65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"27" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2731/25
За позовом: Національного університету «Одеська політехніка» (65044, м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 43861328)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональне відділення фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15, ЄДРПОУ 43015722)
До відповідача: Фізичної особи - підприємця Воропаєвої Ганни Олексіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_2 )
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Чолак Ю.В.
Представники сторін:
Від позивача: Грішин О.В. - на підставі ордера серії ВН №1318477 від 13.05.2024р.
Від третьої особи: не з'явився;
Від відповідача: Юсєєв Т.С. - на підставі ордера серії АН №1759869 від 08.04.2025р.
Суть спору: Національний університет (далі - НУ) «Одеська політехніка» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Воропаєвої Ганни Олексіївни (далі - ФОП Воропаєва Г.О.) про стягнення заборгованості з орендної плати за 2021 рік у розмірі 2 022 грн 63 коп.( у тому числі ПДВ), заборгованості по земельному податку за 2020 рік у розмірі 2 642 грн 70 коп., заборгованості по земельному податку за 2021 рік у розмірі 7 274 грн 07 коп., заборгованості за Договором відшкодування за 2020 рік у розмірі 61 253 грн 02 коп.( у тому числі ПДВ), заборгованості за Договором відшкодування за 2021 рік у розмірі 19 992 грн 91 коп. (у тому числі ПДВ).
Ухвалою суду від 15.07.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 14.08.2025р. Ухвалою суду від 14.08.2025р. відкладено судове засідання на 02.09.2025р. Протокольною ухвалою суду від 02.09.2025р. відкладено судове засідання на 23.09.2025р. Ухвалою суду від 23.09.2025р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - РВ ФДМУ), відкладено судове засідання на 06.11.2025р. протокольною ухвалою від 06.11.2025р. відкладено судове засідання на 20.11.2025р. Протокольною ухвалою від 20.11.2025р оголошено перерву у судовому засіданні на 21.11.2025р. ухвалою суду від 24.11.2025р. повідомлено сторін про призначення судового засідання на 27.11.2025р.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Позивач - НУ «Одеська політехніка», позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити їх з підстав, наведених у позовній заяві, додаткових поясненнях, що надійшли до суду 28.08.2025р. та відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 02.10.2025р.
Відповідач - ФОП Воропаєва Г.О., проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 22.09.2025р.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - РВ ФДМУ, письмових заяв по суті справи до суду не надала.
Ухвала по справі направлялись третій особі до її електронного кабінету, що підтверджується довідками про доставку електронного документу, але представник третьої особи у судові засідання не з'являвся, про поважність причин неявки суд не повідомив..
Позивач у справ зазначає, що 09 лютого 2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Воропаєвою Ганною Олексіївною (Орендар) був укладений Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.02.2011р.
Орендоване майно - частина нежитлового приміщення на 1-му поверсі будівлі гуртожитку № 4 (далі - Майно), площею 69,3 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Добровольців (Маршала Говорова), 11-а, що перебуває на балансі Одеського національного політехнічного університету (правонаступником якого є НУ «Одеська політехніка»).
Позивач повідомив, що після спливу строку Договору оренди на підставі Договору про внесення змін він неодноразово пролонгувався (останній раз у 2020 році).
Як зазначає позивач, відповідачем порушено п. 3.5. Договору щодо своєчасної сплати орендної плати та станом на січень 2021р. в нього наявна заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 2 022 грн 63 коп.
Позивач повідомив, що відповідно до умов Договору оренди одночасно був укладений Договір про відшкодування витрат на утримання орендованої площі та надання комунальних послуг (далі - Договір відшкодування), як додаток до Договору оренди.
Відповідно до умов Договору про відшкодування Орендар відшкодовує витрати на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг (п.1.1). Орендар сплачує витрати (п 1.1.), відповідно рахунків, щомісячно до 12 числа місяця, наступного за звітним, Орендар компенсує фактичні комунальні витрати і сплачує послуги, які надає Балансоутримувач (прибирання приміщень службового призначення і території, підтримання в експлуатаційному стані електро-, тепло- та водопостачальних стокових комунікацій і т.п.) пропорційно орендуємій площі.
Позивач роз'яснив, що відповідач взяв в оренду частину приміщення гуртожитку яка виділена в окреме приміщення та за функціональним призначенням є столовою. Зазначена столова була обладнана відповідними електричними приладами для приготування їжи (плити, бойлер тощо). Ця столова була «запитана» окремою лінією електроспоживання та встановлений лічильник, який був на обліку електропостачальної організації та нею опломбований. Номер лічильника зазначений у Договорах з електропосточальною організацією за №0912876 та відповідно до споживача йому присвоєний Енергетичний ідентифікаційний код точки розподілу (ЕІС код) за № 62г4748696314730. На підставі показників цього лічильника відповідачу виставлялися рахунки, які кожного місяця направлялися на його адресу.
На твердження позивача, наявність лічильника не потребує узгодження потужності електрообладнання.
Також, позивач відмітив, що впродовж дії Договору, станом до 2021р., відповідач сплачував за електроенергію без будь-яких зауважень.
На твердження позивача, у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору про відшкодування у відповідача виникла заборгованість у загальній сумі - 81 245 грн 93 коп., яка складається з заборгованості за Договором відшкодування за 2020 рік у розмірі 61 253 грн 02 коп.( у тому числі ПДВ); заборгованості за Договором відшкодування за 2021 рік у розмірі 19 992 грн 91 коп.( у тому числі ПДВ).
Щодо закінчення терміну дії Договору про відшкодування, позивач зазначив, що рішенням Господарського суду Одеської області по справі №916/2826/21 встановлено, що відповідачка користувалась орендованим приміщенням (кухнею) до 01.11.2021р.
Позивач звертає увагу, що відповідно до Договору оренди від 09 лютого 2011 року в оренду передавалася частина нежитлового приміщення на 1-му поверсі будівлі гуртожитку №4, площею 69,3 кв.м. - обідня зала. Кухня поєднана з обідньою залою та використання кухні, на думку позивача, свідчить про використання і обідньої зали, так як з технічного плану будівлі інше неможливе.
Позивач повідомив, що Балансоутримувачем об'єкту оренди є Одеський національний політехнічний університет (відповідно до наказу МОН України від 06.10.2020р. № 1225 правонаступником якого є Національний університет «Одеська політехніка»).
Крім того, НУ «Одеська політехніка» повідомив, що на підставі ст.282 Податкового кодексу України Університет звільнений від сплати земельного податку як заклад освіти, що утримується за кошти державного бюджету. Однак, після укладання Договору оренди у НУ «Одеська політехніка» почав нараховуватися земельний податок на орендоване майно, у зв'язку із чим рахунки щодо сплати земельного податку перевиставлялися орендарю - ФОП Воропаєвій Г.О., але, оскільки відповідач не сплачував земельний податок, то в нього утворилася заборгованість по земельному податку за 2020 рік у сумі 2 642 грн 70 коп. та за 2021 рік у сумі 7 274 грн 07 коп.
Також, позивач повідомив, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є запис, що ФОП Воропаєвою Г.О. за власним рішення було припинено підприємницьку діяльність, про що внесено запис № 2005560060006042323.
Позивачем зазначено про зменшення позовних вимог на суму 2 022 грн 63 коп. у зв'язку із технічною помилкою та відсутністю заборгованості за орендну плату.
На підставі наведеного вище, з урахуванням зменшення позовних вимог, внаслідок не виконання ФОП Воропаєвою Г.О. умов Договору оренди та Договору про відшкодування НУ «Одеська політехніка» просить суд стягнути на свою користь по земельному податку за 2020 рік у розмірі 2 642 грн 70 коп., заборгованість по земельному податку за 2021 рік у розмірі 7 274 грн 07 коп., заборгованість за Договором відшкодування за 2020 рік у розмірі 61 253 грн 02 коп.( у тому числі ПДВ), заборгованості за Договором відшкодування за 2021 рік у розмірі 19 992 грн 91 коп. (у тому числі ПДВ).
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що розрахунок заборгованості з орендної плати за договором № 209840910307 нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.02.2011 р. не містить відомостей про сальдо розрахунків на початок і кінець розрахункового періоду та/або на дату звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, не містить відомостей про нараховані орендні платежі в період дії Договору оренди та їх оплату відповідачем, а містить лише відомості про суму орендної плати - 2022,63 грн, виставленої за січень 2021 р.
На твердження відповідача, на дату складання розрахунку (12.01.2021 р.) така сума не була простроченою і відповідно до п. 3.5. Договору оренди мала бути сплаченою до 12 лютого 2021 р. Будучи складеним 12.01.2021 р., такий розрахунок не може підтверджувати наявність у відповідача заборгованості за Договором оренди станом на день звернення до суду з позовною заявою, а отже є неналежним доказом по справі.
Відповідач також зазначає, що надана позивачем бухгалтерська довідка, яка не містить дату її складання, також є неналежним доказом, оскільки на її підставі неможливо визначити стан розрахунків на день звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості. Вона не є первинним документом, який фіксує та підтверджує факт господарської операції, містить довідкову інформацію про стан розрахунків з відповідачем, відображену в регістрах бухгалтерського обліку позивача, документальна обґрунтованість якої не підтверджено ані висновком аудитора, ані висновком економічної експертизи.
Крім того, відповідач вважає, що жоден з доданих до позовної заяви документів не дає обґрунтування розміру нарахованої відповідачу в січні 2021 р. заборгованості в сумі 2022,63 грн при тому, що розмір місячної орендної плати, без урахування ПДВ, за базовий місяць (червень 2019 р.) становить 5281,77 грн.
Щодо заборгованості за Договором про відшкодування витрат, відповідач зазначає, що надані позивачем копії договорів, укладених Одеським національним політехнічним університетом з Одеською Обласною Енергопостачальною Компанією (від 17.01.2020 р. № 1; від 02.04.2020 р. № 2/Л1), з ТОВ «ЕНЕРГОАЗРЕЗЕРВ» (від 14.01.2021 р. № Е/411-21) про постачання електричної енергії споживачу, самі по собі не підтверджують обсягу отриманої позивачем електричної енергії та фактичних витрат на її оплату, певну частину з яких, на думку позивача, має відшкодувати відповідач.
Відповідач звертає увагу суду, що відповідно до умов Договору про відшкодування Орендар відшкодовує Балансоутримувачу фактичні витрати на підставі пред'явлених до сплати рахунків щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним.
Водночас, рахунки на відшкодування комунальної послуги (електроенергії) за червень 2020 по грудень 2020 були складені лише 14 червня 2021 р., а рахунки за травень і червень 2021 р. - 06.09.2021 р.
Відповідач зазначив, що позивач не надав доказів направлення (вручення) рахунків на відшкодування комунальної послуги відповідачу, відтак його твердження про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором про відшкодування є безпідставним.
Також, відповідач відмітив, що Договір про відшкодування припинився 09.02.2021 р. разом з Договором оренди.
Зважаючи на це, на думку відповідача, рахунки на відшкодування комунальної послуги за травень 2021р. (№ 456 від 06.09.2021р. на суму 10 343,06 грн) та за червень 2021р. р. (№ 457 від 06.09.2021р. на суму 9 649,85 грн) були оформлені без достатніх правових підстав.
Щодо зобов'язання сплатити земельний податок за 2020 р., 2021 р., відповідач відмітив, що земельний податок - це фіскальний обов'язок власника нерухомого майна, встановлений законодавством. Він не є послугою, що надається орендарю, і не створює для нього жодної додаткової вигоди. Це зобов'язання орендодавця, а не право або обов'язок орендаря.
Ані Договором оренди, ані Договором про відшкодування не передбачено окремої компенсації земельного податку, відповідно, орендар не зобов'язаний нічого сплачувати понад погоджену суму орендної плати та відшкодування відповідної частки витрат на утримання орендованого майна та комунальних послуг.
Отже, на думку відповідача, вимога про стягнення сум земельного податку заявлена позивачем без належної правової підстави.
На підставі вищевикладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянув матеріали справи, заслухав представників сторін, судом встановлено, що 09 лютого 2011 року між РВ ФДМУ по Одеській області (Орендодавець) та ФОП Леоновою Г.О. (Орендар) був укладений Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди), згідно з п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину нежитлового приміщення на 1-му поверсі будівлі гуртожитку № 4, площею 69,3 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 11-а, що перебуває на балансі Одеського національного політехнічного університету (Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ФОП Лемза І.В. на 01 листопада 2010р. і становить 357 136,00 гривень.
Суд зазначає, що Договором про внесення змін до Договору оренди від 11.01.2012р. змінено реквізити сторін, а саме: ФОП Леонова Г.О. змінено на ФОП Воропаєва Г.О.
Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України (був чинним станом на дату укладення Договору) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Отже, виходячи з зазначених положень законодавства, правовідносини, що виникли між сторонами за Договором, є орендними.
Враховуючи те, що об'єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є державною власністю, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.02.2011р. розповсюджуються положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до п.10 ч.1 ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що була чинною станом на дату укладення Договору) оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Сторони домовилися. що майно передається в оренду з метою розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи (п. 1.2. Договору оренди).
Згідно з актом приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Одеського національного політехнічного університету до Договору оренди від 09.02.2011р., РВ ФДМУ передало, а відповідачка прийняла вищезазначене майно.
Разом з тим, Договором про внесення змін до Договору оренди від 07.06.2015р. збільшено орендовану площу до 73,2 кв.м. та погоджено нову вартість об'єкту оренди - 594 060,00 грн.
Крім того, 07.06.2015р. сторони підписали акт приймання-передачі державного нерухомого майна до Договору про внесення змін від 07.06.2015р до Договору оренди від 09.02.2011р. (обліковий номер №209840910307), укладеного з ФОП Воропаєвою Г.О.
Господарський суд зазначає, що Договір оренди та акти приймання-передачі підписано, скріплено печатками Орендодавця та Орендаря, та погоджено Балансоутримувачем без жодних зауважень.
Відповідно до п. 5.11. Договору оренди Орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого Майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого Майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю.
Судом встановлено, що на виконання п. 5.11. Договору оренди сторони уклали Договір про відшкодування витрат на утримання орендованої площі та надання комунальних послуг орендареві (далі - Договір про відшкодування витрат), який є Додатком до Договору оренди.
Відповідно до п. 1.2. Договору про відшкодування витрат Орендар відшкодовує витрати на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг.
Договір дійсний на строк укладання Договору оренди (п. 1.2. Договору про відшкодування витрат).
Орендар сплачує витрати (п.1.1), відповідно до рахунків, щомісячно до 12 числа наступного за звітним (п. 2.1. Договору про відшкодування витрат).
Орендар компенсує фактичні комунальні витрати і сплачує послуги, які надає Балансоутримувач (прибирання приміщень службового призначення і території, підтримання в експлуатаційному стані електро-, тепло- та водопостачальних стокових комунікацій і т.п.) пропорційно орендуємій площі (п.2.2. Договору про відшкодування витрат).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, у відповідача з моменту укладення Договору оренди та Договору про відшкодування витрат виник обов'язок відшкодовувати витрати на утримання орендованого майна та сплачувати за надання комунальних послуг протягом всього періоду дії Договору оренди.
Відповідно до п. 10.1. Договору оренди його укладено строком на один рік.
Водночас, матеріали справи містять Договори про внесення змін до Договору оренди, якими сторони неодноразово продовжували термін дії Договору оренди.
Згідно з Договором про внесення змін до договору оренди від 05.02.2020р. термін дії Договору оренди продовжено до 09.02.2021р. включно.
Відповідно до п. 10.6 Договору оренди його чинність, крім іншого, припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Доказів продовження терміну дії Договору оренди після 09.02.2021р. матеріали справи не містять.
За умовами п. 5.10 Договору оренди у разі, припинення або розірвання Договору повернути Балансоутримувачу Об'єкт оренди у залежному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати Балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) Об'єкту оренди з вини Орендаря.
Згідно з п. 10.9. Договору оренди у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів по вертається Орендарем Балансоутримувачу. У разі, якщо Орендар затримав повернення Майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на Орендодавця (п. 10.10. Договору оренди).
Суд не приймає доводи позивача з посиланням на рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/2826/21, яким встановлено, що відповідач користувалась орендованим приміщенням (кухнею) до 01.11.2021р., так як предметом спору у даній справі є орендні відносини щодо іншого приміщення - обідньої зали. Крім того, позивач сам зазначив про існування двох договорів оренди, укладених між РВ ФДМУ та відповідачкою, за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 11-А за різними приміщеннями.
Разом з тим, матеріали справи місять лист НУ «Одеська політехніка» від 28.10.2021р. №2340/08-08, в якому ФОП Воропаєвій Г.О. повідомлено, що у зв'язку із відмовою у продовженні договорів оренди (листом від 06.07.2021р. №1367/98-04) припиняється дія договорів на відшкодування комунальних послуг. Також Орендодавець просив відповідача відключити устаткування, звільнити орендоване приміщення та здати його балансоутримувачу, зазначив, що подачу електричної енергії та водопостачання буде припинено 01.11.2021р. о 15:00.
Господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів звільнення орендованого приміщення, а саме акта приймання-передавання об'єкту оренди відповідно до умов п.10.10 Договору.
На підставі наведеного вище, суд зазначає, що дія Договору оренди та Договору про відшкодування витрат закінчилась 09.02.2021р.
Однак, беручи до уваги відсутність акту приймання-передавання орендованого приміщення, лист НУ «Одеська політехніка» від 28.10.2021р. №2340/08-08, господарський суд приходить до висновку, що відповідачка користувалась орендованим приміщенням щонайменше до 01.11.2021р.
Матеріали справи містять довідки про спожиту електричну енергію орендарями, складені головним енергетиком НУ «Одеська політехніка» В.І. Пошкурлат за період з січня 2020р. по червень 2021р., в яких зазначено обсяги щомісячного споживання електроенергії ФОП Воропаєвою Н.О., тариф за кВт/год, № лічильника.
Крім того, наведені в довідках про спожиту електричну енергію орендарями обсяги споживання електричної енергії зафіксовані в Актах звіряння розрахунків, в яких зазначено, що у випадку неотримання підтвердженого акту взаєморозрахунків відповідно до п.п.7.2. розд. ІІІ Положення №879 від 02.09.2014р. «Про затвердження Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань» зазначена сума заборгованості визнається як правильна.
Матеріали справи містять лист позивача від 09.11.2020р. №2072/10-06 щодо направлення актів звіряння розрахунків станом на 01.11.2020р. з відміткою про отримання їх ФОП Воропаєвою Г.О. 13.11.2020р. Разом з тим, доказів направлення інших актів звіряння розрахунків позивачем не надано.
Суд відмічає, що реєстри поштових відправлень, надані позивачем, не є належним доказом направлення.
З огляду на зазначене, суд не приймає доводів відповідачки про те, що вона не отримувала жодного акту звіряння, адже докази отримання акту звіряння розрахунків станом на 01.11.2020р. містяться у матеріалах справи.
Крім того, відповідачка була обізнана про свої обов'язки відшкодовувати витрати за комунальні послуги в період дії Договору оренди та користування нею орендованим приміщенням. Суд зазначає, що неотримання рахунків, актів звірок не звільняють відповідача від обов'язку виконання взятих на себе зобов'язань за Договором оренди та Договором про відшкодування витрат.
Господарський суд зазначає, що правочин є двостороннім актом волевиявлення, де кожна зі сторін отримала певні права та взяла на себе певні зобов'язання. Не дотримання однією зі сторін такого обов'язку як направлення рахунку для оплати комунальних послуг, не впливає на обов'язок іншої сторони оплатити спожиту нею електричну енергію.
Суд також зауважує, що факт відсутності договору про надання комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21, від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20, від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі наведеного вище, беручи до уваги відсутність доказів оплати комунальних послуг ФОП Воропаєвою Г.О., виходячи з матеріалів справи господарський суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості за Договором відшкодування за 2020 рік у розмірі 61 253 грн 02 коп.( у тому числі ПДВ) та заборгованості за 2021 рік у розмірі 19 992 грн 91 коп.( у тому числі ПДВ) у повному обсязі.
Щодо стягнення заборгованості по земельному податку за 2020 та 2021 роки суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Згідно з п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Згідно з п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Відповідно до п. 282.1.5 ст. 282 Податкового кодексу України від сплати податку звільняються дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форми власності і джерел фінансування, заклади культури, науки (крім національних та державних дендрологічних парків) (за умови використання за цільовим призначенням), освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території (п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу України).
У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин) (п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України).
Отже, до укладення Договору оренди позивач був звільнений від сплати земельного податку, однак після надання в оренду приміщень саме у НУ «Одеська політехніка» виник обов'язок щодо сплати земельного податку з дати укладення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Господарський суд погоджується із доводами відповідача, щодо того, що ані Договором оренди, ані Договором про відшкодування не передбачено окремої компенсації земельного податку відповідачем.
Крім того, позивач не надав до матеріалів справи доказів сплати земельного податку за спірний період.
На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку що у відповідачки відсутній обов'язок щодо відшкодування витрат по земельному податку, у зв'язку з чим ця позовна вимога задоволенню не підлягає.
Таким чином, позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Виходячи з викладеного, на думку суду, АТ «ОПЗ» не доведено наявність обставин, які б могли бути підставою для зменшення розміру нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних витрат.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у відповідності до положень ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Національного університету «Одеська політехніка» до Фізичної особи - підприємця Воропаєвої Ганни Олексіївни про стягнення заборгованості по земельному податку за 2020 рік у розмірі 2 642 грн 70 коп., заборгованості по земельному податку за 2021 рік у розмірі 7 274 грн 07 коп., заборгованості за Договором відшкодування за 2020 рік у розмірі 61 253 грн 02 коп.( у тому числі ПДВ), заборгованості за Договором відшкодування за 2021 рік у розмірі 19 992 грн 91 коп.(( у тому числі ПДВ) - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Воропаєвої Ганни Олексіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Національного університету «Одеська політехніка» (65044, м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 43861328) заборгованість за Договором відшкодування за 2020 рік у розмірі 61 253 грн 02 коп.( у тому числі ПДВ), заборгованість за Договором відшкодування за 2021 рік у розмірі 19 992 грн 91 коп.( у тому числі ПДВ) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 158 грн 36 коп.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 02 грудня 2025 р.
Суддя Н.В. Рога