Номер провадження: 22-ц/813/6503/25
Справа № 522/12184/24-Е
Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
27.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 ,
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 червня 2025 року
за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст вимог
У липні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що 06.12.2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 2007/694-ФОЗ.7/5. Рішення № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року припинено АТ «Укрсоцбанк», шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» де в п.п. 1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019 року. З 10.08.2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінило найменування на АТ «Укрсоцбанк». 12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Відповідно до виконавчого листа на користь АТ «Укрсоцбанк» стягнуто солідарно з позичальника та відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором 2007/694-ФОЗ.7/5 у розмірі 1285573,75 грн, натомість рішення суду на підставі якого видано виконавчий лист боржниками не виконується. Позивач стверджував, що в результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання, яка станом на 23.02.2022 року становить 281883,75 грн.
З огляду на викладене, позивач просив стягнути із відповідача на користь банку заборгованість у розмірі 281 883,75 грн та витрати по сплаті судового збору.
Короткий зміст судового рішення
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 03.06.2025 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду яка станом на 23.02.2022 року становить - 281 883,75 грн. та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 46 114,91 грн.; суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 235 768,84 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідач рішення не виконав, тому утворилась заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить - 281 883,75 грн, та складається з: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 46 114,91 грн; сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 235 768,84 грн.
Суд, врахувавши висновки Верховного Суду викладені у постановою від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц зазначив, що загальні строки позовної давності визначені ст. 257 ЦК України продовжуються на строк дії карантину та воєнного стану, а тому, починаючи з 12.03.2020 року та по час подачі позову, визначені ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності було продовжено на час карантину та воєнного стану.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Тільненко Ольга Сергіївна, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.06.2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону, неповне встановлення всіх фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування апеляційної скарги скаржником зазначено, що позивач звернувся до суду з позовом 22.07.2024 року, нарахувавши інфляційні витрати та три відсотки річних на суму заборгованості у розмірі 1285573,75 грн за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, заборгованість якої в порядку ст. 625 ЦК України склала 281 883,75 грн, натомість з урахуванням часу звернення до суду, вимог ст. 625 ЦК України та п. 18 розділу «прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, такі нарахування мають бути проведенні за період з 22.07.2021 року по 22.07.2024 року на залишок заборгованості зазначеної у виконавчому листі державним виконавцем - 168070,02 грн, Скаржником зауважується, що вказаного розрахунку матеріали справи не містять.
Окрім того, скаржником стверджується, що судом першої інстанції, стягуючи заборгованість, не з'ясовано обсяги відповідальності відповідача (поручителя) перед банком в умовах договору поруки, відповідальність поручителя перед кредитором за невиконання ОСОБА_3 , який прострочив виконання основного зобов'язання по поверненню тіла кредиту, сплаті відсотків за користування ним та зобов'язання по сплаті 3 % річних від простроченої суми, право вимоги по сплаті яких боржником гарантоване кредитору положеннями ст. 625 ЦК України. Суд першої інстанції, на думку скаржника, вирішуючи спір по суті, позбавив можливості представника відповідача подати клопотання про витребування договору поруки, укладеного між банком та ОСОБА_1 , з метою перевірки обсягу відповідальності поручителя перед банком за невиконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки завершив судовий розгляд справи за відсутності представника відповідача ОСОБА_1 , яка мала об'єктивні перешкоди для явки в судове засідання призначене 03.06.2025 року на 12 год 15 хв через оголошення про замінювання будівлі Приморського районного суду м. Одеси.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.07.2025 року відкрито апеляційне провадження та роз'яснено АТ «Сенс Банк» його право на подання відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження отримано адвокатом Тільненко О.С., який діє від імені ОСОБА_1 , 24.10.2025 року в електронному кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
АТ «Сенс Банк» отримало 02.07.2025 року копію апеляційної скарги з додатками та 16.07.2025 року копію ухвали про відкриття апеляційного провадження в електронному кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
15.08.2025 року ухвалою Одеського апеляційного суду справу призначено до розгляду.
АТ «Сенс Банк» повідомлене про дату, час та місце судового розгляду шляхом отримання судової повістки 28.10.2025 року в електронному кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Адвокат Тільненко О.С., яка діє від імені ОСОБА_1 , отримав 28.10.2025 року судову повістку в електронному кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
ОСОБА_1 повідомлена про дату, час та місце судового розгляду у відповідності до положень ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
В судовому засіданні представник АТ «Сенс Банк» апеляційну скаргу не визнав.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Тільненко О.С. доводи апеляційної скарги підтримала.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач рішення суду не виконав, тому утворилась заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить - 281 883,75 грн., та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 46 114,91 грн та суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 235 768,84 грн.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає, за необхідне зазначити наступне.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
За змістом частини третьої статті 2 ЦПК України основними принципами цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін.
Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частина п'ята статті 4 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу (частина перша статті 240 ЦПК України).
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд після відкриття судового засідання має надати оцінку усім відомим йому обставинам і причинам неявки учасників справи, відтак вирішити питання щодо наявності підстав для відкладення розгляду справи з дотриманням балансу процесуальних гарантій розумності строків розгляду справи судом та забезпечення прав особи на судовий захист і участь у своїй справі, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом. Подібні висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 грудня 2022 року у справі № 910/2116/21 (910/12050/21).
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2024 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 17 жовтня 2024 року.
Розгляд справи, призначений на 17 жовтня 2024 року відкладено на 05 грудня 2024 року, в подальшому розгляд справи неодноразово відкладався та призначався на 03 червня 2025 року, коли ухвалено оскаржуване рішення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам і причинам неявки представника відповідача у судове засідання, призначене на 03 червня 2025 року, наявності/відсутності підстав для його відкладення.
Так, в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що 03.06.2025 року представник відповідача - адвокат Тільненко О.С. з'явилась до Приморського районного суду м. Одеси раніш зазначеного часу, зареєстрована Службою судової охорони в Журналі обліку відвідувачів Приморського районного суду м. Одеси. За 30 хвилин до судового засідання співробітники Служби судової охорони запропонували всім хто знаходиться в приміщенні швидко звільнити будівлю суду через замінування. Проте, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні 03.06.2025 року під час коли було оголошено про замінування і не вирішив питання про відкладення розгляду справи, не дотримавшись гарантій прав особи на участь у розгляді справи.
Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України,
При вирішенні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено про замінування суду, суддя має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров'я людини, а обов'язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з'явився в судове засідання з об'єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з протоколом судового засідання 03.06.2025 року судове засідання розпочато о 12:15 год, сторони в судове засідання не з'явилися.
Однак, у визначений судом час розгляду справи, призначеної на 03.06.2025 року о 12 год. 15 хвилин, вже було оголошено про змінування суду, що підтверджується листом Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2025 року, в якому міститься інформація про те, що 03.06.2025 року до суду надходила інформація про замінування Приморського районного суду м. Одеси, яка опрацьовувалась відповідними органами з 11 години 30 хвилин до 12 години 30 хвилин, у зв'язку з чим осіб, які прибули до суду не допускали до будівлі суду.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, оскільки відбулося обмеження права сторони на участь у розгляді справи в суді першої інстанції, то це є достатньою підставою для скасування рішення суду, та ухвалення нового судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.12.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 2007/694-Ф03.7/5, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 56 200,00 дол. США.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за даним договором, між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (кредитор), ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_1 (поручитель) 06.12.2007 року укладено договір поруки № 07-15/1650 від 06.12.2007 року, за яким ОСОБА_1 зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за невиконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту № 2007/694-Ф03.7/5 від 06.12.2007 року.
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 11.09.2014 року стягнув солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 2007/694-Ф3.7/5 від 06 грудня 2007 року в сумі 1 285 573.75 (один мільйон двісті вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот сімдесят три) гривні 75 копійок. Вирішено питання про судові витрати.
29.10.2014 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист № 522/4317/14-ц, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості за договором кредиту № 2007/694-Ф3.7/5 від 06 грудня 2007 року в сумі 1 285 573.75 (один мільйон двісті вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот сімдесят три) гривні 75 копійок.
На зазначеному виконавчому листі містяться відмітка державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу п. 7 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» ВП 48916007, залишок не стягнутої суми 168070,02 грн - 14.11.2017 року.
Зазначені обставини свідчать про те, що станом на 14.11.2017 року заборгованість за кредитним договором № 2007/694-Ф3.7/5 від 06 грудня 2007 року, яка стягнута рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.09.2014 року солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з складає 168070,02 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16, дійшла висновку, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, дійшла висновку, якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути з ОСОБА_1 3% річних, які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року в сумі 46114,91 грн, та інфляційні витрати за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року у розмірі 235768,84 грн, в обґрунтування зазначивши, що у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення суду в повному обсязі у позивача виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних витрат на підставі статті 625 ЦК України.
Посилання скаржника на те, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України обмежується остатніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Позивач звернувся до суду із позовом 22.07.2024 року, тому з урахуванням положень п. 18 «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України нарахування мають бути проведені за період з 22.07.2021 року по 22.07.2024 року, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
За приписами частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 року у справі № 903/602/24 зробила висновки про те, що «Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
«Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Тому звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року».
Із матеріалів справи вбачається, що із цим позовом позивач звернувся до суду 22.07.2024 року.
Оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджено загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і, відповідно, станом на 22.07.2024 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, то до вимоги про стягнення трьох процентів річних, нарахованих за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року наслідки спливу строку позовної давності не застосовуються.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
За таких обставин, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягають стягненню 3% річних у розмірі 43895,98 грн за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із наданого позивачем розрахунку, в якому нарахування 3% річних за період з 01.11.2017 року по 23.02.2022 року здійснювалося виходячи із суми заборгованості 168070,16 грн. Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано.
Разом з тим, вимога про стягнення солідарно з відповідача трьох процентів річних та інфляційних витрат нарахованих за період з 12.03.2017 року по 01.04.2017 року не підлягає задоволенню у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції у відзивах на позовну заяву.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Позивачем до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за договором кредиту № 2007/694-Ф03.7/5 - 3% річних, які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року в сумі 46114,91 грн, та інфляційні витрати за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року у розмірі 235768,84 грн.
Проте, суд першої інстанції не з'ясував всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та не надав оцінки усім доказам у справі, а саме: розрахунку заборгованості інфляційних втрат.
Наданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості інфляційних втрат за договором кредиту № 2007/694-Ф03.7/5 не відповідає обставинам справи.
Як зазначалося вище, 29.10.2014 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист № 522/4317/14-ц, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості за договором кредиту № 2007/694-Ф3.7/5 від 06 грудня 2007 року в сумі 1 285 573.75 (один мільйон двісті вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот сімдесят три) гривні 75 копійок. Відповідно до відмітки державного виконавця, яка міститься на виконавчому листі станом на 14.11.2017 року залишок не сплаченої суми заборгованості складає 168070,02 грн.
Проте, позивачем розрахунок заборгованості інфляційних втрат за ст. 625 ЦК України у період з листопада 2017 року по 23.02.2022 року здійснювався не із суми заборгованості 168070,02 грн, а із більшої суми.
Колегія суддів вважає, що розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати за період з листопада 2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із суми заборгованості за кредитом 168070,02 грн.
168070,02 грн х 138,4% (індекс інфляції за період листопад 2017 року - лютий 2022 року) = 64538,94 грн.
Інфляційні втрати за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року складають 124803,18 грн (90264,24 грн - за період з 02.04.2017 року по жовтень 2017 року згідно наданого позивачем розрахунку і неспростованого відповідачем, + 64538,94 грн - за період з листопада 2017 року по 23.02.2022 року).
Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять договору поруки не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи. Так, позивачем під час розгляду справи надавався договір поруки № 07-15/1650 від 06.12.2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (кредитор), ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_1 (поручитель), за яким ОСОБА_1 зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягає стягненню заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 198699,16 грн, яка складається з: суми заборгованості за ставкою 3% річних на кредитну заборгованість - 43895,98 грн, суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість - 154803,18 грн.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Апеляційний суд вважає, що рішення суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за ст. 625 ЦК України задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 198699,16 грн, яка складається з: суми заборгованості за ставкою 3% річних на кредитну заборгованість - 43895,98 грн, суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість - 154803,18 грн.
Щодо судових витрат
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду із позовом сплачено судовий збір у сумі 3382,61 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 10.07.2024 року № 1019729.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААВ № 561434.
Відповідно до положень п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Положеннями ч. 6 ст. 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що ОСОБА_1 як особа з інвалідністю ІІ групи звільнена від сплатити судового збору, тому слід компенсувати Акціонерному товариству «Сенс Банк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір у розмірі 887,06 грн як різниця між 2384,39 грн витратами по сплаті судового збору, які підлягають компенсації банку за суд першої інстанції - 1497,33 грн, судовий збір який підлягає стягненню з позивача на користь держави)
Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 червня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за ст. 625 ЦК України задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, заборгованість, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 198699,16 грн, яка складається з: суми заборгованості за ставкою 3% річних на кредитну заборгованість - 43895,98 грн, суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість - 154803,18 грн.
Компенсувати Акціонерному товариству «Сенс Банк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір у розмірі 887,06 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 02 грудня 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді Ю.П. Лозко
О.Ю. Карташов