Дата документу 02.12.2025 Справа № 336/2223/25
Єдиний унікальний № 336/2223/25 Головуючий у І інстанції: Савеленко О.А.
Провадження № 22-з/807/142/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
02 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Трофимової Д.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за власною ініціативою суду питання про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,-
У березні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мазур О.С. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Центральний ВДВС у м. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 63638,53 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на її утримання в сумі 75588,48 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1393,90 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 8550 гривень.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Говіної Л.В. подав апеляційну скаргу.
Постановою колегії суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року зазначену апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2025 року в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пеню) за прострочення сплати аліментів на її утримання в сумі 75588,48 грнскасовано. Ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 неустойки (пеню) за прострочення сплати аліментів на її утримання відмовлено.В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2025 року залишено без змін.
Після завершення розгляду справи виявлено, що апеляційний суд не змінив розподілу судових витрат у справі відповідно до вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, що в силу п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, є підставою для ухвалення додаткового судового рішення, у зв'язку з чим, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року за власною ініціативою суду призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи питання про ухвалення додаткового рішення у справі.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, у цій справі встановлено, що під час ухвалення нової постанови від 21 жовтня 2025 року, колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду не вирішила питання щодо розподілу судових витрат.
За вимогами частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Відповідно до п.п.1 п.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою сума судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову в цій справі складає 146723,90 грн, отже, за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1467,24 грн.
Оскільки новою постановою апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на її утримання, мають бути перерозподілені судові витрати у справі, зокрема, судовий збір.
Так, враховуючи часткове задоволення позовних вимог (43,37%), звільнення позивача від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 636,34 грн.
Разом з тим, за подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір в розмірі 2200,86 грн, тому враховуючи відсоток задоволених вимог апеляційної скарги (56,63%), він має право на відшкодування йому витрат зі сплати судового збору в розмірі 1246,35 грн.
Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в силу вимог п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», витрати зі сплати судового збору ОСОБА_2 в розмірі 610,01 грн (1246,35 грн - 636,34 грн), слід компенсувати в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).
На підтвердження надання правничої допомоги представник позивача надала суду договір про надання правничої (правової) допомоги від 14.02.2025, згідно з яким правова допомога ОСОБА_1 надавалась АО «Легес», ордер про надання правничої допомоги, згідно з яким правова допомога надано безпосередньо адвокатом Мазур О.С. АО «Легес», копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю.
Крім того суду надано: додаток № 1 до договору від 14.02.2025, платіжну інструкцію від 05.03.2025, рахунок № 26/02, акт приймання-передачі послуг від 28.02.2025, платіжна інструкція від 01.04.2025, рахунок № 28/03, акт приймання-передачі послуг від 27.03.2025.
Згідно з актами приймання-передачі послуг від 28.02.2025 та від 27.03.2025 АО «Легес» ОСОБА_1 надано такі послуги: складання тексту позовної заяви та подання до суду - 6000 грн; складання тексту відповіді на відзив - 3000 грн, тобто всього надані послуги на суму 9000 грн, які позивач сплатила на користь АО «Легес», про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення.
Отже, витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн, які понесла позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції підтверджені матеріалами справи, є обґрунтованими та доведеними.
Таким чином, враховуючи, що новою постановою апеляційного суду відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на її утримання, відповідно до вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, слід перерозподілити і судові витрати на правничу допомогу, яких зазнала позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Таким чином, враховуючи відсоток задоволених позовних вимог (43,37%), ОСОБА_1 має право на відшкодування їй витрат на правничу допомогу в розмірі 3903,30 грн, які слід стягнути з ОСОБА_2 .
З огляду на вищевикладене, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне ухвалити в цій справі додаткову постанову про перерозподіл судових витрат, якою компенсувати ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 610,01 грн в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката, яких вона зазнала під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 3903,30 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 270, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Ухвалити додаткову постанову про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката, яких вона зазнала під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 3903 (три тисячі дев'ятсот три) гривні 30 копійок.
Компенсувати ОСОБА_2 в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору в розмірі 610 (шістсот десять) гривень 01 копійка.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст додаткової постанови складено 02 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: