Справа №508/1043/20
Провадження №1-кп/523/668/25
12 листопада 2025 року м. Одеса
Колегія суддів Пересипського районного суду м. Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
судді - ОСОБА_2 ,
судді - ОСОБА_3 ,
за участю секретаря - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 ,
в присутності обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
в ході відкритого судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115 КК України,
В провадженні Пересипського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115 КК України.
В судовому засіданні, прокурор заявив клопотання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , мотивуючи клопотання тим, що останній може :
- переховуватися від суду, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 , офіційно не працевлаштований, доходів не має, на утриманні має неповнолітнього сина, вчинив особливо тяжкі злочини.
При цьому ОСОБА_7 розуміючи передбачену законом відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років, із конфіскацією майна, а також позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі, із конфіскацією майна, за вчинення ним особливо тяжких злочинів може уникнути покарання та переховуватись від суду.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_7 вільно пересуваючись по території держави, може безперешкодно покинути межі Одеської області, оскільки обґрунтованих підстав, за яких би обвинувачений міг залишитися на території Одеської області відсутні.
З огляду на викладене, обвинувачений ОСОБА_7 може безперешкодно залишити своє місце проживання, ускладнивши тим самим нормальну діяльність суду, здійснення правосуддя, що вказує на наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від суду.
- незаконно впливати на свідків, оскільки обвинувачений шляхом залякування, погроз чи вмовляння може вплинути на свідків для того щоб останні змінили свої покази у кримінальному провадженні, так як під час судового розгляду вони ще не допитані, а відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства жоден доказ, зібраний під час досудового розслідування, не має наперед встановленої сили та досліджується безпосередньо під час судового розгляду.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав своє клопотання, просив його задовольнити з підстав, викладених в них;
захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 заперечувала проти клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
обвинувачений ОСОБА_7 підтримав думку свого захисника.
З'ясувавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів приходить до висновку про необхідність частковому задоволенні клопотання прокурора щодо продовження відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за наступних підстав.
Відповідно до положень ст.ст.177, 183 зазначеного Кодексу, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може бути застосований лише до підозрюваного чи обвинуваченого у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний чи обвинувачений не виконає покладені на нього процесуальні обов'язки, а також для запобігання його спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно зі ст.ст. 2,9 наведеного Кодексу, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності і в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтями 22, 26 означеного Кодексу регламентовано, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позиції, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, та сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
За ч.3 ст.194 вказаного Кодексу, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри, але не доведе існування ризиків та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.
Крім того, строки застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачено у ст.197 КПК України, з огляду на що й дотримуючись положень ст.28 цього ж Кодексу, під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, суд повинен дотримуватись вимог розумності такого строку.
В силу ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на право на свободу та особисту недоторканість.
Частиною 1 ст.12 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
За ст.8 КПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлюють, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.
Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому суд у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.
Опріч викладене, згідно з п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, а у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.
Як слідує з п.37 рішення ЄСПЛ у справі «Волосюк проти України», подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.
Наряду з наведеним, за п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановлює, що п.3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.
Зважаючи на стадію судового провадження та враховуючи, що судом ще не досліджені всі матеріали провадження, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованих обвинуваченими кримінальних правопорушень.
Згідно акту, ОСОБА_7 на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115 КК України, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів.
Вирішуючи питання про продовження стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу, колегія суддів враховує дані щодо особи: є раніше не судимою особою, одружений, до затримання неофіційно працював різноробочим, маючий місце реєстрації та проживання, обвинувачується у скоєнні особливо тяжких злочинів.
Враховуючи в сукупності дані щодо особи обвинуваченого ОСОБА_7 , а також тяжкість кримінальних правопорушень, санкція найтяжчого якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті, тому на думку суду прокурором доведений ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, який полягає в тому, що обвинувачений, розуміючи наслідки покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим, може вдатися до спроб переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності.
Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, наявності доведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегыя суддів вважає можливим частково задовольнити клопотання прокурора та продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не встановлено.
Водночас, згідно ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів.
Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 3 ч.5 ст.182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
У своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Колегія суддів, виходячи з практики ЄСПЛ, враховуючи майновий стан обвинуваченого ОСОБА_7 , вважає за можливе визначити розмір застави як альтернативний запобіжний захід у розмірі 900 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який буде достатнім та зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у даному кримінальному провадженні, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне клопотання прокурора частково задовольнити та продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, що на даній стадії судового розгляду, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, що у сукупності дає достатні підстави вважати, що на даній стадії судового розгляду застосування більш м'якого запобіжного, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 та запобігти можливим ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Керуючись ст.ст.26, 177-178, 183, 314-315, 369-372 КПК України,
Клопотання прокурора Пересипської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 10.01.2026 року, включно.
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 900 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2725200 грн.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 обов'язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:
1. прибувати за кожною вимогою до суду;
2. не відлучатися з м. Одеси без дозволу суду;
3. повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Згідно із ч.7 ст.182 КПК України, обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу. Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
Відповідно до ч.ч.3, 8 ст.182, ч.5 ст.194 КПК України, роз'яснити обвинуваченому його обов'язки і наслідки їх невиконання, а саме у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші, покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, зокрема прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду державного бюджету України.
Копію ухвали направити для виконання начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор», а також надати для відома іншим заінтересованим особам.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3