Справа № 303/7408/25
2/303/2786/25
02 грудня 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ТзОВ «Іннова-Нова» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 7862340425 від 18.04.2025 року в розмірі 20160,00 грн. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 18.04.2025 року між ТзОВ «Іннова Фінанс» (08.09.2025 року на підставі рішення загальних зборів учасників змінено найменування юридичної особи: Товариство з обмеженою відповідальністю з «Іннова Фінанс» на «Іннова-Нова») та ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у кредит № 7862340425. Кредитний договір був підписаний електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на його електронну пошту. За загальними умовами кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредитні кошти на умовах платності користування та зобов'язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування коштами та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Таким чином, відповідачу було надано кредит в розмірі 8000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності. Кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. В свою чергу, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повернення наданих йому кредитних коштів. Із врахуванням наведеного ТзОВ «Іннова-Нова» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором про надання грошових коштів у кредит № 7862340425 на загальну суму 20160,00 грн., що складається з наступного: 8000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; - 10960,00 грн. - заборгованість по процентам, 1200,00 грн. - комісія за надання кредиту. Також позивач просить суд вирішити питання розподілу судових витрат, а саме сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою суду від 30.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Судове засідання по справі призначено на 04.11.2025 року та відкладено на 02.12.2025 року.
03.11.2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначає, що позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні. Так, вказує на те, що позивачем не доведено факту видачі кредитних коштів, штраф, пеня та комісія нараховані позивачем незаконно. Також проценти за умовами договору можуть бути нараховані тільки протягом 30 днів, тобто визначеного строку кредитування. Крім того, денна процентна ставка не може перевищувати 1 %.
11.11.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (сформована в системі «Електронний суд» 10.11.2025 року) в якій представник не погоджується із наведеними відповідачем у відзиві запереченнями, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Так, представник у відповіді зазначає про те, що штраф та пеня відповідачу не нараховувалися, а комісія передбачена умовами договору. Також, умовами договору передбачений строк кредитування, що становить 360 днів, а не 30 днів, а розмір денної процентної ставки не перевищує 1 %, як про це стверджує відповідач. Крім того, факт видачі відповідачу кредитних коштів за договором про надання грошових коштів у позику у розмірі 140000,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі в якій також просить позов задовольнити у повному обсязі з наведених в ньому підстав.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду справи не з'явився повторно, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив, а томі підставі для відкладення судового розгляду відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 08.09.2025 року на підставі рішення загальних зборів учасників змінено найменування юридичної особи: Товариство з обмеженою відповідальністю з «Іннова Фінанс» на «Іннова-Нова».
Також судом встановлено, що 18.04.2025 року між ТзОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у кредит № 7862340425. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 2574, що надісланий 18.04.2025 року о 13 год. 54 хв. на електронну пошту позичальника про, що свідчить розділ 11 договору № 7862340425 та скріншот електронного листа від 18.04.2025 року.
За умовами кредитного договору ТзОВ «Іннова Фінанс» надало відповідачу кредит в розмірі 800,00 грн. строком на 360 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом, а позичальник зобов'язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту. Детальні терміни (дати) повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком №1 до цього договору. Комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого кредиту та нараховується на суму виданого за цим договором кредиту у день надання кредиту (п.п. 2.2., 2.3., 2.5., 2.6.1. 2.7 договору № 7862340425).
Згідно з п. 3.1. договору № 7862340425 кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки: НОМЕР_1 .
Згідно з паспортом споживчого кредиту до договору про надання коштів у позику орієнтовна загальна вартість кредиту споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) становить 36128,00 грн.
Надання кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 20196-1354-209421372 від 18.04.2025 року з призначенням платежу «кредитні кошти від «Іннова Фінанс» та наданою інформацією АТ «Універсал Банк» стосовно рахунків ОСОБА_1 на виконання ухвали про витребування доказів відповідно до якої встановлено, що на ім'я відповідача емітовано платіжну картку: НОМЕР_1 та 18.04.2025 року на неї надійшли грошові кошти в сумі 8000,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Аналіз змісту кредитного договору, наданого позивачем на підтвердження його укладання з відповідачем, свідчить, що такий договір є електронним документом створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі і для його підписання використовувався електронний підпис позичальника одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
В цьому контексті слід звернути увагу, що електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Таким чином судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором позики виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У свою чергу, позичальник зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання відповідно цього договору. При цьому сторони вказаного вище договору узгодили розмір позики (кредиту), грошову одиницю, в якій надано позику (кредит), строки та умови надання грошових коштів у позику (кредит), що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Так, одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Заявлений позивачем до стягнення розмір заборгованості за кредитним договором № 7862340425 від 18.04.2025 року становить 20160,00 грн., що складається з наступного: 8000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; - 10960,00 грн. - заборгованість по процентам, 1200,00 грн. - комісія за надання кредиту.
З наданого суду розрахунку заборгованості встановлено, що заборгованість по відсотках нарахована станом до 02.09.2025 року, тобто у межах строку кредитування 360 днів, чим спростовується твердження відповідача про тридцятиденний строк кредитування.
Таким чином і з врахуванням встановленого вище слід зробити висновок, що за кредитним договором № 7862340425 від 18.04.2025 року відсотки за користування кредитними коштами можуть бути нараховані протягом строку на який були надані кредитні кошти, а тому розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за договором з врахуванням його умов щодо розміру денного відсотку за користування коштами становить 10960,00 грн. Розмір відсотків за користування кредитними коштами та строки кредиту сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.
Додатково суд враховує, що за змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
В свою чергу власного розрахунку на спростування наданого ТзОВ «Іннова-Нова», відповідачем суду не надано, наявними в матеріалах справи доказами не спростовано.
Також суд зауважує, що штраф та пеня відповідачу не нараховувалися, як про це стверджує відповідач. Крім того, за умовами договору сторони узгодили розмір комісії (п. 2.7. договору). Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Судом також встановлено, що розмір денної процентної ставки не перевищує 1 %, чим також спростовується твердження відповідача.
Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договором суду не представив, не спростував документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 7862340425 від 18.04.2025 року, суд приходить до висновку, що позов ТзОВ «Іннова-Нова» про стягнення заборгованості за кредитним договором слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 20160,00 грн., що складається з наступного: 8000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; - 10960,00 грн. - заборгованість по процентам, 1200,00 грн. - комісія за надання кредиту.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Судові витрати по справі розмірі 2422,40 грн. (судовий збір) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 625, 629, 651, 653 1048-1050, 1054 ЦК України суд,-
Позов задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» заборгованість за договором про надання грошових коштів у кредит № 7862340425 від 18.04.2025 року в розмірі 20160,00 (двадцять тисяч сто шістдесят) гривень, що складається з наступного: 8000,00 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 10960,00 гривень - заборгованість по процентам, 1200,00 гривень - комісія за надання кредиту.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» 2422,40 гривень судових витрат на оплату судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» (вул. Верхній Вал, 10, м. Київ, 04071, ЄДРПОУ 44127243).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Суддя А.М.Заболотний