Справа №443/270/25
Провадження №1-кп/443/67/25
іменем України
03 грудня 2025 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жидачів справу на підставі обвинувального акту в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025141130000157 від 19.02.2025, який надійшов зі Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури 03.03.2025 щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Любша Жидачівського району Львівської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, молодшого різальника паперу ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника адвоката ОСОБА_5 ,
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Разом з цим, Указом Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 днів, який надалі Указами Президента неодноразово продовжено, в тому числі відповідно до Указу від 28.10.2024 № 740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05 год 30 хв 10.11.2024 строком на 90 діб.
Також, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022 передбачено, що у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних сил України та інших військових формувань, на території України оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться протягом 90 діб, та яку неодноразово продовжено Указами Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», в тому числі відповідно до Указу від 28.10.2024 № 740/2024, з 10.11.2024 строком на 90 діб.
Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Також згідно п. 1, 3 ст. 22 вказаного Закону, громадяни України зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, а також під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
08.05.2024 ОСОБА_3 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою АДРЕСА_3 , за результатами проведення якої, його визнано придатним до військової служби, про що комісією складено довідку військово-лікарської комісії № 719 від 08.05.2024.
16.01.2025 о 10 год 45 хв ОСОБА_3 , перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), що за адресою АДРЕСА_4 отримав повістку про виклик на 21.01.2025 09 год 00 хв до вказаного відділу з метою відправлення для проходження військової служби, що підтвердив власноручним підписом.
Проте, ОСОБА_3 , будучи військовозобов'язаним та придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, не маючи правових підстав на відстрочку від призову відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, без поважних причин, умисно не прибув за повісткою на відправку для проходження військової служби 21.01.2025 о 09 год 00 хв до ІНФОРМАЦІЯ_5 , про поважність причин неявки не повідомив, про що 21.01.2025 працівниками центру комплектування складено відповідний акт, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 не визнав себе винним, зазначив, що 15.01.2025 на робоче місце де він працював, а саме Жидачівський ЦПК прийшли працівники РТЦК та поліції та сказали про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою уточнення облікових даних. 15.01.2025 його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_6 , де 15.01.2025 працівник ІНФОРМАЦІЯ_5 хотів вручили повістку, на що він усно зазначив, що в нього є глибокі релігійні переконання, які не дозволяють йому нести військову службу. Однак повістку не вручили та сказали почекати і 16.01.2025 бойову повістку вже вручила жінка працівниця ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка була допитана в судовому засіданні в якості свідка. На момент вручення повістки він вже мав ВЛК, яке проходив приблизно за пів року до того у 2024 році. ВЛК проходив добровільно, скарг на стан здоров'я не було. Документів непридатності до військової служби за станом здоров'я не мав. Підстав для відстрочки як на 16.01.2025 так і на 21.01.2025 не було. 16.01.2025 коли дану бойову повістку вручили, то він підписався, однак не пригадує чи роз'яснювали наслідки неявки за бойовою повісткою. 21.01.2025 не прибув за бойовою повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки подав заяви до державних органів про заміну військової служби на альтернативну, та чекав на відповіді з даних установ, однак відповіді не отримав. Рекомендованим листом про подані ним заяви, а саме про заміну військової служби на альтернативну, повідомляв ІНФОРМАЦІЯ_7 , у період часу з 21.01.2025 по 19.02.2025. Після цього до ІНФОРМАЦІЯ_6 не з'являвся. Наслідки неявки за бойовою повісткою усвідомлював.
Просив його виправдати, оскільки не ухилявся від призову на військову службу, так як звертався із заявами про заміну на альтернативну службу.
Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні просив визнати винним обвинуваченого ОСОБА_3 та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
В судовому засіданні захисник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні при призначенні покарання просила врахувати характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_3 , а також Постанову об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 27.10.2025 у справі №573/838/24.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши зібрані по справі докази, які представлені стороною обвинувачення і докази, які зібрані в ході судового розгляду, докази надані учасниками справи, оцінивши їх в своїй сукупності, вислухавши показання свідків, обвинуваченого, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У п.274 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено: якість доказів також береться до уваги, а також те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, будь-які сумніви щодо їхньої надійності й точності.
За змістом ст.ст.21, 22, 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. При цьому суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об'єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.
Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Виходячи зі змісту вказаної норми закону, вирок є обґрунтованим, якщо він ухвалений на матеріалах, повністю зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію кримінального правопорушення або про її відсутність з достовірністю випливають із матеріалів провадження. Для цього вироку повинні бути проаналізовані й оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок суду, так і спростовують його.
При цьому, суду належить дати аналіз усіх зібраних у провадженні доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілої, у висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано, не обмежуючись лише зазначенням прізвищ свідка або назви процесуального документа.
Крім цього, пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об'єм цього обов'язку може змінюватись залежно від природи рішення.
Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.
Доказування - це єдиний спосіб встановлення об'єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини скоєння злочину, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.
З приводу того, що доведення є єдиним способом для встановлення істини у Кримінальному процесуальному кодексі України вказано: «Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена».
«Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону» (Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 761/43930/17).
Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_3 вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України за викладених вище обставин, повністю підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а саме:
даними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_6 , згідно яких останній повідомив, що працює головою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 , лікар психіатр і лікар ренгенолог. Візуально обвинуваченого впізнає, орієнтовно 08.05.2024 ОСОБА_3 проходив військово-лікарську комісію. Спочатку військовозоб'язаний йде на РТЦ, де начальник РТЦК надає направлення. ОСОБА_3 мав мати направлення на медичний огляд. Відповідно до наказу №402 МОН встановлено перелік лікарів та процедуру проходження медичного огляду. Пройшов всіх лікарів по переліку, були зауваження в окуліста. Були незначні відхилення, які піддавались корекції до 1одинички. З такими відхиленнями особа підлягає мобілізації, будь яких обмежень не надається. ОСОБА_3 є повністю придатним за результатами медогляду. ОСОБА_3 було видано довідку ВЛК «придатний, без будь яких обмежень». Обвинувачений ніяких скарг на здоров'я не називав, жодних медичних документів не надавав. Кожен, хто проходить медогляд, ознайомлюється та отримує додаток №13, де зазначено всіх лікарів, та ставить підпис в графі 11. Довідка видається військовозобов'язаному, а другий примірник залишається у них. Довідка вноситься в протокол засідання ВЛК в кінці кожного робочого дня. Протокол, довідка і додаток №13 передається в ТЦК. Згідно 402 наказу зі змінами від 05.05.2024 ВЛК зобов'язані проходити огляд кожного року, тому довідка могла буди дійсна.
даними у судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_7 , згідно яких останній повідомив, що є старшим офіцером ІНФОРМАЦІЯ_5 . В січці 2025 року виконував обов'язки начальника відділу обліку мобілізаційної роботи. ОСОБА_3 16.01.2025 видала бойову повістку ОСОБА_8 . Не був присутній коли видавали повістку. 21.01.2025 мав з'явитись в РТЦК. 21.01.2025 ОСОБА_3 не з'явився в ІНФОРМАЦІЯ_9 . Невідомо чи повідомляв причини неявки. ОСОБА_9 мав би складати рапорт на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про неявку особи, оскільки він виконував обов'язки юриста. Про існування рапорту останньому нічого не відомо. Також має складатись акт про неявку в разі якщо військовозобов'язаний не з'являється. Свідок ОСОБА_7 склав акт про те, що військовозобов'язаний ОСОБА_3 не з'явився. Акт підписував він ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , в подальшому передав акт ОСОБА_9 .. Не пам'ятає в яку команду військової частини ОСОБА_3 був зареєстрований. Поіменний список це по суті направлення, де вказується в яку саме військову частину везуть військовозобов'язаного. Коли вручають повістку, то відразу попереджають про наслідки неявки. На запитання сторони захисту повідомив, що не знає чи ведеться відеофіксація при врученні бойової повістки. Під час врученні бойової повістки не був присутній. В повістці ставиться день та година. 21.05.2025 подзвонив до вартового та він повідомив, що ОСОБА_3 не з'явився. У них був поіменний список, тому вони знали хто має з'явитися. На той момент входило в обов'язки складати акт неприбуття. Акт про неприбуття складався в двох екземплярах Перелік документів готується при формуванні поіменного списку і звідти брав інформацію для заповнення акту. Чому в акті про неприбуття не вказано годину, та хто його реєстрував у журналі, він не знає. Акт скоріш за все передав ОСОБА_9 для реєстрації в журналі, що він з ними робив дальше не знає. Про наявність журналу обліку актів про неявку не знає. Про заяву ОСОБА_3 про заміну військової служби на альтернативну невійськову йому не відомо. Про релігійні переконання обвинуваченого знає. Не був присутній під час вилучення облікових документів ОСОБА_3 на підставі ухвали слідчого судді.
даними в судовому засіданні показами свідка ОСОБА_12 , згідно яких останній повідомив, що працює на посаді діловода відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_4 з середини січня 2025 року, учасник бойових дій. Особу обвинуваченого не пригадує. Чи підписував акт щодо неявки ОСОБА_3 не пам'ятає. Перед тим як підписувати акт, перевіряють журнал реєстрації осіб, які зайшли. Люди, які прийшли по повістці, скеровуються до ОСОБА_13 , яка відмічає хто прибув. Якщо дійсна ВЛК то виписується повістка. Також людина має пройти психологічні тести. Складається поіменний список куди відправляється людина. ОСОБА_12 працює в мобілізаційному відділі, а ОСОБА_9 працює в юридичному відділі та складає документи щодо притягнення осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
даними в судовому засідання показами свідка ОСОБА_14 , згідно яких остання повідомила, що працює у відділенні обліку мобілізаційної роботи при ІНФОРМАЦІЯ_10 , в коло обов'язків входить уточнення військових анкетних даних, формування пакету документу на відправку у військові частини та навчальні центри. Перед ВЛК військовозобов'язані йдуть в інший кабінет, потім проходять ВЛК, і в разі визнання їх придатними до військової служби останніх приводять до неї в кабінет. Вона уточнює їхні особисті дані, контактні дані, освіту, сімейний стан, місце праці, уточняє чи має особа право на відстрочку. Особу обвинуваченого ОСОБА_3 пригадує. Був зимовий період 2025 року, не пригадує чи сам прийшов чи привели. З обвинуваченим розмовляла, уточняла військово-облікові дані, які останній повідомив. Виписувала повістку, однак точно не пригадує, мабуть була вказівка начальника, щоб виписати бойову повістку ОСОБА_3 та особисто йому вручила та на верхньому корінці повістки обвинувачений поставив свій підпис. Роз'яснила ОСОБА_3 , що він має прибути по повістці, та якщо останній не прибуде, то документи віднесуть в поліцію. Хлопець відповідав чемно та ствердно. Прибути по бойовій повістці необхідно було через декілька днів. У кабінеті отримав документи і спокійно пішов. На території РТЦК є черговий, який скеровує кому куди потрібно. Обвинувачений у день призначений у повістці не з'явився. Якщо у людини є бойова повістка то її пропускають без черги. Якщо не з'явилась особа, вони очікують протягом дня і тоді складають акт про неявку. Акт складали про неявку по бойовій повістці, однак хто складав не пригадує. Зазвичай акт підписують три особи. В подальшому такі акти передаються ОСОБА_9 , який готує дані документи для скерування в поліцію. Про неявку по бойовій повістці складається тільки акт про неявку. Акти можливо заносили в журнал, однак вона їх ніколи не заносила. Також згідно розпорядження формується поіменний список у день відправки. На день відправки робиться і коли людина не прибула то робиться відмітка в поіменному списку, що особа не прибула і такий список додається до матеріалі, які в подальшому скеровується в поліцію. На запитання захисника повідомила що на списку закреслює прізвище та пише не прибув. Списки завіряє начальник відділення печаткою, у січні був ОСОБА_15 .. У її відділі її посада одна. В ІНФОРМАЦІЯ_8 працює з липня 2021 року. ОСОБА_7 прийшов працювати після неї. ОСОБА_12 з частини до них перевели і він теж працює в ІНФОРМАЦІЯ_11 у відділі обліку мобілізаційної роботи. Чи була відеофіксація вручення бойової повістки не пригадує. Ознайомлює усно про наслідки неявки по бойовій повістці. Чи поставив обвинувачений підпис на повідомленні про кримінальну відповідальність чи відмовився, не пригадує. Чи зазначається в бойовій повістці по настання кримінальної відповідальності не знає. Про заяви ОСОБА_3 про заміну військової служби на альтернативну їй невідомо. Обвинувачений сказав, що він має право на альтернативну службу у зв'язку з чим не знає. Військовозобов'язаних які мають право на відстрочку, приймають в іншому кабінеті. Не відомо чи звертався обвинувачений із заявою на відстрочку. Якщо військовозобов'язаний прийшов з ВЛК, де визнаний придатним до військової служби то вже тоді технічно оформляють документи. На запитання захисника повідомила, що акти раніше не складала. Корінці повісток та пакет документів знаходяться в неї, остання слідкує хто прибув, хто ні і якщо начальник каже скласти акт то вона складає такий і вписує трьох людей. Чи складала акт щодо обвинуваченого не пам'ятає, однак пам'ятає що підписувала. В акті вказується прізвище ініціали того хто складає, прізвище ім'я по батькові військовозобов'язаного, бойова повістка, та число на яке він не прибув. Верх акту є надрукований, а дальше акт заповнюють рукою. Коли складається акт звукозапис чи відеозапис не ведеться. Про те, що складено акт, не повідомляють особу. В розшук особу не подає. Альтернативною службою не займається. Якщо людина подає документи на відстрочку чи заміну на альтернативну службу то їй би повідомили. На запитання прокурора повідомила, що якщо обвинувачений мав би право на відстрочку, то його б не скеровували до неї в кабінет.
Даними в судовому засіданні показами свідка ОСОБА_16 , згідно яких останній повідомив, що є священослужителем релігійної організації «Свідки Єгови» з 2008 року. Знає ОСОБА_3 з дитинства. ОСОБА_3 охрестився 21.11.2018 і став ОСОБА_17 . Брав участь у служіннях та зібраннях. Поведінка ОСОБА_3 відповідає релігійним нормам. Поводиться чесно. Військова служба для Свідків Єгови є неприйнятною, оскільки Свідки Єгови у зв'язку із релігійними переконаннями не користуються зброєю та не беруть участь у збройних конфліктах. Вони досліджують Біблію та стараються її дотримуватись. Їхня віра базується на добровільній основі, людина сама вирішує дотримуватись біблійних норм чи ні. Будь-яка військова служба для них неприйнятна. ОСОБА_3 в січні 2024 року звертався в райдержадміністрацію і в РТЦК із заявою про заміну військової служби на альтернативну службу. Про це йому, відомо зі слів ОСОБА_3 , однак про результати розгляду даних заяв йому невідомо. Навіть коли почались судові процеси, ОСОБА_3 не змінив свою поведінку та продовжував приходити на богослужіння. Вибір кожного захищати Україну чи ні. Чоловіки призовного віку могли б отримати альтернативну службу, але служити в ЗСУ кухарем, водіям чи капеланом їм забороняє віра. Свідки Єгови готові до будь якої роботи, але щоб вона не була пов'язана з військовим підпорядкуванням. На запитання прокурора, чим заважає військове підпорядкування Свідку Єгови варити їжу, ремонтувати автомобілі, не беручи зброю в руки, зазначив, що їм не дозволяють релігійні переконання та Бог. Йому не відомо чи є капелани з Свідків Єгови. ОСОБА_3 проходив альтернативну службу та працював на кухні. Чи є відстрочка по мобілізації Свідкам Єгови йому невідомо. На запитання суду повідомив, що обвинуваченого викликали в РТЦК, чи проходив медогляд йому невідомо, вручали бойову повістку вручали в приміщенні РТЦК. Зі слів обвинуваченого на дату, яка була зазначена у бойовій повістці не пішов, про причини не повідомив;
рапортом у Стрийський РУП ГУ НП у Львівській області від 19.02.2025 про отримання заяви, зареєстрованої ЄО за №2399, згідно якої 19.02.2025 о 18 год 47 хв надійшов рапорт співробітника до РУ про те, що 19.02.2025 о 18 год 21 хв за адресою: АДРЕСА_1 , у ч/ч ВнП №1 поступив рапорт ДОП СП капітана поліції ОСОБА_18 , про те, що при розгляді матеріалів, зареєстрованих в інформаційно-телекомунікаційній системі за №893 від 28.01.2025 було встановлено, що в діях ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України /Т.2 а.с.31-32/;
рапортом ст. ДОП СП відділення поліції № 1 Стрийського РУП ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_19 , згідно якого 28.01.2025 у відділення поліції № 1 Стрийського РУП ГУНП у Львівській області надійшло письмове звернення від начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_20 щодо можливого ухилення від військової служби громадянином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 . Дане звернення зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції" за № 893 від 28.01.2025. В ході проведення перевірки встановлено, що в діях ОСОБА_3 наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, тому з метою повного, об'єктивного та всебічного розслідування та прийняття законного рішення по даному факту просить дозволу зареєструвати матеріали в ІКС ІПНП, з метою подальшого внесення відомостей в ЄРДР за ст. 336 КК України /Т. 2 а.с.33/;
листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 полковника ОСОБА_20 адресованому начальнику відділення поліції №1 Стрийського РУП ГУНП у Львівській області майору ОСОБА_21 , відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_3 на виконання Указу Президента від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» здійснюється призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації. 08.05.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведено медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 , відповідно до висновків якої останнього визнано придатним до військової служби. ОСОБА_3 шляхом вручення повістки повідомлено про необхідність його явки 21.01.2025 о 09 год 00 хв в ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_4 для вибуття з командою у військову частину. Проте останній у визначений час в ІНФОРМАЦІЯ_4 не з'явився, про причини неявки не повідомив. Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на те, що в діях громадянина ОСОБА_3 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, надіслано відповідні матеріали для внесення відомостей до ЄРДР та проведення досудового розслідування /Т. 2 а.с. 34/;
повісткою на відправку виданою 16.01.2025 на ім'я ОСОБА_3 , 1999 року народження, домашня адреса: с. Любша, місце роботи: ПАТ ЖЦПК, та отриманою ОСОБА_3 16.01.2025 о 10 год 45 хв, згідно якої наказано ОСОБА_3 21.01.2025 о 09 год 00 з'явитися за адресою: АДРЕСА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Мати документи і речі, вказані на звороті повістки. Роз'яснено, що за неявку в указаний строк, він буде притягнутий до відповідальності згідно із Законом./Т.2 а.с.35, 53-54/;
довідкою військово-лікарської комісії №719-94 від 08.05.2024, відповідно до якої солдата запасу ОСОБА_3 , 1999 року народження, визнано придатним до військової служби /Т. 2 а.с.37, 63/;
карткою обстеження та медичного огляду від 08.05.2025, відповідно до якої ОСОБА_3 придатний до військової служби /Т.2 а.с.64/;
обліковою карткою ОСОБА_3 , згідно якої останній є придатним до військової служби, та проходив альтернативну службу з 03.05.2019 по 14.08.2021 /Т.2 а.с. 38, 56/;
тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_3 медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_13 визнаний придатним до військової служби /Т. 2 а.с.39, 55/;
засвідченням згоди ОСОБА_3 кандидата на військову службу щодо виконання ним заходів професійно-психологічного відбору, карткою професійно-психологічного відбору кандидата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та карткою соціально-психологічного вивчення військовослужбовця згідно якої освіта середня спеціальна « ІНФОРМАЦІЯ_14 », військову службу у ЗСУ не проходив. Гідний для проходження військової служби у Збройних Силах України під час мобілізації /Т. 2 а.с.40, 42, 43,59, 60/.
карткою професійно-психологічного відбору кандидата та професійного відбору кандидата ОСОБА_3 , згідно якої ОСОБА_3 за особистими якостями, за результатами психологічного відбору рекомендується на військову службу у Збройних Силах України під час мобілізації. Висновок начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 : гідний для проходження військової служби у Збройних Силах України під час мобілізації. З результатами і висновком ОСОБА_3 ознайомлений про що свідчить його підпис /Т. 2 а.с.41, 57-58/;
рапортом старшого офіцера ІНФОРМАЦІЯ_5 капітана ОСОБА_22 адресованого начальнику ІНФОРМАЦІЯ_5 про те, що ОСОБА_3 шляхом вручення бойової повістки повідомлено про необхідність його явки 21.01.2025 о 09 год 00 хв в ІНФОРМАЦІЯ_7 для вибуття з командою у військову частину. Проте останній у визначений час в ІНФОРМАЦІЯ_7 не з'явився, про причини неявки не повідомив /Т.2 а.с.44/;
поіменним списком військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_15 (Жидачів) і відправлені у складі команди « НОМЕР_2 », пункт призначення (пункт зустрічі) АДРЕСА_1 , час прибуття в пункт призначення (на пункт зустрічі) 21.01.2025 09 год 00 хв, солдат ОСОБА_3 , 1999 року народження, який згідно висновку ВЛК від 08.05.2024 є придатним та за результатами проведення професійного психологічного відбору рекомендується до проходження військової служби, не прибув на відправку /Т. 2 а.с. 45-46, 61-62/;
актом про неприбуття за бойовою повісткою від 21.01.2025, складеного старшим офіцером ІНФОРМАЦІЯ_5 капітаном ОСОБА_7 , провідним спеціалістом відділення обліку мобілізаційної роботи державним службовцем ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_14 , діловодом відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_5 старшим солдатом ОСОБА_23 , та затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_24 , про те, що військовозобов'язаний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , 21.01.2025 не прибув на відправлення по бойовій повістці /Т. 2 а.с.47/;
листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 полковника ОСОБА_20 адресованому начальнику відділення поліції №1 Стрийського РУП ГУНП у Львівській області майору ОСОБА_21 , відповідно до якого, військовозобов'язаний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , станом на 19.02.2025 на військову службу не призваний, про причину неявки згідно бойової повістки не повідомив /Т.2 а.с.48/.
протоколом тимчасового доступу до речей і документів (в порядку ст.159-166 КПК України) від 27.02.2025, відповідно до якого старший слідчий СВ Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області капітан поліції ОСОБА_25 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 120251411300000157 від 19.02.2025 у період часу з 09 год 00 хв до «09 год 30 хв у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 , розташованому за адресою: АДРЕСА_4 , керуючись ст.ст. 103-107, у присутності провідного спеціаліста відділу обліку мобілізаційної роботи ОСОБА_14 на підставі ухвали слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_26 № 456/1051/25 від 25.02.2025, вилучив у ІНФОРМАЦІЯ_8 оригінали особової справи військовозобов'язаного ОСОБА_27 , а саме: поіменний список на 2 аркушах, копія повістки 1 аркуш, оригінал корінця 1 аркуш, довідка ВЛК 1 аркуш, картка обстеження та медичного огляду на 1 аркуші, картка професійного відбору на 4 аркушах, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного на 1 аркуші, облікова картка на 1 аркуші, що підтверджується також описом речей і документів які були вилучені від 27.02.2025 /Т. 2 а.с.50, 51/;
протоколом огляду документів від 27.02.2025, розпочатого о 09 год 40 хв та закінченого о 10 год 10 хв старшим слідчим СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області капітаном поліції ОСОБА_25 , згідно якого об'єктами огляду є оригінали документів на військовозобов'язаного ОСОБА_3 , 21.01.1999, жителя АДРЕСА_1 в кількості 12 (дванадцять) аркушів наступного змісту: документ № 1 корінець повістки виданий 16.01.2025 о 10 год 45 хв на ім'я ОСОБА_3 1999 з зобов'язанням явки на 21.01.2025 о 09 год 00 хв на 1 аркуші; документ № 2 копія повістки виданий 16.01.2025 о 10 год 45 хв на ім'я ОСОБА_3 1999 з зобов'язанням явки на 21.01.2025 о 09 год 00 хв на 1 аркуші; документ № 3 тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 4 облікова картка до військового квитка військовозобов'язаного № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 5 картка професійно-психологічного відбору кандидата на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 6 - картка професійного відбору кандидата на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші, документ № 7 картка соціально-психологічного вивчення військовослужбовця на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999 на 1 аркуші; документ № 8- засвідчення згоди кандидата на військову службу щодо виконання ним заходів професійно-психологічного відбору на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 9 поіменний список військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 на 2 аркушах; документ № 10 - довідка військово-лікарської комісії № 719/94 від 08.05.2024 на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші: документ № 11 - картка обстеження та медичного огляду на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999 на 1 аркуші. Після проведеного огляду оригінали документів в кількості 12 (дванадцять) аркушів прилучено до матеріалів кримінального провадження №12025141130000157 від 19.02.2025, як речовий доказ /Т.2 а.с.65-66/;
постановою про визнання предмету в якості речового доказу від 27.02.2025, відповідно до якої визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12025141130000157 від 19.02.2025: документ № 1 - корінець повістки виданий 16.01.2025 о 10 год 45 хв на ім'я ОСОБА_3 , 1999, з зобов'язанням явки на 21.01.2025 о 09 год 00 хв на 1 аркуші; документ №2 - копія повістки виданий 16.01.2025 о 10 год 45 хв на ім'я ОСОБА_3 , 1999, з зобов'язанням явки на 21.01.2025 о 09 год 00 хв на 1 аркуші; документ №3 тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 4 - облікова картка до військового квитка військовозобов'язаного № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 5 - картка професійно-психологічного відбору кандидата на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 6 - картка професійного відбору кандидата на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 7 -картка соціально-психологічного вивчення військовослужбовця на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 8 - засвідчення згоди кандидата на військову службу щодо виконання ним заходів професійно-психологічного відбору на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 9 - поіменний список військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 на 2 аркушах; документ № 10 - довідка військово-лікарської комісії № 719/94 від 08.05.2024 на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші; документ № 11 - картка обстеження та медичного огляду на ім'я ОСОБА_3 , 21.01.1999, на 1 аркуші, які вилучені 27.02.2025 у ІНФОРМАЦІЯ_8 , розташованому за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі ухвали слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_26 від 25.02.2025 про тимчасовий доступ до речей і документів та долучено до матеріалів кримінального провадження /Т.2 а.с.67-69/;
відповіддю на лист №25 від 10.02.2025, виданою КНП « ІНФОРМАЦІЯ_16 » Журавненської селищної ради Львівської області про те, що ОСОБА_3 21.01.2025 за медичною допомогою не звертався, з 15.01.2025 по 06.02.2025 не знаходився на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні /Т. 2 а.с.76/.
Постановою про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 19.02.2025, згідно якої призначено групу прокурорів у кримінальному провадженні №12025141130000157 від 19.02.2025 в складі: начальника Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_4 , прокурора Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_28 , прокурора Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_29 ; прокурора Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_30 , прокурора Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_31 .. Старшим групи призначено начальника Жидачівського відділу Стрийської окружної прокуратури ОСОБА_4 2 а.с. 27-28/;
постановою про створення групи слідчих від 19.02.2025, відповідно до якої створено групу слідчих у кримінальному провадженні №12025141130000157 від 19.02.2025 у складі: старшого слідчого СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_25 ; слідчого СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_32 .. Старшим групи слідчих призначено старшого слідчого СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_25 2 а.с.29-30/;
ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_26 від 25.02.2025 у справі №456/1051/25, згідно якої надано слідчому Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_25 дозвіл на тимчасовий доступ до документів з можливістю зняття їх копій, а саме до особової справи та облікової картки військовозобов'язаного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , які знаходяться в ІНФОРМАЦІЯ_12 за адресою: АДРЕСА_5 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 /Т.2 а.с.49/.
листом ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 майора ОСОБА_33 адресованому начальнику відділення поліції №1 Стрийського РУП ГУНП у Львівській області старшому слідчому СВ капітану ОСОБА_34 , відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_3 на виконання Ухвали про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів в справі №456/1051/25 провадження № 1-кс/456/233/2025 слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_17 ОСОБА_26 , надано матеріали на військовозобов'язаного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 /Т.2 а.с.52/;
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025141130000157, відповідно до якого 19.02.2025 внесено до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за ст. 336 КК України, оскільки ОСОБА_3 будучи визнаний висновком військово-лікарської комісії придатний до військової служби, після вручення повісти для призову на військову службу у зв'язку з мобілізацією, будучи належним чином повідомленим про мобілізацію до лав ЗСУ, 21.05.2025 року не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 для відправки з командою до військової частини, чим ухилився від призову по мобілізації /Т. 2 а.с.26/;
Також судом досліджувались характеризуючі дані щодо обвинуваченого ОСОБА_3 : вимога про відсутність судимостей, характеристика за місцем проживання, довідка про те, що обвинувачений на обліку в наркологічному та психіатричному кабінетах не перебуває, виробнича характеристика, а також досудову доповідь ІНФОРМАЦІЯ_18 від 05.06.2025, згідно якої беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію, правопорушення, та середній рівень ймовірності вчинення повторного кримінального правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства /Т. 2 а.с.70-75, Т. 1 а.с.173-177/.
В судовому засіданні також досліджувались подані стороною захисту письмові докази, а саме:
довідку №1003 від 17.01.2025, відповідно до якої ОСОБА_3 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 21.10.2018 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. Як Свідок Єгови він бере участь у проповідуванні доброї новини. Статут Релігійної організації « ІНФОРМАЦІЯ_19 » зареєстрований 30.03.1992 Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України, із змінами та доповненнями, зареєстрованими 19.12.2017 ІНФОРМАЦІЯ_20 /Т. 1 а.с.39/.
заяви ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_5 від 15.01.2025, ІНФОРМАЦІЯ_21 від 15.01.2025 та ІНФОРМАЦІЯ_22 від 15.01.2025, згідно яких останній зазначає, що не відмовляється від виконання своїх обов'язків перед державою та готовий виконувати свій громадянський обов'язок невійськовим способом /Т. 1 а.с.58-60/.
Відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_23 №51-Ж-ЗВГ від 05.03.2025 згідно якої правових підстав скеровувати ОСОБА_3 на альтернативну (невійськову) службу за відсутності оголошеного призову на строкову службу немає /Т. 1 а.с.61/.
Копію рішення Європейського суду з прав людини у справі «Адяна та інші проти Вірменії» від 12.10.2017 (заява № 75604/11) /Т. 1 а.с.62-88/.
Копію рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» від 17.10.2019 (заява № 14604/08) /Т. 1 а.с.89-107/.
Копію міжнародного пакту про громадянські і політичні права /Т. 1 а.с. 108-128/.
Копію рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баятян проти Вірменії» від 07.07.2011 (скарга № 23459/03) /Т. 1 а.с. 129-130, 198-239/.
Копію виправдовувального вироку ІНФОРМАЦІЯ_24 у справі №953/9807/24 від 19.03.2025 /Т. 1 а.с.131-151/.
Копію виправдовувального вироку ІНФОРМАЦІЯ_25 у справі № 359/8125/23 від 25.03.2025 /Т. 1 а.с.152-162/.
Повідомлення Урядового порталу щодо відступу від зобов'язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод /Т. 1 а.с.163/.
Видрук з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_26 « ІНФОРМАЦІЯ_27 не беруть участь у війнах?» /Т.1 а.с.164/.
Копію постанови ІНФОРМАЦІЯ_28 у справі №601/2491/22 від 13.06.2024 /Т. 1 а.с.186-187 на звороті/.
Висновки Венеційської комісії щодо альтернативної (невійськової) служби, прийняті на 142-ому пленарному засідання 14-15.03.2025 /т. 2 а.с.111-132, 133-150/.
Копію Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23.06.2015 / Т. 2 а.с. 151-152 на звороті/.
Копію постанови ІНФОРМАЦІЯ_29 у справі №736/1999/24 від 17.07.2025 /Т. 2 а.с.153-161/.
Вищеописані зібрані по справі та досліджені в судовому засіданні докази подані стороною обвинувачення в сукупності, суд визнає належними, допустимими і достовірними в процесі доказування, такі докази узгоджуються між собою, нічим не спростовані, передбачені як джерела доказування КПК України. Зазначені докази були піддані детальному і глибокому аналізу, в тому числі із наданням і забезпеченням можливості висловитись з приводу їх належності і допустимості в повному об'ємі, кожній стороні кримінального провадження.
Вищенаведеними доказами встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов'язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено.
Суд відхиляє доводи сторони захисту щодо визнання акту про неприбуття за бойовою повісткою від 21.01.2025 недопустимим доказом з підстав відсутності в Ухвалі Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25.02.2025 року про тимчасовий доступ до документів, дозволу слідчого судді про його вилучення, а в подальшому відсутність згадки про нього в Постанові про визнання предмету в якості речового доказу, що унеможливлює його визнання речовим доказом виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 86 Кримінального процесуального кодексу України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Так, відповідно до ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Отже, основним фактором, який впливає на віднесення доказу до категорії допустимого є отримання його у спосіб визначений КПК, а не у будь-який інший.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Водночас згідно ч. 4 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
Отримання тимчасового доступу до речей, документів і, за наявності підстав для того, розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, обумовлене, за приписами ст. 163 КПК України, необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.
За відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання документів стороною чи учасником кримінального провадження, у володінні яких вони перебувають, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.
Відтак добровільне надання доказів не потребує їх «легалізації» шляхом тимчасового до них доступу (ВС/ККС у справі № 333/1539/16-к від 31.03.2021).
Згідно, з правовим висновком касаційного суду від 03.10.2023 у справі № 596/509/22, Кримінально процесуальний кодекс України не вимагає від слідчого здійснювати збирання доказів виключно шляхом отримання тимчасового доступу до них. У разі, коли особа, у розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у поза процесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими.
Судом встановлено, що акт неприбуття за бойовою повісткою від 21.01.2025 був добровільно наданий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 при скеруванні матеріалів про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України ОСОБА_3 № 460 від 28.01.2025 у ІНФОРМАЦІЯ_30 , що не суперечить правилам та порядку збирання доказів, визначеному у ст. 93 КПК.
Окрім того суд констатує, що даний акт знаходився в матеріалах справи та був відкритий обвинуваченому та стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, про що свідчить опис матеріалів (п. 14) та Закон не зобов'язує орган досудового розслідування всі зібрані докази визнавати речовим доказом, а відтак з врахуванням вищенаведеного підстави для визнання акту про неприбуття за бойовою повісткою від 21.01.2025 недопустимим доказом відсутні.
Заперечення обвинуваченого ОСОБА_3 щодо наявності в його діях складу кримінального правопорушення, по якому йому повідомлено про підозру, суд до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються наведеними по справі доказами і такі розцінює виключно як намагання уникнути кримінальної відповідальності виходячи з наступного.
Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно до статей 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України є обов'язком громадян України.
Строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.
Тобто Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов'язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку російської федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.
Україна як держава веде облік осіб, які є військовозобов'язаними, і здійснює стратегічне планування оборонних операцій з урахуванням інформації про кількість осіб, які перебувають на такому обліку та можуть у разі загрози державності під час війни бути залучені до оборони держави.
Суд вважає, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов'язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов'язаний з іншими видами несення цієї служби (як от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо).
Суд не погоджується із позицією сторони захисту про те, що має місце порушення ст. 35 Конституції України та ст. 9 Європейської конвенції з прав людини. Підстав стверджувати про те, що Україна порушила свої позитивні зобов'язання перед громадянином, який взагалі не з'явився для проходження військової служби немає, оскільки вони відсутні через дії саме цього громадянина (нез'явлення за повісткою).
Повідомлену стороною захисту інформацію про те, що засуджений як свідок Єгови за своїм віросповідуванням взагалі не може виконувати функції водія, повара, зв'язківця тощо, оскільки змушений буде носити військову форму та зброю, суд оцінює як категоричну відмову від виконання обов'язку по захисту України загалом.
Суд не вважає, що необхідністю одягати військову форму і виконання військової служби не пов'язаної із використанням і носінням зброї є таким, що призводить до «загибелі особи в цивільному розумінні», як про це стверджує захист у судовому засіданні. Під час ведення війни, коли йдеться про реальну можливість фізичної загибелі сотень цивільних людей і про реальне захоплення держави, навряд чи залучення будь-якого військовозобов'язаного, в тому числі й особи, яка є Свідком Єгови та сповідує цю релігію, становить такі душевні страждання для людини, які можна порівняти з її смертю в цивільному плані.
У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов'язаних із необхідністю виконання певного обов'язку і свободою віросповідання.
Суд вважає, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.
Сторона захисту у цій справі також мотивує свою позицію й тим, що засуджений не відмовляється допомагати державі і може займатися гуманітарними місіями тощо. Однак суд вважає, що завданням мобілізації військовозобов'язаних є реалізація тих завдань, в тому числі, які не пов'язані із використанням та носінням зброї, які планує і координує керівництво Збройних сил України.
Суд наголошує, що ситуація мобілізації для боротьби проти зовнішнього агресора є такою особливою загрозою, яка дає підстави для держави очікувати від військовозобов'язаних громадян України прийняття певних обмежень. Натомість за обставинами цієї справи засуджений з посиланням на своє віросповідання відмовляється виконувати свій обов'язок по захисту України під час воєнного стану навіть виконуючи діяльність, яка жодним чином не пов'язана із використанням і носінням зброї, наголошує на тому, що не може одягати військову форму, носити зброю.
Суд не вдається до аналізу рішень ЄСПЛ в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього Суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів, в тому числі проти жінок та дітей.
Суд звертає увагу і на той факт, що наступ на Україну носить широкомасштабний характер, адже у лютому 2022 року військове вторгнення було здійснено не лише з території російської федерації, а й з території Республіки Білорусь, а сам військовий супротив з боку України охопив понад 8 з 24 областей держави, які межують з названими державами. Протяжність військового нападу з півночі, сходу та півдня, а також з морського кордону Чорного моря сягнула більшої частини кордону всієї України, включаючи тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим.
Відтак в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов'язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.
Саме військова служба за мобілізацією на цей момент є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку РФ. Тобто мобілізація з боку держави України є єдинонеобхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, а сама ж держава по суті вже тривалий період часу перебуває у стані «оборонної війни».
Під час мобілізації військовозобов'язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.
На переконання Суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов'язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних).
Аргументи про те, що релігійні переконання не дозволяють одягати військову форму та здійснювати діяльність, яка не пов'язана із використанням та носінням зброї, суд не може оцінити як такі, які настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що виключають можливість виконання військовозобов'язаним громадянином України свого обов'язку по мобілізації під час воєнного стану
Відповідно до постанови Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 (провадження № 51-603км25), об'єднана палата зазначила, що питання, поставлене стороною захисту в цій справі, полягає в тому, чи узгоджується кримінальна відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації з правом особи на свободу думки, совісті та релігії, яке закріплено в Конституції України й міжнародних договорах, ратифікованих Україною.
Суд вказав, що положення статті 18 Пакту не допускають відступу за будь-яких обставин. Відступ від зобов'язань, передбачених статтею 9 ЕКПЛ, допускається відповідно до статті 15 ЕКПЛ, однак об'єднана палата враховує, що з 04 квітня 2024 року заявлений раніше Україною відступ від зобов'язань за цією статтею було відкликано.[2] Таким чином, ці положення міжнародних договорів діють у повному обсязі.
Об'єднана палата зазначила, що призов на військову службу під час мобілізації здійснює суттєвий вплив на звичайний спосіб життя особи, оскільки вона забезпечує захист держави, а не продовжує займатися своєю попередньою діяльністю, вимушена змінити місце перебування (проживання), не може залишати військової частини, тощо. Також такий призов може мати певний вплив, в тому числі змінити, можливості особи звичним для неї способом сповідувати ту чи іншу віру, відвідувати релігійні та пов'язані з ними заходи.
Однак право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Тому об'єднаній палаті належить вирішити питання, чи є таке втручання виправданим з погляду тих положень Конституції України та міжнародних договорів, які допускають обмеження свободи сповідувати свою релігію.
Частина 2 статті 35 Конституції України, частина 3 статті 18 Пакту і частина 2 статті 9 Конвенції в схожих виразах допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров'я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети).
Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.
Об'єднана палата зазначила, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
На думку об'єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов'язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.
Як вважає об'єднана палата, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.
Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).
У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
Об'єднана палата не залишила поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, об'єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об'єднана палата.
Об'єднана палата не бачить підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.
За таких обставин, на думку об'єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.
Тому об'єднана палата констатувала, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.
Щодо пропорційності такого обмеження об'єднана палата визнала, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент.
Суд не може оцінювати, який спосіб реалізації прав сумлінних відмовників і узгодження їх з легітимними інтересами суспільства є найкращим, оскільки це компетенція Парламенту. Однак суд зазначив, що ключовим є саме організація процесу такого врахування з тим, щоб особи, які є сумлінними відмовниками були залучені до виконання завдань, які не пов'язані із носінням та/або використанням зброї.
Об'єднана палата визнала, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією. Хоча питання відмови від виконання наказу, який передбачав носіння або використання зброї, не є предметом цього розгляду, об'єднана палата визнає, що мотиви відмови від виконання такого наказу необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.
Водночас об'єднана палата вважає, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погоджується з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку об'єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов'язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.
Таким чином, об'єднана палата зробила висновок, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов'язаних з носінням або використанням зброї.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 , будучи військовозобов'язаним, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни на невійськову службу, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, будучи ознайомленим особисто з повісткою про необхідність явки для проходження військової служби, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 , з метою відправлення у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 для проходження військової служби в Збройних силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.
Враховуючи, що об'єктивна сторона кримінального правопорушення за ст. 336 КК України виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією, проаналізувавши зібрані в справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
Що стосується долучених стороною захисту, до матеріалів справи заяв ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_5 від 15.01.2025, ІНФОРМАЦІЯ_31 від 15.01.2025 та ІНФОРМАЦІЯ_32 від 15.01.2025, згідно яких обвинувачений зазначає, що не відмовляється від виконання своїх обов'язків перед державою та готовий виконувати свій громадянський обов'язок невійськовим способом, то такі на думку суду, не можуть бути підставою для звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, оскільки жодним Законом, не передбачено звільнення (відстрочка, бронь) від призову у зв'язку з певним віросповіданням.
Щодо посилань сторони захисту на рішення ЄСПЛ «Баятян проти Вірменії», «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Адян та інщші проти Вірменії», суд зазначає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними в даному випадку. Суд не бачить підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.
Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, свідків, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
За таких обставин, суд дії ОСОБА_3 кваліфікує за ст. 336 КК України, оскільки він вчинив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
При призначенні виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є нетяжким, обставини кримінального провадження, висновок пробації, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, неодружений, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується за місцем проживання.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, під час судового розгляду не встановлено.
Тому суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням наведених вище всіх обставин і того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі.
При цьому суд вважає, що звільнення ОСОБА_3 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього, оскільки звільнення від відбування покарання з випробуванням військовозобов'язаного, який не маючи передбачених законодавством підстав для відстрочки від призову чи інших поважних причин, у період воєнного стану, при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорував конституційний обов'язок по захисту Батьківщини під час військової агресії ворога, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, а навпаки створить впевненість у безкарності за відмову від захисту Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
В даному випадку, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15.11.2023 у справі №641/1067/23, відповідно до якої з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні збройною агресією рф та конституційним обов'язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений умисний нетяжкий злочин, передбачений ст. 336 КК України, представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
Підстав для застосування вимог ст.69 КК України судом не встановлено.
Цивільний позов по справі не заявлено.
Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 370,371,374, 615 КПК України суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Речові докази:
документ № 1 - корінець повістки виданий 16.01.2025 о 10 год 45 хв на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з зобов'язанням явки на 21.01.2025 о 09 год 00 хв на 1 аркуші; документ № 2 - копія повістки виданий 16.01.2025 о 10 год 45 хв на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з зобов'язанням явки на 21.01.2025 о 09 год 00 хв на 1 аркуші; документ №3 тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1 аркуші; документ № 4 - облікова картка до військового квитка військовозобов'язаного № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1 аркуші; документ № 5 - картка професійно-психологічного відбору кандидата на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1 аркуші; документ № 6 - картка професійного відбору кандидата на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1 аркуші; документ № 7 - картка соціально-психологічного вивчення військовослужбовця на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1 аркуші; документ № 8 - засвідчення згоди кандидата на військову службу щодо виконання ним заходів професійно-психологічного відбору на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1 аркуші; документ № 9 - поіменний список військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 на 2 аркушах; документ № 10 - довідка військово-лікарської комісії № 719/94 від 08.05.2024 на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1 аркуші; документ № 11 - картка обстеження та медичного огляду на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1 аркуші, які вилучені 27.02.2025 у ІНФОРМАЦІЯ_8 , розташованому за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі ухвали слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_26 від 25.02.2025 про тимчасовий доступ до речей і документів, які відповідно до постанови про визнання предмету в якості речового доказу від 27.02.2025 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12025141130000157 від 19.02.2025 та долучено до матеріалів кримінального провадження - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Жидачівський районний суд Львівської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1