Справа № 487/4761/25
Провадження № 2/487/2622/25
03 грудня 2025 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гаврасієнко В.О. , за участю секретаря Радченко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2025 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» звернулося до суду з позовною заявою, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 10400,00 грн, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту 2000,00 грн, простроченої заборгованості за процентами 8400,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскільки 09 квітня 2020 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 119946 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Згідно кредитного договору відповідач отримала кредит у розмірі 2000,00 гривень строком на 14 днів, зі стандартною процентною ставкою 2% у день або 730% річних. На підтвердження виконання товариством умов Кредитного договору, надано інформаційну довідку ТОВ «Платежі Онлайн» від 17.06.2025 року, згідно якої 09.04.2020 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти у сумі 2000 гривень 00 копійок за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . 28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, згідно якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників. ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Відповідач отримала кошти, але своїх зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі не виконала.
Представник позивача ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» у судове засідання не явився, письмово просив розглядати справу без його участі, заявлений позов підтримав повністю. Просив стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у сумі 10500,00 гривень, оскільки такі витрати позивачем були понесені. У відповіді на відзив на позовну заяву зазначив, що відповідачем було здійснено певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту, тобто відповідач самостійно визначив для себе обсяг часу для ознайомлення з умовами договору, після чого проявив намір вступити з кредитодавцем в договірні відносини на умовах визначених правилами. Згідно умов укладеного договору, його підписання здійснювалося електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладанні кредитного договору. Згідно умов кредитного договору, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану позичальником при укладанні кредитного договору. Ідентифікація позичальника здійснюється через банка-емітента, яким видано картку. Доступ до виписок по картці, на яку перераховано кредитні кошти, має банк-емітент та відповідач. Ні первісний кредитор, ні ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» не мало доступу до даної інформації, оскільки вона є банківською таємницею. Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказані карткові рахунки їй не належать.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, письмово просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги не визнала у повному обсязі. У відзиві на позовну заяву зазначила, що первісний кредитор коштів по договору не переказував та вона гроші він нього не отримувала. Надана позивачем копія листа ТОВ «Платежі Онлайн» є неналежним, недопустимим та недостовірним. Кредитний договір наданий позивачем не має юридичної сили, є нікчемним і не був укладений ні в якій формі. Не підписані відповідачем умови кредитування не можуть бути застосовані до правовідносин сторін. Нарахування процентів після закінчення строку кредитування, у період карантину є безпідставним, розрахунок вимог не відповідає змісту копії Кредитного договору, в якій максимальна сума до сплати по кредиту 2560,00 грн. Також вказувала, що позивач вимагає як компенсацію витрат на правовому допомогу є витратами на ведення ним основної статутної господарської діяльності і не відповідають визначеним ЦПК та ЄСПЛ критеріям фактичності, неминучості та необхідності. Зазначила, що позивачем не надано доказів власних позовних вимог. Просила у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою 30 вересня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено, витребувано у ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», ТОВ «ЗАЙМЕР», ТОВ «Платежі Онлайн».
Ухвалою суду від 30 вересня 2025 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЙМЕР» про встановлення факту невиконання обов'язку.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
У судовому засіданні встановлено, що 09 квітня 2020 року ТОВ «Займер» уклало кредитний договір № 119946 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону. Згідно кредитного договору надано кредит у розмірі 2000,00 гривень, строком на 14 днів, зі стандартною процентною ставкою - 2% у день або 730% річних. На підтвердження виконання товариством п. 2.4 Кредитного договору, надано інформаційну довідку ТОВ «Платежі Онлайн» від 19.06.2025 року, згідно якої 09.04.2020 року на картковий рахунок було перераховано кредитні кошти у сумі 2000, 00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . 28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021 , згідно якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників. ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги.
На виконання умов Договору ТОВ «Займер» за посередництвом ТОВ «Платежі онлайн», перераховано на реквізити платіжної банківської картки, вказаної відповідачем у Розділі 7 Договору (Реквізити та підписи сторін), грошові кошти у розмірі 2000 грн.
Згідно інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» від 17 червня 2025 року на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2 000 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що є доказом видачі кредитних коштів.
Згідно наданої позивачем виписки заборгованість відповідача за Договором становить 10440 грн, з яких: 2 000 грн - заборгованість за кредитом; 8 440 грн - заборгованість за процентами.
28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК Кеш Ту Гоу» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28 жовтня 2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК Кеш Ту Гоу» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
14 квітня 2025 року позивачем на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога про виконання зобов'язань за кредитним договором, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена відповідачем без виконання.
Після передачі права вимоги за кредитним договором до відповідача ОСОБА_1 не виконала свої зобов'язання перед ТОВ «ФК «Кеш ту гоу» і допустила виникнення заборгованості за договором позики № 119946 від 09.04.2020 року у розмірі 10440,00 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту 2000,00 грн., прострочена заборгованість за процентами в розмірі 8440,00 грн.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1ст. 3 ЦК України).
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до положень статті 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину.
Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.
Як встановлено матеріалами справи позичальниця ОСОБА_1 укладаючи кредитний договір підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL3171, зазначивши номер особистого електронного платіжного засобу.
Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.
Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.
Пунктом 64 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29 липня 2022 року №164, що суб'єкт господарювання зобов'язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.
Отже, відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до наведених вище постанов Правління НБУ позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
Крім того, згідно з нормами ст.46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.
У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.
Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердилися, операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулася.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. На підтвердження виконання Товариством п. 2.4 Кредитного договору, позивач надав інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» від 17 червня 2025 року відповідно до якої 09.04.2020 року на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2 000 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що являється доказом видачі кредитних коштів.
Водночас, відповідачем ОСОБА_1 не подано суду жодних доказів на спростування позиції позивача.
Так, відповідачем не подано обґрунтування про те, за яких обставин позикодавець мав можливість отримати її персональні дані або що ці персональні дані належать не їй. Фактично заперечуючи отримання кредитних коштів, відповідач не подала суду жодних доказів, що такі кошти, на зазначену нею платіжну картку не надходили або що ця картка їй не належить. Такими доказами могли бути відповідні довідки банків про відсутність рахунків у відповідачки або все ж якщо зазначена платіжна картка їй належала, то виписки про рух коштів за вказані банківські дні про фінансові операції, зазначені позивачем.
При цьому суд звертає увагу, що такі докази, з огляду на інститут банківської таємниці, могли бути надані лише власником банківської карти, тобто відповідачем ОСОБА_1 .
З огляду на вищенаведене, суд вважає доведеним факт укладення між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19).
В матеріалах справи містяться інформаційна довідка ТОВ «Платежі онлайн», яка надає відомості щодо суми перерахованих коштів та реквізитів рахунку позичальника.
В свою чергу, стороною відповідача не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об'єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 2000,00 грн.
Водночас щодо стягнення процентів за користування кредитом суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду у справі №910/4518/16 зробила висновок про те, що «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання».
Укладаючи 09 квітня 2020 року електронний договір № 119946 про надання фінансового кредиту між сторонами було узгоджено наступні умови:
Згідно з пунктом 1.1. договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Кредит надається строком на 14 днів, до 22 квітня 2020 року. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 730 % річних від суми кредиту в розрахунку 2 % на добу. Кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної картки, вказаної клієнтом (пункти 1.2., 1.3., 1.4. договору).
Пунктом 3.3.3 договору визначено, що клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Як вбачається з виписки з особового рахунку за кредитним договором, позивачем нарахована заборгованість відповідача за кредитним договором за період з 09 квітня 2020 року по 16 квітня 2025 року, яка становить 10440 грн, із яких - 8440 грн заборгованість за процентам.
Разом з тим, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Враховуючи, що кредит надавався строком на 14 днів до 22 квітня 2021 року (строк кредитування), то ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентів за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Отже розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 560,00 грн за період з 09 квітня по 22 квітня 2020 року, виходячи з розрахунку: 2 000 грн (тіло кредиту) х 2 % (відсоткова ставка) х 14 днів (строк кредиту).
Вимог про застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, зокрема прострочення сплати суми кредиту та нарахованих процентів згідно з частиною другої статті 625 ЦК України позивач не заявляв.
Відповідно за договором про надання фінансового кредиту № 119946 від 09 квітня 2020 року з відповідача підлягає стягненню 2560 грн, з яких: 2 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 560 грн заборгованість за процентами.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У частині третій статті 137 ЦПК України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19(провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц(провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18(провадження №61-44217св18).
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витратна оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
На виконання вказаних вимог закону позивачем надано: Договір про надання правової допомоги від 29.12.2023, укладеного з адвокатом Пархомчук С.В.; довіреність від 30.12.2024 року на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» адвокатом Пархомчук С.В.; Акт про отримання правової допомоги від 04.08.2025 року, згідно якого адвокат Пархомчук С.В. надав Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» наступну правничу допомогу: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_1 в рамках кредитного договору №119946 від 09.04.2020 року тривалістю 1 година вартістю 2000,00 грн., складення та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів, додатків до позовної заяви), моніторинг та аналіз судової практики тривалістю 2,5 години вартістю 5000,00 грн., інші клопотання, заяви до суду, вкладення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи тривалістю 1,5 години вартістю 3000,00 грн., канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції вартістю 500,00 грн.; Рахунок №04.08.2025-33 від 04.08.2025 року на суму 10500,00 грн. та платіжна інструкція №39495 від 04.08.2025 року про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 10500,00 грн. за правничу допомогу згідно рах. №04.08.2025-33 від 04.08.2025 року.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" протии України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс протии Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру (Постанова від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Так, позивачем ставилось питання про стягнення з відповідача на його користь суми понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн.
При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу, складено позовну заяву та зібрано необхідні документи, суд вважає, що розмір гонорару в 10 500,00 грн є не обґрунтованим та завищеним.
Так справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, представник позивача не з'являвся до суду, наддав клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами справи.
Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 30.09.2020р. по справі №201/14495/16-ц суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення суми стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу до 5000,00 грн, оскільки суд вважає, що вона буде об'єктивно відповідати вимогам співмірності, а тому вимога позивача підлягає частковому задоволенню, а вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Оскільки позовні вимоги ТОВ ФК «КЕШ ТУ ГОУ» задоволено на 24,52 % (2560 грн/ 10440 грн*100), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 593,87 грн (24,52 % х 2 422 грн) у відшкодування судового збору.
Керуючись ст. ст. 207, 610, 626, 627, 628, 638, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», ст.ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82, 89, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 119946 від 09.04.2020 у сумі 2560,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» судовий збір у розмірі 593,87 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», ЄДРПОУ 42228158, адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська,82, оф.7.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя: Гаврасієнко В.О.