Справа № 353/622/25
Провадження № 2/353/450/25
03 грудня 2025 рокум.Тлумач
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Луковкіної У.Ю.,
з участю: секретаря судового засідання - Мороз М.І.,
представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Данищука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумачі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Юрковецької сільської об'єднаної територіальної громади, в особі Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, Олешанської сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -
22.07.2025 року адвокат - Данищук В.В., який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до Юрковецької сільської об'єднаної територіальної громади, в особі Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги обґрунтовував тим, що в нотаріальному порядку позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_2 . Зазначає, що причиною пропуску вказаного строку було те, що позивачка вважала, що її син ОСОБА_3 прийняв спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 (чоловік), а тому не зверталась до нотаріуса з метою прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_3 помер. Вже у 2025 році позивачці стало відомо від працівників сільської ради про те, що земельна ділянка, яка належала її покійному чоловіку ОСОБА_2 , ніким не переоформлена. 02.06.2025 року позивачка звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову. У зв'язку з цим просив визначити позивачці додатковий трьохмісячний строк для прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_2 . Окрім цього, представник позивачки просив суд витребувати у приватного нотаріуса Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейни Г.П. копію спадкової справи № 145/2025, заведеної після смерті ОСОБА_2
23.07.2025 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Крім цього, даною ухвалою було встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву, роз'яснено право пред'явити зустрічний позов та зобов'язано приватного нотаріуса Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейни Г.П. надати суду належним чином посвідчену копію спадкової справи № 145/2025, у разі її відкриття, та витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі спадкових справ, зокрема, щодо майна: ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє місце проживання якої було с. Горошівці Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області.
08.08.2025 року приватний нотаріус Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейна Г.П направила на адресу суду копію спадкової справи № 145/2025.
Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 14.08.2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.
У встановлений судом строк представник позивачки усунув недоліки позовної заяви, а тому ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 18.08.2025 року було продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалами Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 02.09.2025 року та 06.10.2025 року було вирішено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Данищука В.В. та надано йому можливість взяти участь у підготовчому судовому засіданні та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 13.10.2025 року було задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Данищука В.В. та залучено до участі у справі в якості співвідповідача: Олешанську сільську раду Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Крім цього, цією ухвалою було встановлено співвідповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву та роз'яснено право пред'явити зустрічний позов.
Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 29.10.2025 року було закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, причин неявки суду не повідомила.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Данищук В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Ствердив, що позивачка та спадкодавець ОСОБА_2 перебували у шлюбі. Вона з сином ОСОБА_3 проживали в с. Підвербці Івано-Франківського району Івано-Франківської області, а її чоловік ОСОБА_2 проживав в с. Горошівці Чернівецького району Чернівецької області. Як на підставу для задоволення позовних вимог посилався на те, що позивачка за спадщиною після чоловіка до нотаріальної контори не зверталась, оскільки думала, що спадщину за заповітом після смерті батька (чоловіка) прийняв син. Після смерті сина ІНФОРМАЦІЯ_2 вона також не зверталась до нотаріальної контори, а коли в 2015 році дізналась від працівників сільської ради, що спадкова земельна ділянка не переоформлена після смерті чоловіка, то вирішила оформити її на себе. Доказів того, що позивачка дізналась про наявність не успадкованого майна після смерті чоловіка саме у 2025 році, суду надати не зміг.
Представник відповідача - Юрковецької сільської об'єднаної територіальної громади, в особі Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області в судове засідання не з'явився, однак до суду направив письмову заяву, в якій вказав, що проти задоволення позову не заперечує та просив розгляд справи провести без його участі.
Представник співвідповідача - Олешанської сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивачки, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав:
Судом встановлено, що згідно копії Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ № 048404 від 15.11.2001 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 1,0852 га, до складу якої входять дві земельні ділянки, а саме: ділянка № НОМЕР_1 площею 0,7950, що розташована в урочищі «Горіставки» с. Підвербці Івано-Франківського (Тлумацького) району Івано-Франківської області, та ділянка № НОМЕР_2 площею 0,2902га, що розташована в урочищі «Клин від Живаева» с. Підвербці Івано-Франківського (Тлумацького) району Івано-Франківської області (а.с. 9).
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (позивачка) з 25.05.1980 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 7). У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (чоловік позивачки) помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 6). Ще за життя ОСОБА_2 (чоловік позивачки) посвідчив на ім'я ОСОБА_3 (син позивачки) заповіт, яким заповів йому все належне йому на день смерті майно, що підтверджується копією дублікату заповіту від 04.02.2004 року (а.с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (син позивачки) помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 12).
Відповідно до копії довідки Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області № 109 від 29.05.2025 року ОСОБА_2 (чоловік позивачки) у період з 1963 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживав та був зареєстрований у с. Горошівці Заставнівського району Чернівецької області. На день смерті разом з ОСОБА_2 (чоловік позивачки) в одному будинку ніхто не проживав (а.с. 8).
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейни Г.П. щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 , однак постановою приватного нотаріуса Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейни Г.П. від 10.06.2025 року № 124/02-31 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з тим, що вона пропустила шестимісячний термін для прийняття спадщини, а також на момент смерті спадкодавця не проживала разом з ним (а.с. 14).
Відповідно до копії спадкової справи № 145/2025, заведеної приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейною Г.П. після смерті ОСОБА_2 (чоловік позивачки), вбачається, що ОСОБА_3 (син позивачки) не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 (чоловік позивачки). В свою чергу 02.06.2025 року ОСОБА_1 (позивачка) звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 , тобто заява була подана поза межами шестимісячного терміну для прийняття спадщини.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту щодо даних спірних правовідносин визначені Цивільним Кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218ЦК України). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).
Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, не прийняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Як визначено ч. 1 та ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1269ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (1270 ЦК України).
За положеннями статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України (435-15). Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом. Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК України (435-15), звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Аналогічний правовий висновок зроблений у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 372/2383/16-ц (провадження № 61-20920св18), від 20 лютого 2020 року у справі № 419/3788/17 (провадження № 61-2969св19) та від 17.03.2020 року у справі № 683/2587/18 (провадження № 61-11406св19).
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Судом встановлено, що з моменту відкриття спадщини 05.10.2006 року та після спливу шестимісячного строку для звернення до нотаріуса з відповідною заявою (05.04.2007 року) позивачка звернулась до нотаріуса лише 02.06.2025 року.
Натомість на обґрунтування причини пропуску шестимісячного терміну для прийняття спадщини позивачка посилалась на те, що вона вважала, що її син ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_2 за заповітом. Однак, у 2025 році вона дізналась від працівників сільської ради про те, що земельна ділянка, яка належить її покійному чоловіку ОСОБА_2 , ніким не успадкована.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.
Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством. Водночас вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.
Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.
Порядок видачі свідоцтв про право на спадщину регламентовано Главою 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (далі - Порядок).
Зокрема, згідно п. 2.1 Глави 10 Порядку спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.
Відповідно до п. 1.2 Порядку при зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус з'ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
У разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту (п. 2.3). Відповідно до п. 3.1 Порядку, право на спадкування здійснюється спадкоємцями шляхом прийняття спадщини або її не прийняття. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття (п. 3.2).
Згідно п. 3.3 Порядку, заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі. Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса (п. 3.4). Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (п. 3.5).
Відповідно до п. 3.15 вказаного Порядку, якщо спадкоємець протягом шести місяців не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв спадщину. Суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (п. 3.16). Спадкоємець, якому за рішенням суду встановлено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, повинен у межах установленого судом строку прийняти спадщину шляхом подання нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідної заяви (п. 3.17).
Аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що для прийняття спадщини (за законом чи за заповітом) спадкоємець повинен подати заяву про прийняття спадщини, а закон не розрізняє такі заяви на: заяву про прийняття спадщини за законом або на заяву про прийняття спадщини за заповітом.
Обставини справи свідчать, і це не заперечуються позивачкою та зазначаються нею у позовній заяві, що вона була обізнана про смерть спадкодавця, вона знала про відкриття спадщини, отже для прийняття спадщини мала подати нотаріусу відповідну заяву, як спадкоємець першої черги за законом, однак цього протягом шестимісячного строку не зробила.
При цьому, позивачкою не наведено жодних обставин, які б свідчили про поважні причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, шляхом подання нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини. Пропущений позивачкою строк для подання заяви про прийняття спадщини є надто значним, оскільки з моменту відкриття спадщини і до моменту звернення позивачки до нотаріальної контори пройшло 19 років.
Таким чином, жодних доказів того, що в межах строку, наданого цивільним законом, позивачка вчинила дії, які б свідчили про прийняття нею спадщини за законом, вона не надала, що, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 1272 ЦК України, слід вважати фактичним неприйняттям спадщини.
Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.
Правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є усталеною.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Суд звертає на практику Верховного суду викладену у постанові від 26.06.2024 року по справі № 686/5757/23, в якій викладено наступне.
Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.
Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв'язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім'я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.
Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.
Принцип пропорційності тісно пов'язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.
У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об'єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду, у вищевказаній постанові прийшла до висновку, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування,і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв'язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.
У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.
Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».
Також у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року в справі № 756/957/18 (провадження № 61-5590св21) вказано, що «якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16».
Крім цього, з врахуванням того, що позивачка звернулась до нотаріальної контори з метою прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_2 через 19 років з моменту відкриття спадщини, задоволення позовних вимог буде суперечити принципу юридичної визначеності, суть якого неодноразово відображалась в рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах «Завалій та інші проти України», «Пономарьов проти України» та «Устименко проти України»).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що строк на звернення із заявою про прийняття спадщини пропущений без поважних причин, а тому в задовленні позову слід відмовити.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
При такому вирішенні позову, понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн. (квитанція № 0166-7281-8955-3984 від 15.08.2025 року а.с. 62 зворот) слід покласти на її рахунок.
На підставі ст. 55 Конституції України, ст.ст. 1216-1218, 1222, 1222, 1233, 1234, 1235, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 78, 82, 141, 247, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , до Юрковецької сільської об'єднаної територіальної громади, в особі Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, розташованої по вул. Центральна, 36, с. Юрківці Чернівецького району Чернівецької області, код ЄДРПОУ - 04418653, Олешанської сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, розташованої по вул. Грушевського, 121, с. Олеша Івано-Франківського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ - 04356946, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відмовити.
Судові витрати понесені покласти на рахунок позивачки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ГоловуючийУ. Ю. ЛУКОВКІНА