Справа № 473/2423/25
іменем України
"03" грудня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України» (далі - ДП «Зорі над Бугом») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Зорі над Бугом» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, в якому вказував, що 02 березня 2023 року він був прийнятий на посаду заступника директора ДП «Зорі над Бугом».
30 травня 2024 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін).
При звільненні позивача відповідач не ознайомив його з наказом про звільнення, не видав йому трудову книжку, не провів з ним повний розрахунок, а саме не виплатив заборгованість із заробітної плати за період з січня 2024 року до травня 2024 року, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі (за вирахуванням податків та інших платежів) 166 207 грн.
Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з ДП «Зорі над Бугом» на свою користь заборгованість із заробітної плати за період з січня 2024 року до травня 2024 року (за вирахуванням податків та інших платежів) у розмірі 166 207 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 31 травня 2024 року до 29 листопада 2024 року) у розмірі 233 527,15 грн, а також компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з червня 2024 року до березня 2025 року у розмірі 21 440,70 грн.
Крім цього ОСОБА_1 вказував на те, що внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, який не видав вчасно йому трудову книжку та не провів з ним повний розрахунок, він не міг працевлаштуватися, перебував без роботи та без зароблених коштів, що призвело до стресу та зміни ритму життя, та як наслідок, до моральних страждань.
Грошовий еквівалент моральної шкоди оцінив у 100 000 грн.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з?явився, судом належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомив.
Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки позивач не заперечував проти такого порядку розгляду справи.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що 02 березня 2023 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника директора ДП «Зорі над Бугом».
30 травня 2024 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін).
При звільненні позивача відповідач не ознайомив його з наказом про звільнення, не видав йому трудову книжку та не провів з ним повний розрахунок.
При цьому, трудова книжка ОСОБА_1 в якості речового доказу тривалий час знаходилася в матеріалах кримінального провадження №12024153190000 від 12 липня 2024 року, порушеного за фактом грубого порушення керівництвом ДП «Зорі над Бугом» законодавства про працю (ч. 1 ст. 172 КК України).
Оригінал трудової книжки, як і копію наказу про звільнення, ОСОБА_1 отримав від дізнавача Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області, в провадженні якого перебувало кримінальне провадження №12024153190000 від 12 липня 2024 року, лише 25 квітня 2025 року (а.с. 9).
Аналізуючи вимоги та заперечення сторін, суд виходить з наступного.
1)В частині стягнення заборгованості по заробітній платі.
Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці»).
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці»).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (ст. 234 КЗпП України).
Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 зазначив, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Отже, строк звернення особи до суду рахується з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні в порядку ст. 116 КЗпП. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівнику при звільненні - це суми, нараховані та виплачені із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20, від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21.
Як вбачається з пояснень ОСОБА_1 , наданих в судовому засіданні, а також матеріалів справи, довідку про заборгованість по заробітній платі (із зазначенням загального розміру такої заборгованості) позивач отримав від ДП «Зорі над Бугом» 30 травня 2024 року, однак позов про стягнення заборгованості по заробітній платі подав лише 09 травня 2025 року.
У той же час позивач просив врахувати, що він був позбавлений можливості звернутися з відповідною вимогою до суду у передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк у зв'язку з відсутністю у нього оригіналу трудової книжки, а також тривалим проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024153190000 від 12 липня 2024 року.
Вказані доводи суд приймає до уваги, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи (а.с. 9), згідно яких оригінал трудової книжки та копію наказу про звільнення ОСОБА_1 отримав від дізнавача, в провадженні якого перебувало кримінальне провадження №12024153190000 від 12 липня 2024 року, лише 25 квітня 2025 року.
При цьому відповідач при звільненні ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 116 КЗпП України у частині видачі останньому у день звільнення розгорнутої довідки із зазначенням сум, нарахованих та виплачених працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні). Наявна в матеріалах справи довідка ДП «Зорі над Бугом» від 30 травня 2024 року за вих. №30/05, якою підтверджено заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 , належним чином не оформлена, не містить необхідних реквізитів, а саме видана лише за підписом заступника головного бухгалтера ДП «Зорі над Бугом», однак не містить підпису керівника, головного бухгалтера, печатки підприємства, не містить розгорнутої інформації щодо виплачених сум та структури заборгованості розрахунку при звільненні, тобто не відповідає вимогам закону.
За встановленого, суд вважає, що позивач пропустив строк, визначений ст. 233 КЗпП України, з поважних причин, а тому вказаний строк підлягає поновленню.
З матеріалів справи, а саме відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 11 квітня 2025 року (а.с. 11-13) вбачається, що за період з січня 2024 року до травня 2024 року (включно) відповідач нарахував позивачу, однак не виплатив заробітну плату у загальному розмірі 201 255,50 грн, на вказану суму було нараховано прибутковий податок та військовий збір у загальному розмірі 39 244,83 грн. Таким чином, невиплачена позивачу заробітна плата (за вирахуванням прибуткового податку та військового збору становить) 162 010,67 грн.
Наявність заборгованості також підтверджується й відповідною довідкою.
Доказів протилежного стороною відповідача суду не надано.
При цьому, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.
На підставі викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню невиплачена заробітна плата.
Проте, пред'являючи вимоги про стягнення заробітної плати у сумі за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів, позивачем помилково не враховано роз'яснення, які надав Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови за №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно якої оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №9901/407/19 вказано, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
А тому до стягнення підлягає саме нарахована заробітна плата (без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів), що, як встановив суд, становить 201 255,50 грн.
2)В частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні:
Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
У п.п. 6 п. 2.2 рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2020 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що перебіг строку для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 61-590св17 висловив позицію, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Такий же висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц, а саме, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці»).
Середній заробіток обчислюється, виходячи з виплат та відпрацьованого часу за останні два місяці роботи працівника до місяця звільнення, а саме відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08 лютого 1995 року, шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів затримки розрахунку. При цьому, середньоденна заробітна плата вираховується шляхом ділення нарахованого заробітку за останні два повні місяці, що передували місяцю звільнення, на кількість робочих днів в останніх двох повних місяцях, що передували місяцю звільнення.
Середньоденна заробітна плата позивача за останні дві місяці роботи позивача, що передували місяцю його звільненню (згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 11 квітня 2025 року) становить 1 782,65 грн (38 441,31 грн (нарахована позивачу заробітна плата за березень 2024 року) + 38 212,50 грн (нарахована позивачу заробітна плата за квітень 2024 року) / 43 (робочі дні)).
Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дати, наступної за днем звільнення позивачки (31 травня 2024 року) по 29 листопада 2024 року (в межах вимог та з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України) без вирахування податків та інших обов'язкових платежів становить 233 527,15 грн (1 782,65 грн (середньоденний заробіток позивача) х 131 (робочий день протягом періоду стягнення)), що узгоджується з наданим позивачем розрахунком.
Однак, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
З урахуванням вищевказаних обставин, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (без зазначення утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів) у розмірі 120 000 грн.
3)В частині стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати:
Ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачає виплату працівникам компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням підприємством, установою, організацією, в трудових відносинах з якими перебувають працівники, строків її виплати. Виплата компенсації провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Тобто, компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 18 липня 2023 року у справі №200/10663/21.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться (ст. 3 Закону)).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону).
Згідно п. 2 «Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року, №1427 (зі змінами та доповненнями) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.
Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.
Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьома знаками після коми (п. 3 Положення).
У разі затримки виплати заробітної плати за кілька місяців сума компенсації визначається згідно з пунктом 3 цього Положення за кожний місяць окремо і підсумовується.
Виплата працівникові суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості із заробітної плати за відповідний місяць (п.п. 4, 5 Положення).
Таким чином, сума компенсації становить 22 119,32 грн. (162 010,67 грн (встановлений судом розмір заборгованості із заробітної плати після вирахування податків та інших обов'язкових платежів) х 113,653% (сукупний коефіцієнт приросту споживчих цін за період з червня 2024 року по березень 2025 року(включно)) / 100 - 162 010,67 грн (розмір заборгованості із заробітної плати), однак в межах вимог підлягає до стягнення у розмірі 21 440,70 грн.
4)В частині відшкодування моральної шкоди:
Положення ст. 237-1 КЗпП України передбачають обов'язок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно п.п. 3, 5, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.
Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Суд вважає, що тривале непроведення розрахунку при звільненні призвело до моральних страждань ОСОБА_1 , оскільки останній розраховував на добросовісне та належне виконання роботодавцем умов трудового договору та законодавства про працю. Наявне порушення призвело до необхідності здійснення додаткових заходів для отримання невиплаченого доходу. В іншій частині доводи позивача щодо цієї вимоги не знайшли свого підтвердження жодними доказами.
За такого, з урахуванням характеру та тривалості моральних страждань, можливості відновлення, засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає достатнім відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.
5)В частині судових витрат:
В силу вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача (згідно розміру задоволених позовних вимог) також підлягає стягненню судовий збір:
а) на користь позивача:
- в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 1 200 грн.;
- в частині вимоги про стягнення моральної шкоди - у розмірі 36,34 грн.;
б) на користь держави:
- в частині вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі - у розмірі 2 012,55 грн;
- в частині вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати - у розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України» (Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Яструбинове, проща Центральна, 4; код ЄДРПОУ 34792373) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2024 року до 30 травня 2024 року у розмірі 201 255 (двісті одна тисяча двісті п?ятдесят п?ять) гривень 50 копійок (сума зазначена без вирахування податків й інших обов'язкових платежів), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2024 року до 29 листопада 2024 року у розмірі 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень (сума зазначена без вирахування податків й інших обов'язкових платежів), компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 01 червня 2024 року до 31 березня 2024 року у розмірі 21 440 (двадцять одна тисяча чотириста сорок) гривень 70 копійок, моральну шкоду у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.
Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України» (Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Яструбинове, проща Центральна, 4; код ЄДРПОУ 34792373) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 236 (одна тисяча двісті тридцять шість) гривень 34 копійки.
Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України» (Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Яструбинове, проща Центральна, 4; код ЄДРПОУ 34792373) судовий збір на користь держави (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106), код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) у розмірі 3 223 (три тисячі двісті двадцять три) гривні 75 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О.В. Вуїв