03.12.2025
Справа №489/3811/25
Провадження №2/489/2214/25
03 грудня 2025 м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Горецькою П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа - Кудрін Олександр Віталійович, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ємельянова Олена Валеріївна про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності в порядку спадкування
встановив.
Позивачка, через свого представника - адвоката Гриненка І.І., звернулася до суду з позовом, яким просила:
визнати дійсним договір міни нерухомого майна № 152 від 24.05.1996, укладеного між ОСОБА_3 , яка діяла від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , через Універсальну товарну біржу «Віконт-Т», зареєстрованого в ММБТІ 13.06.1996 за реєстровим № 19355;
припинити спільну сумісну власність на житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 5121485500:02:002:0044 площею 0,1954 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , визначивши по 1/3 частки за кожним співвласником;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 5121485500:02:002:0044 площею 0,1954 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка є бабусею позивачки. Після її смерті відкрилася спадщина, яка зокрема, складається з 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 5121485500:02:002:0044 площею 0,1954 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка у встановлений законодавством строк, звернулася до приватного нотаріуса Ємельянової О.В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте, їй було відмовлено, оскільки Договір міни нерухомого майна нотаріально не посвідчений та неможливо встановити, яка саме частка належала спадкодавці у праві спільної власності на вищевказане майно. 24.05.1996 між ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої сторони укладено Договір міни нерухомого майна. За вказаним договором, позивачка, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали у власність житловий будинок АДРЕСА_1 разом з земельною ділянкою. Вказаний договір укладено на Універсальній товарній біржі «Віконт-Т». На час укладення договору, сторони не знали, що правочин підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час діяв Закон України «Про товарну біржу», відповідно до якого правочини зареєстровані на товарній біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягають. Оскільки зазначений житловий будинок зареєстровано як спільна сумісна власність без визнання ідеальних часток кожного співвласника, позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 19.05.2025, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження, витребувано докази.
Ухвалою суду від 20.08.2025, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 22.10.2025, витребувано докази та відкладено розгляд справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідачі та третя особа у судове засідання не з'явилися по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, зареєстрованого в ММБТІ 14.05.1996 за реєстровим № 17281.
Житловий будинок АДРЕСА_1 з земельною ділянкою 432 кв.м. належали на праві власності ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі - продажу, зареєстрованого в ММБТІ 18.01.1995 за реєстровим № 19355.
24 травня 1996 року між ОСОБА_6 , яка діє від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ОСОБА_4 з одного боку, та ОСОБА_2 , з іншого боку, на Універсальній товарній біржі «Віконт-Т», укладено договір міни нерухомого майна за № 152, відповідно до якого ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 отримали у власність житловий будинок АДРЕСА_1 житловою площею 32,8 кв.м. з земельною ділянкою 432 кв.м., а ОСОБА_2 отримала у власність квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 32,8 кв.м., житловою площею 17,0 кв.м. Зазначений договір було зареєстровано в Миколаївському бюро технічної інвентаризації 13.06.1996 за реєстровим № 19355.
Договір міни нерухомого майна підписаний сторонами власноручно. На теперішній час ніхто із сторін ніяких вимог, щодо порушення їх прав, не заявив, ніякого спору, з цих питань, у сторін не виникло.
На час укладання договору купівлі-продажу квартири, сторони цього договору ухилились від його нотаріального посвідчення, а на теперішній час, визнання такого договору дійсним можливе лише у судовому порядку.
Позивачка вказує на те, що після укладання договору міни нерухомого майна, сторонами були виконані всі умови договору.
Відповідно до довідки з комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 25.11.2025 за вих. № 30733/40.02/40/020/25, відповідно до паперових носіїв інвентаризаційної справи КП ММБТІ, станом на 28.02.2012, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 на підставі Договору міни нерухомого майна № 152, укладеного на ТБ «Віконт-Т» та зареєстрованим в КП «ММБТІ» 13.06.1996 за реєстровим № 19355.
Земельна ділянка з кадастровим номером 5121485500:02:002:0044, розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 24.01.2025.
Норми права та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відразу після укладання договору купівлі-продажу квартири між сторонами, покупцем було зареєстровано право власності в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації, який на час виникнення спірних правовідносин мав повноваження реєстраційного органу.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За змістом ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 Цивільного кодексу України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Положеннями п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.
Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у травні 1996 року, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Приписами ст. 224 ЦК УРСР встановлено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
За змістом ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).
Статтею 47 ЦК УРСР була передбачена обов'язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що у разі, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, що виконала угоду, визнати угоду дійсною.
При цьому, вказана норма може застосовуватись лише за наявності таких необхідних умов: одна зі сторін має повністю або частково виконати угоду; інша сторона має ухилятись від нотаріального оформлення угоди; має існувати вимога сторони, яка виконала свої обов'язки. Відсутність хоча б однієї з цих умов унеможливлює визнання договору купівлі-продажу житла з недотриманням нотаріальної форми дійсним.
Разом з тим, згідно із ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Позивачка, на теперішній час, не має можливості реалізувати свої права, як власник майна, оскільки договір міни нерухомого майна не було посвідчено нотаріально.
ОСОБА_7 є рідним сином ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_7 змінив прізвище та по батькові на « ОСОБА_5 » на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02.09.2002.
Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_6 зареєструвавши шлюб змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається, зокрема, з частки житлового будинку АДРЕСА_1 та частки земельної ділянки, кадастровий номер 5121485500:02:002:0044, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
18 березня 2021 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ємельянової О.В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ємельянової О.В. від 08.10.2024, позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки Договір міни № 152 нерухомого майна нотаріально не посвідчено, крім того, невідомо, яка саме частка належала померлому та на яку саме частку у праві спільної власності на земельну ділянку в подальшому видавати свідоцтво про право на спадщину за законом.
Вказане підтверджується матеріалами спадкової справи № 17/2021, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з наявністю у позивачки права на майно у порядку спадкування за законом і неможливістю реалізації цього права (належного юридичного оформлення у позасудовому порядку) через невизнання його нотаріусом, який відмовив позивачці у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину.
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно зі ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
У відповідності до частини 1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Право спільної сумісної власності відрізняється від права спільної часткової власності за підставами виникнення, характером внутрішніх правовідносин, а також і за підставами припинення сумісної або часткової власності.
Приписами частини 2 статті 370 ЦК України визначено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
У відповідності до вимог статті 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
В силу п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Зважаючи на вимоги ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (частина 1 статті 1225 ЦК України).
Крім того, згідно із положеннями ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України.
Статтею 1261 ЦК України визначено, що діти спадкодавця та той з подружжя, що його пережив та батьки, відносяться до першої черги спадкоємців за законом.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Нормою статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Пунктами 4.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Позивач вправі на свій розсуд скористатися одним із передбачених законом способів захисту свого порушеного (невизнаного) права, оскільки позбавлений правової можливості оформити спадщину в загальному порядку нотаріусом.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про задоволення позову.
Оскільки при поданні позовної заяви позивач вимоги про розподіл судового збору не заявляла та таких вимог не заявляла і в судовому засіданні, враховуючи межі судового розгляду і диспозитивність цивільного судочинства, розподіл судового збору суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_5 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ємельянова Олена Валеріївна про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.
Визнати дійсним договір № 152 міни нерухомого майна від 24 травня 1996, а саме, відповідно до якого ОСОБА_8 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 отримали у власність житловий будинок АДРЕСА_1 з земельною ділянкою, кадастровий номер 5121485500:02:002:0044, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного на Універсальній товарній біржі «Віконт-Т» між ОСОБА_6 , яка діє від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ОСОБА_4 з одного боку, та ОСОБА_2 , з іншого боку, зареєстрованого в ММБТІ 13.06.1996 за реєстровим № 19355.
Визначити розмір часток у спільній сумісній власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з земельною ділянкою, кадастровий номер 5121485500:02:002:0044, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є рівними та складають по 1/3 частки за кожним.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 з земельною ділянкою, кадастровий номер 5121485500:02:002:0044, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідачі:
Миколаївська міська рада, юридична адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ЄДРПОУ 26565573.
ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий.
Третя особа:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ємельянова Олена Валеріївна, юридична адреса: АДРЕСА_3 .
Повний текст судового рішення складено «03» грудня 2025.
Суддя Н.О. Рум'янцева