іменем України
03 грудня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/1631/25
Головуючий у першій інстанції - Шевченко І. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1628/25
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»
Відповідач: ОСОБА_1
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя Шевченко І.М.), ухвалене у м.Ніжин,
У березні 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором №8043312 від 01 липня 2024 року в розмірі 34320 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 01 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №8043312, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 10 400 грн. Кредитні кошти були перераховані на картковий рахунок відповідача. 27 січня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) та ТОВ «Факторинг Партнерс» (фактор) було укладено договір факторингу №27.01/25-Ф, за умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором щодо відповідача. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на дату формування позовної заяви утворилася заборгованість у розмірі 34 320 грн, з яких: 10 400 грн заборгованість за тілом кредиту, 18 720 грн заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 5200 грн заборгованість за пенею та/або штрафами, яку позивач просить стягнути на свою користь з відповідача. Враховуючи викладене, ТОВ «Факторинг Партнерс» просило суд стягнути із відповідача зазначену суму заборгованості, а також понесені судові витрати.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 серпня 2025 року позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість у загальному розмірі 34 320 грн та судові витрати в загальному розмірі 6422 грн 40 коп. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався, підписуючи договір, відповідачка погодилася з умовами кредитування, у тому числі на розмір процентів за користування кредитними коштами та сплату штрафів за порушення умов договору, а тому її доводи про незаконність нарахування процентів та штрафів безпідставні. Також судом встановлено, що оскільки кредитний договір укладено після 23 січня 2024 року, тобто пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», то до відповідачки не застосовуються положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують факт укладення саме відповідачкою електронного договору. На думку апелянта, інформація банку про рух коштів по рахунку не є беззаперечним доказом, що кредитні кошти були перераховані саме на виконання умов спірного кредитного договору. Також матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 письмового повідомлення від первісного кредитора або фактора про відступлення права грошової вимоги та про особу нового кредитора, якому слід здійснювати платіж. За позицією відповідачки, ТОВ «Факторинг Партнерс» нарахував надмірну суму відсотків до стягнення, яка не є справедливою та у 3,3 рази перевищує тіло кредиту. Крім того, вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у застосуванні п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України щодо списання неустойки (штрафів та пені) у розмірі 5200 грн під час воєнного стану.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Факторинг Партнерс» просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Позивач у відзиві зазначає про те, що у розрахунку заборгованості (і первісного кредитора, і фактора) вказано, з чого складається розмір заборгованості, на підставі яких умов договору та за який період вона була нарахована. Сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Факт перерахування коштів підтверджується листом ТОВ «Пейтек» та випискою АТ «Універсал банк» по рахунку відповідача. Також звертає увагу, що ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов'язку з їх повернення. Враховуючи норми чинного законодавства України, Акт приймання - передачі реєстру боржників, реєстр боржників і витяг з нього, до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право грошової вимоги заборгованості до відповідача. Крім того, позивач не нараховував пеню, неустойку або інші штрафні санкції, а лише відсотки та штраф в межах погодженого сторонами строку кредитування. Підписанням даного договору відповідач погодилася на зазначені умови, із заявами про роз'яснення незрозумілих, спірних умов договору та додатковою інформацією щодо умов кредитування не зверталася.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу.
Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
По справі встановлено, що 01 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено електронний договір №8043312 про надання споживчого кредиту (а.с.32 зворот - 41).
Пунктом 1.1. вказаного договору встановлено, що укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи (ІКС) товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний застосунок «CreditPlus» (за вибором споживача). Ідентифікація споживача в ІКС товариства здійснюється при вході споживача в особистий кабінет/мобільний застосунок «CreditPlus», в порядку, передбаченому договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний споживачем при вході (в т.ч. через месенджери), та/або шляхом перевірки правильності введення відповідно пароля входу до особистого кабінету/мобільного за стосунку «CreditPlus».
Згідно з п.п. 1.3., 1.4., 1.5. Договору сума кредиту (загальний розмір) складає 10 400 грн, строк кредиту 360 днів, тип процентної ставки фіксована.
Відповідно до п. 1.5.1. Договору Стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору.
Пунктами п. 2.1., 2.4. Договору про надання споживчого кредиту встановлено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 ; кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1. Договору.
Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт» (п. 3.1. Договору).
Згідно з п.6.4 Договору у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов'язаний сплатити Товариству штраф у розмірі 936 грн на 4 день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 208 грн починаючи з 5 дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.
Для підписання кредитного договору ОСОБА_1 використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором «А2304», вчинений 01 липня 2024 року о 08:54:37 відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало їй кредит у розмірі 10 400 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «Пейтек» від 29 січня 2025 року № 20250129-2.1 (а.с.13). Також довідкою АТ «Універсал Банк» від 17 липня 2025 року підтверджено, що на ім'я ОСОБА_1 банком було емітовано картку № НОМЕР_2 , на яку 01 липня 2024 року надійшло зарахування коштів у розмірі 10 400 грн (а.с.121-123).
Як вбачається з картки обліку Договору (розрахунку заборгованості) позичальник ОСОБА_1 на погашення кредитної заборгованості кошти не вносила. Станом на 26 січня 2025 року заборгованість становить 34 320 грн, яка складається з суми основного боргу - 10 400 грн; суми процентів за користування кредитом - 18 720 грн; штрафу - 5200 грн (а.с.15 зворот-20).
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).
Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.
Укладення договору в електронній формі не є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів».
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір про надання фінансового кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання 01 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 правочину.
Доводи апеляційної скарги щодо не укладення ОСОБА_1 кредитного договору №8043312 від 01 липня 2024 року спростовані матеріалами справи та наявними у них доказами. Заперечуючи факт укладання договору, відповідачка не надала доказів перерахування 01 липня 2024 року на її картку № НОМЕР_1 , яку було нею вказано в договорі про надання споживчого кредиту, коштів у розмірі 10 400 грн іншою юридичною чи фізичною особою, відмінною від ТОВ «Авентус Україна» на виконання іншого правочину, відмінного від спірного кредитного договору. Крім того, відповідачкою не надано доказів на спростування не надходження на її номер телефону одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору в електронному вигляді. Саме по собі заперечення проти укладення договору та отримання коштів без надання належних, допустимих та достатніх доказів не може бути підтвердженням зазначених обставин.
27 січня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) та ТОВ «Факторинг Партнерс» (фактор) укладено договір факторингу №27.01/25-Ф, за яким фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а.с.21-25).
Відповідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 27 січня 2025 року №0491440000, ТОВ «Факторинг Партнерс» сплатило ТОВ «Авентус Україна» кошти за передані права вимоги згідно з договором факторингу №27.01/25-Ф від 27 січня 2025 року (а.с.31).
Витяг з додатку №1 до договору факторингу №27.01/25-Ф від 27 січня 2025 року містить інформацію про боржника ОСОБА_1 , номер кредитного договору №8043312, загальна сума заборгованості 34 320 грн, яка складається з: суми основного боргу 10 400 грн, заборгованості по процентам 18 720 грн, штраф 5200 грн (а.с.44 зворот). Також довідкою ТОВ «Авентус Україна» від 12 березня 2025 року за №69-2 підтверджено зарахування кредитних коштів на банківську карту ОСОБА_1 , право вимоги за якими передано ТОВ «Факторинг Партнерс» відповідно до договору факторингу №27.01/25-Ф від 27 січня 2025 року (а.с. 14 зворот - 15).
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Колегія суддів враховує, що договір факторингу не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована.
Встановивши, що надані позивачем докази підтверджують дійсне волевиявлення сторін на реальне настання правових наслідків, а саме на передачу прав вимоги за кредитним договором №8043312 від 01 липня 2024 року, а також врахувавши відсутність доказів, які підтверджують недійсність договору факторингу та з огляду на не встановлення обставин, які зумовлюють нікчемність цього договору, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що ТОВ «Факторинг Партнерс» доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 .
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 2-634/2011.
ОСОБА_1 не погоджується з розрахунком заборгованості, вважає, що він не відповідає умовам договору та чинному законодавству.
Перевіряючи правильність проведення позивачем розрахунку заборгованості, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статті 549 ЦК України пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.
Згідно з наданим ТОВ «Факторинг Партнерс» розрахунком заборгованості штраф становить 5200 грн.
Частиною першою статті 14 ЦК України встановлено, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Також, згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинними.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч.2 ст.4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж, такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі, якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.
Ураховуючи викладене, колегія судів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 5200 грн, оскільки заявлений до стягнення у судовому порядку штраф в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягає списанню кредитодавцем.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 5 ст. 12 вказаного Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено, зокрема частиною 5 наступного змісту: «5. Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%», згідно із Законом України №3498-ІХ від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Розділом II. Прикінцеві та перехідні положення Закону №3498-IX визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Закон України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Враховуючи, що Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року, а договір №8043312 про надання споживчого кредиту між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено 01 липня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, то нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства - у розмірі 1 %.
Таким чином, умови укладеного між сторонами договору щодо встановлення фіксованої денної процентної ставки 1,50% (стандартна) та 1,35% (знижена) є нікчемними відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки на дату його укладення 01 липня 2024 року максимальний допустимий розмір такої ставки, визначений ч.5 ст.8 цього Закону, становив лише 1 %.
З урахуванням вказаного, заборгованість відповідачки за процентами становить 12 480 грн (10 400 грн х 1% х 120 днів).
У результаті загальний розмір заборгованості за договором №8043312 про надання споживчого кредиту становить 22 880 грн, з яких: 10 400 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 480 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідачки як боржника про відступлення права вимоги не заслуговують на увагу, оскільки неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц.
Враховуючи, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду зазначено загальний розмір заборгованості, без його складових, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення і ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Факторинг Партнерс» і стягнення на його користь з ОСОБА_1 заборгованості за договором №8043312 від 01 липня 2024 року в розмірі 22 880 грн, з яких: 10 400 грн - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 12 480 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду з позовом ТОВ «Факторинг Партнерс» сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 грн (а.с.60).
Оскільки позовні вимоги задоволено на 66,7%, то з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1615,74 грн (2422,4 х 66,7%) судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром витрат на професійну правничу допомогу - 4000 грн, який відповідає критеріям реальності таких витрат, є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3633,6 грн (а.с.147). Апеляційна скарга задоволена на 33,3%, отже з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1210 грн (3633,6 х 33,3%) за апеляційний розгляд справи.
Провівши взаємозалік судових витрат, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в загальному розмірі 4405,74 грн (1615,74 + 4000 - 1210).
Керуючись ст.ст.141, 258, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 серпня 2025 року скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, оф. 521; ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за договором №8043312 від 01 липня 2024 року у розмірі 22 880 грн, з яких: 10 400 грн - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 12 480 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, оф. 521; ЄДРПОУ 42640371) судові витрати в загальному розмірі 4405 грн 74 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: