Справа №487/6356/25
Провадження №1-кс/487/3962/25
26.11.2025 Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 ,за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , підозрюваного - ОСОБА_4 , захисника - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 62024080200000700 від 31.05.2024 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України-
29.08.2025 старший слідчий в особливо важливих справах Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_6 , звернувся до суду з клопотанням, погодженим начальником Чорнобаївського відділу Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області ОСОБА_7 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 .
Вказане клопотання було подано слідчим одночасно з клопотанням про дозвіл на затримання ОСОБА_4 з метою приводу, складеним у відповідності до положень ст. 188 КПК України.
У клопотанні слідчий зазначає, що слідчими Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024080200000700 від 31.05.2024 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Підставою для внесення клопотання стало обґрунтована підозра ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 407 КК України. Також наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового слідства та суду; впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою уникнення покарання за вчинення умисного, тяжкого злочину; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється.
Жоден із більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не може запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, просив обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Зазначав, що підозра повністю підтверджується наданими та перевіреними матеріалами кримінального провадження, ризики передбачені п.п.1,3,5 ст. 177 КПК України доведені.
В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання, просив обрати більш м'яку міру запобіжного заходу, жодного наміру переховуватися від органу досудового розслідування та суду не має. Крім того, зазначав, що після отримання бойових поранень, перебування на лікарняному, повернувся за місцем проживання, не був обізнаний про існування підозри, та розшуку.
Захисник підозрюваного заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на недоведеність ризиків. Просив обрати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою. Просив врахувати дані про особу підозрюваного, його вік, стан здоров'я.
Заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.
Перевіривши надані матеріали клопотання, дослідивши докази по даних матеріалах, заслухавши думку сторін кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із матеріалів клопотання вбачається, що слідчими Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024080200000700 від 31.05.2024 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Відповідно до клопотання, наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 01.07.2023 року № 365-ОС солдата ОСОБА_4 призначено на посаду молодшого інспектора прикордонної служби 3 категорії - майстра відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
В подальшому, у відповідності до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 06.03.2024 за № 109-ВВ, солдат ОСОБА_4 вибув у щорічну відпустку за 2024 рік, тривалістю 17 діб, з 28.03.2024 року по 13.04.2024 року.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 2, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно працювати над удосконаленням особистого стилю роботи, бути взірцем для особового складу відділення щодо виконання службових обов'язків, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Разом з цим, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, 14квітня 2024 року не з'явився із щорічної відпустки за 2024 рік до місця проходження служби, а саме до місця дислокації підрозділу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у АДРЕСА_1 та, як наслідок, ухилився від проходження військової служби на період більше трьох діб.
В подальшому, 19 квітня 2024 року, солдат ОСОБА_4 прибув до місця дислокації підрозділу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Таким чином, в період з 14 квітня 2024 року по 19 квітня 2024 року солдат ОСОБА_4 без поважних причин обов'язки військової служби не виконував, до військової частини безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та за час відсутності на службі не вживав жодних заходів для з'явлення до місця служби, а саме до с. Станіслав Херсонського району Херсонської області, у військову частину, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього. При цьому, солдат ОСОБА_4 документів, підтверджуючих поважність та законність відсутності на військовій службі командуванню військової частини не надав.
В подальшому, солдат ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, у липні 2024 року (точна дата досудовим розслідуванням не встановлена) самовільно залишив місце несення служби у с. Станіслав Херсонського району Херсонської області, після чого до розташування підрозділу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у АДРЕСА_1 не з'являється та, як наслідок, ухилився від проходження військової служби на період більше трьох діб.
Таким чином, в період з липня 2024 року по теперішній час солдат ОСОБА_4 без поважних причин обов'язки військової служби не виконує, до військової частини безпідставно не прибуває, проводить час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та за час відсутності на службі не вживав жодних заходів для з'явлення до місця служби, а саме до с. с. Станіслав Херсонського району Херсонської області, у військову частину, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього. При цьому, солдат ОСОБА_4 документів, підтверджуючих поважність та законність відсутності на військової службі командуванню військової частини не надав.
Органом досудового розслідування, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин з відпустки, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану; та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Обґрунтованість підозри відносно ОСОБА_4 підтверджується долученими та дослідженими матеріалами клопотання а саме: матеріалами службового розслідування від 10.05.2024 року; показаннями свідка ОСОБА_8 від 20.09.2024 року; показаннями свідка ОСОБА_9 від 20.09.2024 року; показаннями свідка ОСОБА_10 від 20.09.2024 року; показаннями свідка ОСОБА_11 від 20.09.2024 року; показаннями свідка ОСОБА_12 від 20.09.2024 року.
16.08.2025 у кримінальному провадження № 62024080200000700 відносно ОСОБА_4 складено повідомлення про підозру за ч.5 ст. 407 КК України.
Як вбачається з матеріалів доданих слідчим до клопотання, повідомлення про підозру від 16.08.2025, в зв'язку з відсутністю ОСОБА_4 за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ), було скеровано: начальнику НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( командиру військової частини НОМЕР_2 ), яке отримано 16.08.2025, відповідно до вимог ст. 135 КПК України.
Отже, повідомлення про підозру за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України ОСОБА_4 вручено у передбачений законом спосіб.
Постановою слідчого від 25.08.2025 ОСОБА_4 оголошено в розшук, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні зупинено на підставі п.2 ч.1 ст.280 КПК України.
25.11.2025 ОСОБА_4 було затримано.
Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Другого слідчого відділу ( з дислокацією у м.Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 від 25.11.2025, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024080200000700 за підозрою ОСОБА_4 було відновлено.
Так у рішенні Європейського суду з прав людини «Мюррей проти Сполученого Королівства» 14310/88, 28 жовтня 1994 р. наголошено « … Метою допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту (с) частини 1 статті 5 … є сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання конкретної підозри, яка послужила причиною арешту. Тому факти, які є причино виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Європейський суд з прав людини у рішенні «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» 12244/86; 12245/86; 12383/86, 30 серпня 1990 р. зазначив «…наявність «обґрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин …».
З урахуванням викладеного слідчий суддя доходить до переконання, що докази надані стороною обвинувачення доводять обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
З метою забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, слідчий у клопотанні та прокурор у судовому засіданні просять застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під варто.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з вимогами ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно п.5 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді триманні під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який за законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Вимоги до клопотання про застосування запобіжних заходів визначені ст.184 КПК України. Згідно вимог вказаної норми КПК України клопотання повинно містити короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа. А основну частину клопотання має містити посилання на один або кілька ризиків та виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, визначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Тобто слідчий, прокурор повинні викладати фактичні обставини і на підставі цих фактичних обставин робити висновок про наявність певного ризику.
Особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку підозрюваного, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що підозрюваний може спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди, але цього недостатньо для обрання запобіжного заходу. Якщо про ризик переховування заявлено слідчим, суд має виходити виключно з конкретної оцінки фактів, сукупність яких може доводити або спростовувати вірогідність вчинення підозрюваним негативних дій.
Так, ризик переховування обґрунтований тяжкістю покарання. Суворість покарання є однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня. («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
У клопотанні зазначається, що підозрюваний «з огляду на суворість передбаченого покарання буде переховуватись від органу досудового розслідування та суду». Тобто, ризик втечі обґрунтовується не якимись фактичними обставинами, а фактом вчинення кримінального правопорушення. Із твердження прокурора слідує, що, оскільки вчинив військовий злочин, то може і ухилятися. Крім того, у клопотанні зазначається, що підозрюваний «може умисно ухилятися від явки в органи досудового слідства, слідчого судді або переховатись від органів досудового розслідування та суду.
Зазначені твердження не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, зважаючи на те, що ОСОБА_4 є військовозобов'язаним та відноситься до категорії чоловіків віком з 18 до 65, яким чинним законодавством заборонено перетинати кордон України.
Крім того, згідно наданих підозрюваним пояснень, після лікарняного він повернувся додому, де перебував весь час. Конкретних обставин або дій підозрюваного, які б свідчили про його ухилення від слідства, слідчому судді не надано. Інших обставин на підтвердження ризику втечі прокурором також не було зазначено.
Обґрунтовуючи ризик втечі слідчий зазначає, що ухиляння від слідства може перешкоджати встановленню істини у справі. Частина 1 ст.177 КПК України не містить такого ризику, а КПК України взагалі не містить такого поняття як «істина у справі».
На переконання слідчого судді найбільш вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість підозрюваного, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58.
Слідчий суддя вважає, що ризик переховування від слідства та суду є маловірогідним. На відсутність такого ризику вказують обставини життя підозрюваного до мобілізації, його поведінка після вчинення кримінального правопорушення, поясненнями у судовому засіданні.
Підозрюваний був мобілізований, під час мобілізації від проходження військової служби не відмовлявся, має постійне місце проживання, незадовільний стан здоров'я. Вкрай сумнівним є те, що за такої поведінки, підозрюваний буде переховуватися від слідства. Поведінка підозрюваного в суді також не свідчить про такі наміри.
Прокурором жодним чином не було зазначено де може переховуватися підозрюваний, чи є в нього матеріальні ресурси для цього, що є необхідним для організації переховування.
Щодо ризику впливу на свідків, то вказаний ризик прокурором не обґрунтований і в судовому засіданні даний ризик не знайшов свого підтвердження. Слідчий у клопотанні узагальнено формально зазначив, що «свідки кримінального правопорушення проходили військову службу разом з ОСОБА_4 та останній особисто з ними знайомий, що вказує на те, що залишаючись на волі, матиме змогу незаконно впливати на свідків, з якими він проходить військову службу». Але при цьому прокурор не зазначив на кого конкретно із свідків може впливати підозрюваний, в чому цей вплив може полягати та які наслідки це матиме для кримінального провадження. На переконання слідчого судді освітній рівень підозрюваного, відсутність знань в галузі права не надає йому можливості орієнтуватися у змісті показань свідків, значимості їх показань, а відповідно і тиску з метою якось змінити ці покази, щоб вони перестали бути доказами у кримінальному провадженні. Крім того, свідки у справі є військовослужбовцями, які знають що таке відповідальність та обов'язок, дуже сумнівно, щоб вони могли змінити свої показання на користь підозрюваного, зважаючи також на те, що тривалий час підозрюваний не перебував у військовій частині, де проходив службу разом із свідками, та продовження із свідками служби також є маловірогідним. За вказаних обставин незрозуміло яким чином підозрюваний буде впливати на свідків.
Ризик вчинення іншого правопорушення не обґрунтований, оскільки підозрюваний раніше не судимий, і поведінка підозрюваного протягом тривалого періоду життя не вказує на його схильність до вчинення злочинів.
У клопотанні зазначено, що «дії підозрюваного під час вчинення кримінального правопорушення, у скоєнні якого він підозрюється, свідчать про наявність ризику продовжити вчиняти кримінальне правопорушення у якому він підозрюється, ухилятися від проходження військової служби, а також вчинити інше кримінальне правопорушення». Прокурором дуже розпливчато обґрунтовано вказаний ризик, не вказано які саме дії підозрюваного можуть свідчити про продовження ним вчиняти кримінальне правопорушення, зважаючи на його вік, стан здоров'я.
Частиною 8 статті 186 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Разом з цим, слідчий суддя звертає увагу не те, що запобіжний захід не є покаранням за злочин. Його мета забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної або обвинуваченої особи. Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій країні, де панує верховенство права.
Ідеться про такі базові принципи: презумпція невинуватості; презумпція свободи; імператив поваги до людської гідності.
Презумпція невинуватості гарантує, що кожна особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Конституційний суд України зазначає, що метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, від будь-яких форм осуду публічної влади, доки вину не буде доведено (Рішення від 8 червня 2022 року 3-р(ІІ)/2022).
Європейський суд роз'яснює, що п. 2 ст. 6 Конвенції забороняє посадовим особам оголошувати людину винною до винесення їй вироку судом. Можна лише інформувати громадськість про розслідування у кримінальних справах, наприклад, розкривати інформацію про вручення підозри, затримання та зізнання. Але робити це розсудливо та обачно, вибір слів є важливим (Рішення ЄСПЛ від 2 жовтня 2018 року у справі Криволапов проти України).
Отже, до набрання законної сили вироку суду не можна називати людину військовим злочинцем, така людина є особою, яка підозрюється у вчиненні злочину, вчиненого під час воєнного стану.
Презумпція свободи гарантує кожному свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції).
Базові висновки стосовно презумпції на користь залишення особи на свободі Європейський суд з прав людини зробив у справах Вітольд Літва проти Польщі та Амбрушкевич проти Польщі. Зокрема, ЄСПЛ зазначає: недостатньо, щоб позбавлення волі лише відповідало нормам національного права, а ще необхідно, щоб з огляду на обставини справи воно було необхідним.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 червня 2019 року № 7-р/2019 вже визнано неконституційним положення ч. 5 ст. 176 КПК щодо безальтернативності запобіжних заходів у злочинах проти національної безпеки України та зазначав, що формальне судове рішення нівелює мету та суть правосуддя: «встановлення запобіжного заходу виключно у вигляді тримання під вартою особам, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні окремих злочинів, не дозволяє слідчому судді, суду зважити всі відповідні ризики та обставини конкретної справи під час призначення запобіжного заходу, а також позбавляє можливості винести вмотивоване судове рішення та надати належне обґрунтування триманню під вартою, що не узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини».
Із аналізу ч. 2 ст. 29 Конституції України вбачається, що винятків стосовно підстав застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає. У ст. 64 Основного Закону України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 29 Конституції України. Це свідчить про те, що безальтернативне обрання особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України суперечить Основному Закону України.
В даному випадку тримання підозрюваного під вартою може виглядати як відбування покарання «авансом», тоді як відповідно до Рішення ЄСПЛ Летельє проти Франції(п.51) попереднє ув'язнення не повинно випереджати покарання у вигляді позбавлення волі, і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що при обранні запобіжного заходу за кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України, альтернативою запобіжному заходу в вигляді тримання під вартою є відмова в обранні запобіжного заходу, якщо не вбачається необхідності позбавляти особу її основоположного права на свободу.
Відповідно до ч.3 ст.176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
У суді прокурором не було доведено наявність зазначених ним ризиків, слідчим суддею ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України, встановлено не було, а тому слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання.
Керуючись ст.ст. 176-178, 182-183, 193-197, 309, 392-395 КПК України, слідчий суддя
В задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 62024080200000700 від 31.05.2024 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно: ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України - відмовити .
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення. Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 01.12.2025 об 11.50 год.
Слідчий суддя ОСОБА_1