Постанова
Іменем України
22 вересня 2025 року
м. Київ
Справа № 752/4565/24
Провадження № 61-2624св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
(1) за первісним позовом про визначення місця проживання неповнолітньої дитини -
позивачка - ОСОБА_1 (далі - мати), інтереси якої представляє адвокат Щербяк Юлія Василівна,
відповідач - ОСОБА_2 (далі - батько),
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації й Орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації;
(2) за зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини -
позивач - батько, відповідачка - мати,
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації й Орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,
за касаційними скаргами батька та матері на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року, яку постановила суддя Кордюкова Ж. І. за клопотанням матері про забезпечення її позову, та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.
(1) Вступ
1. У батьків дитини виник спір щодо визначення місця її проживання. Мати стверджувала, що батько, з яким проживає їхній син, негативно налаштовує дитину проти матері та чинить перешкоди у спілкуванні з нею. Томузвернулася до суду з вимогою визначити місце проживання сина разом із нею, а також забезпечити її позов наданням можливості зустрічей із дитиною щодня мінімум одну годину у визначений час через відеозв'язок, раз на три місяці - на території України у парках, скверах, розважальних закладах, на спортивних майданчиках й інших об'єктах дитячої інфраструктури, за місцем проживання матері в Україні без присутності батька, а також упродовж зимових і весняних шкільних канікул за місцем її проживання без присутності батька; зобов'язати останнього забезпечувати виконання такого порядку зустрічей.
2. Суд першої інстанції заяву про забезпечення позову задовольнив частково: зобов'язав батька надати матері можливість спілкуватися з сином щодня одну годину у визначений час через відеозв'язок і бачитися та спільно проводити час кожну першу суботу третього, шостого, дев'ятого, дванадцятого місяців року впродовж семи годин у визначений час без присутності батька за місцем проживання матері в Україні чи у громадських місцях; відмовив у задоволенні інших вимог клопотання. Апеляційний суд залишив це судове рішення без змін.
3. Батько та мати з висновками судів попередніх інстанцій не погодилися. Подали касаційні скарги. Батько вказував, що суди не врахували думку дитини та графік її гуртків, а також не звернули увагу на відсутність доказів вчинення ним перешкод для зустрічі сина з матір'ю. Остання стверджувала, що однієї години на день для спілкування з дитиною через відеозв'язок недостатньо через втрату частини цього часу на налаштування техніки; також недостатньо часу на їхні побачення в суботу один раз на квартал, бо вона для цього приїжджає з Польщі, де проживає із сім'єю; суди неправомірно їй відмовили у спілкуванні із сином під час його зимових і весняних канікул.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи можливий касаційний перегляд ухвали суду першої інстанції у частині відмови забезпечити позов матері та постанови апеляційного суду за наслідками перегляду вказаної ухвали у зазначеній частині? (2) чи відповідають найкращим інтересам дитини вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову її матері?
Вирішив, що не може бути предметом касаційного перегляду залишена без змін апеляційним судом ухвала суду першої інстанції в частині відмови забезпечити позов матері. Тому касаційне провадження за касаційною скаргою матері Верховний Суд закрив. Стосовно вжитих заходів забезпечення позову, то суди попередніх інстанцій на період вирішення спору достатньо збалансували інтереси дитини з інтересами обох її батьків. З огляду на це касаційну скаргу батька Верховний Суд залишив без задоволення.
(2) Зміст позовних вимог і заяви матері про забезпечення її позову
5. У лютому 2024 року мати звернулася до суду з позовом, у якому просила визначити разом з нею місце проживання їхнього з батьком сина - ОСОБА_3 (далі - син, дитина), який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
6. 18 квітня 2024 року батько подав зустрічний позов про визначення місця проживання сина.
7. У жовтні 2024 року мати звернулася до суду із клопотанням про забезпечення її позову. Просила:
(1) встановити порядок її зустрічей із сином, а саме:
- щодня з 17:00 до 21:00 мінімум одну годину забезпечити спілкування з дитиною через відеозв'язок у мобільних застосунках «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програмах «Zoom», «Skype»;
- раз на три місяці надати можливість зустрічатися із сином на території України у парках, скверах, розважальних закладах, на спортивних майданчиках й інших об'єктах дитячої інфраструктури за місцем проживання матері в Україні без присутності батька;
- надати можливість проводити із сином зимові та весняні шкільні канікули за місцем її проживання без присутності батька;
(2) зобов'язати останнього забезпечувати виконання такого порядку зустрічей.
8. Обґрунтувала так:
8.1. У провадженні суду є справа за позовом матері до батька про визначення місця проживання сина з нею. Він проживає разом із батьком, який негативно налаштовує дитину проти матері. Вона з іншими її дітьми проживає в Республіці Польщі, але раз на три місяці приїздить до України, щоб побачитись із сином. Проте зустрітись їй не вдається, бо батько постійно цьому перешкоджає, не дає можливості зустрічі та спілкування без його участі.
8.2. Батько ізолює сина від матері, налаштовує проти неї, є учасником спільноти «Батько має право» у соціальній мережі «Facebook», яка пропагує перешкоджання матерям у спілкуванні з дітьми та їхньому вихованні.
8.3. Згідно із судовою практикою мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від останньої, має право на особисте спілкування з дитиною, а батько не може цьому перешкоджати, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається в її інтересах.
(3) Зміст ухвали суду першої інстанції
9. 24 жовтня 2024 року Голосіївський районний суд міста Києва постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив частково клопотання матері «про забезпечення зустрічного позову»: зобов'язав батька надавати матері можливість спілкуватися з сином щодня з 19:00 до 20:00 через відеозв'язок у мобільних застосунках «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програмах «Zoom», «Skype» і можливість бачитися та спільно проводити час із дитиною кожну першу суботу третього, шостого, дев'ятого, дванадцятого місяців року з 10:00 до 17:00 без присутності батька за місцем проживання матері: АДРЕСА_1 , або в громадських місцях (парках, скверах, розважальних закладах, на спортивних майданчиках тощо); відмовив у задоволенні інших вимог цього клопотання. Мотивував так:
9.1. Відсутні докази того, що спілкування матері з сином має негативний вплив на його нормальний розвиток. Таке спілкування - в інтересах дитини.
9.2. Представник батька, заперечуючи проти вжиття заходів забезпечення позову, зазначив, що батько не перешкоджає матері у спілкуванні з сином; вона не позбавлена права звернутись до органу опіки та піклування для встановлення порядку побачень із дитиною.
9.3. Із урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, відсутності випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи те, що у сторін є спір про визначення місця проживання малолітнього сина, можливо вжити заходи забезпечення позову матері.
9.4. Зобов'язання батька, з яким проживає дитина, надавати матері можливість для побачення та спілкування з сином у певні дні та години не вирішує спір, бо стосується відносин матері з дитиною до закінчення його вирішення і не є тотожним задоволенню позову. Враховуючи інтереси дитини й обох батьків, а також предмет позову, мати повинна мати можливість спілкування та побачення із сином протягом певного часу, що є співмірним із позовними вимогами.
(4) Зміст постанови апеляційного суду
10. 20 лютого 2025 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову (повний текст складений 21 лютого 2025 року), згідно з якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. Мотивував так:
10.1. Визначений спосіб підтримання контакту матері із сином в умовах її перебування за межами України відповідатиме вимогам розумності й обґрунтованості та сприятиме встановленню контакту матері з сином і їхньому спілкуванню до вирішення суті спору.
10.2. Надання можливості спілкування дитини з матір'ю до вирішення суті спору необхідне для нормального розвитку сина та відповідає його інтересам. Доказів негативного впливу матері на дитину немає.
10.3. Суд першої інстанції визначив захід забезпечення позову в межах доводів заяви матері про таке забезпечення, конкретизувавши час її зустрічей із сином. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги матері про те, що суд мав визначити зустрічі із дитиною з 17:00 п'ятниці до 17:00 неділі кожну першу п'ятницю, суботу, неділю третього, дев'ятого, дванадцятого місяців, оскільки таких вимог не було у заяві про забезпечення позову.
10.4. Вимога щодо проведення сином із матір'ю зимових і весняних шкільних канікул за місцем проживання матері без присутності батька виходить за межі предмета доказування під час вирішення питання про забезпечення позову, не враховує інтереси дитини, оскільки фактично змінює тимчасово на час розгляду справи місце проживання дитини.
(5) Провадження у суді касаційної інстанції
11. 2 травня 2025 року батько подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просив скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу в частині вирішення клопотання про забезпечення позову на новий розгляд.
12. 24 березня 2025 року адвокат в інтересах матері сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу. Просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення клопотання та встановлення такого порядку зустрічей із сином:
- щодня з 17:00 до 21:00 години забезпечити мінімум одну годину спілкування матері із сином шляхом відеозв'язку у мобільних застосунках «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програмах «Zoom», «Skype»;
- надати матері можливість зустрічатися із сином з 17:00 години кожної першої п'ятниці третього, шостого, дев'ятого та дванадцятого місяців до 17:00 години кожної першої неділі тих місяців на території України у парках, скверах, розважальних закладах, на спортивних майданчиках й інших об'єктах дитячої інфраструктури, за місцем проживання матері в Україні без присутності батька;
- надати матері можливість проводити із сином зимові та весняні шкільні канікули за місцем її проживання без присутності батька.
13. 11 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами батька та матері на підставі, передбаченій останнім абзацом частини другої статті 389 ЦПК України.
14. 1 вересня 2025 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги
15. Батько мотивував касаційну скаргу так:
15.1. Заходи забезпечення позову спрямовані на забезпечення первісного позову, а не зустрічного. На день постановлення оскарженої ухвали у матеріалах справи не було ухвали про прийняття зустрічного позову до розгляду. Зазначення у резолютивній частині ухвали про часткове задоволення «клопотання про забезпечення зустрічного позову» є безпідставним. Апеляційний суд не відповів на доводи апеляційної скарги у цій частині щодо порушення судом першої інстанції статті 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
15.2. Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували те, що 12 жовтня 2023 року мати викрала сина, чим завдала значної шкоди його психічному та фізичному здоров'ю. Негативний вплив матері виявився у протиправних діях та у вчиненні сімейного насильства відносно дитини. Внаслідок цього викрадення остання боїться залишатися на самоті з матір'ю, переживає, що її знову викрадуть і насильно повезуть до Польщі. Син бажає, щоб на його зустрічах із матір'ю був присутнім батько.
Дитина неодноразово висловлювала бажання, щоб вислухали її думку з приводу суті клопотання та позову. Суди не врахували, що сина переслідують страхи, є патологічні зміни в його поведінці, через що він відвідує дитячого психолога, щодня просить у батька, щоб той його не полишав. Дитині сниться, що її викрали, посеред ночі вона вигукує: «Тато, тато!». Перед сном зачиняє по декілька разів вікна та двері, відмовляється спати на окремому ліжку, боячись, що можуть викрасти.
Суд має обов'язок під час вирішення спорів, зокрема щодо визначення місця проживання дитини, враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто у разі твердження учасників сімейного спору про вчинення одним із них домашнього насильства обов'язково слід перевіряти, чи було воно щодо дитини або за її присутності. Це слід також перевіряти під час вирішення питання про забезпечення позову в таких справах (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 червня 2022 року у справі № 753/23626/17, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, від 4 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).
15.3. Апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання батька про допит сина щодо обставин його викрадення.
Думку дитини треба враховувати під час вирішення питань, які її безпосередньо стосуються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц).
15.4. Мати не надала доказів вчинення перешкод у спілкуванні із сином з боку батька. Він забезпечив дитину телефоном і ноутбуком для вільного спілкування з матір'ю. Остання мала можливість відвідувати сина, коли забажає, у час, вільний від його навчання, відвідування гуртків і сну.
15.5. Мати вводить суд в оману, вказуючи, що батько у вересні 2018 року викрав сина. 23 вересня 2018 року близько 14:00 години мати залишила малолітню дитину без нагляду. Виявивши сина без матері, голодним і з переповненим підгузком, батько завіз дитину в село до свого будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Там дитина перебувала під наглядом бабусі.
15.6. 30 травня 2019 року мати уклала з батьком договір про місце проживання сина та порядок здійснення батьківських прав щодо нього. Згідно з цим договором вони узгодили місце проживання дитини разом із батьком за адресою: АДРЕСА_3 . Також визначили порядок участі матері у вихованні сина.
15.7. 14 лютого 2023 року мати подала письмову заяву, згідно з якою не заперечувала проти визначення місця проживання дитини разом із батьком.
15.8. 9 березня 2023 року Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація видала розпорядження про визначення місця проживання сина разом із батьком.
15.9. Для отримання у Польщі допомоги на дитину мати спланувала викрадення сина. 12 жовтня 2023 року близько 18:30 години на перехресті вул. Москвіна та пров. Москвіна у м. Києві сина саджали силою в автомобіль, тоді як двоє чоловіків тримали батька. Після цього останній звернувся до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявою про вчинення злочину. На підставі цієї заяви внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Внаслідок дій поліції дитину знайшли у Рівненській області - у машині, що прямувала до Польщі. Після повернення сина батьку на тілі дитини було помітно здерту шкіру та декілька синців. Крім того, у нього болів палець, який прищемили в автомобілі. Матір сфотографувала ці ушкодження з метою звинуватити батька у сімейному насильстві.
15.10. Суди обох інстанцій не врахували графік сина. Зокрема те, що у визначений судами час спілкування матері з сином, останній відвідує гуртки з малювання, шахів, танців і тенісу.
16. Мати мотивувала касаційну скаргу так:
16.1. Забезпечення участі матері у житті дитини є тимчасовим заходом, тобто не є тотожним визначенню місця проживання дитини чи зміні постійного місця проживання дитини.
16.2. Суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, що мають значення для вирішення клопотання про забезпечення позову, зокрема: (1) факти цілеспрямованого налаштовування батьком сина проти матері, виховання батьком у дитини неповаги до матері, вчинення ним тиску на сина; (2) недостатність лише однієї години для спілкування матері з дитиною за допомогою засобів відеозв'язку, бо з урахуванням часу, потрібного для налаштування техніки, однієї години замало для того, щоб встановити належний емоційний зв'язок із сином, з'ясувати, як він почувається, як пройшов його день, допомогти дитині з навчанням, зокрема з виконанням домашнього завдання (мати у клопотанні зазначила, що є педагогом і займається із сином задля його належного розвитку, бо у нього є проблеми з вивченням української мови).
16.3. Суд штучно обмежив реалізацію права дитини на виховання обома батьками, звівши спілкування матері із сином до мінімального рівня, що не відповідає віковим й емоційним потребам дитини. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги статті 18 Сімейного кодексу України (далі - СК України), бо не врахували інтереси та думку сина.
16.4. Апеляційний суд не дослідив, чи достатньо встановленого судом першої інстанції часу для забезпечення належного рівня спілкування сина з матір'ю та його виховання.
Надаючи матері лише «7 годин на 3 місяці для побачень із сином за її місцем проживання», суди не врахували, що відстань від місця проживання матері в Україні до місця проживання дитини становить близько 45 км. Крім того, мати тимчасово проживає в Польщі з іншими трьома неповнолітніми дітьми. Для того, щоб реалізувати право на побачення з сином в Україні, їй потрібно долати понад 1 000 км, що вимагає значних часових і фінансових ресурсів. Тому суди порушили вимоги статті 141 СК України.
16.5. Апеляційний суд проігнорував твердження матері, що для забезпечення реального й ефективного контакту з дитиною доцільно визначити години побачень із 17:00 години кожної першої п'ятниці третього, шостого, дев'ятого і дванадцятого місяців до 17:00 години кожної першої неділі тих місяців. Це дозволить матері та сину підтримувати емоційний зв'язок, що є особливо важливим у ситуації, коли мати тимчасово проживає за кордоном.
16.6. Суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні вимоги про збільшення часу спілкування матері із сином під час його зимових і весняних канікул. Обґрунтував тим, що така вимога виходить за межі предмета доказування під час вирішення питання про забезпечення позову. Такий підхід апеляційного суду порушує принцип забезпечення найкращих інтересів дитини та вимоги статті 153 СК України. Закон не встановлює обмежень того, що тимчасові заходи можуть регулювати лише певні аспекти взаємодії батьків із дитиною, а не визначати порядок спілкування в конкретні періоди, такі як канікули чи вихідні.
16.7. Апеляційний суд неправомірно відхилив доводи щодо систематичних порушень прав матері, яка проживає окремо від дитини, а також щодо цілеспрямованого перешкоджання батьком реалізації її батьківських прав. У постанові апеляційного суду немає оцінки цих обставин.
16.8. Суд апеляційної інстанції проігнорував надані матір'ю докази злісного невиконання батьком вимог ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову. Внаслідок протиправної поведінки батька вже на цьому етапі судового процесу між матір'ю та сином частково втратився той емоційний зв'язок, який необхідний для нормального розвитку дитини.
16.9. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення позову зумовлюється обставинами справи, які дозволяють вважати, що незастосування таких заходів призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 755/7939/21).
16.10. Батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19).
(2) Позиції інших учасників справи
17. 2 травня 2025 року адвокат в інтересах матері сформувала у системі «Електронний суд» відзив, у якому просила касаційну скаргу батька залишити без задоволення. Мотивувала так:
17.1. Мати не викрадала дитину, а намагалася забрати її від батька, який за здоров'ям сина не доглядає та вчиняє щодо нього насильство.
17.2. Саме батько викрав дитину у 2018 році й умисно спотворює інформацію щодо матері, зокрема, постійно нав'язує таку інформацію сину, обмежуючи спілкування дитини з матір'ю.
17.3. Унаслідок проживання сина з батьком та відповідного виховання з боку останнього, нав'язування дитині поганих думок про матір і обмеження спілкування з нею, у сина склалося неправильне сприйняття сім'ї, коли хлопчик вважає своєю матір'ю чужу для нього людину.
17.4. Батько порушував встановлений оскарженою ухвалою порядок зустрічей матері з дитиною, заборонив ці зустрічі без його участі та за межами прибудинкової території.
17.5. Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом думки дитини є непереконливими з огляду на малолітній вік сина, тривалий час його проживання з батьком і конфлікт між батьками щодо визначення місця проживання дитини.
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
18. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 11 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами батька та матері на підставі останнього абзацу частини другої статті 389 ЦПК України.
19. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
20. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження
(1.1) Чи можливий касаційний перегляд ухвали суду першої інстанції у частині відмови забезпечити позов матері та постанови апеляційного суду за наслідками перегляду вказаної ухвали у зазначеній частині?
21. 24 жовтня 2024 року суд першої інстанції постановив ухвалу, згідно з якою клопотання матері про забезпечення її позову задовольнив частково. За змістом цієї ухвали суд відмовив у наданні матері можливості:
- щодня більш як одну годину з 17:00 до 21:00 спілкуватися із сином через відеозв'язок у мобільних застосунках «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програмах «Zoom», «Skype»;
- зустрічатися із дитиною без присутності батька більше як із 10:00 до 17:00 та не лише першу суботу третього, шостого, дев'ятого, дванадцятого місяців року за місцем проживання матері в Україні або у парках, скверах, розважальних закладах, на спортивних майданчиках й інших об'єктах дитячої інфраструктури;
- проводити із сином зимові та весняні шкільні канікули за місцем проживання матері без присутності батька.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції 20 лютого 2025 року погодився.
22. За змістом касаційної скарги матері вона оскаржила ці судові рішення в частині відмови у задоволенні її клопотання. Проте касаційний перегляд судових рішень судів попередніх інстанцій у цій частині неможливий. Тому касаційне провадження за цією скаргою слід закрити. Аргументів про непотрібність тих заходів забезпечення позову матері, які вжив суд першої інстанції, у її касаційній скарзі немає.
22.1. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
22.2. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
22.3. Однією із засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
22.4. У частині першій статті 389 ЦПК України є перелік судових рішень, які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку.
22.5. У ЦПК України збалансовані гарантії права на справедливий судовий розгляд, зокрема прав на доступ до суду та на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод), з одного боку, із принципом остаточності судових рішень (res judicata), з іншого боку. Повноваження з касаційного перегляду справ Верховний Суд має використовувати для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду. Касаційний перегляд є екстраординарним з огляду на специфіку повноважень Верховного Суду (їхнє обмеження виключно питаннями права) та більшою формальністю процедур (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18).
22.6. Пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України звужує перелік об'єктів касаційного оскарження порівняно з переліком об'єктів оскарження апеляційного. Тому не всі ухвали суду першої інстанції, які можна оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку, можна оскаржити окремо від рішення суду і в касаційному порядку.
22.7. Оскільки на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку за змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України можна подати касаційну скаргу, то прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін, теж можна оскаржити до суду касаційної інстанції. Однак з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (пункти 15-17), від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (пункти 7.3-7.4)).
22.8. З огляду на зазначене слід закрити касаційне провадження за касаційною скаргою матері. Тому Верховний Суд переглянув ухвалу суду першої інстанції від 24 жовтня 2024 року та постанову апеляційного суду від 20 лютого 2025 року за касаційною скаргою батька в частині задоволених вимог заяви матері про забезпечення її позову.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи відповідають якнайкращим інтересам дитини вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову матері шляхом зобов'язання батька надати їй можливість спілкуватися із сином щодня одну годину у визначений час через відеозв'язок і бачитися та спільно проводити час кожну першу суботу третього, шостого, дев'ятого, дванадцятого місяців року впродовж семи годин у визначений час без присутності батька за місцем проживання матері в Україні чи у громадських місцях?
23. У батьків виник спір стосовно визначення місця проживання дитини. Близько семи останніх років син проживає разом із батьком у місті Києві. Задля уникнення втрати зв'язку дитини з матір'ю остання просила суд у порядку забезпечення її позову встановити порядок зустрічей із сином: щодня з 17:00 до 21:00 години мінімум одну годину спілкування з дитиною через відеозв'язок у мобільних застосунках «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програмах «Zoom», «Skype»; раз на три місяці надати можливість зустрічатися із сином на території України у парках, скверах, розважальних закладах, на спортивних майданчиках й інших об'єктах дитячої інфраструктури за місцем проживання матері в Україні без присутності батька; надати можливість проводити із сином зимові та весняні шкільні канікули за місцем її проживання без присутності батька; зобов'язати останнього забезпечувати виконання такого порядку зустрічей.
24. Суд першої інстанції задовольнив заяву матері частково. Зобов'язав батька надавати їй можливість спілкуватися з дитиною щодня в режимі відеозв'язку через інтернет з 19:00 до 20:00 за київським часомза допомогою мобільних застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype», а також кожної першої суботи третього, шостого, дев'ятого, дванадцятого місяців року з 10:00 до 17:00 години без присутності батька за місцем проживання матері в Україні або у громадських місцях. Апеляційний суд вважав цей висновок обґрунтованим.
25. Батько, зокрема, вважав, що суд першої інстанції не мав підстав забезпечувати зустрічний позов за клопотанням матері; суди не звернули увагу, що остання викрала дитину, завдала їй значної шкоди, не врахували час відвідування сином гуртків, думку останнього щодо спілкування з матір'ю, а також не встановили обставин перешкоджання їй у спілкуванні із дитиною.
Мати наголошувала, що з вересня 2018 року дитина проживає з батьком; останній нехтує інтересами її та дитини, не забезпечує дитині належні умови проживання та харчування, вчиняє насильницькій дії щодо сина, а також налаштовує дитину проти матері. З її слів, унаслідок негативного впливу батька син в обмеженій формі контактує з матір'ю, тоді як вона увесь час купувала йому одяг і подарунки, надсилала кошти на банківську карту для дитини, всіляко підтримувала зв'язок. Вказала, що суди не врахували поведінку батька як до, так і після забезпечення позову, зокрема викрадення ним дитини.
26. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає доводи касаційної скарги батька необґрунтованими.
27. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частини перша й друга статті 149 ЦПК України).
28. Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечений судовий захист законних прав, свобод та інтересів цих осіб. Важливим є об'єктивне існування таких ризиків, а також те, що застосування заходів забезпечення позову дійсно необхідне, що без їхнього застосування права, свободи та законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, що підтверджують належні та допустимі докази.
Також важливо, щоб цей заявник не мав на меті зловживання процесуальними правами та порушення законних прав іншого учасника справи, до якого мають бути застосовані зазначені заходи. Його метою має бути створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, механізм забезпечення позову передбачає, що учасники спору повинні: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову; зазначити обставини, які засвідчують те, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними та допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20).
29. Заходи забезпечення позову суд вживає для того, щоб гарантувати виконання його можливого рішення. Такі заходи належить застосовувати лише за необхідності, оскільки безпідставне звернення до них може зумовити порушення прав та законних інтересів інших осіб, зокрема учасників справи. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має: з урахуванням доказів позивача на підтвердження його вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно є спір й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; встановити обсяг позовних вимог, дані про батька, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, цим вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування останніх зумовлюється обставинами справи, за яких незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
30. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
31. Принцип диспозитивності застосовний до відносин із забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 17 лютого 2021 року справа № 135/1682/16-ц).
32. Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).
33. Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків із дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 5 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22).
34. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо його застосування забезпечує: збалансованість інтересів сторін й інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17).
35. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
- батько та мати є батьками сина, місце проживання якого вони не можуть узгодити. Кожен із них вважає доцільним визначити таке місце з ним;
- мати має також інших дітей, із якими проживає у Республіці Польщі. Батько проживає в Україні у місті Києві. З вересня 2018 року з ним проживає їхній син.
36. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що заходи забезпечення позову у справі про визначення місця проживання дитини полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи проживає окремо від дитини. Такі заходи спрямовані на підтримання її відносин із тим із батьків, який проживає окремо, й усунення перешкод у цих відносинах.
37. У порядку забезпечення позову матері про визначення з нею місця проживання дитини суд міг із урахуванням якнайкращих інтересів дитини зобов'язати батька за певним графіком надавати матері можливість спілкуватися із сином у визначений судом спосіб, бачитися з дитиною та спільно проводити час у визначених судом місцях і без присутності батька.
38. Обґрунтованим є висновок судів першої й апеляційної інстанцій про необхідність забезпечення матері можливості спілкуватися із сином, бачитися з ним задля запобігання втрати емоційного контакту дитини з матір'ю, її участі у вихованні сина, непогіршення між ними відносин упродовж розгляду справи у судах. Такі зустрічі мають сприяти відновленню та налагодженню сімейних стосунків матері з дитиною, що відповідатиме найкращим інтересам останньої. Ця мета повинна переважати над бажанням інших осіб обмежити сина у спілкуванні та зустрічах із матір'ю. Батько зобов'язаний на виконання судового рішення в частині вжитих заходів забезпечення позову відповідну можливість для матері та сина гарантувати і не може перешкоджати з посиланням, зокрема, на зайнятість дитини.
39. Відповідаючи на аргументи касаційної скарги батька, колегія суддів звертає увагу на те, що придбання дитині телефона та ноутбука для її вільного спілкування з матір'ю не означає, що таке спілкування справді є вільним від впливу та відбувається щонайменше у визначений судом час. Ужиті заходи забезпечення позову не дозволяють перешкоджати контактам матері із сином в інші, ніж визначив суд, дні та час, а створюють обов'язок для батька гарантувати можливості таких контактів згідно з відповідним рішенням суду.
40. Період часу для спілкування й особистих зустрічей матері з дитиною, який визначив суд першої інстанції, узгоджується зі змістом клопотання про забезпечення позову. Вжиті судом першої інстанції заходи відповідають якнайкращим інтересам сина у поступовому зближенні з матір'ю, з якою він тривалий час не проживає, але яка має емоційну прив'язаність до нього, потребу у тілесному й емоційному контакті із сином, а він має підтримувати та розвивати сімейні відносини.
41. Перешкоди для спілкування та побачень дитини з матір'ю батько належним чином не обґрунтував. Його аргументи про неврахування інтересів сина, який нібито не бажає бачити маму, а також про завдання нею значної шкоди дитині колегія суддів з огляду на матеріали цього провадження вважає безпідставними. У таких матеріалах немає доказів насильства матері щодо її сина. Підстав для задоволення клопотання батька про допит малолітнього сина щодо обставин нібито його викрадення матір'ю в апеляційного суду для розгляду апеляційних скарг батьків не було.
42. Суди попередніх інстанцій встановили відсутність негативного впливу матері на нормальний розвиток сина. Батьки мають рівні права щодо особистого виховання їхньої дитини, а також рівні обов'язки, зокрема, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток. Тому за відсутності негативного впливу когось із батьків на дитину жоден із них не може чинити перешкоди іншому у реалізації відповідних прав і обов'язків, зокрема під час виконання рішення суду про вжиття заходів забезпечення позову. Факти налаштовування дитини одним із батьків проти іншого можуть засвідчувати недобросовісне виконання першим його батьківських обов'язків. Такі факти суд має оцінити під час вирішення суті спору.
43. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, враховуючи аргументи обох батьків, наведені вище висновки, проживання матері та дитини у різних країнах, запровадження на всій території України воєнного стану, наявність у матері іншої сім'ї та трьох інших дітей, потребу сина у дотриманні режиму навчання і відпочинку, вважає, що слід залишити без змін вжиті у цій справі заходи забезпечення позову матері. Доводів про безпідставність відмови матері у вжитті заходів забезпечення її позову у касаційній скарзі батька немає.
44. Аргумент батька про зазначення у резолютивній частині оскарженої ухвали суду першої інстанції про часткове задоволення «клопотання про забезпечення зустрічного позову» колегія суддів відхиляє. Цей довід не може бути підставою для скасування судових рішень. Згідно з матеріалами провадження та за змістом вказаної ухвали суд першої інстанції розглянув клопотання про забезпечення позову матері, а не батька. Останній це підтвердив у його касаційній скарзі. Виправлення описок у судових рішеннях є повноваженням суду, який ці описки допустив.
(3) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
(3.1) Щодо суті касаційних скарг
45. Оскільки Верховний Суд закрив касаційне провадження за касаційною скаргою матері, він переглянув ухвалу суду першої інстанції від 24 жовтня 2024 року та постанову апеляційного суду від 20 лютого 2025 року за касаційною скаргою батька в частині задоволених вимог заяви матері про забезпечення її позову.
46. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
47. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
48. З урахуванням наведених висновків щодо застосування норм права Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційну скаргу батька слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення в частині задоволених вимог заяви матері про забезпечення її позову - без змін.
(3.2) Щодо судових витрат
49. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
50. З огляду те, що Верховний Суд переглядав судові рішення щодо забезпечення позову, судові витрати за розгляд заяви матері про таке забезпечення, а також за оскарження відповідних судових рішень слід розподілити за результатами вирішення суті спору.
Керуючись статтями 2, 353, 389, 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року та на постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 на вказані судові рішення залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у частині задоволених вимог заяви матері про забезпечення її позову залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко