ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про вжиття заходів забезпечення позову
м. Київ
03.12.2025Справа №910/13870/25
Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Роман Володимирович, розглянувши у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" про забезпечення позову в межах справи з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сторіджей" про стягнення заборгованості у розмірі 699 151,37 грн,
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Січмаш" про стягнення заборгованості у розмірі 699 151,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" вказує, що ним на виконання своїх зобов'язань за Договором поставки №КВСІ/1206 від 26.06.2025 було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Січмаш" попередню оплату за товар у розмірі 1 122 000,00 грн, в той час як відповідачем було з простроченням поставлено товар, частина якого - на суму 697 425,23 грн була не прийнята позивачем через дефекти, які неможливо усунути.
Як стверджує позивач, незважаючи на його звернення, відповідачем не було здійснено заміну неналежної якості товару у визначений договором строк, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" реалізувало своє право на часткову відмову від Договору поставки №КВСІ/1206 від 26.06.2025 та просило повернути сплачену за товар попередню оплату у розмірі 697 425,23 грн, однак відповідачем не було повернуто частину попередньої оплати у вказаній сумі.
Крім того, посилаючись на прострочення відповідачем свого зобов'язання із своєчасної поставки товару, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Січмаш" пені у розмірі 1 726,14 грн, нарахованої за період з 08.08.2025 по 06.10.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 відкрито провадження у справі №910/1387025; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); визначено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
21.11.2025 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Січмаш" надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що позивачем не доведено, що відповідачем поставлено неякісний товар, оскільки акти про недоліки товару складені в односторонньому порядку без підписання належним чином дефектного акту. Також відповідач вказує на те, що згідно специфікації перша партія товару була своєчасно поставлена та жодних претензій не було, а друга партія товару була частково поставлена без оплати, в той час як позивач заявляє право вимоги на кошти, які не вніс за оплату другої партії товару згідно специфікації. Крім того, відповідач стверджує, що позивач не виконав своїх фінансових зобов'язань згідно договору поставки та специфікації, оскільки перший платіж у розмірі 1 122 000,00 грн вніс 18.07.2025, а другий платіж у розмірі 1 180 000,00 грн не здійснив, що унеможливило завершення виробництва та поставку всієї продукції. Таким чином, на думку відповідача, усі претензії щодо "несвоєчасного виготовлення" або "браку" є юридично неспроможними, оскільки оплату не здійснено. До того ж, відповідач звертає увагу суду, що продукція виготовлена відповідно до креслення, в той час як позивач, у супереч кресленню, вимагав того, чого в технічній документації не існує (ця вимога зафіксована у листуванні в месенджері WhatsApp з директором ТОВ "СВП "Квазар"). Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Січмаш" вважає, що акт недопустимий, креслення визначають інші параметри, ніж вимагає ТОВ "СВП "Квазар", сторони мають різні технічні позиції, то ТОВ "Січмаш" вважає необхідним подати клопотання про призначення судової технічної експертизи.
27.11.2025 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує на те, що Акт вхідного контролю від 07.10.2025 підписаний представником відповідача - Вороніним В.В., контактні дані якого були надані керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Січмаш", у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" були відсутні сумніви щодо повноважень такої особи. Зокрема позивач вказує, що Воронін В.В. допустив уповноважених представників ТОВ "СВП "Квазар" на територію підприємства відповідача, брав участь у процесі приймання-передачі продукції, визначення її якісних характеристик, кількості забракованої та такої, що відповідає умовам договору продукції, погодився зі змістом підписаного ним акту вхідного контролю від 07.10.2025. Також позивач зазначає, що ним виконано зобов'язання з оплати першої частини після підписання Договору поставки №КВСІ/1206 від 26.06.2025, а для здійснення оплати другої частини постачальник повинен був повідомити покупця про готовність другої партії (такого повідомлення не було отримано покупцем). Під час прийому-передачі товару з порушенням строків з боку відповідача і після неодноразових перемовин з цього приводу, відповідач передав до огляду одразу першу та другу партії, однак згідно з умовами специфікації постачання другої партії повинно було відбутись протягом 30 календарних днів з моменту поставки першої партії, тобто у покупця не виник обов'язок оплати другої частини у розмірі 1 180 000,00 грн, у зв'язку з не поставкою постачальником першої партії товару та відсутністю повідомлення про готовність другої партії. Крім того, позивач стверджує, що його вимоги ґрунтуються на кресленні, відповідно до яких відповідач повинен був виготовити продукцію, в той час як спірний товар має недоліки у розмірах, шорсткості, невитримані фаски. З огляду на те, що позивачем додаткових вимог до якості товару не встановлювалось, а перевірка товару під час прийому-передачі проводилась виключно до вимог креслення, результати якої погоджені та зафіксовані сторонами в Акті від 07.10.2025, ТОВ "СВП "Квазар" вважає вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Січмаш" про призначення технічної експертизи необґрунтованою та безпідставною, спрямованою на збільшення строків розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 призначено у справі №910/13870/25 судове засідання на 16.12.2025.
01.12.2025 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, в якому позивач просить поновити строк для подання даного клопотання та призначити розгляд справи №910/13870/25 в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Судом залишається без розгляду клопотання ТОВ "СВП "Квазар" про розгляд справи у судовому засіданні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 170, ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній зміст питання, яке підлягає вирішенню судом, адже ще до надходження клопотання позивача судом за власною ініціативою було призначено у справі №910/13870/25 судове засідання з викликом сторін.
01.12.2025 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд накласти арешт на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Сторіджей" (до перейменування Товариство з обмеженою відповідальністю "Січмаш"), відкритий в ПАТ "Кредi Агрiколь Банк", № НОМЕР_1 , МФО 300614.
Перш за все, судом враховано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" пред'явило позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Січмаш" (ідентифікаційний код 43167023).
Однак із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що:
- 25.11.2025 об 20:22 було проведено державну реєстрацію змін щодо юридичної особи із ідентифікаційним кодом 43167023, а саме: зареєстровано зміну кінцевих бенефіціарних власників ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на ОСОБА_2 ;
- 26.11.2025 об 10:33 було проведено державну реєстрацію змін щодо юридичної особи із ідентифікаційним кодом 43167023, а саме: змінено відомості про керівника (з ОСОБА_1 на ОСОБА_2), змінено найменування (з Товариства з обмеженою відповідальністю "Січмаш" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сторіджей") та змінено адресу місцезнаходження (з 03115, м. Київ, вул. Котельникова Михайла, буд. 45-В, на 46023, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, місто Тернопіль, б. Петлюри Симона, будинок 1А).
Наведені обставини щодо зміни найменування та місцезнаходження відповідача враховано судом при постановленні даної ухвали.
Частиною 2 статті 31 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.
Таким чином, оскільки провадження у даній справі відкрито з додержанням правил підсудності, в той час як відповідачем було змінено адресу свого місцезнаходження після відкриття провадження у справі та після того, як ухвалу суду від 11.11.2025 було вручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Сторіджей" (до перейменування Товариство з обмеженою відповідальністю "Січмаш") в розумінні приписів ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, а отже правила підсудності не порушені та дана справа повинна розглядатись Господарським судом міста Києва.
За таких обставин суд вбачає за можливе розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" про забезпечення позову по суті.
Згідно з ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" про забезпечення позову, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, суд прийшов до висновку про необхідність її часткового задоволення з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
В обґрунтування своєї заяви про забезпечення позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" зазначає, що проведення реєстрації змін щодо юридичної особи із ідентифікаційним кодом 43167023 інформації щодо її керівника, кінцевих бенефіціарних власників, структури власності, найменування, місцезнаходження, установчих документів та ін. свідчить про вчинення відповідачем умисних дій, направлених на ухилення від виконання своїх зобов'язань за Договором поставки №КВСІ/1206 від 26.06.2025 у разі задоволення позову. Зокрема позивач звертає увагу суду, що за новою адресою місцезнаходження відповідача зареєстровано ще 18 юридичних осіб. Така масовість реєстрації у сукупності з іншими встановленими обставинами, на думку позивача, свідчить про наявність ознак фіктивності місцезнаходження ТОВ "Сторіджей". Також позивач вказує, що згідно відкритих даних новий керівник, засновник та кінцевий бенефіціарний власник ТОВ "Сторіджей" - ОСОБА_2 є засновником та власником декількох сотень компаній, що говорить про номінальність даної особи. Позивач вважає, що відповідач може переказати наявні грошові кошти з рахунків, відчужити активи або припинити фактичну діяльність.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі, грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Так, під час під час перевірки інформації про юридичну особу із ідентифікаційним кодом 43167023 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, що склад бенефіціарних власників відповідача вже двічі змінювався після укладення з позивачем Договору поставки №КВСІ/1206 від 26.06.2025.
Зокрема протягом 25-26 листопада 2025 року (тобто через один робочий день після подання відзиву в межах даної справи) було проведено державну реєстрацію зміни учасників (бенефіціарних власників) відповідача шляхом виключення із їх складу попередніх власників та додавання ОСОБА_2 як єдиного власника і призначення останнього керівником. Також було змінено найменування відповідача та його місцезнаходження (зареєстровано в іншій області).
Прикметним також є те, що за даними сервісу https://youcontrol.com.ua/ фізична особа ОСОБА_2 є бенефеціаром та/або керівником ще 8 юридичних осіб, види діяльності яких між собою не пов'язані, із місцезнаходженням в різних обласних центрах України.
При цьому, станом на дату постановлення даної ухвали (03.12.2025) відповідач не виконав покладеного на нього ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України обов'язку з повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Суд з прикрістю констатує, що в Україні є досить поширеною практика, коли з метою невиконання зобов'язань юридичною особою (в тому числі, судових рішень), керівництво / власники такої юридичної особи виводять з підприємства всі активи та залишають його, при цьому не здійснюючи жодних дій для припинення юридичної особи у передбаченому законодавством порядку та внесення відповідного запису у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Наведені обставини у їх сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що має місце існування обставин, а не виключно припущень заявника, щодо можливого ухилення відповідачем від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, в тому числі шляхом виведення з підприємства всіх активів, що у випадку вчинення таких дій фактично нівелює можливість захисту прав і інтересів позивача.
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Вказаний висновок викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
При зверненні із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22 та від 14.12.2022 у справі №922/1369/22.
Окрім того, у пункті 24 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, Верховним Судом зроблено висновок, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Таким чином, при вирішенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову судом враховується те, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Враховуючи наявну можливість здійснити Товариством з обмеженою відповідальністю "Сторіджей" розпорядчі дії щодо коштів на користь третіх осіб, є підстави вважати, що при невжитті заходів забезпечення позову виконання рішення у разі задоволення позову буде ускладнено.
Згідно ст. 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Проте, в даному випадку суд не вбачає необхідності в зустрічному забезпеченні, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідач понесе збитки, у зв'язку із заявою позивача про забезпечення позову.
Відповідно до п. 3 Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №162, поточний рахунок - рахунок (уключаючи рахунок із спеціальним режимом використання), що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України; розрахунковий рахунок - рахунок, що відкривається банком небанківському надавачу платіжних послуг виключно для цілей забезпечення виконання платіжних операцій його користувачів.
Натомість як п. 1) ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, так і ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачають право накладення арешту саме на кошти боржника, що містяться на його рахунках у банківських установах, а не на рахунки боржника.
У позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2019 у справі №915/538/19 та від 06.11.2018 у справі №923/560/17, а також у п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову".
Крім того, судом враховано положення Закону України "Про виконавче провадження" щодо порядку виконання ухвал господарських судів про вжиття заходів забезпечення позову, який не потребує визначення конкретного банківського рахунку боржника.
Відтак, суд вбачає наявність зв'язку між зазначеними заходами забезпечення позову (накладення арешту на грошові кошти) і предметом спору, співмірність заходів із заявленими позивачем вимогами. Вжиття наведених заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання рішення суду. Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.
З огляду на наведене, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" про вжиття заходів забезпечення позову підлягає частковому задоволенню шляхом накладення арешту на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Сторіджей" у межах ціни позову - 699 151,37 грн.
Щодо заявленого відповідач клопотання про призначення судової експертизи, то суд вбачає за доцільне вирішити дане питання в судовому засіданні із заслуховуванням думки представників сторін.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 136, 137, 138, 139, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" про забезпечення позову задовольнити частково.
2. Накласти арешт на кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Сторіджей" (46023, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, м. Тернопіль, б. Петлюри Симона, буд. 1А; ідентифікаційний код 43167023), в межах ціни позову в розмірі 699 151 (шістсот дев'яносто дев'ять тисяч сто п'ятдесят одна) грн 37 коп., що обліковуються на будь-яких виявлених виконавцем рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Сторіджей" (46023, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, м. Тернопіль, б. Петлюри Симона, буд. 1А; ідентифікаційний код 43167023) в фінансових установах та/або банках як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, в тому числі і на тих, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову.
3. Дана ухвала є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років, тобто до 03.12.2028.
4. Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" (03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 136-Л; ідентифікаційний код 36177373).
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сторіджей" (46023, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, м. Тернопіль, б. Петлюри Симона, буд. 1А; ідентифікаційний код 43167023).
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскарження протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя Роман Володимирович Бойко