Справа № 149/1108/25
Провадження №11-кп/801/1182/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
02 грудня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця матеріали кримінального провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.01.2025 за № 12025020210000022, за апеляційними скаргами прокурора Хмільницької окружної прокуратури ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02.10.2025, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лутівка Житомирської області, громадянина України, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК України, та призначено покарання, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років, на підставі ч. 1, 3 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України до покарання за цим вироком повністю приєднано покарання за вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 27.03.2024 у виді штрафу в сумі 1 700 грн., який виконувати самостійно.
Вирішено питання із заходами забезпечення кримінального провадження та долею речових доказів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02.10.2025 обвинуваченого ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК України, за наступних обставин.
17.01.2025 близько 19:00 години ОСОБА_8 із ОСОБА_10 , з яким останній спільно працював протягом січня 2025 року у фермерському господарстві у АДРЕСА_2 , перебували у одному із підсобних приміщень фермерського угіддя та спільно вживали алкогольні напої, які напередодні отримали за виконану ними роботу.
У ході вживання алкогольних напоїв ОСОБА_10 вчинив словесний конфлікт із ОСОБА_8 , який супроводжувався нецензурною лайкою у бік останнього, внаслідок чого у ОСОБА_8 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння, виник прямий злочинний умисел, спрямований на заподіяння смерті ОСОБА_10 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, усвідомлюючи, що посягає на життя іншої особи, передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, взяв до рук сокиру, що знаходилась поряд із ним, та наніс удар обухом вказаної сокири в область життєво важливого органу людини - голову потерпілого ОСОБА_10 , внаслідок чого останній втратив свідомість та впав на підлогу.
Вважаючи, що від отриманого удару потерпілий помер на місці, з метою приховання слідів злочину, ОСОБА_8 вирішив закопати його тіло на присадибній ділянці фермерського господарства. З цією метою він, взявши із собою дерев'яний заступ (лопату), витягнув за ноги непритомне тіло ОСОБА_10 з підсобного приміщення на вулицю, погрузив його на металевий візок, що знаходився поруч з приміщенням, та привіз на належний фермерському господарству город, де почав готуватись до закопування тіла.
Однак у цей час почувши, що ОСОБА_10 від отриманого ушкодження не помер, а натомість подає ознаки життя, з метою закінчити злочинний умисел спрямований на заподіяння смерті ОСОБА_10 , схопив дерев'яний заступ (лопату), яку приніс із собою та нанісїї металевою частиною декілька ударів в обличчя потерпілому.
Після цього, з метою приховування тіла ОСОБА_10 , ОСОБА_8 дерев'яним заступом (лопатою) намагався викопати яму, однак через замерзлий грунт це йому не вдавалось та він зателефонував до власника фермерського господарства ОСОБА_11 , повідомивши, що вбив ОСОБА_10 .
Згідно з висновками експертів № 5 від 24.02.2025 та № 9 від 09.04.2025 року при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 було виявлено відкриту черепно-мозкову травму, яка включає в себе рани, синці та садна на голові; крововиливи в м'які тканини голови; епідуральний, субдуральні та субарахноїдальні крововиливи головного мозку, забій речовини головного мозку; переломи кісток лицевого відділу, склепіння та основи черепа.
Вказана відкрита черепно-мозкова травма виявлена при судово-медичній експертизі трупа могла виникнути 17.01.2025 року від ударів твердого плаского металевого предмету, яким може бути «сокира, лопта» тощо, можливо за механізмом який відтворив підозрюваний ОСОБА_8 під час проведення слідчого експерименту. Смерть ОСОБА_10 наступила 18.01.2025 року від вказаної відкритої черепно-мозкової травми, яка ускладнилась набряком та дислокацією головного мозку. Між відкритою черепно-мозковою травмою, яка ускладнилась набряком та дислокацією головного мозку та смертю ОСОБА_10 є причинно- наслідковий зв'язок.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Крім того, ОСОБА_8 , діючи умисно, посягаючи на встановлені законодавством України суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, суспільні відносини, що охороняють здоров'я населення України, в порушення вимог ст. ст. 7, 12, 17, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також зловживання ними» від 15.02.1995, постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 та наказу Міністерства охорони здоров'я України № 188 від 01.08.2000 (з наступними змінами та доповненнями до наведених нормативних актів), будучи особою, яка періодично вживає наркотичні засоби та достовірно знаючи про порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів на території України та відповідальність за їх незаконний обіг, з метою вчинення умисного кримінального правопорушення, пов'язаного з незаконним придбанням, виготовленням та зберіганням наркотичних засобів, обіг яких обмежено, без мети збуту, у листопаді 2024 року поза межами фермерського господарства у м. Хмільник Хмільницького району Вінницької області, де останній працював та проживав, знайшов та зірвав рослини конопель, таким чином незаконно придбав без мети збуту наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс.
Зірвавши вище вказані рослини конопель, ОСОБА_8 приніс їх до однієї із кімнат господарського приміщення фермерського господарства за адресою: АДРЕСА_3 , де тривалий час проживав, після чого висушив дані рослини конопель та почав зберігати у своїй кімнаті та у приміщенні корівника, таким чином незаконно виготовив та зберігав наркотичний засіб обіг, якого обмежено - канабіс, без мети збуту.
28.01.2025 за вищевказаною адресою проведено огляд фермерського господарства та підсобних приміщень, на вулиці Івана Богуна, 87 у м. Хмільник Хмільницького району Вінницької області, під час якого виявлено та вилучено плоди рослин червоного кольору із вмістом речовини рослинного походження зеленого кольору та стебла рослин зеленого кольору, які зовні схожі на стебла конопель.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-25/3892-НЗПРАП від 17.03.2025 надана на експертизу речовина рослинного походження (стебла рослин) є канабісом. Канабіс відноситься до наркотичних речовин, обіг яких обмежено. Маса канабісу ( у перерахунку на висушену речовину ) складає 4,27г.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-25/3891-НЗПРАП від 18.03.2025 надана на експертизу речовина рослинного походження сіро- зеленого кольору, що знаходилась у суміші із плодами червоно-коричневого кольору є канабісом. Канабіс відноситься до наркотичних речовин, обіг яких обмежено. Маса канабісу ( у перерахунку на висушену речовину ) складає 1,62 г.
Таким чином, ОСОБА_8 діючи умисно, у порушення вимог Законів України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» незаконно придбав, виготовив та зберігав за місцем проживання на території домогосподарства, без мети збуту, наркотичний засіб, обіг якого обмежено - «канабіс» , загальною масою 5,89г.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 року «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» (перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів таблиця 2, список № 1) наркотичний засіб канабіс віднесено до наркотичних засобів та рослин, обіг яких обмежено.
Згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України № 188 від 01.08.2000 вага вилучених у ОСОБА_8 наркотичних засобів обіг яких обмежено - канабісу становить не великий розмір.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України, тобто незаконне придбання, виготовлення, зберігання наркотичних засобів без мети збуту.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням прокурор подав апеляційну скаргу, у якій не оспорював кваліфікацію дій обвинуваченого, доведеність його винуватості, та просив скасувати вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02.10.2025 через істотне порушення вимог кримінально процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що вирок ухвалено з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до м'якості призначеного покарання та невідповідності його тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особі обвинуваченого і обставинам провадження.
Прокурор зазначає, що суд першої інстанції, встановивши доведеність умисного протиправного заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_10 , не надав належної оцінки характеру і способу вчинення злочину. Зокрема, обвинувачений, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, наніс потерпілому удар обухом сокири в життєво важливу область - голову, а переконавшись у наявності ознак життя, з метою приховування злочину завдав йому ще кілька ударів металевою частиною лопати. Ці дії, як наголошує прокурор у своїй апеляційній скарзі, свідчать про реалізацію прямого умислу на позбавлення життя та про підвищений ступінь суспільної небезпечності поведінки обвинуваченого.
Також в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції не врахував даних про особу ОСОБА_8 , який характеризується негативно, систематично вживав наркотичні засоби та незаконно їх виготовляв і зберігав, що підтверджується висновками декількох судово-хімічних експертиз (№ SE-19/102-25/3772-БД від 28.02.2025, № SE-19/102-25/3892-НЗПРАП від 17.03.2025, № SE-19/102-25/3891-НЗПРАП від 18.03.2025). Установлені експертизами обставини, на думку прокурора, додатково характеризують обвинуваченого як особу з високим ступенем суспільної небезпечності.
Прокурор звертає увагу, що суд безпідставно залишив поза увагою факт перебування обвинуваченого у державному розшуку на момент учинення умисного вбивства, а також те, що вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 27.03.2024 ним не виконано, що свідчить про зневажливе ставлення до вимог закону та судових рішень.
Окремо прокурор наголошує на неправильному застосуванні судом вимог ст. 370 КПК України, оскільки мотивувальна частина вироку не містить повної та належної оцінки доводів обвинувачення, обставин учинених діянь та позиції потерпілої, яка наполягала на суворому покаранні за умисне позбавлення життя її родича.
Також у апеляційній скарзі викладено доводи щодо процесуальних витрат. Прокурор вказує, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою питання про їх стягнення, незважаючи на наявність документально підтверджених витрат, понесених під час досудового розслідування. Так, згідно з матеріалами кримінального провадження, у ході розслідування проведено низку експертних досліджень, вартість яких підтверджується відповідними довідками експертних установ: судово-цитологічна експертиза на суму 4 247,37 грн, судова експертиза матеріалів та виробів на суму 3 183,60 грн, судова експертиза на суму 5 571,30 грн та інші, що відповідно до вимог ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого у разі постановлення обвинувального вироку. Невирішення цього питання, на думку прокурора, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор вважає, що допущені судом першої інстанції порушення вимог ст. ст. 370, 372, 374, 412-414 КПК України, так само як і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, є підставами для скасування вироку суду та ухвалення нового рішення з призначенням ОСОБА_8 суворішого покарання.
Захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , теж подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02.10.2025 та направити матеріали кримінального провадження на новий судовий розгляд.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02.10.2025 ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Зокрема, захисник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеними обставини, на які посилається обвинувачення, поклавши в основу вироку виключно показання обвинуваченого ОСОБА_8 , надані у ході досудового розслідування, без належного дослідження їх достовірності, добровільності та відповідності вимогам ст. 94 КПК України. Інших доказів, які б беззаперечно підтверджували факт умисного протиправного заподіяння смерті потерпілому, судом не наведено.
Захисник наголошує, що обставини, викладені обвинуваченим, мають суперечливий та непослідовний характер, а його пояснення щодо механізму спричинення смертельних тілесних ушкоджень не узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи. Попри це, суд першої інстанції необґрунтовано визнав такі показання достатніми для постановлення обвинувального вироку.
Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам захисту про істотні порушення вимог КПК України під час проведення огляду місця події та інших слідчих дій. Апелянт вказує, що огляд місцевості та підсобних приміщень фермерського господарства проводився без внесення відповідних відомостей до ЄРДР, що суперечить ч. 3 ст. 214 КПК України та призводить до недопустимості отриманих доказів. Також у провадженні наявні сліди втручання у матеріальні об'єкти без участі понятих, що прямо порушує гарантії, встановлені ст. 237 КПК України.
Так у апеляційній скарзі вказано, що суд першої інстанції неправильно застосував норми кримінального закону, не забезпечивши дотримання принципів презумпції невинуватості та змагальності сторін. Судом фактично було покладено на обвинуваченого обов'язок доводити свою невинуватість, що суперечить вимогам ст. 62 Конституції України та практиці ЄСПЛ (справи «Коробов проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства»).
Узагальнюючи, апелянт вважає, що досудове розслідування проведено з грубими порушеннями вимог закону, докази зібрано недопустимим шляхом, а суд першої інстанції не здійснив їх об'єктивної, повної та всебічної оцінки, що унеможливлює визнання вироку законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора та просив її задовільнити, щодо апеляційної скарги захисника заперечував, думки захисників та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу сторони захситу та заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши та перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вивчивши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , колегія суддів прийшла до висновку, що доводи захисника є безпідставними, суперечать матеріалам кримінального провадження та ґрунтуються на неправильному тлумаченні фактичних обставин справи.
Насамперед колегія суддів зазначає, що обвинувачення щодо ОСОБА_8 здійснюється виключно за ч. 1 ст. 309 КК України, у межах незаконного придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту.
Незважаючи на це, захисник у своїй апеляційній скарзі посилається на ч. 2 ст. 307 КК України, що є юридично помилковим та виходить за межі пред'явленого обвинувачення. Матеріали кримінального провадження не містять жодних даних про збут чи намір збуту наркотичних засобів, а тому доводи про застосування ст. 307 КК України є надуманими та не підлягають врахуванню згідно зі ст. 337 КПК України.
Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження встановлено, що 28.01.2025 року за вищевказаною адресою працівниками поліції проведено огляд фермерського господарства та підсобних приміщень за адресою: вул. Івана Богуна, 87, м. Хмільник Хмільницького району Вінницької області. У ході огляду було виявлено та вилучено плоди рослин червоного кольору із вмістом речовини рослинного походження зеленого кольору та стебла рослин зеленого кольору, зовні схожі на стебла конопель.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-25/3892-НЗПРАП від 17.03.2025, надана на експертизу речовина рослинного походження (стебла рослин) є канабісом, який належить до наркотичних засобів, обіг яких обмежений. Маса канабісу у перерахунку на висушену речовину становить 4,27 г.
Крім того, згідно із висновком експерта № СЕ-19/102-25/3891-НЗПРАП від 18.03.2025, речовина рослинного походження сіро-зеленого кольору, що знаходилась у суміші з плодами червоно-коричневого кольору, також є канабісом, маса якого у перерахунку на висушену речовину складає 1,62 г.
Отже, твердження захисника щодо недопустимості доказів та нібито відсутності фактичних даних про незаконне зберігання наркотичних засобів - не відповідають дійсним обставинам кримінального провадження. Наведені докази отримані у спосіб, передбачений КПК України, є допустимими, взаємопов'язаними та підтверджують висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 у межах обвинувачення за ч. 1 ст. 309 КК України.
Окремо колегія суддів звертає увагу, що захисник у своїй апеляційній скарзі не наводить жодного конкретного істотного порушення норм кримінального процесуального закону, яке б відповідало критеріям ст. 409 КПК України та могло істотно вплинути на правильність ухваленого вироку.
Фактично всі доводи апеляційної скарги зводяться до загальної незгоди із установленими судом першої інстанції фактичними обставинами та до спроби домогтися переоцінки доказів, що прямо виходить за межі повноважень апеляційного суду згідно зі ст. 404 КПК України. Захисник не обґрунтовує, яким саме чином наведені ним твердження спростовують висновки суду або доводять незаконність чи необґрунтованість вироку, а тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.
З огляду на викладене, апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення.
Щодо апеляційної скарги прокурора, то колегія суддів зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_8 покарання, вважає їх необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах кримінального провадження і вимогах закону.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом державного примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину.
Метою покарання закон визначає не лише кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами. Вказане положення відображає фундаментальний баланс між необхідністю реагування держави на суспільно небезпечну поведінку та обов'язком забезпечити гуманність і пропорційність втручання у права особи.
Статтею 65 КК України встановлено, що суд призначає покарання у межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення засудженого.
Норма підкреслює, що покарання не може бути свавільним чи визначатися виключно за арифметичним підходом до тяжкості злочину - суд повинен забезпечити індивідуалізацію покарання, співмірність конкретним обставинам справи та особистості обвинуваченого.
Покарання у кримінально-правовому сенсі не є актом помсти або відплатою. Це складна правова конструкція, що втілює в собі ідею відповідальності людини перед суспільством, але водночас - ідею можливості її виправлення. Держава, застосовуючи примус, діє не для того, щоб зламати людину, а для того, щоб поставити межі, визначити заборонене, утримати особу в рамках права та дати їй шанс змінитися. Тому суворість покарання має бути не максимально можливою, а необхідною й достатньою для досягнення його цілей.
Крім того, колегія суддів виходить із того, що кримінальне покарання за своєю природою має бути не стільки репресивним, скільки коригуючим. Відповідно до сучасного розуміння кримінально-правової політики, держава, реагуючи на злочин, не повинна прагнути максимального страждання засудженого. Навпаки - законодавець покладає на суд обов'язок шукати баланс між захистом суспільства та визнанням людської гідності навіть за умов засудження. Саме тому призначення більш суворого покарання повинно мати беззаперечні підстави, яких у цій справі прокурором не наведено.
Більше того, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що ефективність покарання вимірюється не його тривалістю, а здатністю вплинути на правосвідомість особи. Зміни у поведінці та ставленні до вчиненого нерідко стають наслідком не суворості, а невідворотності кримінальної відповідальності. Матеріали справи свідчать, що після затримання та повідомлення про підозру ОСОБА_8 визнав вину, не заперечував обставин, активно сприяв з'ясуванню істини та не виявляв тенденцій до ухилення від правосуддя. Такі дії свідчать про формування у нього розуміння неправомірності власної поведінки, що відповідає меті виправлення, визначеній у ст. 50 КК України.
Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_8 , дотримався вимог ст. 50 та ст. 65 КК України, врахувавши як обставини вчинення злочинів, так і дані про особу обвинуваченого, зокрема його щире каяття, визнання вини, співпрацю зі слідством, критичну оцінку власної поведінки після затримання, а також здатність до ресоціалізації.
Оцінюючи ступінь суспільної небезпечності особи, апеляційний суд зважає й на те, що правова система України ґрунтується на принципах гуманізму й пропорційності покарання. Надмірне посилення державного примусу може мати зворотний ефект - формувати у засудженого почуття несправедливості та відчуження, що не сприяє його ресоціалізації. Рішення суду першої інстанції про призначення покарання в межах санкції та з урахуванням особистості обвинуваченого відповідає стандартам Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що держава має забезпечувати індивідуальний підхід до кожного засудженого, а покарання повинно залишати простір для позитивної зміни поведінки.
Отже, суд першої інстанції всебічно оцінив характер насильницького злочину, однак дійшов висновку, що призначення максимально суворого покарання не є необхідним для досягнення цілей покарання та виправлення засудженого.
Посилання прокурора на те, що суворіше покарання є необхідним з огляду на тяжкість наслідків, та те, що ОСОБА_12 був раніше неодноразово судимий за вчинення кримінальних правопорушень як у сфері обігу наркотичних засобів, так і злочинів проти життя та здоров'я особи, перебував у державному розшуку на момент вчинення даних кримінальних правопорушень, не може бути безумовною підставою для його посилення, оскільки тяжкість злочину є лише одним із критеріїв призначення покарання. Закон вимагає комплексної оцінки всіх обставин справи та особи обвинуваченого. Держава, реалізуючи свої владні повноваження, повинна діяти не з позиції репресії, а з позиції необхідної та пропорційної реакції.
Таким чином, призначене судом першої інстанції покарання, на переконання колегії суддів, відповідає вимогам закону про індивідуалізацію кримінальної відповідальності, є співмірним тяжкості вчинених діянь, узгоджується з метою покарання, визначеною ст. 50 КК України, та є достатнім для забезпечення виправлення засудженого й запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
У зв'язку із цим підстав для призначення ОСОБА_8 більш суворого покарання, ніж визначено судом першої інстанції, апеляційний суд не вбачає, а доводи прокурора в цій частині апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Перевіривши матеріали кримінального провадження в частині вирішення питання про процесуальні витрати, колегія суддів установила, що суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, передбачених ст. 124 КПК України, оскільки, постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 , не вирішив питання про стягнення з нього витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз, хоча їх наявність і розмір підтверджені матеріалами провадження.
Згідно з положеннями ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку всі процесуальні витрати, пов'язані з проведенням експертних досліджень, підлягають стягненню з засудженого, якщо інше не передбачено законом.
У цій справі такі витрати є документально підтвердженими, мають чітко визначений характер і підлягають компенсації державі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у ході досудового розслідування проведено такі судові експертизи:
?судово одорологічна експертиза № СЕ-19/102-25/3772-БД від 28.02.2025 - витрати становлять 4 247,37 грн.;
?судова експертиза матеріалів, речовин та виробів № СЕ-19/102-25/3892-НЗПРАП від 17.03.2025 - витрати становлять 3 183,60 грн.;
?судова експертиза матеріалів, речовин та виробів № СЕ-19/102-25/3891-НЗПРАП від 18.03.2025 - витрати становлять 5 571,30 грн.
Усі ці експертизи виконані державними спеціалізованими установами, їх вартість підтверджена офіційними довідками, приєднаними до матеріалів провадження. Жодних доказів, які б свідчили про неможливість покладення таких витрат на засудженого або про їх необґрунтованість, стороною захисту не надано.
Суд першої інстанції, залишивши питання процесуальних витрат невирішеним, порушив вимоги ст. 374 КПК України щодо обов'язковості вирішення всіх питань, передбачених законом, при ухваленні вироку. Це порушення є істотним, оскільки вплинуло на повноту судового рішення та призвело до безпідставного покладення витрат на державу.
Відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі:
1) пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого;
2) зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення;
3) зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення;
4) в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Оскільки покладення витрат за проведення експертиз є процесуальною вимогою, обов'язковою при ухваленні обвинувального вироку, і не погіршує становища обвинуваченого у значенні призначеного покарання чи кваліфікації, підстави, передбачені п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України, наявні.
Таким чином, зміна вироку в цій частині є законною, обґрунтованою та такою, що не порушує прав обвинуваченого, а стягнення з нього документально підтверджених витрат за проведені судові експертизи є обов'язковим і відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить висновку, що доводи прокурора в цій частині є обґрунтованими, а апеляційна скарга підлягає задоволенню. Процесуальні витрати, пов'язані з проведенням зазначених судових експертиз, підлягають стягненню з ОСОБА_8 у повному обсязі, оскільки його вина у вчиненні даних кримінальних правопорушень була доведена під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій, у законом визначений спосіб.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 413, 418 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Хмільницької окружної прокуратури ОСОБА_9 - задовільнити частково.
Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02.10.2025, яким ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК України - змінити.
Доповнити вирок наступною вказівкою: «Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 процесуальні витрати за проведені експертизи на користь держави у сумі 13 002, 27 грн.»
У решті вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення та
може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4