбачений порядок медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів.
Твердження представника позивача щодо порушення порядку вручення направлення на ВЛК стороною відповідача, а саме - явка позивача до ТЦК не в добровільному порядку та не за викликом ТЦК, що, на думку позивача є порушенням порядку проходження ВЛК та є підставою для скасування оскаржуваної постанови ТЦК - судом оцінюються критично, оскільки, відповідно до пункту 74 Порядку №560 проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті. Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис. Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Таким чином, в даному випадку, не має правового значення порядок та обставини, за яких військовозобов'язаному вручено направлення на медичний огляд ВЛК.
Направлення на медичний огляд ВЛК, обов'язкове до виконання.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Обов'язок проходити медичний огляд підтверджений абз.4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Аналіз вищенаведених норм дає можливість дійти висновку, що відмова від проходження медичного огляду ВЛК суперечить чинному законодавству, а проходження медичного огляду ВЛК є не правом, а обов'язком військовозобов'язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )» (Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).
А також: «Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)» (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути мотивованим.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При вирішенні адміністративного позову щодо оскарження дії суб'єкта владних повноважень суд у відповідності до положень ч.3 ст. 2 КАС України перевіряє чи прийнято воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення(вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №1150 від 07 лютого 2025 року, зазначено: «07.02.2025 року ОСОБА_1 відмовився від проходження військово- лікарської комісії згідно з направленням №МВ /323 від 07 лютого 2025 року, що підтверджується Актом відмови від отримання направлення з метою проходження ВЛК. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До матеріалів справи відповідачем надано копію Акта відмови від отримання направлення та проходження медичного огляду ВЛК для визначення придатності до військової служби з наданням такого направлення (а.с. 46,47).
Крім того, позивач та його представник підтвердили факт відмови від проходження військово- лікарської комісії 07.02.2025 року, посилаючись на необхідність надання додаткової документації та неотримання завчасно повістки про необхідність такого медичного огляду, який заплановано на 07.02.2025 року.
Аналізуючи наведене, суд критично оцінює твердження позивача та його представника з приводу відмови від проходження ВЛК та вважає, що відмова позивача від отримання направлення про виклик для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби підтверджує наявність у діях ОСОБА_1 складу та події адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
За таких обставин, суд вважає доведеним факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Доводи позивача про те, що його дії щодо відмови від отримання направлення самі по собі не утворюють склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, суд не приймає до уваги, оскільки відмова від отримання направлення про виклик для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби і є відмовою від проходження медичного огляду та проходження військово-лікарської комісії.
Крім того, позивач, будучи обізнаним про свій обов'язок пройти огляд ВЛК, доказів, що він все ж таки виконав вимоги відповідача щодо проходження ВЛК після винесення постанови та надав медичну документацію, на збирання якої потребував додатковий час - суду не надав.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність у діях позивача складу та події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому складання постанови начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1150 від 07 лютого 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є правомірним.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи викладене, керуючись статтями 5, 19, 20, 159, 160, 241-246, 286 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гаращак Василь Васильович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закритят провадження у справі - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями , 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 .
Суддя О.О.Маньковська