Єдиний унікальний номер №943/141/25
Провадження № 2/943/702/2025
27 листопада 2025 року м. Буськ
Буський районний суд Львівської області
в складі:головуючого-судді Журибіда Б. М.
при секретарі Пирка В.М.
за участі позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
представника служби у справах дітей
Буської міської ради Москви О.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Буську в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третьої особи Служби у справах дітей Буської районної державної адміністрації Львівської області про встановлення участі батька у вихованні дитини та усунення перешкод та визначення способів участі у спілкуванні та вихованні дитини,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з означеною заявою до ОСОБА_6 , мотивує тим, що з 18.02.2019 року з відповідачкою перебував в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони проживали разом до літа 2024 року, після чого дружина самовільно вивезла дитину за кордон, в Німеччину, сказавши позивачу, що їде з донькою до лікаря у Львів. З того часу, спілкування з дитиною за допомогою мобільних застосунків відбувається нерегулярно, хоча дружині пише, щоб набрала та дозволила поговорити з донькою. Вже будучи в Німеччині, дружина подала позовну заяву про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини. Оскільки позивач має змогу та бажання брати активну участь в житті доньки, піклуватися про неї, просить суд визначити почергове місце проживання доньки почергово з батьком, та матір'ю, а саме шість місяців з батьком в Україні, та наступні шість місяців з матір'ю в Німеччині.
В подальшому позивач частково змінив позовні вимоги, оскільки має змогу виїзду за кордон, просив суд зобов'язати відповідачку дозволити безперешкодне спілкування з донькою на території Німеччини.
Представник відповідачки, адвокат Коченаш Ю.К., подала відзив на позов, зазначивши, що з первісними вимогами відповідачка категорично не погоджується, вважає їх такими, що суперечать інтересам дитини. Донька має лише чотири роки, різкі зміни місця проживання кожні шість місяців, особливо між різними країнами, можуть призвести до стресу, дезорієнтації, психологічної травматизації та негативно вплинути на формування емоційного стану дитини. Крім того, Злата з народження має проблеми зі здоров'ям і перебуває під постійним медичним наглядом. Мати займається її лікуванням, забезпечує виконання лікарських рекомендацій, регулярне проходження обстежень, відвідування медичних установ, часті переїзди, та зміна медичного нагляду можуть негативно позначитися на стані здоров'я дитини та унеможливити системне лікування. Запропонувала наступний спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою, за обов'язкової присутності матері за місцем перебування або фактичним місцем проживання матері: - один раз на місяць, у суботу; конкретний день та час визначаються заздалегідь за спільною домовленістю сторін (зустрічі відбуваються виключно в обов'язковій присутності матері), - за попередньою домовленістю сторін, батько має право побачення з донькою у будь-який інший узгоджений час, за умови, що це не порушує режиму дня, відпочинку та лікування дитини, - спілкування батька з дитиною засобами електронного зв'язку (месенджери Viber, Telegram, інші соціальні мережі) двічі на тиждень - у середу та неділю, або частіше - за взаємною згодою сторін.
В судовому засідання позивач, його представник погодилися на запропонований представником відповідачки графік побачень та спілкування позивача з донькою.
Представник відповідачки підтримала обставини, викладені нею у відзиві на позов та запропонований нею графік побачень та участі батька у житті доньки.
Представник служби у справах дітей Буської міської ради підтримала заявлені представником відповідачки способи участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою, оскільки такі не суперечать інтересам дитини і є найбільш прийнятними.
Сторони та представник третьої особи просили дане засідання проводити без застосування засобів звукозапису, про що подали письмові клопотання.
Враховуючи клопотання учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.
Вислухавши думку сторін, представника третьої особи, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Буського районного суду Львівської області від 15.04.2025 року, справа № 943/2170/24.
Від подружнього життя мають доньку, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Буським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) 26.10.2021року.
Згідно судового наказу, виданого Буським районним судом Львівської області від 21.05.2025 року, з позивача стягуються аліменти в користь відповідачки на утримання доньки ОСОБА_7 .
Судом встановлено, що відповідачка з донькою, під час війни, виїхала за кордон, зареєстрована та проживає за кордоном, в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою, виданою реєстраційним органом міста Плауен від 01.08.2024 року.
Згідно з ч.ч. 2,8,9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За приписами ст. 7 СК України, яка встановлює загальні засади регулювання сімейних відносин, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386(ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У відповідності до ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 141 СК України на батьків покладені рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Право батька, матері та дитини на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежено законом, закріплено положеннями ст. 153 СК України.
При цьому, у відповідності до положень ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в той час як батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні, та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною - це реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Як визначено частинами 1-3 статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Судом встановлено, що між сторонами не досягнуто добровільної згоди щодо участі батька у спілкування та вихованні доньки.
Статтею 158 СК України передбачено порядок вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Так, за її змістом орган опіки та піклування за заявою матері, батька дитини визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Згідно із ч.ч. 8, 9, 10 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у пункті 8статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі «М. С. проти України» та у рішенні ЄСПЛ від 16 липня 2015 року № 10383/09, § 100 «Мамчур проти України», ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Згідно з ч. 2 ст. 159 СК України, під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов'язаний надати суб'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Разом з тим, стаття 129 Конституції України як одну із основних засад судочинства визначає змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, з урахуванням імперативних вимог ч. 1ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України, суд, ухвалюючи судове рішення, зобов'язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Тому при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини, які полягають зокрема в забезпеченні її розвитку у стійкому середовищі.
А встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Позивач, будучи батьком Злати, прагне спілкування із нею, оскільки участь у вихованні та розвитку дитини є його правом та обов'язком. Оскільки відповідач з дитиною проживає за кордоном, позивач має можливість виїзду за кордон, в судовому засіданні погодився на запропонований представником відповідачки способом спілкування та побачень з дитиною.
Суд, реалізуючи повноваження щодо сприяння сторонам у їх примиренні, вважає за потрібне зазначити, що сторони перш за все в інтересах самих дитини повинні докладати спільних зусиль для досягнення порозуміння та налагодження відносин між собою, що у наслідку матиме позитивний вплив на доньку та її виховання.
Більш того, суд роз'яснює сторонам, що з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, батьки не позбавлені в майбутньому права змінити встановлений спосіб участі у вихованні доньки ОСОБА_7 , що буде відповідати, насамперед, інтересам такої.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12,13, 18, 19, 81, 89, 141, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 7, 19, 141, 153, 155, 157-159 СК України, суд -
ухвалив :
Позов задоволити.
Визначити способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у наступний спосіб:
-Батько ОСОБА_1 має право на зустрічі з донькою ОСОБА_8 в присутності матері за місцем перебування або фактичним місцем проживання матері ОСОБА_6 .
Такі зустрічі проводяться:
-один раз на місяць, у суботу; конкретний день та час визначаються заздалегідь за спільною домовленістю сторін, в присутності матері.
-за попередньою домовленістю сторін, батько має право побачення з донькою у будь-який інший узгоджений час, за умови, що це не порушує режиму дня, відпочинку та лікування дитини.
-спілкування батька з дитиною засобами електронного зв'язку (месенджери Viber, Telegram, інші соціальні мережі) двічі на тиждень - у середу та неділю, або частіше - за взаємною згодою сторін.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.
Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення суду відкладено на десять днів.
У зв'язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 02 грудня 2025 року.
Суддя: Б. М. Журибіда