Справа №303/4758/25
2/303/1706/25
ряд. стат. звіту - 60
20 листопада 2025 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі головуючого - судді Куцкір Ю.Ю.
з участю секретаря судових засідань Славич М.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на:
- 2/3 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку розміром 0,25 га, кадастровий номер 2122785001:00:101:0015 за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_2 ;
- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 .
На випадок своєї смерті ОСОБА_4 залишила заповіт, яким жилий будинок, надвірні споруди, землю і все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла своїй внучці ОСОБА_5 .
Спадкоємцями першої черги за законом на спадщину після смерті ОСОБА_4 є її двоє дітей, тобто відповідачі. На час відкриття спадщини вони обоє досягли пенсійного віку і в силу закону вважалися непрацездатними особами.
У свою чергу, позивач ОСОБА_1 спадщину прийняла, оскільки постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Не зважаючи на наявність заповіту на все майно, що належало спадкодавцю на час смерті, позивач має право на частину за відрахуванням обов'язкової частки інших спадкоємців, які прийняли спадщину, що складає частини всього спадкового майна.
Відповідач ОСОБА_2 спадщину прийняла, оскільки постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. А інший спадкоємець - син померлої ОСОБА_3 , що мав право на обов'язкову частку у спадщині, спадщину не прийняв, не зважаючи на те, що хоча він і був зареєстрований за адресою проживання спадкодавця, але фактично зі спадкодавцем постійно не проживав.
Позивач вважає, що лише реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, відповідно до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України, не свідчить про своєчасність прийняття спадщини.
20.06.2025 року позивач звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкового майна і того ж дня отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій нотаріус послався на те, що на момент смерті спадкодавця з нею були зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які не подали заяву про відмову від спадщини, тому фактично обоє прийняли спадщину та їм належить обов'язкова частка у розмірі по кожному.
У свою чергу, позивач із таким рішенням нотаріуса не згідна, що стало підставою для неї звернення до суду із позовом в якому просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на наступне майно: частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 : частину земельної ділянки розміром 0,25 га, кадастровий номер 2122785001:00:101:0015 за цією ж адресою та частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.07.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження. Також вказаною ухвалою відповідачам встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
У свою чергу, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відзиви на позовну заяву не подали.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ст.ст.79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 від 02.03.2006 року ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6).
Відповідно до повторного Свідоцтва про шлюб № НОМЕР_2 від 06.11.2006 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був зареєстрований 04.02.2006 року у виконкомі Лалівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, актовий запис за №01, після чого остання змінила прізвище на ОСОБА_9 (а.с. 7).
Із Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 24.01.2023 року вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
Із повторного Свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 23.05.2025 року слідує, що батьками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_11 і ОСОБА_4 (а.с. 9).
Згідно Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 від 30.10.1982 року шлюб між ОСОБА_12 і ОСОБА_13 був зареєстрований у Лалівській сільській раді Мукачівського району 30.10.1982 року, після чого остання змінила прізвище на ОСОБА_14 (а.с. 10).
Відповідно до повторного Свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 09.10.1978 року, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_11 і ОСОБА_4 (а.с. 11).
Постановою приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Бугар Н.Й., №62/02-14 від 07.05.2025 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вчинення нотаріальної дії - видача свідоцтва про право на спадщину за законом на частку до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , (а.с. 12).
Постановою приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Бугар Н.Й., №76/02-14 від 20.06.2025 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вчинення нотаріальної дії - видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом на часток до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , (а.с. 13).
Із Заповіту ОСОБА_4 від 15.01.2003 року вбачається, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила розпорядження: жилий будинок, надвірні споруди, землю і все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла своїй внучці ОСОБА_8 (а.с. 14).
Із Акту №07 від 19.06.2025 року слідує, що ОСОБА_4 на час своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю дочкою ОСОБА_2 , 1959 р.н., та внучкою ОСОБА_1 , 1983 р.н. Її син ОСОБА_3 виїхав за межі України 30 років тому. За цей час жодного разу не повертався, місце проживання його не відоме (а.с. 15).
Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.05.2008 року та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №430137519 від 05.06.2025 року, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної часткової власності у розмірі 1/3 частки належить ОСОБА_2 та у розмірі 2/3 частки належить ОСОБА_4 (а.с. 16-18).
Із Свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.04.2015 року вбачається, що спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_15 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 є її сестра ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мешканка АДРЕСА_1 . Спадщина, на яке видане це свідоцтво, складається з: жилого будинку, що розташований в АДРЕСА_2 , який в цілому належить померлій ОСОБА_15 (а.с. 19).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №430135414 від 05.06.2025 року, житловий будинок АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_4 (а.с. 20, 21).
Із Державного Акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №440006 від 04.09.2009 року слідує, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласником також значиться ОСОБА_2 (а.с. 22-24).
В матеріалах справи міститься Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9967643112025 від 18.06.2025 року, відомості про право власності/право постійного користування внесені до Поземельної книги, крім відомостей про речові права, що виникли 01.01.2023 року, кадастровий план земельної ділянки 2122785001:00:101:0015 (а.с. 25-35).
Рішенням Лалівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 12.12.2007 року №276 було перейменовано в с.Лалово назви вулиць, з Леніна на Центральну, Радянську на Українську, Маяковського на Духновича (а.с. 36).
Із Довідки виданої відділом ЦНАП виконавчого комітету Верхньокоропецької сільської ради №10-08/110 від 28.03.2025 року слідує, що ОСОБА_3 , згідно записів погосподарських книг, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але не проживає більше 30 років, згідно заяви заявника та підтверджень сусідів: ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (а.с. 37).
Згідно Довідки виданої відділом ЦНАП виконавчого комітету Верхньокоропецької сільської ради №10-10/133 від 04.10.2024 року, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Крім цього, на момент її смерті за даною адресою також були зареєстровані: дочка ОСОБА_2 , зять - ОСОБА_12 , син - ОСОБА_3 , онука - ОСОБА_1 , правнук - ОСОБА_18 (а.с. 38).
В матеріалах справи міститься Висновок про вартість об'єкта оцінки від 13.05.2025 року, Довідка про внесення інформації зі звіту про оцінку до єдиної бази даних звітів про оцінку, Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, Висновок експертів про вартість земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що надана в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд від 26.05.2025 року, Довідка про внесення інформації зі звіту про оцінку до єдиної бази даних звітів про оцінку, Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_4 та Висновок про вартість майна - житлового будинку АДРЕСА_3 (а.с. 39-46).
Дані правовідносини регулюються нормами Цивільного Кодексу України.
Згідно з ст.328 ЦК України громадянин набуває права власності на майно на підставах, що не заборонені законом.
Згідно з положеннями ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч.1 ст.1223 ЦК України).
Частиною 3 ст.1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Статтею 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом чи за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст.ст.1268, 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Частиною першою статті 1241 ЦК України визначено коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Так, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Право на обов'язкову частку - це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов'язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов'язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов'язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з'ясуванні чи відноситься певний суб'єкт до кола осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб'єктів, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 607/24365/19 (провадження № 61-6658св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 552/3281/20 (провадження № 61-5972св21).
При визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.
За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.
Зазначене узгоджується з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", в якому судам роз'яснено, що при визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги.
Крім того, у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов'язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частина четверта статті 1268 ЦК України встановлює, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Отже, аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що заявляючи вимоги про визнання права на обов'язкову частку, на яку, згідно закону має право непрацездатний, позивач повинен довести суду та підтвердити належними і допустимими доказами факт неприйняття ним спадщини.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
Отже, у процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту неприйнятття спадщини відповідачем ОСОБА_3 , тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
У свою чергу, судом встановлено, що позивач на підтвердження заявлених вимог, а саме те, що відповідач ОСОБА_3 , який має право на обов'язкову частку не прийняв спадщину, хоча і був зареєстрований за місцем проживання спадкодавця, не надав суду належних та допустимих доказів того, що останній не прийняв спадщину (обов'язкову частку) у передбаченому законом порядку, тобто доказів, які б підтверджували те, що відповідач ОСОБА_3 , на момент смерті матері, проживав за іншою адресою ніж за зареєстрованим місцем проживання.
Так, посилання позивача на Акт №07 від 19.06.2025 року, суд визнає його неналежним доказом, оскільки він по-перше, не є оригіналом, а по-друге, з нього неможливо встановити ким він складений та виданий, а відомості в ньому підтверджуються нібито певними підписами осіб, судом які вони не встановлені, тобто встановити правдивість відображених відомостей в даному випадку, суд позбавлений такої можливості (а.с. 15).
Посилання позивача на Довідку видану відділом ЦНАП виконавчого комітету Верхньокоропецької сільської ради №10-08/110, як доказ, суд також не визнає її допустимим доказом, оскільки вона складена виключно зі слів самого заявника, а саме зі слів відповідача ОСОБА_2 , яка водночас, під час розгляду справи, не заперечила щодо задоволення самого позову, що свідчить її зацікавленість у задоволеності позовних вимог, а підтвердження сусідів щодо факту не проживання відповідача ОСОБА_3 , суд встановити справжність таких відомостей, в силу об'єктивних причин, не може, оскільки вони судом не допитувалися.
Таким чином, на підставі тільки вищезазначених двох документів, зокрема Акту та Довідки відділу ЦНАП, які не є належними, допустимими та достовірними доказами, суд позбавлений можливості дійти до висновку, що відповідач ОСОБА_3 не прийняв спадщину (обов'язкову частку), після смерті своєї матері у передбаченому законом порядку. Натомість інших доказів, позивач суду не надав, тобто доказ про фактичне перебування відповідача ОСОБА_3 за межами України (проживання за іншою адресою), зокрема відомості про перетин державного кордону тощо. У свою чергу, позивач, на підтвердження заявлених вимог та у разі неможливості самостійного подання ним необхідних доказів, не заявляв клопотання до суду про витребування доказів або про забезпечення доказів шляхом допиту відповідних та необхідних свідків.
При таких обставинах, суд приходить до висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, а тому позов є необґрунтований та таким, що не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 328, 392, 1216-1218, 1222, 1233, 1258, 1261, ЦК України, ст.ст. 12, 13, 19, 76-83, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею право вланості в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; на частину земельної ділянки, розміром 0,2500 га, кадастровий номер 2122785001:00:101:0015 за адресою: АДРЕСА_1 та на частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 20.11.2025 року.
Головуючий Ю.Ю. Куцкір