25 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/4052/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронської Г. О. - головуючої, Кондратової І. Д., Студенця В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Дуб С. І.,
за участю представників:
позивача - Ягунова Ю. К. (адвоката),
відповідача - Киби Д. В. (адвоката),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025
(Лиськов М. О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025
(Владимиренко С. В., Ходаківська І. П., Демидова А. М.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Трейд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд"
про стягнення 58 460 727,72 грн.
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Орімі України" (далі - ТОВ "Орімі Україна") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (далі - ТОВ "Сільпо-Фуд") про стягнення 53 452 048,34 грн основного боргу, 1 937 633,27 грн пені, 2 806 823,39 грн інфляційних витрат і 3 % річних у розмірі 264 222,72 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог послалося на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 01.04.2009 № 2829/1528, договорів про зміну сторони у зобов'язанні від 01.10.2009, від 07.11.2016, від 27.12.2017 і додаткових угод від 02.10.2009, від 01.04.2016, від 09.03.2021 щодо оплати вартості поставленого у період з 31.01.2018 до 02.02.2022 товару. Згодом ТОВ "Орімі Україна" перейменовано на ТОВ "ТС Трейд".
3. Відповідач зі свого боку заперечив проти позовних вимог, заявив про відсутність прозорої структури власності ТОВ "Орімі Україна" за наявності зв'язків з Російською Федерацією і тому виконання зобов'язань на користь позивача підпадає під мораторій, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" (далі - постанова КМУ № 187).
4. Позивач проти таких доводів заперечив на тій підставі, що до нього не застосовується цей мораторій, а крім того його введення на перерахування коштів не може бути підставою для відмови у цьому позові, позаяк має значення лише під час виконання судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
5. 01.04.2009 ТОВ "Орімі Трейд ЛТД" як постачальник і Закрите акціонерне товариство "Фоззі" (далі - ЗАТ "Фоззі") як покупець уклали договір поставки № 2829/1528 товару і додаткові угоди до нього.
6. У пункті 2.6 договору у редакції додаткової угоди від 09.03.2021 сторони погодили, що оплата за товар здійснюється протягом 115 календарних днів від дня поставки, за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги пункту 2.5 договору, а якщо постачальник виконав вимоги пункту 2.5 договору пізніше 7-денного строку, передбаченого пунктом 2.5, термін відстрочення платежу рахується від дати належного виконання постачальником усіх умов пункту 2.5.
7. Зобов'язання постачальника по поставці товару виникають на підставі замовлення покупця, погодженого з постачальником, за формою, встановленою у додатку № 2 до договору, та має відповідати умовам постачання (додаток № 7 до договору) (пункт 3.1 договору).
8. Передача товару постачальником і його приймання покупцем по найменуванню, кількості (вазі), якості і ціні проводиться на підставі видаткової та/або товарно-транспортної накладної лише відповідно до погодженого сторонами замовлення. Покупець приймає товар в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у погодженому сторонами замовленні та специфікації (пункт 3.8 договору).
9. За порушення термінів оплати товару сторони передбачили відповідальність у вигляді сплати покупцем продавцеві пені, обумовленої пунктом 7.2 договору у редакції протоколу розбіжностей від 01.04.2009.
10. Договорами від 01.10.2009, від 07.11.2016 та від 27.12.2017 про заміну сторони у зобов'язані за названим вище договором замінено первісного покупця - ЗАТ "Фоззі" на нового покупця - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", останнє на ТОВ "Сільпо-Фуд", а первісного постачальника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Орімі Трейт ЛТД" на нового постачальника - ТОВ "Орімі Україна".
11. За період з 31.01.2018 по 02.02.2022 позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 610 952 048,34 грн, що підтверджується копіями видаткових і товарно-транспортних накладних.
12. Відповідач зі свого боку частково оплатив вартість товару на суму 557 500 000 грн, борг склав 53 452 048,34 грн. З 22.02.2022 позивач зупинив поставку товару.
13. Інших договорів протягом поставки товару між цими сторонами не існувало.
14. Оскільки борг відповідач не погасив, то позивач за прострочення виконання грошового зобов'язання нарахував йому пеню, інфляційні витрати і 3 % річних.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
15. Справа судами розглядалася неодноразово.
16. 19.02.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у позові внаслідок відсутності доказів поставки товару за названим вище договором.
17. Мотивував недоведенням позивачем обставин поставки товару за договором поставки від 01.04.2009 № 2829/1528 відповідачеві, не прийняв як доказ експертний висновок, виклавши власну позицію невідповідності його документам, які передавалися для проведення експертизи. Разом з тим, установив факт відсутності обмежувальних заходів до позивача, його учасників та кінцевих бенефіціарних власників.
18. 10.06.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову про скасування цього рішення й ухвалив нове - про часткове задоволення позову, присудив до стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу, інфляційних втрат і 3 % річних у заявлених останнім розмірах, тоді як суму пені присудив до стягнення у меншому розмірі - 1 784 998,44 грн.
19. Мотивував тим, що поставка товару позивачем відповідачу за названим договором підтверджена видатковими та товарно-транспортними накладними, які надав позивач. Проте відповідач порушив свої договірні зобов'язання і повністю не оплатив вартість цього товару. Водночас, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність обмежувальних заходів до позивача, його учасників та кінцевих бенефіціарних власників.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
20. ТОВ "Сільпо-Фуд" у касаційній скарзі просить скасувати названі вище судові рішення, а справу - направити на новий розгляд.
21. На обґрунтування підстав касаційного оскарження послалося на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287, пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310, частину п'яту цієї ж статті та частину першу статті 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
22. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував умов пунктів 2.5 та 4.2 названого вище договору, чим порушив статтю 629 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) щодо обов'язковості виконання сторонами договору і не врахував висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, стосовно її застосування. Адже, на переконання відповідача, надані позивачем первинні документи не відповідають умовам названого вище договору і не дозволяють з вірогідністю стверджувати про те, що саме заявлений ним обсяг поставленого товару залишився без оплати.
23. Вважає також, що суди неправильно застосували абзац 6 підпункт 1 пункту 1 постанови КМУ № 187 і просить надати висновок щодо його застосування до юридичної особи, яка отримала рішення правління Національного банку України (далі - НБУ) від 19.04.2022 № 192-рш (далі - рішення НБУ № 192-рш) щодо незастосування мораторію до того, як була розкрита інформація про наявність у одного з її кінцевих бенефіціарних власників громадянства Російської Федерації та до прийняття цієї постанови.
24. До того ж стверджує, що експертний висновок, зроблений за результатом проведення судово-економічної експертизи від 19.12.2024 № 4560/4651/24-72, не дозволяє встановити обставини, які входять до предмета спору, позаяк містить невідповідності та неузгодженості, які суттєво впливають на можливість його використання як доказ, а також вагомі недоліки, що позбавляють його доказової сили, а суд апеляційної інстанції встановив обставини у цій справі на підставі нього як неналежного і недопустимого доказу, який не дає можливості встановити обсяг поставленого товару та наявність боргу.
25. Звернув також увагу на те, що апеляційний господарський суд порушив статтю 77, частину другу статті 86, 236, 238 ГПК України і не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, позаяк помилково визнав прийнятним посилання цього суду на акт звірки взаємних розрахунків в експертному дослідженні.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
26. ТОВ "ТС Трейд" у відзиві на касаційну скаргу просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
27. Стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, обґрунтованої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, заперечило з посиланням на те, що суд апеляційної інстанції виконав указівки Верховного Суду, викладені у раніше ухваленій постанові у цій же справі, і не лише встановив факт поставки товару на загальну суму 610 952 048,34 грн саме за договором поставки від 01.04.2009 № 2829/1528 та відсутність будь-яких інших укладених договорів поставки між позивачем і відповідачем, але й визначив обсяг і вартість цих поставок, встановивши наявність специфікацій та замовлень, на підставі яких здійснювалися поставки товару за цим договором, наявність видаткових накладних на поставки та їх відповідність чинному законодавству України (як того вимагає пункт 2.5 договору). Тобто правильно виснував, що видаткові накладні та податкові накладні оформлені у встановленому чинним законодавством України порядку, позивач разом з поставкою товарів виконав вимоги пунктів 2.5 та 2.6 договору, що зобов'язувало відповідача своєчасно здійснити оплату вартості отриманого товару, чого він повністю не виконав.
28. Щодо визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, обґрунтованої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України заперечило з посиланням на те, що суди встановили факти відсутності обмежувальних заходів до позивача, його учасників та кінцевих бенефіціарних власників, передбачених постановою КМУ № 187, урахували рішення НБУ № 192-рш і тому відсутні підстави для формування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
29. Стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, обґрунтованої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України заперечило з посиланням на те, що експертний висновок не є недопустимим доказом, а посилання суду на акт звірки взаємних розрахунків відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній й постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, і скаржник помилково стверджує про її неврахування.
Позиція Верховного Суду
30. Як зазначалося раніше, одними із аргументів касаційної скарги ТОВ "Сільпо-Фуд" є те, що надані позивачем первинні документи не відповідають умовам названого вище договору, не дозволяють з вірогідністю стверджувати про те, що саме заявлений ним обсяг поставленого товару залишився без оплати, а експертний висновок, на який послався суд апеляційної інстанції, є недопустимим доказом.
31. У постанові від 05.12.2023 у цій же справі Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, зокрема, таке:
- наявні у справі видаткові та товарно-транспортні накладні не містять дати та номеру правочину, за умовами якого здійснювалися відповідні господарські операції, що надавало би можливість ідентифікувати ці господарські операції з наявним у справі договором. Суди не встановили наявність/відсутність специфікацій та замовлень відповідача до позивача про поставки товару, що зумовило би можливість ідентифікувати здійснені останнім поставки. Крім того, не встановили наявність/відсутність інших правочинів між сторонами, за умовами яких вони могли здійснювати подібні господарські операції;
- суди не оцінили обставин наявності у позивача зв'язків з фізичними та юридичними особами - резидентами Російської Федерації, і з метою законного ухвалення рішення у цій справі під час нового її розгляду судам належало встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, а також чи є він особою, щодо якої постановою КМУ № 187 введено заборону на виконання, у тому числі у примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону цією постановою.
32. Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
33. Отже, слід з'ясувати питання виконання/невиконання судом апеляційної інстанції під час нового розгляду вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 05.12.2023 у цій справі.
34. За наслідками нового розгляду суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції про відмову у позові, а оскаржувану постанову ухвалив за наслідком установлення таких обставин та дослідження доказів на виконання вказівок суду касаційної інстанції.
35. Місцевий господарський суд з метою встановлення постачання позивачем відповідачу товарів за договором поставки від 01.04.2009 № 2829/1528 за видатковими та товарно-транспортними накладними у кількості 1 594 штук на суму 610 952 048,34 грн, відповідність цих поставок замовленням останнього, проведення відповідачем розрахунків у загальній сумі 557 500 000 грн, а також установлення обставин наявності факту прострочки оплати вартості отриманого у період з 01.01.2018 по 02.02.2022 товару на суму 53 452 048,34 грн призначив у цій справі судову економічну експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
36. За результатами проведення цієї експертизи експерти склали висновок від 19.12.2024 № 4650/4651/24-72, згідно з яким підтверджено постачання ТОВ "Орімі Україна" товарів ТОВ "Сільпо-Фуд" на загальну суму 610 952 048,34 грн, проведення останнім розрахунків на суму 557 500 000 грн, і зазначили, що розрахунок суми простроченої заборгованості відповідача за отриманий товар у період з 01.01.2018 по 02.02.2022 включно відповідає умовам названого договору.
37. Суд першої інстанції не прийняв цей експертний висновок і виснував про те, що поставки товару, за якими позивач просить суд стягнути борг за наданими видатковими та товарно-транспортними накладними, не містять даних, які би дозволили встановити поза розумним сумнівом, що ці поставки відбувалися саме за цим договором.
38. Утім суд апеляційної інстанції розцінив цей експертний висновок як доказ і з урахуванням цього виснував про доведення позивачем обставин поставки товару саме за названим договором, порушення відповідачем оплати його вартості. Відповідач зі свого боку ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції також не заперечував факт поставки позивачем товару за названим вище договором, так само як і не навів та не довів суду наявності іншого договору поставки, укладеного з позивачем, за яким відбувалися поставки. Апеляційний господарський суд звернув увагу також на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що експертом не досліджені видаткові товарно-транспортні накладні, оскільки у ньому (висновку від 19.12.2024 № 4650/4651/24-72) надавалась оцінка видатковим і товарно-транспортним накладним, які були супровідними документами на товар і підтверджували його транспортування, вони містили відомості про вантажоодержувача, замовника та вантажовідправника. Тому, установивши обставини поставки позивачем обумовленого названим вище договором товару і порушення відповідачем норм зобов'язального права стосовно оплати його вартості, задовольнив цей позов.
39. Колегія суддів повністю погоджується з цим висновком апеляційного господарського суду, адже відповідач під час вирішення спору у судах попередніх інстанцій не спростував висновки експертів, не клопотав про призначення додаткової або повторної експертиз, тобто не довів протилежних обставин, ніж ті, про які стверджував позивач, і не надав відповідних доказів на їх спростування.
40. Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував умов пунктів 2.5 та 4.2 названого вище договору (щодо зазначення у специфікації асортименту, ціни товару, витрат постачальника, у замовленнях їх номерів, адрес магазину або розподільчого центру, дати замовлень, найменування та кількості товарів, що поставляються, найменування постачальника, дати та номеру договору) не спростовують правильних висновків цього суду про наявність доказів на підтвердження здійснення позивачем поставок обумовленого названим договором товару відповідачу, адже останній не довів протилежного і експертних висновків, у яких перевірялися реквізити документів на поставки товарів, передбачені пунктами 2.5 та 4.2 договору, не спростував.
41. При цьому обставини неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, щодо застосування статті 629 ЦК України, яка унормовує обов'язковість виконання сторонами договору, також не знайшли підтвердження, оскільки, по-перше, експерти перевірили наявність реквізитів на підтверджуючих поставки документах, що відповідало домовленості сторін у пунктах 2.5 та 4.2 названого вище договору, а, по-друге, у постанові Верховного Суду, на яку послався скаржник, вказано: "тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати". Тож цим Верховний Суд наголосив на обов'язковості договору для сторін як фундаментальної основи цивільного права, безвідносно до виду договору та характеру спірних правовідносин.
42. До того ж посилання скаржника на те, що оскаржувана постанова ухвалена на основі експертного висновку, зробленого за результатом проведення судово-економічної експертизи від 19.12.2024 № 4560/4651/24-72, який є неналежним і недопустимим доказом, також не знайшли підтвердження з огляду на таке.
43. Відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання лише щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права у тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми права, що містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
44. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (висновок Верховного Суду у постановах від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17).
45. Водночас у касаційній скарзі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством правових підстав, які би зумовлювали визнання оціненого апеляційним господарським судом експертного висновку недопустимим доказом, відповідач не обґрунтував, у чому саме проявилося порушення апеляційним судом положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінений судом доказ.
46. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
47. Наведеним спростовуються аргументи відповідача на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України (щодо недопустимості доказів).
48. Скаржник також звернув увагу на те, що апеляційний господарський суд порушив статтю 77, частину другу статті 86, 236, 238 ГПК України і не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, позаяк помилково визнав прийнятним посилання цього суду на акт звірки взаємних розрахунків в експертному дослідженні.
49. Водночас колегія суддів погоджується з цим висновком суду апеляційної інстанції, адже акт звірки не є первинним документом, проте може вважатися доказом у справі у підтвердження певних обставин, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Цей висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, на яку послався скаржник, інших аргументів на спростування доводів позивача він не навів.
50. Щодо визначеної відповідачем підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом у частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, то скаржник у касаційній скарзі (пункт 11) лише декларативно посилається на наявність випадків процесуальних порушень, передбачених цими пунктами, тоді як по змісту касаційної скарги він не навів обґрунтувань цих підстав касаційного оскарження і не мотивував їх. Тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості оцінки цих підстав скаржника.
51. Звідси визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287, з урахуванням пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 310, частини п'ятої цієї ж статті та частини першої статті 316 ГПК України, не знайшли підтвердження.
52. Стосовно визначеної відповідачем підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів виходить з такого.
53. Як зазначалося раніше, у постанові від 05.12.2023 у цій справі, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказував, що судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також, чи є позивач особою, щодо якої постановою КМУ № 187 введено заборону на виконання, у тому числі, у примусовому порядку грошових та інших зобов'язань, чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону цією постановою.
54. Згідно із Законом "Про санкції" та постановою КМУ № 187 установлений мораторій (заборона) на виконання грошових та інших зобов'язань, за якими кредиторами (стягувачами) є Російська Федерація або особи, пов'язані з державою-агресором. Рішенням НБУ № 192-рш дозволено здійснювати видаткові операції за рахунками позивача.
55. Відповідно до абзацу 6 підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ № 187 мораторій на виконання грошових зобов'язань не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, за рахунками яких на підставі рішень НБУ дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій.
56. Суди обох інстанцій установили обставини відсутності застосування до позивача, його учасників та кінцевих бенефіціарних власників обмежувальних заходів, передбачених Законом України "Про санкції" і постановою КМУ № 187, позаяк з 20.07.2022 його кінцевими бенефіціарними власниками є громадяни Німеччини та громадянин України. Тому спростували аргументи відповідача, який заперечував проти необхідності виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем за названим вище договором з посиланням на те, що останній є кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи.
57. У постановах від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, Верховний Суд зазначив, що "дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання."
58. У застосуванні положень Закону України "Про санкції" Верховний Суд також неодноразово висновував, що у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені цим Законом, а також чи є позивач особою, щодо якої постановою КМУ № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови КМУ (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23).
59. Оскільки суди попередніх інстанцій установили, що позивач не включений до списку таких юридичних осіб, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), то колегія суддів погоджується з їх висновками про унеможливлення розповсюдження на нього мораторію, про який йдеться у постанові КМУ № 187, адже дія цього мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, установлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. Наразі ані позивач, ані його кінцеві бенефіціарні власники не є суб'єктами, визначеними у постанові КМУ № 187, з чого слідує, що позивач не підпадає під визначення осіб, відносно яких цією постановою встановлено заборону.
60. Звідси правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для обмеження права позивача на отримання грошових коштів від відповідача за названим вище договором поставки, зокрема, основного боргу, пені, інфляційних втрат і 3 % річних, обґрунтованість заявлення яких установлена судом апеляційної інстанції.
61. Тож колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повністю виконав вказівки Верховного Суду на новому розгляді справи. Висновки апеляційного господарського суду щодо встановлених обставин є вичерпними та обґрунтованими. Неправильного застосування чи порушення правових норм з боку апеляційного суду суд касаційної інстанції не знайшов, а твердження скаржника про невиконання судами вказівок Верховного Суду, викладених у раніше ухваленій постанові від 05.12.2023 у цій справі, не підтвердилися.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
63. Згідно з вимогами статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Судові витрати
64. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі № 910/4052/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді І. Кондратова
В. Студенець
Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Кондратовою І. Д.