Справа № 466/9899/25
Провадження № 2/466/4019/25
03 грудня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючий суддя Едер П. Т.
секретар с/з Якубів І. О.
з участю: відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в режимі відеоконференції цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-
24 жовтня 2025 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова через систему «Електронний суд» поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, у якій позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з Відповідача, яким є ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики у сумі 24494,5 гривень та стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору у сумі 2423,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
Стислий виклад позиції позивача.
Обґрунтування позивача.
Між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ГЕЛЕКСІ" (23.06.2025 року назву було змінено на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ») та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №64755 від 26.03.2019 року в електронній формі.
ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було фінансовою установою, яке здійснювало діяльність на ринку фінансових послуг.
Відповідно до положень укладеного Договору позики Позикодавець надає Позичальнику позику, а Позичальник зобов'язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк встановлений цим Договором. Позивач зазначає, що він не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування. Тому, з метою перерахування коштів Позичальникам, Позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг - ТОВ “ФК “ЕЛАЕНС».
ТОВ “ФК “ЕЛАЕНС» (ТМ "ФОНДІ") є компанією, що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 року ТОВ “ФК “ЕЛАЕНС» (ТМ "ФОНДІ") надавало ТОВ ФК Гелексі послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок Позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн.
В результаті платіжної операції ініційованої Позикодавцем, за посередництва надавача платіжних послуг, сума коштів в розмірі позики була перерахована на картковий рахунок вказаний Позичальником при укладанні Договору позики, що підтверджується відповідною довідкою.
На підставі зазначеного вище договору Позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності.
Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0.01% в день, розмір комісії складає 1.9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%.
Відповідач не виконує свої грошові зобов'язання належним чином, довготривалий строк.
Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 24494,5 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 19494,5 грн., - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
Обґрунтування заперечень відповідачів.
12 листопада 2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» поступив відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_1 , у якому просить відмовити повністю Товариству з обмеженою відповідальністю “ФК «Гелексі»» у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики та судові витрати покласти на позивача. У відзиві зазначає, що Договір позики № 64755 в подальшому сторонами не пролонговувався, доказів іншого Позивачем суду не надано. Нарахування позивачем процентів та комісії за Договором позики № 64755 від 26.03.2019 в розмірі 19494,50 гривень, є несправедливим, оскільки перевищує суму позики, розмір загальної вартості кредиту та не узгоджується з сумою процентів та комісії 1434,50 (9,50+1425,00) гривень, яка узгоджена сторонами в Графіку платежів до Договору позики та Паспорті позики, при цьому відомості про нарахування позивачем процентів за порушення умов договору відповідно до статті 625 ЦК України Позивачем суду не надані. Не зазначена така процентна ставка і у Паспорті позики (розділ 6. Додаткова інформація). Відповідача зазначає, що у Договорі позики № 64755 від 26.03.2019 міститься умова про комісію за користування позикою, а саме: 1,5% в день від початкового розміру позики (п. 1.1.2.2). Однак, аналіз змісту вказаного договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням позики, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена щомісячна комісія. Не зазначено такого переліку послуг і в паспорті кредиту (розділ 4. Інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача), ТОВ «ФК Гелексі», не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору позики, а тому пункт 1.1.2.2 укладеного між сторонами Договору позики, згідно з яким передбачено, що за користування позикою позичальник сплачує комісію (комісійну винагороду), є нікчемним на підставі частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином, на думку відповідача, заявлені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 19494,50 гривень заборгованості по процентам та комісії за користування позикою не можуть бути задоволені.
Відповідач вказує, що 19 жовтня 2025 року до подання позовної заяви, Відповідач звертався до Позивача та його представника Адвоката Рудзей Ю. В. із листом у якому повідомляв про можливість досудової домовленості між сторонами та добровільної сплати на користь ТОВ «ФК Гелексі» заборгованості Договором позики № 64755 від 26.03.2019 у розмірі 6434,50 грн. (5000,00 грн. сума позики + 1434,50 грн. проценти та комісія) за період з 26 березня 2029 року по 14 квітня 2019 року, яка зазначена у графіку платежів до вказаного договору позики. Також у вказаному зверненні прохалося також повідомити банківські реквізити для перерахування коштів та призначення платежу. Відповіді на зазначене звернення Відповідачу надано не було, а було подано позовну заяву. Позивачем сплачено на рахунок Відповідач заборгованість у розмірі 6434,50 грн. (5000,00 грн. сума позики + 1434,50 грн. проценти та комісія), що підтверджується платіжною інструкцією. Отже, позовні вимоги ТОВ «ФК Гелексі» в частині стягнення 18 060,00 грн. заборгованості по процентам та комісії є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог ТОВ «ФК Гелексі» в частині 5000,00 грн. заборгованості за позикою та 1434,50 грн. заборгованості по процентам та комісії то Відповідачем пропонувалося Позивачу сплатити вказану суму добровільно, ще до подання позовної заяви (подана до суду 24.10.2025). В той же час, Позивач відмовся від вказаної пропозиції, відповіді Відповідачу не надав та не повідомив свої банківські реквізити. Після отримання Відповідачем позовної заяви та встановлення банківських реквізитів Позивача із платіжної інструкції про сплату судового збору, Відповідачем було сплачено заборгованість у розмірі 6434,50 грн.
Враховуючи наведене, позовні вимоги ТОВ «ФК Гелексі» не підлягають задоволенню в повному обсязі. Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК Гелексі» не підлягають задоволенню в повному обсязі, то не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення судових витрат (судовий збір 2423,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 5000,00 грн.)
13 листопада 2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» поступила відповідь на відзив представника позивача ТОВ «ФК «Гелексі» Рудзей Ю. В., у якій просить позовні вимоги ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що у відзиві на позовну заяву Відповідач не заперечує проти існування наступних юридичних фактів: укладення Кредитного договору з Позивачем; отримання кредитних коштів за Кредитним договором; наявність заборгованості за Кредитним договором. При цьому, беззаперечним є факт укладення між ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ГЕЛЕКСІ" та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 92290 від 27 липня 2019 року в електронній формі та невиконання Відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення позики. У своєму відзиві Відповідач не стверджує, що кредитні кошти не отримував, та не надає доказів, що заборгованість була погашена. З розрахунку заборгованості, вбачається, що підвищену комісійну винагороду позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України за правилами, визначеними пунктом 5.3 договору позики, який розміщено у розділі «відповідальність сторін», а не як відсотки за правомірне користування кредитом. Сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, іншими словами у випадку неповернення грошових коштів, у визначений кредитним договором строк, та такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України. Із умов договору вбачається, що сторони передбачили міру відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту на лояльних умовах, шляхом нарахування комісії за період після закінчення строку кредитування, коли боржник продовжує користуватись позикою. Отже, кредитним договором було передбачено комісію як плату, яка встановлюється за користування позикою після настання строку погашення. З матеріалів справи вбачається, що заборгованість Відповідачем у встановлений договором строк не погашено.
18 листопада 2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» поступили заперечення (на відповідь на відзив) відповідача ОСОБА_1 , у яких зазначає, що Позивачем сплачено на рахунок Відповідач заборгованість у розмірі 6434,50 грн. (5000,00 грн. сума позики + 1434,50 грн. проценти та комісія), що підтверджується платіжною інструкцією. Позивачем не спростовано та не заперечується, що ним отримано звернення Відповідача від 19 жовтня 2025 року та отримано кошти у розмірі 6434,50 грн. Таким чином, на даний час у Відповідача відсутня заборгованість за Договором позики № 64755 від 26.03.2019. Враховуючи, що Позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг Позикодавця, які пов'язані з отриманням такої комісійної винагороди, як от обслуговуванням і поверненням позики, що надаються позичальнику та за які встановлена щодення «комісійна винагорода» і погодження їх зі споживачем при укладенні Договору, то положення Договору щодо обов'язку позичальника щоденно сплачувати «комісійну винагороду» (пункти 1.1.2.2., 1.1.4.) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно нікчемним є і пункт 5.3. Договору щодо нарахування підвищеної комісійної винагороди. Комісійна винагорода не є мірою відповідальності, а є платою за послуги банку чи фінансової установи. Тому просить відмовити повністю Товариству з обмеженою відповідальністю “ФК «Гелексі»» у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики та судові витрати покласти на позивача.
Процесуальні дії суду по справі.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 25 листопада 2025 року задоволено заяву відповідача ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» Рудзей Ю. В. у судове засідання не з'явився, до поданої позовної заяви долучив заяву про розгляд справи без участі позивача, у якій просив розглянути справу без участі представника позивача, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідач ОСОБА_1 заперечив позов та просив відмовити у задоволенні такого, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Пояснив, що він сплатив добровільно заборгованість тіло кредиту та комісію.
Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, встановив наступне.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом ст. ст. 11, 15 ЦК України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Згідно зі статтею 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідженими письмовими доказами у справі встановлено, що між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ГЕЛЕКСІ" (23.06.2025 року назву було змінено на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ») та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №64755 від 26.03.2019 року в електронній формі.
Відповідно до положень укладеного Договору позики Позикодавець надає Позичальнику позику, а Позичальник зобов'язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк встановлений цим Договором. Позивач зазначає, що він не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування. Тому, з метою перерахування коштів Позичальникам, Позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг - ТОВ “ФК “ЕЛАЕНС».
ТОВ “ФК “ЕЛАЕНС» (ТМ "ФОНДІ") є компанією, що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 року ТОВ “ФК “ЕЛАЕНС» (ТМ "ФОНДІ") надавало ТОВ ФК Гелексі послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку.
Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок Позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн. На підставі зазначеного вище договору Позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності.
Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0.01% в день, розмір комісії складає 1.9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%.
Згідно розрахунку заборгованості заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем на дату подання позову складає 24494,5 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 19494,5 грн., - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ст. 207 ЦК України).
Відповідно ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Згідно зі ст.11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст.12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Ч.1 ст.634ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ч.1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч.1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
У судовому розгляді встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звертався до Позивача із листом у якому повідомляв про можливість досудової домовленості між сторонами та добровільної сплати на користь ТОВ «ФК Гелексі» заборгованості Договором позики № 64755 від 26.03.2019 у розмірі 6434,50 грн. за період з 26 березня 2029 року по 14 квітня 2019 року, яка зазначена у графіку платежів до вказаного договору позики. Також у вказаному зверненні прохалося також повідомити банківські реквізити для перерахування коштів та призначення платежу. Однак, відповіді на зазначене звернення Відповідачу надано не було, а було подано позовну заяву.
Відповідачем ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено платіжну інструкцію № ВАА9-3НТХ-ВТР7-4ХВК від 12.11.2025 встановлено, що останній сплатив на рахунок Відповідач заборгованість у розмірі 6434,50 грн. (5000,00 грн. сума позики + 1434,50 грн. комісія).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення із відповідача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) та комісії не підлягають задоволенню, оскільки така відповідачем погашена.
Щодо стягнення заборгованості з відповідача суми заборгованості за процентами суд приходить до такого висновку.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Отже для належного виконання договірних зобов'язань необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитним коштами, а прострочення виконання зобов'язань є їх порушенням.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України).
Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» визначені у статті 530 ЦК України. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Тобто, сторони погодили порядок і строки повернення кредиту, загальну вартість позики.
Доказів того, що в подальшому сторонами було пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Строк кредитування встановлено до 14 квітня 2019 року.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому, сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зміст п.1.1.3 договору позики №64755 від 26 березня 2019 року який встановлює, що нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою, дані положення не ґрунтуються на законі та є такими, що ставлять у невигідне становище споживача.
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Доказів того, що в подальшому, після 14 квітня 2019 року сторонами було пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Встановлення сторонами договору позики №64755 від 26 березня 2019 року розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 18060,00 грн., є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, адже тіло позики становить лише 5000,00 гривень.
Нарахування позивачем відсотків за договором позики №64755 від 26 березня 2019 року в розмірі 18060,00 грн, є несправедливим, оскільки перевищує суму позики.
Згідно з частиною третьою статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту.
Суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за відсотками за договором позики в сумі 3565,50 грн.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ФК «Гелексі» підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3565,50 грн. - відсотків за користування позикою.
Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.
В силу дії ч. 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення з відповідача підлягає розмір судових витрат, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, виходячи з принципу пропорційності, розрахунок судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача виглядає наступним чином: 3565,50 х 2423,00 : 24494,50 = 352,69 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження витрат на правову допомогу, представник позивача до позовної заяви надав договір про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року, Акт № 64755 наданих послуг правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року від 01 вересня 2025 року, згідно якого вартість виконаних робіт визначена в сумі 5000,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, загальна сума судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правової допомоги складає 5000,00 грн.
Згідно з правилами пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, заперечення відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, та те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Гелексі» частково задоволено шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 3565,50 грн, відтак витрати на правничу допомогу, підлягають задоволенню частково в розмірі 2500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», код ЄДРПОУ 41229318, заборгованість за договором позики №64755 від 26.03.2019 року, а саме заборгованість по процентам за користування позикою у розмірі 3565,50 грн. (три тисячі п'ятсот шістдесят п'ять гривень 50 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», код ЄДРПОУ 41229318 судовий збір у сумі 352,69 грн. (триста п'ятдесят дві гривнi 69 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», код ЄДРПОУ 41229318 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі», ЄДРПОУ 41229318, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Липинського В'ячеслава, 10/1.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складено 03.12.2025 року.
Суддя П. Т. Едер