Справа № 132/2223/24
Провадження № 2/132/98/25
Іменем України
"20" листопада 2025 р. місто КАЛИНІВКА
Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання СЛОБОДЯНЮК І.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/2223/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Глуховецької селищної ради Вінницької області про встановлення факту самостійного виховання неповнолітнього сина,
17.07.2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Глуховецької селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання неповнолітнього сина, в якому просить суд встановити факт, що він самостійно виховує неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування цієї вимоги зазначив, що під час цивільного шлюбу із ОСОБА_2 , у них народилась дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після припинення спільного проживання, залишився проживати із матір'ю. Однак, після того, як ОСОБА_2 зійшлася з іншим чоловіком, вона почала недостатньо приділяти уваги та піклування їх синові, у зв'язку із чим, він в лютому 2021 року забрав дитину до себе додому, та з цього моменту по теперішній час останній проживає з ним та перебуває на йому утриманні. Натомість, ОСОБА_2 не займається вихованням сина, та з 08.03.2022 року по теперішній час перебуває на військовій службі. З урахуванням цього, вимушений звернутися до суду із вказаним позовом, метою якого є повна реалізація прав, як батька дитини, а також оформлення документів, необхідних для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2024 року, визначено склад суду з розгляду позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.
Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 08.08.2024 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
У відзиві на позовну заяву, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мороз І.В. просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Дану позицію обґрунтовує тим, що дійсно перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_3 , від якого народила сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час проживає з батьком, однак між сторонами наявний спір щодо місця проживання дитини (справа № 132/1166/21), провадження в якій зупинено до звільнення її з лав Збройних Сил України. Зважаючи на те, що позивач не довів, що відповідач в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов'язків щодо своєї дитини, вимога про встановлення факту самостійного виховання сина, є необґрунтованою та доказово не підтверджена.
Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 12.12.2024 року, закрите підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
Сторони в судове засідання повторно не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.
Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).
У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Слід також зазначити, що у відповідності до статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформація про кожне судове засідання, оприлюднювалася на офіційному веб-порталі Судової влади України, та учасники справи не були позбавлені об'єктивної можливості дізнатися про дати судових засідань, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.
За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності учсаників справи, що не може розцінюватись, як порушення їх прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши в порядку, визначеному процесуальним законом у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до наступних висновків.
Встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 23.05.2012 року виконкомом Корделівської сільської ради Калинівського району Вінницької області.
Судовим наказом у справі № 132/2641/18 (провадження № 2-н/132/89/18), винесеним 30.07.2018 року Калинівським районним судом Вінницької області, стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно її віку, починаючи з 26.07.2018 року щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі цього судового наказу, постановою головного державного виконавця Козятинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Василюка А.І. від 13.12.2018 року, відкрито виконавче провадження з його виконання.
15.04.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Калинівська міська рада Вінницької області про визначення місця проживання дитини (єдиний унікальний номер судової справи: 132/1166/21; номер провадження: 2/132/25/24).
Висновком комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Калинівської міської ради Вінницької області № 51 від 13.07.2021 року, затвердженим 14.07.2021 року рішенням виконавчого комітету Калинівської міської ради Вінницької області № 357 від 14.07.2021 року, визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 .
З 08.03.2022 року по теперішній час, відповідач ОСОБА_2 перебуває військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , про що свідчить довідка старшого помічника начальника з кадрів та стройової частини військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_4 від 20.04.2022 року № 471.
Згідно довідки Глуховецької селищної ради Вінницької області від 26.03.2024 року № 182, акту обстеження житлово-побутових умов від 10.06.2024 року, неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з довідки-розрахунку заборгованості по аліментам, складеної головним державним виконавцем Калинівського відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Аніцької Ю.В., заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 31.08.2024 року становить 130147грн.00коп.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 27.12.2024 року, провадження у справі № 132/1166/21 (номер провадження: 2/132/25/24) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Калинівська міська рада Вінницької області про визначення місця проживання дитини - закрито, у зв'язку з відмовою позивача від позову, на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною шостою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У відповідності до вимог статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання та утримання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом просить встановити факт одноосібного виховання та утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання та утримання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.
З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб'єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання батьком дитини, тобто позивачем, неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Натомість навпаки, найвищим інтересам неповнолітнього сина відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства не встановлено.
Враховуючи, що нормами СК України закріплений обов'язок батьків виховувати та утримувати дитину, відсутні підстави для додаткового встановлення у судовому порядку факту перебування дитини на утриманні позивача.
Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За приписами частин першої-третьої, п'ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст.141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Глуховецької селищної ради Вінницької області про встановлення факту самостійного виховання неповнолітнього сина - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя