Справа № 149/2312/25
Провадження №2/149/995/25
Іменем України
03.12.2025 р. м. Хмільник
Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Гончарук-Аліфанової О. Ю.,
при секретарі Зоріній О. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АЙКОНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В липні 2025 року ТОВ "ФК АЙКОНС" звернулось до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 29 травня 2020 року між ТОВ "Кредитна установа"Європейська кредитна група" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3084312580/518506 про надання коштів на умовах споживчого кредиту шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, відповідно до умов якого відповідач отримала кредиту в розмірі 2 000,00 грн, строком на 30 днів, із стандартною процентною ставкою - 2,50 % в день. Кредитодавець свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, натомість відповідач свої зобов'язання передбачені договором не виконувала, в результаті чого станом на 28 березня 2025 року у неї утворилась заборгованість в розмірі 8 490,00 грн, з яких 2 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 6 490,00 грн - прострочена заборгованість по процентам. В ході укладення договорів відступлення права вимоги, позивач набув права вимоги до відповідача за вказаним договором. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №3084312580/518506 від 29 травня 2020 року в розмірі 8 490,00 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою суду від 06 серпня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено справу до судового розгляду. Відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження на надання відзиву на позовну заяву.
Відповідач у встановлений законом строк надала відповідь на відзив, відповідно до якої проти задоволення позовних вимог заперечила, посилаючись на те, що позивачем не надано первинних доказів укладення електронного правочину, зокрема Довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом компанії-кредитора, створеним самим кредитором, який є недостатнім для доведення факту акцепту оферти. У матеріалах справи відсутній повний текст Оферти, а міститься лише посилання на веб-сайт. Крім того позивачем не надано паспорту споживчого кредиту. Як слідує з договору відступлення права вимоги № 1-20/08/21 від 20 серпня 2021 року, первісний кредитор зобов'язався передати позивачу всі документи, що підтверджують право вимоги за кредитним договором (правила кредитування, що діяли на момент видачі кредиту; оригінал кредитного договору в електронній формі; заповнена заява анкета для отримання кредиту в електронній формі; доказів перерахування коштів на рахунок боржника, тощо), однак позивачем не долучено до матеріалів справи вказаних первинних документів в повному обсязі, що свідчить про невиконання умов договору відступлення права вимоги та ставить під сумнів обсяг прав, які були набуті новим кредитором. Також відповідач вказує, що первісний кредитор використав для підписання договору неузгоджений з позичальником зразок підпису. Первинних доказів перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача та належного розрахунку заборгованість позивачем також надано не було.
Щодо умов кредитного договору, то відповідач вказує на їх неправомірність, оскільки вони суперечать чинному законодавству, а також відсутні докази їх виконання. Вимога про стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 6 490,00 грн суперечить як умовам самого договору та і Закону України "Про споживче кредитування". Щодо договору відступлення права вимоги № 1-20/08/21 від 20 серпня 2021 року відповідач зазначила, що ТОВ "ФК"АЙКОНС" не є фінансовою установою, а тому вказаний договір про відступлення права вимоги є недійсним та суперечить чинному законодавству. Крім того, відповідача не було повідомлено про зміну кредитора. Також зазначила, що явлені позивачем судові витрати є необґрунтованими.
Позивач надав до суду відповідь на відзив наступного змісту. Так, відповідач, діючи добровільно та усвідомлено, скористалася доступом до мережі Інтернет та перейшла на офіційний веб-сайт первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрала бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього нею було надано персональні дані, зокрема реквізити банківської картки, на яку в подальшому були зараховані кошти. У процесі укладення правочину відповідач пройшла передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір, за результатами чого між сторонами було укладено договір у встановленому законом порядку. Відповідно до встановленого алгоритму дій споживача в телекомунікаційній системі первісного кредитора, що застосовується з метою акцепту оферти та належного укладення електронного договору, позичальнику надається можливість перейти за посиланням на відповідну вебсторінку, де він має змогу ознайомитися з умовами публічної оферти, яка містить усі істотні умови договору відповідно до вимог цивільного законодавства. Сторони узгодили розмір кредиту, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Щодо підтвердження перерахування кредитних коштів позивач зазначив, що факт перерахування підтверджено листом ТОВ "Платежі онлайн", який є платіжним провайдером, фінансовими послугами якого користувався первісний кредитор. Щодо надання первинних бухгалтерських документів, позивач зазначив, що ТОВ "ФК"АЙКОНС" не є банківською установою, а надані ним докази укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів є належними, допустимими та достовірними. Доводи відповідача щодо відсутності переходу права вимоги за спірним кредитним договором позивач вважає безпідставними та необґрунтованими.
Також позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правову допомогу в розмірі 10 500,00 грн.
Відповідач надала до суду заперечення, відповідно до змісту яких підтримала свою позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.
Позивач надав до суду додаткові пояснення, в яких серед іншого зазначив, що факторинг є фінансовою послугою, доступною лише спеціальним суб?єктам, тоді як відступлення права вимоги може здійснювати будь-яка особа, а тому ТОВ «ФК АЙКОНС» належним чином набуло право вимоги за договором відступлення права вимоги (цесії).
01 вересня 2025 року відповідач надала до суду додаткові пояснення у яких заперечила проти доводів позивача щодо переходу до нього права вимоги за спірним договором.
02 грудня 2025 року відповідачем було надано клопотання про витребування доказів, а саме витребувати оригінал адвокатського запиту до ТОВ "Платежі онлайн" та оригінал відповіді на нього, оскільки відповідач має сумніви у достовірності наданого доказу. Судом було відмовлено у його задоволенні, оскільки клопотання подано з порушенням строку, визначеного ч. 1 ст. 84 ЦПК України, причини неможливості його подання у встановлений строк не обґрунтовано.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час, день та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила. У клопотанні від 02 грудня 2025 року просила розгляд клопотання проводити у її відсутності.
За наведених обставин, з огляду на положення ч.1, п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, перешкод для розгляду справи судом не встановлено.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29 травня 2020 року між ТОВ "Кредитна установа"Європейська кредитна група" та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 3084312580/518506.
Договором передбачено, що Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 2 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених ним Договором (п. 1.1 Договору).
Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 27 червня 2020 року. Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за ним Договором За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 912,5 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2,5 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки- фіксована. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом (п. 1.2-1.4 Договору).
Невід?ємною частиною цього Договору є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства https://www.eurogroshi.com.ua/ (п. 1.5 Договору).
Із графіку розрахунків та орієнтовної сукупної вартості кредиту слідує наступне: строк, на який надано кредит - 30 днів; сума кредиту - 2 000,00 грн; сума нарахованих процентів за користування кредитом - 1 500,00 грн; до оплати - 3 500,00 грн (Додаток № 1 до Договору).
Відповідач підтвердила, що вона ознайомлена, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства. Також відповідачка підтвердила, що отримала від Товариства до укладення вищевказаного договору інформацію, зазначену у ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п. 6.8. і п. 6.9. кредитного договору).
При укладенні кредитного договору відповідачка сама надала відомості, які її ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку. Саме на вказаний ним номер телефону позивачем було направлено одноразовий ідентифікатор, яким відповідачка скористалась, ввівши у відповідне поле на сайті товариства, тим самим підписавши договір.
Договір підписано відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором R67641.
Таким чином, судом встановлено, що при укладенні кредитного договору №3084312580/518506 від 29 травня 2020 року його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Товариство виконало свої забов'язання за договором та перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 2 000,00 грн, що підтверджується інформаційною довідкою № 2025-ПО/209 від 09 липня 2025 року ТОВ "Платежі онлайн" тавипискою по рахунку ОСОБА_1 в АТ "Приват Банк".
Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 3084312580/518506, заборгованість ОСОБА_1 становить 8 490,00 грн, з яких 2 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 6 490,00 грн - прострочена заборгованість по процентам.
20 серпня 2021 року ТОВ "Кредитна установа"Європейська кредитна група" та ТОВ "ФК Сіті фінанс груп" уклали договір факторингу № 1-20/08/21, згідно з умовами якого ТОВ "ФК Сіті фінанс груп" набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги відносно боржників ТОВ "Кредитна установа"Європейська кредитна група", зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року.
25 серпня 2021 року між ТОВ "ФК Сіті фінанс груп" та ТОВ "ФК АЙКОНС" укладено договір про відступлення права вимоги № 1-25/08/2021, відповідно до якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року, укладеним з ОСОБА_1 .
Згідно з витягом з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги, ТОВ "ФК"Айконс" отримало право вимоги до ОСОБА_1 в загальному розмірі 8 490,00 грн, з яких 2 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 6 490,00 грн - прострочена заборгованість по процентам.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно положень ст. ст. 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
В силу положень ст. ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Щодо посилань відповідача на недійсність договору факторингу, суд зазначає наступне.
Доказів того, що вищевказані договори факторингу/відступлення права вимоги визнані недійсними, суду не надано.
Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Враховуючи вищевказане, твердження відповідача про відсутність належних доказів набуття позивачем права вимоги до відповідачки за вищевказаним кредитним договором, заборгованість за яким є предметом спору, є безпідставними.
При цьому висновки ВС, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, на яку посилається відповідач, як на підставу заперечень проти позову, не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки дана справа та справа № 206/4841/20 мають різні предмети спору - в даній справі предметом спору являється заборгованість за кредитним договором, а у справі № 206/4841/20 - визнання недійсним та скасування договору.
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаного кредитного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
Ухвала суду від 02 вересня 2025 року, якою було зокрема витребувано у позивача обґрунтований розгорнутий розрахунок заборгованості за кредитним договором № № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року, позивачем виконана не була. Тому, враховуючи положення ч. 10 ст. 84 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи за наявними в ній доказами.
Так, із позовної заяви та заяви вбачається, що позивач, набувши право вимоги до відповідача за кредитним договором № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року на підставі договору про відступлення права вимоги від 25 серпня 2021 року, нарахувань за цим договором не здійснював. Позивач в обґрунтування розміру спірної заборгованості посилається на витяг із реєстру боржників. Як вбачається із змісту позовної заяви, станом на 28 березня 2025 року заборгованість відповідача за кредитним договором № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року становить 8 490,00 грн, з яких 2 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 6 490,00 грн - прострочена заборгованість по процентам.
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Судом прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.
На виконання вимог ухвали суду від 08 жовтня 2025 рокуАТ КБ "Приватбанк" повідомлено, що платіжна картка № НОМЕР_1 була емітована на ім'я ОСОБА_1 , а також надано виписку про рух коштів по рахунку відповідачки за 29 травня 2020 року.
Вищевказаний платіжний засіб - платіжна картка № НОМЕР_1 була вказана позичальником у кредитному договорі.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно із п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, з огляду на вищевказані положення, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідачки, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.
Так, з виписки по рахунку відповідачки вбачається надходження 29 травня 2020 року грошових коштів, зокрема в сумі 2 000,00 грн, а також те, що відповідач користувалась цими грошовими коштами.
З інформаційної довідки № 2025-ПО/209 від 09 липня 2025 року ТОВ "Платежі онлайн", як технічним оператором платіжних послуг, вбачається, що на сайті Торговця - EUROGROSHI.COM.UA через платіжний сервіс «Platon» 29 травня 2020 року була успішно проведена транзакція - видача грошових коштів в сумі 2 000, 00 гривень на платіжну картку НОМЕР_1 .
Приймаючи до уваги повідомлення АТ КБ "ПриватБанк", довідку ТОВ «Платежі онлайн» № 2025-ПО/209 від 09 липня 2025 року, інформація яких узгоджується із випискою по рахунку відповідачки, судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року ТОВ «КУ "Європейська кредитна група" 03 червня 2020 року перерахувало на платіжну картку відповідачки грошові кошти в сумі 2 000,00 гривень.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Оцінюючи наявні в матеріалах докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачкою кредиту за договором № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року в сумі 2 000,00 гривень.
Належних доказів того, що відповідач здійснювала погашення тіла кредиту за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.
Відповідачкою не спростовано факт отримання нею кредитних коштів за вищевказаним кредитним договором, а також розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту по договору № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року в сумі 2 000, 00 гривень.
Також позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за відсотками в сумі 6 490,00 гривень.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами кредитного договору № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.
Судом встановлено, що сторони вищевказаного кредитного договору погодили строк кредитування - 30 днів (до 29 травня 2020 року) з можливістю його пролонгації за певних умов і узгодили нарахування процентів за користування кредитом в межах цього строку кредитування.
Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення відсотків за користування кредитом, матеріали справи не містять.
Судом не встановлено пролонгацію строку кредитування на підставі п. 3.3.3 вищевказаного договору.
Водночас, досліджуючи нарахування відсотків по вищевказаному договору, пред'явлених позивачем до стягнення, суд прийшов до висновку, що такі нараховані й поза межами строку кредитування. У зв'язку із чим суд наголошує, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Вищевказане узгоджується із правовими висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Автопролонгація строку кредитування без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку кредиту заборгованості, є безпідставною.
Відповідач станом на дату закінчення строку кредитування - 27 червня 2020 року мала заборгованість, водночас до суду відповідні вимоги були пред'явленні лише 24 липня 2025 року, тобто майже через 5 років, що вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору.
Отже, враховуючи вищенаведене, нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст. 1048 ЦК України.
Таким чином, правомірним є нарахування відсотків за користування кредитними коштами в межах строку кредитування - за період з 29 травня 2020 року по 27 червня 2020 року.
Належних доказів того, що відповідач здійснювала погашення відсотків за користування кредитом матеріали справи не містять.
Так, враховуючи вищенаведене, у відповідності до умов вищевказаного договору проценти за користування кредитними коштами за період з 29 травня 2020 року по 27 червня 2020 року. становлять 1 500,00 грн (2 000,00 грн х 2,5% х 30 днів).
Отже, заборгованість відповідачки по процентах за користування кредитними коштами в межах строку кредитування становить 1 500,00 гривень.
Водночас, кредитодавцем нараховано проценти й після 27 червня 2020 року, тобто поза межами строку кредитування.
Так, сторони даного правочину погодили в п. 4.3, що у разі, якщо клієнт не повернув кредиту у строк, зазначений в п. 1.2 цього договору, проценти, передбачені в п. 1.3 цього договору, проценти продовжують нараховуватися за кожен день користування коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору.
Водночас судом звернуто увагу на те, що вказаний кредитний договір містить окремі розділи, що регулюють порядок нарахування процентів та відповідальність сторін.
Вищевказана умова наведена у розділі 4 договору «Відповідальність Сторін та порядок вирішення спорів».
Тобто у договорі сторони чітко та недвозначно визначили, що поза межами строку кредитування позичальником сплачуються проценти, які при цьому не є процентами за «користування кредитом», а є відповідальністю за порушення зобов'язання.
Наведене вище вказує на тлумачення нарахованих процентів поза межами строку кредитування - за період з 28 червня 2020, як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України.
Враховуючи неповернення відповідачем 27 червня 2020 кредитних коштів, кредитодавець мав право нарахувати проценти за неправомірне користування кредитними коштами, тобто поза межами строку кредитування, тим самим застосувавши цивільно-правову відповідальність відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Однак, звертаючись до суду із даним позовом позивач вимоги про стягнення відсотків за вищевказаним кредитним договором відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України не заявляв і такі не обґрунтовував.
Таким чином, суд вважає розмір заборгованості по відсотках за період з 28 червня 2020 року необґрунтованим й недоведеним.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року в розмірі 3 500,00 грн, з яких: 2 000,00 грн -заборгованість за тілом кредиту, 1,500,00 грн - заборгованість за відсотками (за період з 29 травня 2020 року по 27 червня 2020 року).
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України, зокрема розмір відшкодованих судових витрат визначається пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
З огляду на часткове задоволення судом позовних вимог із відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 998,60 грн., яка являється пропорційною розміру задоволених позовних вимог (2 422,40 х (100 х3 500,00:8 490,00) : 100).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014 у справі «East|West Aliance Limited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 в справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/ 16-ц.
Як слідує з матеріалів цієї цивільної справи, позивач в підтвердження витрат на правничу допомогу надав: договір про надання правової допомоги № 16/06/2025 від 16 червня 2025 року, акт про отримання правової допомоги від 20 серпня 2025 року, рахунок та платіжну інструкцію кредитного переказу, відповідно до яких вартість наданої правової допомоги становить 10 500,00 грн.
Визначаючись з розподілом витратна правничу допомогу та надаючи оцінку вищезазначеним доказам, суд враховує результат розгляду справи, зокрема те, що позов задоволено частково, а також зважає, що справа є незначної складності, стосувалася одного кредитного договору,та в силу вимог закону не є складною, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг досліджених доказів є невеликим, справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об'єктивним, пропорційним до розміру задоволених позовних вимог, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою у ній.
Керуючись ст.ст. 203, 204, 207, 512, 514, 526, 625, 629, 638, 1050, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 137, 223, 247, 263-265, 355 ЦПК України, суд,
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АЙКОНС" заборгованість за кредитним договором № 3084312580/518506 від 29 травня 2020 року в розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АЙКОНС"судовий збір в розмірі 998 (дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 60 (шістдесят) копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК АЙКОНС", код ЄДРПОУ: 44334170, адреса: вул. Саперне Поле, 12, нежитлове приміщення 1008, м. Київ.
Представник позивача: Пархомчук Сергій Валентинович, адреса: пр-т Героїв Небесної Сотні, 26/9, с. Софіївська Борщагівка, Київська область.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: