05.08.2025 року м.Дніпро Справа № 904/677/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,
при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
представники учасників провадження:
від ініціюючого кредитора: Регелюк С.В. (власні засоби);
від боржника: Ким Г.В. (в залі суду);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2025 (суддя Cоловйова А.Є., повний текст якої підписаний 15.04.2025) у справі №904/677/25
За заявою Акціонерного товариства "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк", Республіка Казахстан
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ" Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг
про визнання банкрутом,
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2025 у справі №904/677/25 відмовлено Акціонерному товариству "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк" Республіка Казахстан у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ІК АКТИВ».
Не погодившись із зазначеною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк", в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та повернути справу до суду першої інстанції і зобов'язати розглянути заяву по суті.
При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 26.04.2023 у справі 824/143/22 визнано та надано дозвіл на виконання рішення МКАС, яким встановлено грошове зобов'язання Боржника. Відповідна ухвала залишена без змін Касаційним цивільним судом (постанова від 31.08.2023), отже очевидно, є преюдиційною обставиною (фактом) щодо розміру та факту боргу, який доведено Кредитором суду.
Також, 08.08.2024 приватним виконавцем Ванжою О.В. відкрито виконавче провадження №75720741 про примусове стягнення заборгованості з ТОВ “ІК АКТИВ» на користь банку.
Таким чином, грошове зобов'язання встановлено та визнано судами України; виконання такого зобов'язання є предметом відкритого виконавчого провадження, що беззаперечно підтверджує наявність простроченої безспірної заборгованості.
Визнане та приведене до виконання арбітражне рішення користується повною юридичною силою (Res Judicata), і будь-яка повторна оцінка цих обставин є втручанням у стабільність судових актів, що порушує принцип правової визначеності, закріплений у практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справі “Brumarescu v. Romania», §61).
Тобто, національний суд підтвердив дійсність і підставність боргу, і тому повторне його аналізування у процедурі банкрутства - незаконне і протирічить спеціальним статтям 475 ЦПК та ст. 5 Закону України "Про міжнародний арбітраж", якою однозначно встановлено межі втручання суду, а саме - "ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі".
Посилання суду першої інстанції на ч. 8 ст. 75 ГПК України як єдина аргументація протиправного рішення є хибним тлумаченням законодавства. Очевидно, що ч. 8 ст. 75 ГПК України розповсюджується лише на обставини, що встановлені рішеннями міжнародних судів, які ще не були визнані в порядку, який передбачено національним законодавством. Законодавець передбачив ч.8 ст. 75 ГПК України задля можливості господарським судам приймати до розгляду арбітражні рішення, які не були визнані та прийняти до виконання.
Натомість слідуючи хибному тлумаченню, суд першої інстанції, фактично перевищив повноваження вважаючи, що має право переглядати законні рішення національних судів (ігноруючи навіть Верховний Суд) відносно встановленого та підтвердженого боргу. В той же час, суд проігнорував положення ч.4 ст. 75 ГПК України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільний, адміністративній справі, що набрало законної сили, не потребують доказування.
На підставі ухвали Київського апеляційного суду від 26.04.2023 у справі 824/143/22 видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження, тобто, цей документ є таким, що встановив всі необхідні обставини та має статус виконавчого документа відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».
Дійсно, Кредитор надав рішення МКАС мовою оригіналу для відображення послідовності та повноти документів. Фактично, достатнім документом для відкриття провадження про банкрутство є законна, підтверджена касаційною інстанцією, ухвала Київського апеляційного суду від 26.04.2023 у справі 824/143/22. Тобто, очевидно, що документи МКАС, не є та не можуть бути доказом безспірності боргу. Безспірність боргу встановлено рішеннями національних суддів та виконавчим провадженням.
Отже, не може бути сумніву, що суд першої інстанції помилково посилався на відсутність нотаріального перекладу рішення МКАС, як на підставу у відмові відкритті банкрутства оскільки Кредитор не має доводити наявність боргу за цим рішенням, борг та дозвіл на виконання якого визначено компетентним судом України. Крім того, відносно цього безспірного боргу триває виконавче провадження, але кошти не стягнуто, що у свою чергу є самодостатнім підтвердженням та доказом неплатоспроможності Боржника, що прямо передбачає можливість ініціювання банкрутства Кредитором за КУзПБ.
Натомість, суд фактично при відмові у відкритті справи про банкрутство зробив оцінку вже доведеного боргу щодо якого відсутній будь-який спір, чим грубо порушив норми КУзПБ та межі своєї компетенції.
У даному випадку Кредитор надав суду до заяви кредитний договір №Z000045/10/18 від 25.05.2018, який укладено між Кредитором і ТОВ «АЛОМ», а також договір поруки №Q000112/10/19 від 27.11.2019, за яким Боржник виступив поручителем. Ці договори є первинними документами, що безпосередньо підтверджують зобов'язання Боржника перед Кредитором, що відповідає вимогам КУзПБ. Окрім цього, Кредитором надано суду всі документи, які вимагаються ст. 34 КУзПБ та копію ухвали Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 08 вересня 2022 року у справі № 286/2021, за яким визнається борг Боржника. Жодного спростування чи будь-яких доказів щодо спростування чи погашення підтвердженого українським судом боргу Боржником не надано.
Суд мав досліджувати аспекти, передбачені КУзПБ, такі як відповідність заяви формальним вимогам; наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство. Більш того, Боржником було проігноровані ухвали суду першої інстанції про наданням фінансових документів та звітностей, що свідчить про несправедливість в оцінці поданих добросовісною стороною (Кредитором) документів та недобросовісною стороною (Боржником).
Отже, за формальними та матеріальними вимогами заяву було оформлено належно, і суд не мав жодних підстав відмовляти у відкритті провадження через нібито брак доказів. Суд помилково повідомив про необхідність аналізувати рішення МКАС по суті, і, хибно трактуючи, статтю 75 ГПК, пояснив, що нібито «обставини, встановлені рішенням міжнародного комерційного арбітражу підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді господарської справи».
Такого в наведеній статті ГПК не визначено. Рішення МКАС при ТПП України було надано Кредитором не як єдине обґрунтування грошової вимоги, а як додаткове підтвердження факту існування боргу та звернення Кредитора до судового захисту, хоч і не був наданий переклад, який додавався у справах про визнання рішення. Саме за договором поруки та кредитним договором вимога є чітко сформульованою, розмір боргу підтверджено не лише арбітражем, але й національним судом України, що надав дозвіл на виконання, а також наявністю відкритого виконавчого провадження.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ" відзив на апеляційну скаргу не надало, у поясненні заперечило щодо її задоволення, зазначило, що за приписами частини десятої статті 38 Закону України "Про третейські суди" обставини, встановлені рішенням третейського суду, підлягають обов'язковому доказуванню при розгляді цивільних, господарських та інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.
Тлумачення наведених приписів приводить до висновку про те, що для господарського суду при вирішенні певного спору преюдиціальний характер мають обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, а обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, не мають преюдиціального значення, оскільки підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом (подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 904/8537/17, від 11.07.2019 у справі № 910/8665/17, від 15.10.2019 у справі № 924/1145/18, від 02.02.2021 у справі № 922/2503/20).
Докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України “Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку.
Встановивши, що документи, надані ініціюючим кредитором та які визначені підставою порушення справи про банкрутство, складені іноземною мовою і заявником не надано їх засвідчений у встановленому законом порядку переклад українською мовою, господарський суд підставно визнав зазначені докази неналежними та недопустимими доказами, що унеможливлює їх дослідження при вирішенні спору по суті.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 18.04.2025 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
25.04.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), суддів - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2025 у справі №904/677/25; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 29.05.2025.
Оскільки з 29.05.2025 суддя Парусніков Ю.Б. перебував у відрядженні, колегією суддів ухвалою від 28.05.2025 визначена нова дата судового засідання - 04.06.2025.
03.06.2025 від представника боржника - адвоката Кім Г.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано участю в іншому судовому засіданні, як представника цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
В судовому засіданні 04.06.2025 колегією суддів розглянуто клопотання та протокольною ухвалою відмовлено у його задоволенні.
В судовому засіданні 04.06.2025 оголошено перерву до 24.06.2025.
В судовому засіданні 24.06.2025 оголошено перерву до 05.08.2025.
В судовому засіданні 05.08.2025 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Акціонерне товариство "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ".
В обґрунтування поданої заяви Заявник посилається на те, що 25 травня 2018 року між АТ “Дочірній банк “Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк» (надалі “Кредитор» та/або “Банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "АЛОМ") було укладено договір банківської позики №Z000045/10/18 за умовами якого, банк надав позичальнику позику у сумі 7 000 000 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника 27 листопада 2019 року між Кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ" укладено договір поруки № Q000112/10/19, відповідно до якого Боржник виступив поручителем.
Згідно з пунктом 5.2 вказаного вище договору поруки сторони погодили, що будь-яка суперечка, розбіжність, вимога або суперечність, що виникають з або у зв'язку з цим договором, у разі неможливості вирішення шляхом переговорів повинні бути передані на вирішення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 08 вересня 2022 року у арбітражній справі № 286/2021 задоволено вимоги Кредитора до Боржника про стягнення заборгованості за договором поруки, встановлено заборгованість Боржника перед Кредитором у розмірі 1 930 835,35 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року заяву Кредитора про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 08 вересня 2022 року у справі № 286/2021 задоволено, визнано та надано дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 08 вересня 2022 року у справі № 286/2021 за позовом Кредитора до Боржника про стягнення заборгованості; видано виконавчий лист про стягнення з Боржника на користь Кредитора 1 603 528,69 доларів США основної заборгованості, 299 129,76 доларів США відсотків, 7 502,11 доларів США пені та 20 674,79 доларів США в якості відшкодування витрат по оплаті арбітражного збору, а всього 1 930 835,35 доларів США, а також стягнення з Боржника на користь Кредитора судового збору у сумі 1 240,50 грн.
У травні 2023 року Боржником було подано до Касаційного цивільного суду Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, на що ухвалою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 липня 2023 року було відкрито апеляційне провадження у справі №824/143/22 за апеляційною скаргою Боржника на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року.
Постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду України від 31 серпня 2023 року апеляційну скаргу Боржника залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 824/143/22 залишено без змін.
08 серпня 2024 року приватним виконавцем, Ванжою О.В. було відкрито виконавче провадження: № АСВП: 75720741 (про стягнення 1 930 835,35 доларів США з ТОВ “ІК АКТИВ» на користь Банку). Станом на дату звернення з вказаною заявою рішення суду не було виконано та відповідно не стягнуто з Боржника на користь Кредитора жодних коштів.
Так, АТ “Дочірній банк “Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк» посилається, зокрема на норми ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Крім того, АТ “Дочірній банк “Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк» зазначив, що Кредитор має друге рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 серпня 2024 року у справі №583/2023 за позовом Кредитора до Боржника та ТОВ “АЛОМ», код з ЄДРПОУ 40782668, про стягнення заборгованості; було вирішено стягнути солідарно з Боржника та ТОВ “АЛОМ», код з ЄДРПОУ 40782668, на користь Кредитора 4 115 254,19 доларів США основної заборгованості, 538 902,99 доларів США відсотків, 64 149,74 доларів США пені та 28 894,80 доларів США в якості відшкодування витрат по оплаті арбітражного збору, а всього 4 747 201,72 доларів США. (копія надається)
Відсутність підстав щодо скасування цього рішення станом на дату звернення з вказаною заявою була підтверджена Верховним Судом України у справі 824/145/24 від 06.03.2025. В той же час, Кредитор просить визнати це рішення після визнання Боржником банкрутом в межах та порядку процедури банкрутства.
Отже, враховуючи, що загальна сума заборгованості за договором банківської позики №Z000045/10/18, згідно з рішеннями МКАС при ТПП у справі № 286/2021 складає 1 930 835,35 доларів США, а також те, що суму боргу за договором не стягнуто по теперішній час, Кредитор дійшов висновку про необхідність ініціювати справу про банкрутство стосовно Боржника, як єдиний можливий спосіб реалізації правосуддя.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ" заперечив проти відкриття провадження у справі про банкрутство, посилаючись на положення частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо, зокрема, вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Оскаржувана ухвала господарського суду від 08.04.2025 у даній справі, якою відмовлено Акціонерному товариству "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк" Республіка Казахстан у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ", мотивована тим, що рішення міжнародного арбітражного суду, незалежно від визнання та надання дозволу на їх виконання, при здійсненні провадження у справі про банкрутство, не можуть обґрунтовувати обставини наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ" перед кредитором, обставини які встановлені такими рішеннями підлягають обов'язковому доказуванню в ході розгляду справи про банкрутство у господарському суді в загальному порядку.
В той же час, первинних документів, на підставі яких виникла заборгованість "ІК АКТИВ" перед кредитором та належну оцінку яким має надати суд, матеріали справи №904/677/25 не містять.
Враховуючи що рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду від 08.09.2022 по справі №286/2021 та від 30.08.2024 по справі №538/2023, надані Акціонерним товариством "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк", складені іноземною мовою і заявником не надано їх засвідчений у встановленому законом порядку переклад українською мовою, вказані документи не є належними та допустимими доказами, що унеможливлює їх дослідження.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Предметом апеляційного перегляду у цій справі є питання дотримання місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ".
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, як зазначено в преамбулі, встановлюються нормами Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до частин другої, третьою статті 8 Кодексу України з процедур банкрутства право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор. Провадження у справі про банкрутство відкривається господарським судом за заявою боржника також у разі загрози його неплатоспроможності.
Згідно зі статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Порядок подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, а також перелік документів, які мають бути додані до вказаної заяви, визначені статтею 34 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом частини першої статті 35 Кодексу України з процедур банкрутства у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п'яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу, в якій, серед іншого, зазначається дата проведення підготовчого засідання суду. Також ухвалою про прийняття заяви про відкриття провадження у справі господарський суд має право вирішити питання про зобов'язання заявника, боржника та інших осіб надати суду додаткові відомості, необхідні для вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. Неявка у підготовче засідання сторін та представника державного органу з питань банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не перешкоджають проведенню засідання. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість. У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята судом до розгляду, інші ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно. У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у справі у порядку, передбаченому цією статтею. За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі.
Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов'язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.
Оскільки стадія відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й організаційного та майнового, обов'язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов'язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство (див. постанову Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20).
Тож, важливим питанням при відкритті провадження у справі про банкрутство є питання документальної обґрунтованості кредиторських вимог ініціюючого кредитора, за заявою якого відкривається провадження у справі.
При ініціюванні справи про банкрутство наявність боргу підтверджується в порядку, визначеному положеннями статей 74, 76-77 ГПК України, та доказами у такому обсязі, який є необхідним з урахуванням правової природи правовідносин між боржником та кредитором.
Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, але не виключно: судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником взятих на себе зобов'язань.
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).
Доведення обставин можливості виконати майнові зобов'язання, строк яких настав, покладено саме на боржника (частина третя статті 39 КУзПБ). Водночас, положеннями статті 39 КУзПБ на господарський суд покладено обов'язок перевіряти можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав.
Отже, на ініціюючого кредитора покладено обов'язок документально довести наявність грошового зобов'язання боржника перед таким кредитором та зазначити обставини його невиконання, в той час, як саме боржник наділений правом такі обставини або спростувати, або підтвердити.
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, а також постанова Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
Використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог, без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Крім того такий підходу справі про банкрутство порушує як права кредиторів, так і права боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, грошові вимоги АТ “Дочірній банк “Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк» ґрунтуються на рішенні Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 08 вересня 2022 року у арбітражній справі № 286/2021 та ухвали Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, якою визнано та надано дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 08 вересня 2022 року у справі № 286/2021
Водночас, аналіз статті 475 Цивільного процесуального кодексу України дає змоги дійти висновку, що вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви.
Тобто, вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, такий суд не здійснює оцінку законності прийнятого рішення.
Таким чином, вищевказаною ухвалою Київського апеляційного суду лише констатовано розмір боргу, однак, в силу обмежень процесуального закону не досліджувались та не встановлювались підстави виникнення боргових зобов'язань, його розміру, документів, що підтверджують такі зобов'язання, припинення поруки, тощо.
Отже, вказаною вище ухвалою Київського апеляційного суду не встановлювались та не досліджувались обставини, які підлягають дослідженню та встановленню господарським судом при розгляді грошових вимог кредиторів.
Щодо самого рішення МКАС при ТПП України, варто зазначити, що відповідно до частини восьмої статті 75 ГПК України, обставини встановлені рішенням міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді господарської справи.
При цьому, будь-яких виключень, в тому числі щодо визнання та надання дозволу на його виконання, положення частини 8 статті 75 ГПК України не містить.
Для господарського суду при вирішення певного спору преюдиційний характер мають обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, а обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 по справі №922/2503/20).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року в справі №761/41709/17 викладено висновок про застосування норм права про те, що вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви.
З урахуванням положень ч. 8 ст. 75 ГПК України та вищенаведених висновків про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 по справі №922/2503/20 та який викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 у справі №761/41709/17, наведені рішення міжнародного арбітражного суду, незалежно від визнання та надання дозволу на їх виконання, при здійсненні провадження у справі про банкрутство, не можуть обґрунтовувати обставини наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ" перед кредитором, обставини, які встановлені такими рішеннями, підлягають обов'язковому доказуванню в ході розгляду справи про банкрутство у господарському суді в загальному порядку.
Дані висновки кореспондуються із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, що викладена у постанові від 11.08.2021 по справі №904/2104/19, у постанові від 01.12.2021 по справі №904/2104/19.
Стала судова практика вказує на те, що суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення, на підставі поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (пункт 56 цієї Постанови).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2024 у справі №910/4918/21 зроблені наступний висновок, що розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 Кодексу України з процедур банкрутства має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 по справі №904/10560/17 зазначено, що судові рішення, ухвалені судами на користь певних кредиторів проти боржника, не є обов'язковими ані для інших кредиторів, ані для суду, який розглядає справу про банкрутство.
Під час розгляду заявлених до боржника грошових вимог кредиторів, рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору, не є обов'язковим, а при його наявності оцінюється судом поряд з іншими доказами, а саме первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно/господарсько-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором (вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 по справі №904/10560/17).
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що посилання суду першої інстанції на ч. 8 ст. 75 ГПК України, як єдина аргументація протиправного рішення, є хибним тлумаченням законодавства; очевидно, що ч. 8 ст. 75 ГПК України розповсюджується лише на обставини, що встановлені рішеннями міжнародних судів, які ще не були визнані в порядку, який передбачено національним законодавством; законодавець передбачив ч.8 ст. 75 ГПК України задля можливості господарським судам приймати до розгляду арбітражні рішення, які не були визнані та прийняти до виконання, окрім вищенаведеного спростовуються наступними правовими позиціями Верховного Суду.
Так, постановою Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/13242/21 щодо відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора, який обґрунтовує свої вимоги посиланням на рішення МКАС при ТПП України сформовано наступний правовий висновок:
«Верховний Суд наголошує, що оцінюючи обґрунтованість вимог заявника, суду належить, в першу чергу, дослідити первинні документи, які підтверджують наявність боргу, а не обмежуватися посиланням на те, що спір між сторонами вирішено Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України, рішення якого не має преюдиційного значення.
Верховний Суд дійшов висновку, що оцінюючи обґрунтованість вимог АТ "Олайнфарм" до ТОВ "Олфа" суди першої та апеляційної інстанції допустили формальний підхід та не здійснили детальну перевірку із дослідженням первинних документів підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, розміру, структури та моменту виникнення, а також не відобразили зазначені обставини в судових рішеннях та залишили поза увагою заперечення та доводи боржника.
Колегія суддів зауважує, що на стадії відкриття провадження у справі про банкрутство, суд першої інстанції зобов'язаний безпосередньо дослідити підстави виникнення боргу та докази, що його підтверджують та відобразити це в ухвалі про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Верховний Суд вважає за необхідне також звернути увагу на висновок Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20, відповідно до якого норми частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства, як і інші положення цього Кодексу, не містять окремого визначення такої підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, як необґрунтованість вимог ініціюючого кредитора, однак протилежний підхід, тобто відкриття провадження за цих умов, матиме наслідком порушення прав та інтересів боржника, інших його кредиторів та в цілому суперечитиме спрямованості законодавства у сфері неплатоспроможності.».
У постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 904/2104/19 щодо підтвердження вимог кредитора у процедурі банкрутства рішенням арбітражного суду зазначено, що посилання у касаційній скарзі на те, що рішення міжнародного комерційного арбітражу визнане на території України свідчить про відсутність необхідності надавати будь-які первинні докази до заяви з кредиторськими вимогами суперечить приписам ч. 8 ст. 75 ГПК України.
Постановою Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 904/2104/19 сформовано правову позицію, за якої:
«Аналіз приписів ст. 75 ГПК України свідчить про те, що для господарського суду при вирішення певного спору преюдиційний характер мають обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, а обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 по справі № 922/2503/20).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року в справі № 761/41709/17 викладено висновок про застосування норм права про те, що вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви.
З урахуванням положень ч. 8 ст. 75 ГПК України та вищенаведених висновків про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 по справі №922/2503/20 та який викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року в справі № 761/41709/17, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанцій про те, що рішення Лондонського Міжнародного Арбітражного Суду від 25.03.2019 у справі №173823, незалежно від визнання та надання дозволу на його виконання, при здійсненні провадження у справі про банкрутство, не може обґрунтовувати обставини наявності заборгованості ПАТ «ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ» перед ІНДУМЕТ СА (ІNDОUМЕТ CА), обставини які встановлені таким рішенням підлягають обов'язковому доказуванню в ході розгляду справи про банкрутство у господарському суді в загальному порядку.».
Постановою Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №908/3106/20 сформовано наступні висновки:
«Верховний Суд звертає увагу на те, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 75 ГПК України).
З аналізу наведеної норми слідує, що преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19).
Однак виняток із цього правила встановлений у частині восьмій статті 75 ГПК України згідно якої обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.
За приписами частини десятої статті 38 Закону України "Про третейські суди" обставини, встановлені рішенням третейського суду, підлягають обов'язковому доказуванню при розгляді цивільних, господарських та інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.
Тлумачення наведених приписів приводить до висновку про те, що для господарського суду при вирішенні певного спору преюдиціальний характер мають обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, а обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, не мають преюдиціального значення, оскільки підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом (подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 904/8537/17, від 11.07.2019 у справі № 910/8665/17, від 15.10.2019 у справі № 924/1145/18, від 02.02.2021 у справі № 922/2503/20).
Дійшовши такого висновку Верховний Суд також врахував позицію викладену у рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 № 1-рп/2008 (за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" від 11.05.2004 № 1701-ІУ) згідно якої третейський розгляд не є правосуддям, третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а рішення третейських судів не є актами правосуддя, а є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.
З огляду на зазначені приписи процесуального законодавства суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що подане кредитором рішення міжнародного комерційного арбітражу, не має преюдиціального значення, а встановлені у ньому обставини підлягають доказуванню в загальному порядку. Тобто, рішення міжнародного комерційного арбітражу не є самостійною підставою для звільнення кредитора від доказування обставин, на які він посилається, обґрунтовуючи свої грошові вимоги до боржника.
Тому, Верховний Суд зауважує, що висновки апеляційного суду стосовно оцінки наданого кредитором рішення Міжнародного комерційного арбітражу, створеного для розгляду конкретної справи, від 30.09.2020 не суперечать зазначеним скаржником висновкам Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 796/124/2018, від 10.01.2019 у справі № 796/134/2018, від 24.10.2018 у справі № 264/1297/17, які, до того ж, не є нерелевантними для застосування у справі № 908/3106/20, позаяк стосуються питання скасування або допуску до виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу у порядку цивільного судочинства, а не визнання грошових вимог кредитора у справі про банкрутство на підставі такого рішення, як у цій справі.».
Тобто, саме первинними документами або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору щодо заборгованості боржника перед кредитором підтверджується заборгованість суб'єкта господарювання, її розмір і саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов'язання боржника та для визнання грошових вимог цього кредитора (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 № 910/866/20).
Водночас, первинних документів, на підставі яких виникла заборгованість "ІК АКТИВ" перед кредитором та належну оцінку яким має надати суд, матеріали справи №904/677/25 не містять.
Відповідно до частини 3 статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У розумінні статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів; показаннями свідків.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду від 08.09.2022 по справі №286/2021 та від 30.08.2024 по справі №538/2023, які долучені Заявником до матеріалів справи та на які посилається останній як на доказ наявної заборгованості Боржника, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України “Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Відповідно до статті 14 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
При цьому, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Згідно з частинами першої, другої, четвертої, п'ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України “Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України “Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Такої ж думки дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.
Близька за змістом позиція про те, що використання документів, викладених іноземною (російською) мовою без їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою, суперечить положенням Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної» та частини першої статті 9 ЦПК України (мова цивільного судочинства), міститься у постанові від Верховного Суду 18.09.2024 у справі №751/1620/23.
Так, колегією суддів встановлено, що рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду від 08.09.2022 по справі №286/2021 та від 30.08.2024 по справі №538/2023, на які посилається ініціюючий кредитор, як на підставу виникнення кредиторської заборгованості, викладені російською мовою та не містять перекладу у встановленому законодавством порядку на державну мову, що унеможливлює для суду надати оцінку таких документів як доказів у справі, зокрема, достовірно встановити зміст такого документу та дії, які вчинені на підставі вказаного документу особами.
Відтак, враховуючи що рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду від 08.09.2022 по справі №286/2021 та від 30.08.2024 по справі №538/2023, надані Акціонерним товариством "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк", складені іноземною мовою і заявником не надано їх засвідчений у встановленому законом порядку переклад українською мовою, господарський суд прийшов до правильного висновку, що вказані документи не є належними та допустимими доказами, що унеможливлює їх дослідження.
Поряд з цим, заявником не було обґрунтовано та не було доведено суду об'єктивну неможливість подання перекладу поданих документів, як доказів, українською мовою, що унеможливлює для суду оцінку таких документів як доказів у справі.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду викладеною у постанові від 12 березня 2025 року у справі №910/20940/21 (910/19964/23).
Постановою Верховного Суду від 03.03.2025 у справі № 910/628/20 сформовано наступні висновки:
«Висновок суду ґрунтується на тому, що документи, які були надані суду першої інстанції кредитором і трактувались останнім, як доказ перерахування грошових коштів, не могли бути прийняті місцевим судом, оскільки відомості, які вони містять, викладені англійською мовою, а, відповідно до статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Так, відповідно до частини третьої статті 14 Закону № 5029Л/І «Про засади державної мовної політики» сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою.
При цьому, до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.».
Постановою Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 751/1620/23, відповідно до правових висновків якої Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій було допущено формальний підхід щодо встановлення факту наявності зазначеного у переліку позовної заяви майна у фактичному володінні відповідача. Крім того, вказаний перелік майна містить найменування російською мовою, що є недопустимим, так як суперечить положенням Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та частини першої статті 9 ЦПК України (мова цивільного судочинства).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 2, 3 статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Так, у пункті 10.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, в пункті 76.1 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21) та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 04.08.2021 у справі №185/446/18 викладено такий висновок:
"Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість".
У свою чергу, в пункті 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 вказується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відтак, встановивши, що документи, надані ініціюючим кредитором та які визначені підставою порушення справи про банкрутство, складені іноземною мовою і заявником не надано їх засвідчений у встановленому законом порядку переклад українською мовою, господарський суд підставно визнав зазначені докази неналежними та недопустимими доказами, що унеможливлює їх дослідження при вирішенні спору по суті.
Враховуючи викладене, господарський суд правомірно відмовив Акціонерному товариству "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк" у задоволенні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2025 у справі №904/677/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2025 у справі №904/677/25- залишити без змін.
Судові витрати Акціонерного товариства "Дочірній Банк "Казахстан-Зіраат Інтернешнл Банк" за подання апеляційної скарги на ухвалу суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 03.12.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя Т.А. Верхогляд