Номер провадження: 11-сс/813/2287/25
Справа № 523/18357/25 1-кс/523/7427/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
26.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 05.11.2025, якою в межах к/п № 22025160000000404 від 10.07.2025 стосовно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у Красноярському краї рф, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 03.01.2026 включно, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання слідчого в ОВС СВ УСБУ в Одеській обл. ОСОБА_9 та стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 03.01.2026 включно, без визначення застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя виходив з наявності обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому злочину, ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились на даній стадії к/п, при цьому, слідчий суддя на підставі абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України вирішив не визначати розмір застави підозрюваному ОСОБА_8 .
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 не погодилася із оскаржуваною ухвалою, вважає її необґрунтованою та незаконною, оскільки:
- строк дії попередньої ухвали, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід, закінчувався 08.11.2025, водночас клопотання слідчого про продовження йому строку тримання під вартою було вручене ОСОБА_8 04.11.2025, а подане до суду 05.11.2025, тобто з пропуском строку, встановленого ст.ст. 199, 219 КПК України;
- слідчий суддя не оцінив надані стороною захисту документи, не зазначив, які саме ризики залишаються актуальними, а також належним чином не вмотивував неможливість обрання підозрюваному ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу наприклад домашнього арешту, який в повній мірі здатний забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного;
- підозрюваний ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності, раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, вдівець, має міцні соціальні зв'язки, проживає з сім'єю, а також є інвалідом 2 групи, що підтверджується медичною документацією, характеризується позитивно, а з часу застосування запобіжного заходу ризики істотно знизились;
- відмовляючи у визначенні ОСОБА_8 застави слідчий суддя лише формально послався на положення ч. 4 ст. 183 КПК України, однак не зазначив жодних інших належних аргументів чому застосування застави є неможливим.
За таких обставин захисник ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та винести нову, якою застосувати стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою або визначити розмір застави в 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, водночас прокурор ОСОБА_6 заперечував щодо її задоволення, при цьому підозрюваний ОСОБА_8 з технічних причин в судове засідання в режимі відеоконференції не приєднався, однак захисник та прокурор не заперечували щодо розгляду справи за його відсутності, з огляду на щоапеляційний суд вирішив апеляційний розгляд здійснити за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції захисника та прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги та ретельно дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За наслідками апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При цьому, положення ст. 199 КПК України регулюють процедуру продовження строку тримання під вартою, за змістом яких підставами продовження строку тримання під вартою є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, ЄСПЛ повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Оскільки в апеляційній скарзі захисник фактично не оспорює обґрунтованість підозри ОСОБА_8 за обставинами, які викладені у повідомленні про підозру, апеляційний суд не переглядає оскаржувану ухвалу в цій частині та констатує, що підозра ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України на даному етапі слідства є обґрунтованою та потребує подальшого розслідування.
Частиною 1 ст. 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
За обставинами даного кримінального провадження ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, який карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років, що є тяжким злочином відповідно до класифікації ст. 12 КК України.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Окрім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до сформованої практики ЄСПЛ, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Отже, з огляду на специфіку інкримінованого злочину проти основ національної безпеки України, вчиненого в умовах воєнного стану, стадію кримінального провадження, в межах якого на даному етапі здійснюється зібрання необхідних доказів, встановлення свідків, тощо, наявність співучасників інкримінованого діяння, пенсійний вік підозрюваного та наявність в нього інвалідності, апеляційний суд констатує наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України та доходить висновку, що на даному етапі досудового розслідування продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним для досягнення потреб досудового розслідування та для забезпечення суспільного інтересу. При цьому, на теперішній час встановлені ризики не зменшились, а підстави для встановлення більш м'якого запобіжного заходу на даній стадії кримінального провадження відсутні.
Водночас, апеляційний суд не погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності ризику передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ані в оскаржуваній ухвалі слідчого судді, ані в клопотанні прокурора належним чином не обґрунтована наявність вказаного ризику, при цьому апеляційний суд зауважує, що підозрюваний раніше не судимий, доказів вчинення іншого кримінального правопорушення підозрюваним ОСОБА_8 не надано, характеристики щодо його девіантної поведінки матеріали к/п, які надійшли для апеляційного розгляду не містять.
Разом з тим, вказані обставини не нівелюють вище встановлені ризики, які виправдовують продовження підозрюваному строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та унеможливлюють на цій стадії к/п обрання більш м'якого запобіжного заходу.
Наявність міцних соціальних зв'язків в підозрюваного ОСОБА_8 , постійного місця проживання та реєстрації, його сімейний статус та позитивні характеристики існували на момент інкримінованого діяння, однак не стали стримуючими факторами для підозрюваного під час ймовірного вчинення інкримінованого злочину, з огляду на що не можуть бути підставами для спростування вище встановлених ризиків.
Відповідно до ст. 176 КПК України в чинній редакції, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто тримання під вартою.
Отже, законодавець імперативно встановив, що за наявності ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК Українипід час дії воєнного стану на території України до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 114-1 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження.
За приписами ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України.
Апеляційний суд зауважує, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК України не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Таким чином, оскільки в даному кримінальному провадженні стосовно підозрюваного ОСОБА_8 встановлена наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи особливість інкримінованого злочину та стадію розслідування к/п, застосування стосовно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави цілком відповідає встановленим кримінальним процесуальним законодавством вимогам, що обумовлено особливістю законодавства про притягнення до відповідальності осіб за визначеним в ст. 176 КПК України переліком статей КК України та збройною агресією проти України.
Підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу не встановлено, при цьому, апеляційний суд звертає увагу сторони захисту на можливість в подальшому звернутися з клопотанням про зміну виду запобіжного заходу з врахуванням подальших результатів розслідування інкримінованого злочину.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що звернення прокурора з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу менше ніж за 5 днів, як визначено в ч. 1 ст. 199 КПК України, однак в межах строку досудового розслідування та за належного вручення копії клопотання підозрюваному та його захиснику як в цьому к/п, якщо це не стало перешкодою для своєчасного розгляду цього клопотання слідчим суддею, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства та не може бути підставою для скасування обґрунтованої та законної ухвали слідчого судді, постановленої за результатами розгляду такого клопотання.
При цьому, в суді апеляційної інстанції захисник ОСОБА_7 звернула увагу на те, що підозрюваний ОСОБА_8 має інвалідність ІІ групи, впродовж тривалого часу знаходиться в умовах СІЗО та стан його здоров'я погіршився, з огляду на що апеляційний суд вважає необхідним зобов'язати уповноважений орган тимчасового тримання під вартою забезпечити необхідне медичне обстеження підозрюваного та лікування в разі потреби, а в разі неможливості забезпечення за рахунок ресурсів ізолятору тимчасового тримання, зобов'язати начальника Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях організувати проведення необхідного медичного обстеження та надання належної медичної допомоги підозрюваному ОСОБА_8 .
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 та скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 05.11.2025, якою стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 03.01.2026 включно, без визначення застави - залишити без змін.
Доручити службовим особам ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та Одеській обласній філії ДУ «Центр охорони здоров'я» ДКВС в Миколаївській та Одеській обл. забезпечити надання належної медичної допомоги підозрюваному ОСОБА_8 , в тому числі в разі необхідності в закладах МОЗ України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4