Справа №487/3461/25
Провадження №1-кс/487/3939/25
26.11.2025 Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , підозрюваного - ОСОБА_4 , захисника - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві клопотання слідчого СВ Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_6 у кримінальному провадження № 62022150010000462, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України-
28.08.2025 слідчий СВ Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_6 звернулась до суду з клопотанням, погодженим прокурором Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 .
Вказане клопотання було подано слідчим одночасно з клопотанням про дозвіл на затримання ОСОБА_4 з метою приводу, складеним у відповідності до положень ст. 188 КПК України.
У клопотанні слідчий зазначає, що слідчими СВ Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 62022150010000462 від 09.12.2022, щодо підозрюваного ОСОБА_4 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Підставою для внесення клопотання стало обґрунтована підозра ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 407 КК України. Також наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового слідства та суду; впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою уникнення покарання за вчинення умисного, тяжкого злочину; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється.
Жоден із більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не може запобігти ризикам, передбаченим пп. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, просив обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Зазначав, що підозра повністю підтверджується наданими та перевіреними матеріалами кримінального провадження, ризики передбачені п.п.1,3,5 ст. 177 КПК України доведені.
В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 категорично заперечував проти задоволення клопотання. Зазначав, що контракту на проходження військової служби не укладав, його затримання є порушенням конституційних прав на свободу пересування.
Захисник підозрюваного заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на недоведеність ризиків. Просив обрати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою. Просив врахувати дані про особу підозрюваного. Крім того зазначав, що ОСОБА_4 не має наміру переховуватися від органу досудового розслідування.
Заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч.1 ст. 177 КПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 183 КПК України встановлено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із матеріалів клопотання встановлено, що слідчими СВ Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 62022150010000462 від 09.12.2022, щодо підозрюваного ОСОБА_4 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
За матеріалами клопотання, 14.04.2022 ОСОБА_4 було призвано на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_1 та направлено для проходження військової служби до військової частини - НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 107 від 14.04.2025 року ОСОБА_4 було зараховано та призначено на посаду прожекториста прожекторного відділення системи електротехнічного забезпечення роти зв'язку радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат».
Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, з 14.04.2022, тобто з моменту відправлення солдата ОСОБА_4 у військову частину з ІНФОРМАЦІЯ_1 , він набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про оборону України», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
З моменту видання Президентом України Указу «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти воєнний стан, який триває дотепер.
Згідно п. п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби в умовах воєнного стану солдату ОСОБА_4 достеменно було відомо і до часу самовільного залишення військової частини без поважних причин останній встановленого порядку несення служби дотримувався та виконував покладені на нього завдання.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов'язком громадян України та ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Згідно із вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника), на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.
Відповідно до вимог ст. ст. ст. ст. 11, 16, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно та неухильно виконувати накази командирів (начальників) у встановлений термін, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Так, солдат ОСОБА_4 13.08.2022 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час проведення мобілізації та проходячи військову службу та перебуваючи на посаді прожекториста прожекторного відділення системи електротехнічного забезпечення роти зв'язку радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, всупереч вищезазначених вимог закону, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце несення служби, яке базувалось на тимчасовому місці дислокації військової частини у АДРЕСА_1 , військова частина НОМЕР_2 , та незаконно перебував поза межами місця несення служби, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце несення служби.
24.04.2025 було складено повідомлення про підозру ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, а саме самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, вчиненому в умовах воєнного стану.
У зв'язку з не встановленням місцезнаходження ОСОБА_4 , органом досудового розслідування вжито заходів для вручення даного повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень ( за фактичним місцем проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 ; адміністрації військової частини НОМЕР_1 ).
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м.Миколаєва від 10.09.2025 надано дозвіл на затримання ОСОБА_4 .
25.11.2025 ОСОБА_4 було затримано.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого злочину, підтверджується наступними матеріалами клопотання : матеріалами службового розслідування військової частини, протоколами допитів свідків.
Ці дані здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_4 міг вчинити кримінальне правопорушення, а отже підтверджують наявність обґрунтованої підозри.
Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Щодо ризиків, зазначених у клопотанні.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому. Отже ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000).
Санкцією ч. 5 ст. 407 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Враховуючи тяжкість інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, слідчий суддя вважає доведеним, що з метою уникнення кримінальної відповідальності підозрюваний може переховуватись від органів досудового слідства та суду. Крім того слідчий суддя враховує, що ОСОБА_4 підозрюється у правопорушенні проти встановленого порядку несення військової служби,
Слідчий суддя також враховує, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 вчинений в умовах воєнного стану в Україні.
Також прокурором у судовому засіданні доведено, що існує ризик, передбачений пунктом 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик незаконного впливу на свідків, оскільки ОСОБА_4 буде мати можливість особисто або через своїх колег, які є військовослужбовцями та інших свідків, яким відомі обставини зазначеного кримінального правопорушення, про яких слідству на цьому етапі не відомо, до дачі завідомо неправдивих показів, які виправдовують його, чим перешкоджати встановленню істини у провадженні, чи взагалі схиляти до відмови давати свідчення, а також інших свідків, які дотепер не допитані, але підлягають допиту за обставинами кримінального провадження.
Разом з цим слідчий суддя вважає, що існування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, слідчим у клопотанні та прокурором у судовому засіданні не доведено.
Метою запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до підозрюваного має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу відповідно до положень ст. 178 КПК України слідчий суддя враховує встановлені обставини та вагомість наявних доказів, якими вони обґрунтовуються, а саме: ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення; в разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні йому загрожує покарання до десяти років .
Також слідчим суддею враховуються дані про особу підозрюваного, його вік та стан здоров'я, те що останній є військовослужбовцем, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має.
Відповідно до п.8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Пунктом 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 р. - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Таким чином, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим, слідчий суддя приходить до висновку про задоволення клопотання слідчого про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового слідства та повідомлення про підозру, оскільки слідчий в клопотанні і прокурор в судовому засіданні в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_4 на свободу.
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Разом з цим, автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції (рішення у справі "Piruzyan v. Armenia" п. п. 104-105).
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі "Буров проти України" п. 51).
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави у провадженні визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Отже, при визначенні розміру застави слідчий суддя враховує положення ч.4 ст.182 КПК України, а також відповідні висновки ЄСПЛ, надані при розгляді справи «Істоміна проти України».
Так, у рішенні від 13.01.2022 у справі «Істоміна проти України» ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ч.4 ст.182 КПК слідчий суддя визначає розмір застави «з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього». Далі Суд зазначив, що застава має на меті не гарантування відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи в судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватися залежно від особи, про яку йдеться, з урахуванням її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. В ЄСПЛ наголосили, що суд повинен так само обережно й ретельно розглядати питання про застосування застави, як і вирішувати, чи є необхідним продовження тримання особи під вартою. Сума шкоди може бути одним з факторів, що виправдовує вищий розмір застави, але лише в поєднанні з іншими критеріями - серйозністю злочину, ризику втечі та ін.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у межах, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи тяжкість та обставини інкримінованого злочину, дані про особу підозрюваного, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для підозрюваного, слідчий суддя не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні.
Застосовуючи до підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, слідчий суддя вважає за необхідне, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на нього певні обов'язки.
Керуючись ст.ст. 176-178, 182-183, 193-197, 309, 392-395 КПК України, слідчий суддя
Клопотання - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 03.01.2026 включно.
Визначити розмір застави, після внесення якої підозрюваний ОСОБА_4 повинен бути звільнений з під варти, у вигляді 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Покласти на ОСОБА_4 у разі звільнення під заставу зобов'язання передбачені ч.5 ст. 194 КПК України:
- не відлучатися з місця постійного проживання або перебування, без дозволу слідчого, прокурора або суду, залежно від стадії кримінального провадження;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Попередити ОСОБА_4 про наслідки невиконання обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, роз'яснивши, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення. Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 28.11.2025 об 11.40 год.
Слідчий суддя : ОСОБА_1