Номер провадження: 11-кп/813/2563/25
Справа № 522/8930/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
26.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06.10.2025, якою під час судового розгляду к/п № 22022020000000272 від 13.12.2022 стосовно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Велетенське Білозерського р-ну Херсонської обл., громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 05.12.2025 включно, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 05.12.2025 включно, без визначення застави.
Обґрунтовуючи ухвалу суд 1-ої інстанції виходив з доведеності наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які поступово зменшуються, однак продовжують існувати на даній стадії, оскільки триває судовий розгляд та досліджуються докази обвинувачення та неможливості застосувати більш м'який запобіжний захід з огляду на наявність відповідних ризиків, особу обвинуваченого та характер інкримінованого злочину.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погодився із оскаржуваною ухвалою, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки:
- ризики, передбачені ст. 177 КПК України в даному к/п стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не підтверджуються належними доказами та в цілому є формальними й абстрактними;
- обвинувачений ОСОБА_7 є інвалідом 1-ої групи та має на утриманні 4-ох неповнолітніх дітей; ОСОБА_7 добровільно виїхав на територію, підконтрольну ЗСУ та не чинив дій з переховування;
- речові докази по справі вже зібрані, а свідки допитані, що виключає наявність ризиків за п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України; в матеріалах справи відсутні докази мотиву обвинуваченого на вчинення інкримінованого йому злочину; обвинувачений утримується під вартою впродовж тривалого часу з 10.03.2023.
За таких обставин захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу та винести нову ухвалу про відмову в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу.
Учасники судового провадження про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, на попереднє судове засідання, призначене на 10.11.2025 не з'явились, причини неявки не повідомили та апеляційний суд вирішив відкласти судовий розгляд на 26.11.2025.
Водночас, 26.11.2025 учасники провадження в судове засідання не з'явились повторно та не повідомили причини неявки, будь-яких клопотань до суду не подавали, з огляду на що, враховуючи, що строк дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 спливає 05.12.2025, на підставі приписів ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, апеляційний суд вирішив розгляд справи здійснити за відсутності учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника та ретельно дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо обґрунтованості пред'явленого обвинувачення.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до обвинувального акту, який міститься в матеріалах кримінального провадження, що надійшло до апеляційного суду, ОСОБА_7 пред'явлене обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2КК України, за кваліфікуючими ознаками: пособництво державі-агресору, а саме: умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України з метою завдання шкоди Україні шляхом підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільного збору, підготовки та передачі матеріальних ресурсів чи інших активів збройним формуванням держави-агресора.
Санкція ч. 1 ст. 111-2 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, що є особливо тяжким злочином.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Окрім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».
Отже, враховуючи загрозу суворості можливого покарання, особливості інкримінованого особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, вчиненого під час дії воєнного стану, ступінь суспільної небезпеки інкримінованого діяння, а також обумовлений вказаним підвищений суспільний інтерес, апеляційний суд констатує існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому, вказані ризики не зменшилися на даній стадії кримінального провадження та продовжують існувати.
Одночасно, колегія суддів констатує наявність ризику за п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України зважаючи на обставини провадження та оскільки судовий розгляд у даному кримінальному провадженні ще триває та існує необхідність допиту свідків та захисник ОСОБА_6 в суді 1-ої інстанції наполягав на виклик відповідних свідків всупереч пропозиції прокурора відтворити їх покази в порядку ст. 615 КПК України, що спростовує доводи захисника щодо того, що всі свідки в цьому к/п вже допитані судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу.
При цьому, соціальні зв'язки, сімейні обставини, відповідний стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 існували на момент інкримінованого діяння, однак не стали стримуючими факторами для нього під час ймовірного його вчинення, з огляду на що вони не можуть бути підставами для спростування вище встановлених ризиків.
Водночас, апеляційний суд не наділений повноваженнями на цій стадії судового розгляду к/п надавати будь-яку оцінку обставинам злочину, наявності мотиву вчинення інкримінованого діяння, кваліфікації дій обвинуваченого тощо, натомість вказане на цій стадії к/п належить виключно до компетенції суду 1-ої інстанції, який розглядає обвинувальний акт стосовно особи та в подальшому ці питання можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції у випадку оскарження процесуального рішення, прийнятого судом 1-ої інстанції за результатами розгляду кримінального провадження по суті.
В цьому випадку предметом апеляційного розгляду є виключно питання правильності та обґрунтованості продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що знайшло своє підтвердження на підставі вище наданої оцінки.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ст. 176 КПК України в чинній редакції, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто тримання під вартою.
Отже, законодавець імперативно встановив, що за наявності ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК Українипід час дії воєнного стану на території України до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 114-1 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження.
За вище наведених обставин істотних порушень приписів кримінального процесуального законодавства апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 .
Водночас, апеляційний суд зауважує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01) Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27.06.1968, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16.07.1971, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
За обставинами цього к/п, ОСОБА_7 впродовж тривалого часу утримується під вартою, обвинувальний акт стосовно нього в цьому к/п був переданий до суду 1-ої інстанції для розгляду 01.05.2023, однак станом на теперішній час судове рішення в справі не прийнято.
Враховуючи викладене, апеляційний суд звертає увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття дієвих заходів з метою дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 .
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06.10.2025, якою стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 05.12.2025 включно, без визначення застави- залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність дотримання розумних строків визначених ст. 28 КПК України при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4