61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
02.12.2025 Справа №905/958/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Чернової О.В., за участю секретаря судового засідання Рикова А.С., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тінара», село Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область
до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва
про стягнення 27445189,22грн
за участю уповноважених представників сторін: не з'явились;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тінара», село Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва про стягнення 27445189,22грн, з яких матеріальна шкода (збитки) - 26969110,88грн, що в доларовому еквіваленті становить 921866,45 дол. США, упущена вигода від неможливості провадження господарської діяльності - 476078,34грн, що в доларовому еквіваленті становить 11479,90 дол. США.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та бойових дій він зазнав шкоди внаслідок втрат основних засобів та товару, а також у зв'язку з неможливістю провадження господарської діяльності за місцем складу у м. Маріуполі Донецької області.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав такі документи: договір оренди №2/081/А від 01.10.2021 з додатковою угодою №1 від 01.02.2022, акти передавання-приймання нежитлових (складських приміщень), інвентаризаційний опис необоротних активів, повідомлення про об'єкти оподаткування, або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадять діяльність з квитанцією №2 від 04.11.2021, наказ ГУ ДПС У Київській області №3082-п від 31.12.2021, наказ ТОВ «Тінара» №42 від 18.01.2022, протокол інвентаризаційної комісії від 20.01.2022, аудиторський висновок ТОВ Аудиторська фірма «Ресурс-Аудит» №21 від 21.11.2023, витяг з ЄРДР, постанову ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) про визнання потерпілим від 13.02.2025, висновок експерта №0605-25 від 16.06.2025.
Нормативно свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст. 41,42 Конституції України, ст.ст. 11 ,15, 16, 22, 321, 386, 1166 Цивільного кодексу України.
З дотриманням приписів ст.6 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/958/25 визначено суддю Чернову О.В.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.09.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №905/958/25. Справу №905/958/25 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначити на 07.10.2025 о 13:40 год.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.10.2025 постановлено відкласти підготовче засідання на 03.11.2025 о 17:00 год.
Ухвалою господарського суду від 03.11.2025 закрито підготовче провадження у справі №905/958/25 та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 02.12.2025 о 13:00 год.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, 02.12.2025 від позивача до суду надійшли заяви про проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника та про подання доказів понесення судових витрат після ухвалення рішення.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Відповідачем у справі є Держава-агресора Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва та щодо неможливості застосування судового (суверенного) імунітету, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до положень ст. 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
Згідно ст. 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до правового висновку викладеного у постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.
У постановах від 18.05.2022 у справах у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц КЦС ВС розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Судом також враховано правову позицію, викладену у постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
Отже суд дійшов висновку про застосування у цій справі «деліктного винятку», відповідно до якого будь-який спір, що виник на території України у її громадянина, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
В цій справі спір виник між юридичною особою приватного права - позивачем, та іноземною державою-агресором як особливим суб'єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права. При цьому, в розрізі предмета спору, у даній справі спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб'єкту - позивачу.
Верховний Суд у постанові від 04.10.2022 у справі № 910/5210/20 (пункт 5.4.) зазначив, що у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Тобто органи держави не є самостійними суб'єктами, а виконують представницьку функцію держави.
Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 28.05.2018 року № 271 внесені зміни до Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 №1313: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 такого змісту:« функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку».
Таким чином, повноваження Міністерства юстиції Російської Федерації найбільш наближені до представництва інтересів цієї держави в іноземних судах. Отже, Міністерство юстиції Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів держави в межах цього спору. Визначення Міністерства юстиції Російської Федерації як представника є необхідним у цій справі через особливий статус держави, яка може вступати у правовідносини лише через свої компетентні органи.
З огляду на наведені обставини, проаналізувавши характер правовідносин, з яких виник спір, та предмет позову, суд погоджується з тим, що належним відповідачем у цій справі є Російська Федерація в особі її представницького органу - Міністерства юстиції Російської Федерації, та вирішує спір за її участі на загальних підставах.
Щодо повідомлення відповідача про відкрите судове провадження, суд зазначає таке.
Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан.
Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
З інформації на офіційному вебсайті АТ «Укрпошти» відомо, що АТ «Укрпошта», припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Водночас у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Таким чином, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.
За наведених обставин відповідач - Держава-агресора Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва про відкрите судове провадження у справі №905/948/25 повідомлявся шляхом направлення ухвал господарського суду на його електронну пошту (info@minjust.gov.ru) та шляхом розміщення публікацій на офіційному сайті Господарського суду Донецької області в мережі Інтернет в розділі «Повідомлення для учасників судового процесу» за вебпосиланням: https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/gromadyanam/povidomlenniz_dlia_ychasnukiv/.
Додатково суд зобов'язував позивача направляти процесуальні документи у справі №905/948/25 відповідачу на адресу посольства Російської Федерації у державі, де наявна така установа, за вибором позивача.
Суд звертає увагу, що всі процесуальні документи суду по справі №905/948/25 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень вебпорталу «Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України «Про доступ до судових рішень».
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, клопотань та заяв по суті спору від останнього не надходили.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Виходячи з того, що відповідач вважається належним чином повідомленим про відкрите судове провадження, а також дату, час та місце судового засідання, з огляду на те, що судом створені усі умови для забезпечення процесуальних прав сторін та надано достатньо часу відповідачу для надання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ч.1 ст.178 та ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
З'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в порядку статті 210 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Товариства з обмеженою відповідальністю «Тінара» (позивач) є юридичною особою, резидент України, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 41731881, дата запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи - 13.11.2017, номер запису: 13391020000015671.
Види економічної діяльності юридичної особи: 46.32 Оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами (основний); 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 10.11 Виробництво м'яса; 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.34 Оптова торгівля напоями; 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами.
На підставі договору оренди №2/081/А від 01.10.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Терра Інвест» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тінара» (орендар), орендодавець надав орендарю у строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення №9 площею - 77,7 кв.м. (із них 1 кв.м. без використання холодильного обладнання та 76,7 кв.м. з використанням холодильного обладнання), у Павільйоні №2, що в ходить в інфраструктуру оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «Азовський», а орендар прийняв зазначені приміщення у строкове користування та зобов'язався сплачувати орендодавцеві орендну плату (п. 1.1 договору).
Відповідно до п.п. 1.2-1.4 договору адреса місцезнаходження об'єкту оренди: 87537, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10; загальна площа об'єкту оренди: 77,77кв. м.; мета використання об'єкту оренди - зберігання продуктів харчування.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2023 (п. 7.1 договору).
Сторонами договору оренди підписано акт передавання-приймання нежитлового (складського) приміщення від 01.10.2021.
Відповідно до додаткової угоди №1 від 01.02.2022 орендодавець передав орендарю нежитлове приміщення №8 площею 30кв.м. (з використанням холодильного обладнання) у Павільйоні №2, що в ходить в інфраструктуру оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «Азовський».
Сторонами договору оренди підписані акти передавання-приймання нежитлового (складського) приміщення від 01.10.2021 та від 02.02.2022.
До ГУ ДПС у Київській області направлено повідомлення від 04.11.2021 про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.
Згідно з інвентаризаційним описом необоротних активів станом на 28.12.2021 на субрахунках обліковуються та зберігаються ТОВ «Тінара» за адресою: склад м. Маріуполь, вул. Купріна, 10 необоротні активи фактичною вартістю 679650,39грн.
Наказом ГУ ДПС у Київській області №3082-п від 31.12.2021 постановлено провести документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Тінара» щодо дотримання податкового законодавства при декларування за листопад 2021 року від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету; дата початку перевірки: 18.01.2022; тривалість перевірки: 5 робочих днів.
На адресу позивача від ГУ ДПС у Київській області надійшло повідомлення №1041/6/10-36-07-05 від 14.01.2022 про проведення інвентаризації, за змістом якого контролюючий орган просить провести інвентаризацію фактично наявних основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки підприємства за всіма адресами їх розташування (у власних та/або орендованих приміщеннях, місцях відповідального зберігання, тощо) в присутності представників ГУ ДПС у Київській області, що здійснюють перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Тінара», інвентаризацію призначити на 11 год. 20 січня 2022 року.
Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тінара» №42 від 18.01.2022 постановлено провести повну інвентаризацію запасів товариства з перевіркою їх наявності, фактичного стану і придатностей до подальшого використання станом на 20.01.2022, у присутності головного державного інспектора відділу перевірок з питань відшкодування ПДВ управління податкового аудиту ГУ ДПС у Київській області Олександра Васильченка, на складах підприємства за адресою: м. Маріуполь, вул.. Купріна, буд. 10.
Відповідно до протоколу інвентаризаційної комісії від 20.01.2022 за даними інвентаризації станом на 20.01.2022 встановлено в наявності запаси на загальну суму 23308392,66грн.
Згідно з аудиторським висновком Аудиторської фірми «Ресур-аудит» №21 від 21.11.2023 за період з 27.01.2022 по 31.01.2022 (тобто, після дати проведення інвентаризації) ТОВ «Тінара» було відвантажено до орендованого складу на адресу м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10 товар на суму: бр 281 «Товари на складі», бр 26 «Готова продукція» на суму 1083333,33грн та за період з 01.02.20222 по 05.02.2022 ТОВ «Тінара» відбулося переміщення товару у зворотному напрямку з м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10 в м. Запоріжжя: бр 26 «Готова продукція» на суму 3755948,46грн. Подалі за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 підприємство ще відвантажено товару в м. Маріуполь, вул.. Купріна, буд. 10: бр 281 «Товари на складі», бр 26 «Готова продукція» на суму 6333333,35грн. Таким чином, станом на 28.02.2022 на складі в м. Маріуполь значилось згідно з бухгалтерським обліком: бр «Товари на складі» на суму 10146955,38грн (203360,956кг). бр «Готова продукція» на суму 16822155,65грн (310240,522кг). Усього 26969111,03грн (513601,478кг).
На підставі заяви ТОВ «Тінара» 03.01.2025 слідчим відділом 2 управління (з дислокацією в м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №22025050000000037 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.
Постановою слідчого відділу 2 управління (з дислокацією в м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях від 13.02.2025 визнано ТОВ «Тінара» потерпілим по кримінальному провадженню №22025050000000037 від 03.01.2025 за фактом вчинення кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.
До матеріалів справи долучено висновок експерта №0605-25 від 16.06.2025, складений судовим експертом Лішко Ларисою Миколаївною (свідоцтво №28-21/П, яке вважається безстроковим відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 10.12.2024 №3565/5), з повідомленням про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність відповідно до ст. 384 Кримінального кодексу України.
За результатами досліджень, відповідно до висновку експерта №0605-25 від 16.06.2025, судовий експерт Лішко Л.М. дійшла таких висновків:
- документально підтверджується за обліковими даними розмір матеріальної шкоди (збитків), заподіяних ТОВ «Тінара» у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, розпочатої 24.02.2022, а саме, за місцем ведення господарської діяльності - складу, який знаходиться на території оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «Азовський» за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10, станом на 24.02.2022 на суму 26969110,88грн, що в доларовому еквіваленті за курсом Національного банку України на 24.02.2022 становить 921866,45 доларів США.
- розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ТОВ «Тінара» від неможливості провадження господарської діяльності ТОВ «Тінара» за місцем ведення - складу, який знаходиться на території оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «Азовський» за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10, у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації за період з 24.02.2022 по 01.05.2025 становить 476078,34грн, що в доларовому еквіваленті за курсом Національного банку України на 01.05.2025 становить 11479,90 доларів США.
Посилаючись на завдані збитки внаслідок збройної агресії Російської Федерації, позивач звернувся до суду з позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди у загальному розмірі 27445189,22грн, з яких матеріальна шкода (збитки) - 26969110,88грн, що в доларовому еквіваленті становить 921866,45 дол. США, упущена вигода від неможливості провадження господарської діяльності - 476078,34грн, що в доларовому еквіваленті становить 11479,90 дол. США.
Досліджуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з такого.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався.
14.04.2022 Верховною Радою України прийнято постанову про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», в якій Верховна Рада України визнає дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу.
22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України №2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».
Так, згідно ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року №376 (зі змінами), яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, вся територія Маріупольського району Донецької області включена до переліку територіальних громад, які тимчасово окуповані з 05.03.2022.
Статтею 15 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст.3, ст.321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У відповідності до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Судом встановлено, що позивач є орендарем складських приміщень у Павільйоні №2, що в ходить в інфраструктуру оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «Азовський» за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10, на підставі договору оренди №2/081/А від 01.10.2021.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 28.02.2022 на складі позивача зберігались залишки товару на загальну суму 26969110,88грн, що підтверджується протоколом інвентаризаційної комісії від 20.01.2022 та аудиторським висновком Аудиторської фірми «Ресур-аудит» №21 від 21.11.2023.
Також матеріалами справи підтверджується, що втрата доступу до майна відбулась через військову агресію з боку Російської Федерації (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №22025050000000037 від 03.01.2025).
Крім того, факт окупації міста Маріуполя Донецької області та неможливість доступу до зазначених територій є загальновідомими та не потребують додаткового доказування відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, то суд враховує, що законодавством України обов'язок доказування відсутності вини у спірних правовідносинах покладається на її заподіювача, тобто в контексті зазначеного діє принцип презумпції вини.
Оскільки презумпція вини Російської Федерації під час розгляду справи не спростована, тому вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини відповідача як заподіювача шкоди.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про доведеність повного складу цивільного правопорушення в частині завдання матеріальної шкоди (збитків) позивачу у зв'язку із втратою доступу до майна, розташованого на складі у Павільйоні №2, що в ходить в інфраструктуру оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «Азовський» за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Щодо розміру завданих збитків, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються, зокрема, вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності; втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.
Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна
Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Проведення судової експертизи, що пов'язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов'язана з оцінкою майна, здійснюються на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації, визначених цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. При цьому в дослідницькій частині висновку судового експерта відображаються усі процедури, пов'язані з оцінкою збитків, що визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Організаційні засади проведення судовими експертами експертних досліджень визначаються законодавством з питань судово-експертної діяльності.
На підтвердження розміру збитків позивач надав суду висновок експерта №0605-25 від 16.06.2025, складений судовим експертом Лішко Ларисою Миколаївною.
Відповідно висновку експерта №0605-25 від 16.06.2025 розмір матеріальної шкоди (збитків), заподіяних ТОВ «Тінара» у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, розпочатої 24.02.2022, а саме, за місцем ведення господарської діяльності - складу, який знаходиться на території оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «Азовський» за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10, станом на 24.02.2022 на суму 26969110,88грн, що в доларовому еквіваленті за курсом Національного банку України на 24.02.2022 становить 921866,45 доларів США.
Відповідно до підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року №951) Міністерством економіки України та Фондом державного майна України спільним наказом від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за №1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).
Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки (пункт 9 розділу І «Основні положення» Методики).
Суд враховує, що відповідно до положень ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
Також відповідно до пункту 9 розділу І «Основні положення» Методики під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Судом встановлено, що розмір матеріальної шкоди (збитків) визначено з урахуванням курсу гривні до долару США на дату 24.02.2022, що становить 29,2549грн за 1 долар США.
На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення завданої шкоди (реальних збитків) є правомірними та обґрунтованими.
Щодо позовної вимоги в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зазначає таке.
Тлумачення змісту ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.224, ст.225 Господарського кодексу України свідчить, що збитки як правова категорія включають у себе упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а в разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц.
Позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі. Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини третьої статті 13, статей 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Відповідно до висновку експерта №0605-25 від 16.06.2025 розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ТОВ «Тінара» від неможливості провадження господарської діяльності ТОВ «Тінара» за місцем ведення - складу, який знаходиться на території оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «Азовський» за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10, у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації за період з 24.02.2022 по 01.05.2025 становить 476078,34грн, що в доларовому еквіваленті за курсом Національного банку України на 01.05.2025 становить 11479,90 доларів США.
Вхідними даними для розрахунку неотриманого прибутку є значення статей доходів та витрат підприємства, діяльність якого заснована на майні, визначеному в пункті 1 Методики, із звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) за 2021 рік, оскільки у 2020 році ТОВ «Тінара» не орендувало складські приміщення та не здійснювало діяльність у м. Маріуполі.
Пунктами 1 та 2 розділу «Методичні засади оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди (неотриманого прибутку)» Методики передбачено, що визначення розміру упущеної вигоди для цілей цієї Методики виконують стосовно майна, власнику (балансоутримувачу, користувачу) якого заподіяні реальні збитки щодо вказаного майна, які й були причиною упущеної вигоди.
Для цілей цієї Методики під упущеною вигодою розуміють розмір накопиченого протягом визначеного періоду часу прибутку, що його міг отримати власник (балансоутримувач, користувач) пошкодженого, втраченого та (або) знищеного майна за умови, що майно не було пошкоджене, знищене або втрачене внаслідок збройної агресії.
Як підтверджується з матеріалів справи, під час підготовки звіту оцінювачем взяті до уваги фінансовий звіт за 2021 рік.
Відповідно до висновку експерта №0605-25 від 16.06.2025, за розрахунками відповідно до Методики, тривалість строку компаундування для розрахунку розміру упущеної вигоди ТОВ «Тінара» від неможливості провадження господарської діяльності складських приміщень за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10, складає з березня 2022 року по квітень 2024 року (38 календарних днів); щомісячне значення неотриманого прибутку ТОВ «Тінара» складає 265,21 доларів США; ставка компаундування в перерахунку на місяць становить 0,00691, розмір упущеної вигоди (LP) за період з 01.03.2022 по 01.05.2025 становить 11479,90 доларів США за курсом на дату оцінки 01.05.2025 складає 476078,34грн.
Дослідивши висновок експерта №0605-25 від 16.06.2025 в частині розрахунку упущеної вигоди, судом встановлено, що розрахунок є обґрунтованим та відповідає Методиці; заперечення щодо розміру упущеної вигоди не надані.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди у розмірі є правомірними та обґрунтованими.
Згідно з положеннями ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв'язку за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо судових витрат суд зазначає таке.
Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» за позовом до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України судовий збір у сумі 411677,84грн, що становить 1,5% від 27445189,22грн.
Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тінара», село Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва про стягнення 27445189,22грн задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тінара», село Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область (код ЄДРПОУ 41731881; 08129, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Петропавлівська Борщагівка(з), вул.Черкаська, будинок 26) матеріальну шкоду (збитки) у розмірі 26969110,88грн, що в доларовому еквіваленті становить 921866,45 дол. США, упущену вигоду від неможливості провадження господарської діяльності у розмірі 476078,34грн, що в доларовому еквіваленті становить 11479,90 дол. США.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 411677,84грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Чернова
У судовому засіданні 02.12.2025 складено та підписано повне рішення.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.