65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"03" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3214/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши справу №916/3214/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» (65012, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 1; ЄДРПОУ 45543090
До відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» (65039, м. Одеса вул. Басейна, 5; ЄДРПОУ 14289688)
Про визнання укладеним договору
Представники:
Від позивача: Земляков О.А., самопредставництво, Устимчик М.В., ордер
Від відповідача: Гудима Т.П., довіреність
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс», у якій просить суд визнати укладеним договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» та Філією “Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в редакції Типового договору з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.08.2025р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3214/25. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "22" вересня 2025 р. о 10:40. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано представників учасників справи у підготовче засідання, призначене на 22.09.2025р. о 10:40.
04.09.2025р. до суду надано відзив.
09.09.2025р. до суду надано відповідь на відзив.
22.09.2025р. судом, без оформлення окремого документа, постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13.10.2025р. об 11:45, із викликом учасників справи в судове засідання.
06.10.2025р. відповідачем надано заперечення.
09.10.2025р. позивачем надано заяву із запереченнями.
13.10.2025р. суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначим справу до судового розгляду по суті на 10.11.2025р. о 12:00, із викликом учасників справи в судове засідання.
10.11.2025р. судове засідання не відбулося, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.11.2025р. судове засідання по розгляду справи №916/3214/25 по суті призначено на "19" листопада 2025 р. о 15:00. Викликано представників учасників справи у засідання, призначене на 19.11.2025р. о 15:00.
19.11.2025р. суд оголосив перерву у розгляді справи по суті до 03.12.2025р. о 15:00, із викликом учасників справи в судове засідання.
Позивач підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Відповідач заперечував проти позову.
У судовому засіданні 03.12.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 03.12.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» набуло право власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 1.
01 жовтня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» звернулось до філії «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (вх. №9325/03-97 від 01.10.2024) з заявою про укладення договору на водопостачання та водовідведення приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 1.
За поясненнями позивача, на вищевказану заяву філії «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» надав відповідь листом від 13.11.2024, № 5765ВК-01 де зазначив, що для завершення процедури переукладення договору про надання послуг централізованого водопостачання та централізованого водовідведення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗА-ЛЕКС» необхідно надати існуючі технічні умови та узгоджену проектно-технічну документацію на підставі яких раніше було здійснено приєднання до мереж водопостачання та водовідведення приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 1.
На лист від 13.11.2024, № 5765ВК-01 Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» звернулось до філії «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» з Вимогою про укладення договору від 02.12.2024, де повідомило, що вимога останнього надати існуючі технічні умови та узгоджену проектно-технічну документацію є абсолютно безпідставною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
За посиланням позивача, жодна норма чинного законодавства не містить вимоги щодо надання технічних умов та проектно-технічної документації для переукладення договору на централізоване водопостачання та водовідведення з новим власником об'єкту нерухомого майна, який уже приєднаний до мереж централізованого водопостачання та водовідведення.
Як вказує позивач, відповідно до ч. 1 розділу 3 Правил користування системами централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства з питань житловокомунального господарства України 27 червня 2008 року № 190 (надалі - Правила), приєднання до систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення здійснюється відповідно до технічних умов. Окрім того, Додаток 2 до Правил, який визначає форму Технічних умов має назву - «Технічні умови на приєднання до систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення».
Позивачем було зазначено суду, що технічні умови вимагаються лише для приєднання до систем централізованого водопостачання та водовідведення; по-третє, відповідно до ч. 7 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» технічні умови є чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника або підприємства, установи та організації, які надали такі технічні умови. Зміни до технічних умов можуть вноситися тільки за згодою замовника. Отже технічні умови є чинними виключно до завершення будівництва об'єкта.
Позивачем було звернуто увагу суду та зазначено, що оскільки відповідач є правонаступником Комунального підприємства «Одесводоканал», у його розпорядженні мають перебувати технічні умови на приєднання до систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 1, виготовлені станом на введення вказаного об'єкту в експлуатацію.
Як було зазначено суду позивачем, він 05.02.2025 звернувся до Філії «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» з заявою про укладення договору на централізоване водопостачання та водовідведення за адресою: м.Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 1, до якої було долучено 2 примірники Типового договору з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, підписаний зі сторони позивача та вимогою підписати вищевказаний договір та надіслати один примірник.
Таким чином, в зв'язку із тим, що відповідач одержала від позивача проект договору, підписаний з його сторони, та протягом 30 днів після отримання проекту договору він не повідомив про свою відмову від укладання договору, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір між сторонами, як зазначає позивач, вважається укладеним в редакції Типового договору з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Надаючи відзив, відповідачем було зазначено суду, що згідно вказаних листів відповідач повідомив про свою відмову від укладення договору в запропонованій позивачем редакції, зокрема, у зв'язку з недосягненням згоди по усім істотним умовам договору.
Відповідачем було зазначено суду, що помилковим є твердження позивача про те, що технічні умови вимагаються лише для приєднання до систем централізованого водопостачання та водовідведення.
За посиланням відповідача, зміна власника приміщення тягне за собою зміни в цільовому призначені вказаного об'єкту водокористування та, відповідно, до змін обсягів спожитої води та скидів стічних вод. В зв'язку з цим вимоги відповідача щодо необхідності встановлення обсягів послуг, які у разі укладення договору, він зобов'язаний надавати позивачу, відповідають вимогам законодавства.
Отже, з боку відповідача, як він зазначав суду, відсутнє будь-яке порушення прав та законних інтересів позивача.
Також, на думку відповідача, вимога, щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди розглядають справи за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Відповідний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16.
Враховуючи все вищевикладене, керуючись ст. 42, 165, ч. 1 ст. 231 ГПК України, відповідач просив суд закрити провадження у справі №916/3214/25.
Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, що належних та допустимих доказів відправлення відповідачем позивачу листа, відповідачем до суду не надано та відповідач визнає, що технічні умови вимагаються або при приєднанні до систем водопостачання та водовідведення або при зміні обсягів спожитої води та скидів стічних вод.
Позивачем було зазначено суду, що ним у заяві про укладення договору, чітко зазначено, що він не планує збільшення обсягів водоспоживання та/або не потребує реконструкції систем централізованого водопостачання та водовідведення».
Надаючи заперечення, відповідачем було зазначено суду, що він не ухилявся від укладення договору з новим власником приміщення яким є позивач. Проте, для досягнення згоди по усім істотним умовам договору необхідно було надати ряд документів, які позивач відмовлявся надавати, зокрема, для визначення обсягів (лімітів) питного водопостачання. Твердження позивача, що він не планує збільшення обсягів водоспоживання не підтверджене жодним доказом. Неможливо без додаткових документів взагалі встановити який обсяг послуг потребує щомісяця позивач, оскільки зміна власника приміщення тягне за собою до змін в цільовому призначені приміщення саме як об'єкту водокористування, а відповідно, і до змін обсягів послуг, які зобов'язується надавати за умовами договору відповідач. Тобто без чіткого встановлення обсягів і меж надання послуг, відповідач не може гарантувати належне виконання своїх зобов'язань за договором.
Надаючи додаткові пояснення, позивачем було зазначено суду, що він звернувся до відповідача з пропозицію укласти договір, надавши його підписаним зі своє сторони у двох примірниках, у повній відповідності з Типовим договором з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 р. № 85), від якого сторони не можуть відступати, а одностороння зміна окремих умов не передбачена чинним законодавством.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, за час розгляду справи, дійшов таких висновків.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Статтею 16 Цивільного кодексу України не передбачено такого способу судового захисту, як «визнання договору укладеним», проте предмет спору у цій справі відповідає способам захисту, передбаченими вказаними статтями з огляду на наступне.
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 Цивільного кодексу України) у разі ухилення сторони від підписання договору, який відповідає усім передбаченим законодавством вимогам, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України саме шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною. Такий спосіб захисту є належним, оскільки максимально ефективно поновлює порушене право заявника та вбезпечує таке право від майбутніх порушень.
Суд звертає увагу на те, що у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 Велика Палати Верховного Суду вказала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Близька за змістом правова позиція щодо належності способу захисту у вигляді «визнання договору укладеним» викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 909/324/19.
На спростування доводів відповідача, суд зазначає, що у даному випадку, в силу правовідносин, що склались між сторонами, позивачем доведено та обгрнутовано суду, що обраний спосіб захисту може призвести до захисту його порушених майнових прав.
В силу приписів ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Суд врахував, що з 28.08.2025 втратив чинність Господарський кодекс України, але на час звернення позивача з позовом він був чинний.
Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 Господарського кодексу України та ст. 648 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов'язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341, постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №905/887/19, від 16.01.2020 у справі №905/514/19, від 24.10.2019 у справі №46/406, від 08.10.2019 у справі №908/203/19.
Правовідносини з укладання господарських договорів у примусовому порядку за рішенням суду регулюється ст. 187 Господарського кодексу України та ст. 648 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Звертаючись з позовом, позивач просить суд визнати укладеним договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» та Філією “Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в редакції Типового договору з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов'язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №905/889/16 та від 19.06.2019 у справі №915/802/18, від 30.09.2021 у справі №906/1205/20.
Суд звертає увагу на те, що, виходячи з положень ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Принцип свободи договору відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Як з'ясовано судом, Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» 05.02.2025 звернулось до Філії «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» з заявою про укладення договору на централізоване водопостачання та водовідведення за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 1, до якої було долучено 2 примірники Типового договору з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. (а.с. 18, т.1).
Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності волевиявлення відповідача щодо укладання договору у редакції, запропонованій позивачем.
У переддоговірному спорі, який виник щодо договору, укладання якого є обов'язковим в силу закону, фактично судовим рішенням утверджуються права та обов'язки для сторін цього договору, зміст яких є обов'язковим у силу вимог закону, або такі, що погоджені сторонами.
Відтак, оскільки такого погодження сторонами на попередній період судом не встановлено і договірне зобов'язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення, днем укладення договору вважається день набрання чинності рішенням суду у даній справі.
Так, суд має право задовольнити позовні вимоги про зобов'язання укласти договір у разі, якщо судом буде встановлено, що існують правовідношення, в силу яких сторони мають відповідні зобов'язання укласти договір, проте, одна із сторін ухиляється від цього
Одним із таких випадків закріплений у ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", де визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Цим же законом у ч. 3 ст. 20 та ч. 2 ст. 21 передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, а виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Зокрема, ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору або примірного договору, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
В п. 6 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. №690, вказано, що надання послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Послуги надаються споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання комунальних послуг з урахуванням вимог Закону України Про житлово-комунальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019р. № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022р. №85), затверджено типовий договір з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Оскільки відповідач є індивідуальним споживачем, а об'єктом надання послуг централізованого водопостачання за цим Договором є нерухоме майно, яке є самостійним об'єктом нерухомості, то у даному випадку Договір про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення між позивачем та відповідачем повинен укладатися відповідно до Типового договору з індивідуальним споживачем у будівлі, приміщення якої є самостійними об'єктами нерухомого майна, про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690.
Отже, спірний Договір повинен бути розроблений та відповідати типовому договору. Законодавець забороняє відступати від змісту типового договору, затвердженого органом державної влади, сторони наділені правом тільки конкретизувати його умови (частина четверта статті 179 ГК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 зі справи №921/375/17-г/14, у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №904/1983/19.
Відтак, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком відповідача лише за умови, що договір відповідає Типовому договору, тобто законом визначено обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг із виконавцем, а тому свобода договору в даному випадку здійснюється з врахуванням законодавчих обмежень та умов.
Проаналізувавши умови договору, визнання укладеним якого є предметом розгляду даної справи, та умови, які визначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019р. № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022р. №85), судом встановлено, що запропонована відповідачу редакція договору повністю відповідає типовому договору.
Крім того судом встановлено, що позивач фактично користується послугами з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду із обґрунтованим позовом та обрав належний спосіб захисту його права, а відтак його вимога про визнання договору укладеним підлягає до задоволення.
Додатково, на спростування доводів та тверджень відповідача, які було покладено у заперечення щодо не укладання договору, суд зазначає, що у заявах, які скеровувались позивачем, ним було визначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» не планує збільшення обсягів водоспоживання та/або не потребує реконструкції систем централізованого водопостачання та водовідведення, та зворотнього відповідачем доведено суду не було, доказів настання обставин збільшення таких обсягів з боку позивача, відповідачем до матеріали справи надано не було та свої доводи не підтверджено суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2422,40 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» - задовольнити повністю.
2.Визнати укладеним договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗА-ЛЕКС» та Філією «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в редакції Типового договору з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» (65039, м. Одеса вул. Басейна, 5; ЄДРПОУ 14289688) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗА-ЛЕКС» (65012, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 1; ЄДРПОУ 45543090 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Повне рішення складено 03 грудня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко