Дата документу 01.12.2025
Справа № 334/2904/25
Провадження № 2/334/2073/25
01 грудня 2025 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді Баруліної Т.Є.,
за участю секретаря Мохунь М.С.,
представника позивача Козак Т.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,
11.04.2025 року, представник позивача Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
В обґрунтування позову позивач вказує, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» до 01.01.2019 р. здійснювало постачання електричної енергії на об'єкт, розташований за адресою будинок АДРЕСА_1 на підставі договору про користування електричною енергією від 11.02.2013 р. та відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1
Згідно з п. 5.5.5 ПРРЕЕ споживач електричної енергії зобов'язаний: сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору.
Однак, Відповідач в порушення зазначених умов ПКЕЕН та ПРРЕЕ не виконує свої обов'язки належним чином, не здійснює оплату використаної електричної енергії щомісяця та у повному обсязі.
Споживачем за період з 01.10.2017 року по 01.01.2019 року спожито 2624 кВт. год., вартістю 3238 грн. 32 коп.
За вищевказаний період споживачем здійснена оплата за використану електричну енергію у розмірі 770 грн.66 коп., та отримано субсидії на суму 3 грн. 91 коп., а разом сплачено 774 грн. 57 коп.
Борг за спожиту електричну енергію на теперішній час складає 2463 грн. 75 коп.
Зважаючи на вищевикладене позивач просить стягнути з ОСОБА_1 2463 грн. 75 коп. за спожиту електричну енергію, витрати по оплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 12 травня 2025 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу роз'яснено право подати відзив у відповідності до вимог ст. 178 ЦПК України.
01.07.2025 року, ОСОБА_1 подав заяву про застосування строку позовної давності, в якому просив застосувати строки позовної давності, відмовити у задоволенні позовних вимоги у повному обсязі. Зазначив, що відповідач не погоджується з даним позовом, оскільки всі заявлені вимоги стосуються правовідносин, що виникли до 01.01.2019 року, більше точно значна частина заявленої суми нарахована за період до 2017 року.
01.12.2025 року, представник позивача АТ «Запоріжжяобленерго» подала письмові пояснення щодо обсягів нарахування в яких зазначила, що період виникнення заборгованості починається з 01.10.2017 року з показників 29987 кВт год. які встановлено за середньодобовим споживанням станом на 01.10.2017 року внаслідок відсутності інформації від споживача про покази електролічильника на початок розрахункового періоду. Розрахунок здійснено по 01.01.2019 року, за показами 32611 кВт год. При здійсненні контрольного огляду приладу обліку споживача 09.01.2019 року зафіксовані покази 34695 кВт год. за підписом споживача.
Представник позивача Козак Т.В. в судовому засідання задоволенні позовних вимог наполягає, просила позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що сплачував раніше заборгованість за надані послуги АТ «Запоріжжяобленерго», однак доказів на підтвердження цього не може надати.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії. Енергопостачальник - суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу. Споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.
Згідно до ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відносини між Енергопостачальником та споживачем електричної енергії регулюються договором купівлі-продажу, оскільки електрична енергія є товаром.
Правовідносини між енергопостачальником та побутовим споживачем електричної енергії регулюються Правилами користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 р.№1357, із наступними змінами та доповненнями та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, які затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018р.№ 312. Згідно з абзацом 2 пункту 1 ПКЕЕН, ці Правила обов'язкові для виконання всіма споживачами і енергопостачальниками незалежно від форм власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що згідно відповіді №1322588 від 25.04.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначений будинок належить відповідачу на праві приватної власності.
ПАТ «Запоріжжяобленерго» (далі за текстом Позивач) до 01.01.2019 р. здійснювало постачання електричної енергії на об'єкт, розташований за адресою будинок АДРЕСА_1 на підставі договору про користування електричною енергією від 11.02.2013 р. та відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 42 ПКЕЕН споживач електричної енергії зобов'язаний оплачувати використану електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
З 11.06.2018 року набрали чинності Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14.03.2018 р. № 312 (далі за текстом ПРРЕЕ).
Згідно з п. 1.1.1 ПРРЕЕ, ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами. Учасниками роздрібного ринку є, зокрема, електропостачальник, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, споживачі. Ці правила є обов'язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.
Згідно з п. 5.5.5 ПРРЕЕ споживач електричної енергії зобов'язаний: сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору.
Однак, Відповідач в порушення зазначених умов ПКЕЕН та ПРРЕЕ не виконує свої обов'язки належним чином, не здійснює оплату використаної електричної енергії щомісяця та у повному обсязі.
Як зазначає позивач, заборгованість споживача за період з 01.10.2017 року по 01.01.2019 року спожито 2624 кВт. год., вартістю 3238 грн. 32 коп.
За вищевказаний період споживачем здійснена оплата за використану електричну енергію у розмірі 770 грн.66 коп., та отримано субсидії на суму 3 грн. 91 коп., а разом сплачено 774 грн. 57 коп.
Борг за спожиту електричну енергію на теперішній час складає 2463 грн. 75 коп.
На підтвердження, того, що відповідачем обов'язки по сплаті за використану електроенергію не виконуються в повному обсязі, у зв'язку з чим утворився борг у сумі 2463,75 коп. позивачем надано Розрахунок заборгованості за електричну енергію, роздруківки особового рахунку відповідача з програми; копію роздруківки з програми вкладка «Нарахування»; вкладка «Платежі».
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», що споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Відповідач ОСОБА_1 не спростував вказаний розрахунок заборгованості, хоча такий процесуальний обов'язок передбачений ст.ст. 12, 13 ЦПК України, жодних доказів, які б підтверджували факт здійснення оплати за використану електричну енергію за вказаний період, відповідач не надав.
Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків такого пропуску, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.256ЦКУкраїни позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).
Виходячи з правового аналізу наведених норм суд зазначає, що строк позовної давності може бути застосований до виниклих між сторонами правовідносин лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, виключно у тому випадку, коли судом буде встановлено, що було порушено право позивача та воно підлягає судовому захисту, але у зв'язку з пропуском ним строку позовної давності, суд дійде висновку про наявність підстав для відмови у позові.
Період заборгованості визначено позивачем з 01.10.2017 року по 01.01.2019 року, з позовом щодо стягнення цієї заборгованості позивач звернувся 11.04.2025 року.
Суд звертає увагу відповідача, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX, перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину, у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, суд дійшов висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі 947/8885/21.
Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, який триває досі, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупинявся на строк дії такого стану. Законом України №4434-IX з 04.09.2025 скасовано зупинення строку позовної давності.
Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме дату звернення АТ «Укрзалізниця» із даною позовною заявою до суду 03.07.2025, та період нарахування останнім заборгованості з березня 2017 року, суд констатує, що початок строку позовної давності вважається за три роки до введеного карантину, а саме з 12 березня 2017 року.
Відтак, у спірних правовідносинах позовна давність щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за комунальні послуги, надані з 01.10.2017 року по 01.01.2019 року, в силу введеного карантину, воєнного стану, та положень п.п. 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, на момент подання позову 11.04.2025 не спливла.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами по справі, тому з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за спожиту електроенергію в сумі 2463,75 грн.
Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
У відповідності зі ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача на користь позивача також необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. ст. 12,13, 81, 141, 223, 247, 263-265, 268,280-281, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» заборгованість за спожиту електричну енергію у сумі - 2463,75 грн. (дві тисячі чотириста шістдесят три гривні 75 коп).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.)
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», код ЄДРПОУ 00130926, адреса: м. Запоріжжя, вулиця Сталеварів, буд. 14.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: Баруліна Т. Є.