02.12.2025 м. Дніпро Справа № 908/2951/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач)
суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 у справі № 908/2951/24 (суддя Давиденко І.В.), повний текст рішення складено 07.04.2025 у справі
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», м. Дніпро
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3», м. Запоріжжя
про стягнення 50 610,00 грн, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду у справі.
10.11.2024 до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд» звернулося Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» - 50 610,00 грн штрафу за неправильне зазначення маси вантажу в залізничній накладній № 45824547 під час перевезення щебеню у липні 2024 року.
Позивач стверджує, що під час контрольного зважування на станції Запоріжжя-Ліве було виявлено перевищення маси вантажу на 1050 кг порівняно з вказаною у накладній. На цій підставі було складено комерційний акт № 460005/285 від 14.07.2024 та нараховано штраф згідно зі Статутом залізниць України.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 50 610,40 грн судового збору.
Суд встановив, що комерційний акт № 460005/285 від 14.07.2024 оформлений належним чином уповноваженими особами та підтверджує факт розбіжності між фактичною та заявленою масою вантажу. Відповідальність за порушення перевізних документів покладено на працівників відповідача.
2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Доводи апелянта зводяться до того, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням процесуальних норм та ґрунтується на недопустимих доказах.
Відповідач вказує, що позивач подав частину доказів після закінчення процесуальних строків, що суперечить вимогам ГПК України, а клопотання про неприйняття таких доказів безпідставно відхилені.
Крім того, комерційний акт від 14.07.2024 № 460005/285, покладений судом в основу рішення, є неналежним: його розділ «Є» у первинному варіанті не заповнений, що означає відсутність обов'язкової перевірки вантажу на станції призначення. Позивач надав до матеріалів справи копію нового комерційного акту № 460005/285/4 з дописаним вручну «дріб 4» та з заповненим розділом «Є», що є порушенням вимог до уніфікованості комерційних актів та суперечить Правилам складання актів № 334 від 28.05.2002 і Порядку № 306-Ц від 21.09.2005.
Апелянт підкреслює, що Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 по справі № 914/2339/17 вимагає належного оформлення таких актів, а тому використаний у справі документ не може вважатися допустимим доказом.
Суттєвим аргументом є також підтверджена самим позивачем відсутність вагового обладнання на станції Краматорськ Донецької залізниці, що робить відмітку в розділі «Є» формальною та позбавляє акт доказової сили.
Далі зазначається, що акт підписано неповноважними особами: наказ № 101, яким нібито делеговано право підпису, виданий із порушеннями та не відповідає вимогам пункту 10 Правил, через що підписання акта такими працівниками є неправомірним.
Також апелянт зауважує, що суд безпідставно проігнорував докази, які свідчать про відсутність комерційної несправності: акти загальної форми ГУ-23 складені без участі вантажовласника та не можуть підтверджувати заявлені залізницею обставини; вантажовідправник і вантажоодержувач не мали жодних претензій; існує невмотивована затримка доставки вантажу; відповідач фізично не міг усувати будь-яку «несправність», оскільки не мав доступу до вагонів.
Окрему увагу апелянт звертає на невідповідності у перевізних документах: досилочна накладна після переважування містить ту ж масу вантажу (69 700 кг), яку первинно зазначив відправник, що суперечить твердженням позивача про «надлишок» 1050 кг. Такі самі невідповідності виявлені й в інших подібних справах між цими сторонами, а жоден із контрагентів не підтвердив наявність проблем у відправленні вантажу.
На підставі наведеного апелянт робить висновок, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм процесуального та матеріального права, не відповідає фактичним обставинам і має бути скасоване з ухваленням нового рішення про відмову в позові повністю.
3. Короткий зміст вимог та доводів відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 у справі № 908/2951/24 є законним, обґрунтованим і прийнятим з дотриманням усіх процесуальних норм, а доводи апелянта повторюють його ж позицію, яку суд першої інстанції вже всебічно оцінив і обґрунтовано відхилив.
Позивач наголошує, що дія Статуту залізниць України та відповідних Правил є спеціальним правовим регулюванням, обов'язковим для учасників перевізного процесу, а перевантаження вагона та неправильне зазначення маси вантажу підтверджено належно оформленим комерційним актом № 460005/285, складеним і підписаним уповноваженими особами у відповідності до п. 10 Правил складання актів. Станція призначення внесла обов'язкову відмітку в розділі «Є» акта без необхідності додаткового документального підтвердження, що відповідає п. 12 Правил. Позивач уточнює, що «два різні акти» насправді є одним і тим самим документом, зареєстрованим на станції призначення під порядковим номером відповідно до п. 62 Інструкції зі станційної комерційної звітності.
Позивач відхиляє аргументи щодо строків доставки, можливості усунення несправності та участі представників відповідача, зазначаючи, що технологічні процеси станції Запоріжжя-Ліве прямо передбачають порядок усунення комерційних несправностей, а сам відповідач фактично визнав допущені порушення під час розборів та службових перевірок.
Додані документи, на думку позивача, є читабельними та були раніше надані відповідачу.
З огляду на вимоги статей 118, 122 Статуту залізниць України, відповідальність за неправильні дані в накладній не залежить від наявності збитків, а штраф стягується у безумовному порядку.
Позивач вважає, що відповідач не спростував встановлених судом порушень, тоді як залізниця довела підстави застосування штрафу належними доказами, тому апеляційну скаргу ТОВ «МКК № 3» просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
4. Встановлені судом першої інстанції обставини справи.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» (вантажовідправник, відповідач) зі станції Растущая Придніпровської залізниці за залізничною накладною № 45824547 від 11.07.2024 було оформлено перевезення вантажу - щебеню гранітного фракції 10Ч20, зокрема у вагоні № 61434775, до станції призначення Краматорськ Донецької залізниці. Вантажоодержувачем визначено ТОВ «Е-ТРЕК».
У накладній зазначено, що вантаж розміщено й закріплено відповідно до п. 3.1 гл. 14 Додатка 3 до СМГС, відповідальним за розміщення та кріплення є вагар ОСОБА_1 , а вид вантажу визначено як насипом (графа 20).
Вантажовідправник здійснив завантаження вантажу (графа 28) та визначив масу вантажу - 691 300 кг (графа 24), зазначивши у графі 26, що маса встановлена на вагонних вагах (150 т) заводський № 65, відправник. У графі 55 правильність внесених відомостей підтверджено вагарем Кабаком І.П. (ЕЦП від 11.07.2024 17:03).
За відомістю вагонів маса вантажу у вагоні № 61434775 склала 69 700 кг, тара - 23 400 кг, провізна плата - 10 122,00 грн.
У графі 49 накладної зазначено про складення актів від 14.07.2024 № 50514 і № 50513, від 15.07.2024 № 50519 і № 50521, від 16.07.2024 № 16203, а також про надання Е-повідомлення 16.07.2024 00:00 та повідомлення одержувача ОСОБА_2 16.07.2024 13:10 (КЕП 13:17).
14.07.2024 на станції Запоріжжя-Ліве о 10:00 було складено акт загальної форми № 3 (книга ф. ГУ-78), у якому зафіксовано результати контрольного зважування: фактична маса брутто - 94 150 кг, тара - 23 400 кг, документальна маса нетто - 69 400 кг, фактична маса нетто - 70 750 кг, перевищення документальної маси - 1050 кг.
О 10:40 того ж дня складено акт загальної форми № 50513 (ГУ-23), яким встановлено комерційну несправність (код 7011003): фактичне брутто - 94 150 кг, нетто - 70 700 кг, перевищення документальної ваги - 1050 кг, перевищення вантажопідйомності - 700 кг, що створює загрозу безпеці руху. Вагон було затримано. Акт підписано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Дані внесено до Книги зважування вагонними вагами (а. с. 22 т 1).
Згідно з техпаспортом ваг № 87 станції Запоріжжя-Ліве 06.06.2024 проведено технічне обслуговування та державну повірку, ваги придатні й відповідають вимогам МПУ 385/02-2015.
Цього ж дня, 14.07.2024 було складено комерційний акт № 460005/285, яким підтверджено результати контрольного зважування на вагах № 87: документальне нетто - 69 700 кг, фактичне нетто - 70 750 кг, перевищення документальної ваги - 1050 кг, перевищення вантажопідйомності - 750 кг. У комерційному відношенні навантаження визначено як пагорбоподібне, без виїмок і просипу, технічний стан вагона - справний. Акт підписано ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які на підставі наказу заступника начальника ВП «Служба роботи станції» Придніпровської залізниці від 12.04.2024 № 101 уповноважені підписувати комерційні акти у зв'язку з відсутністю штатної посади завідувача вантажного двору.
Того ж дня станція Растущая була повідомлена оперативним повідомленням № 315 про затримку вагона у зв'язку з виявленою комерційною несправністю.
15.07.2024 на станції Запоріжжя-Ліве складено акт загальної форми (ГУ-23), у якому зазначено, що після відвантаження надлишків вантажу понад вантажопідйомність відправником проведено контрольне зважування, за результатами якого складено акти № 50519, № 50520, № 50521. Представник відповідача ОСОБА_7 від підпису відмовився. Акт підписано ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
О 15:21 складено акт № 50521, яким зафіксовано відвантаження надлишку вантажу у автомобіль КРАЗ НОМЕР_1 , фактичне брутто після усунення - 92 300 кг, тара - 23 400 кг; встановлено, що безпека руху не порушена й вагон може прямувати за призначенням. У цьому акті значиться підпис ОСОБА_7 , однак фактично він відсутній. У матеріалах є копія доручення від 13.07.2024, виданого директором ТОВ «МКК № 3» ОСОБА_11 , яким ОСОБА_7 уповноважено усунути перевантаження у вагонах № 61434775, № 62401005, № 65289761. Оперативне повідомлення № 348 від 15.07.2024 підтверджує вивезення надлишку вантажу, однак містить незасвідчені виправлення.
Після усунення порушень вагон № 61434775 був відправлений зі станції Запоріжжя-Ліве за накладною № 45894037 від 15.07.2024, у якій зазначено масу вантажу 69 700 кг і тару 24 100 кг. За даними станції призначення, комерційний акт № 460005/285/4 від 14.07.2024 було зареєстровано на станції Краматорськ, і в розділі «Є» цього акта міститься відмітка про прибуття вагона 23.07.2024 о 10:11 (за досилкою № 44744753 від 22.07.2024) та видачу вантажу 23.07.2024 відповідно до комерційного акта; акт підписано ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Відповідно до наказу начальника ВТП «Станція Краматорськ» від 03.04.2024 № 253/ДС визначено перелік осіб, підпис яких є обов'язковим у комерційних актах, що складаються на станції Краматорськ.
Унаслідок виявлених порушень правил завантаження вантажу у вагон № 61434775 та неправильного зазначення маси вантажу у перевізному документі позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення - 50 610,00 грн.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Правова позиція суду першої інстанції, з якою повністю погодилася колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду, полягає в тому, що спірні правовідносини між сторонами є майново-господарськими та регулюються нормами Цивільного й Господарського кодексів України, а також спеціальним транспортним законодавством - Статутом залізниць України та Правилами перевезень вантажів, які є обов'язковими для учасників перевізного процесу.
Суд першої інстанції виходив з того, що залізнична накладна є двосторонньою письмовою угодою між відправником і залізницею, а правильність відомостей, зокрема щодо маси вантажу, покладається на вантажовідправника. Залізниця має право перевіряти ці дані під час перевезення.
Основним доказом порушення є комерційний акт, який відповідно до Статуту та Правил складання актів оформлюється при виявленні невідповідності маси вантажу даним накладної й потребує підписів трьох обов'язкових осіб, посади яких чітко передбачені Правилами складання актів. Залучення інших працівників залізниці для підписання комерційного акту допускається (у разі необхідності), проте дане положення не скасовує обов'язкової наявності підписів начальника станції (його заступника), начальника вантажного району (завідувач вантажного складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівника станції, який особисто здійснював перевірку вантажу. За наявності трьох підписів зазначених працівників залізниці комерційний акт вважатиметься таким, що складений згідно з вимогами пункту 10 Правил складання актів.
Таким чином, у наведеному пункті імперативно визначено суб'єктний склад працівників залізниці, які уповноваженими особами на підписання комерційних актів, однак зазначена норма не виключає можливості залучення до складання комерційного акта й інших працівників залізниці поряд з особами підписи яких є обов'язковим реквізитами комерційного акта.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2018 у справі № 910/3930/17, від 18.06.2018 у справі № 910/11397/17 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 23.11.2018 у справі № 916/2450/17.
Суд установив, що комерційний акт № 460005/285 від 14.07.2024 складено належним чином та підписано уповноваженими працівниками залізниці, визначеними наказом, оскільки штатної посади начальника вантажного району на станції немає. Посилання суду на практику Верховного Суду підтверджують правильність такого підходу.
Комерційний акт попутної станції був зареєстрований на станції призначення відповідно до Інструкції зі станційної комерційної звітності, новий акт не складався через відсутність розбіжностей, тому цей документ є належним та допустимим доказом неправильного зазначення маси вантажу.
Суд за стандартом «переваги більш вагомих доказів» встановив факт фактичного відвантаження та вивезення надлишку щебеню зі станції Запоріжжя-Ліве представником відповідача ОСОБА_7 , що підтверджується комерційним актом, актами загальної форми, реєстрами контрольних зважувань, поясненнями посадових осіб, дорученням директора ТОВ «МКК № 3» та іншими документами. Натомість заперечення відповідача суд визнав менш вірогідними.
Крім того, залізниця мала право й обґрунтовані підстави для перевірки маси вантажу в тому ж порядку, яким відправник визначив її при відвантаженні, порушень процедури не встановлено.
Оцінивши докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що масу вантажу у накладній було зазначено неправильно, надлишок вантажу мав місце і був вивезений самим відповідачем, а тому останній порушив вимоги транспортного законодавства.
На підставі статей 118 і 122 Статуту залізниць суд визнав правомірним стягнення з відповідача штрафу в розмірі п'ятикратної провізної плати - 50 610 грн.
Центральний апеляційний господарський суд повністю підтримує такі висновки суду першої інстанції, погодившись із належністю комерційного акта, повноваженнями осіб, що його підписували, правильним застосуванням стандарту доказування та встановленим фактом перевантаження й подальшого вивезення надлишків. Матеріалами справи достовірно підтверджено, що Відправник неправильно зазначив масу вантажу в накладній, що є підставою для застосування штрафу в п'ятикратному розмірі провізної плати.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги у межах, визначених ст. 269 ГПК України, дійшла висновку про їх необґрунтованість та відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Посилання апелянта на порушення позивачем процесуальних строків подання доказів колегія суддів визнає безпідставним, оскільки суд першої інстанції встановив, що відповідні документи були подані у межах строків, визначених судом, а окремі з них - у відповідь на вимоги суду щодо уточнення та витребування матеріалів, що відповідає положенням ст. 80- 83 ГПК України.
Клопотання відповідача про неприйняття доказів було обґрунтовано відхилене, оскільки апелянт не довів ні порушення процесуальних строків із боку позивача, ні неможливості реалізації ним права на ознайомлення із поданими матеріалами та подання заперечень.
Доводи про нібито відсутність доказової сили комерційного акта № 460005/285, складеного на станції Запоріжжя-Ліве, колегія вважає необґрунтованими. Сам акт складено за формою, визначеною Правилами складання актів № 334, і містить усі передбачені розділи.
Твердження апелянта про незаповненість розділу «Є» первинного акта не відповідає змісту нормативного регулювання: відповідно до п. 12 Правил складання актів попутна станція оформлює акт без заповнення розділу «Є», а його заповнення здійснюється лише на станції призначення, якщо виявлена розбіжність з даними попутного акта. У даному випадку розбіжностей не встановлено, що виключало необхідність складання нового акта та дозволяло станції призначення обмежитися реєстрацією акта попутної станції.
Також, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими твердження апелянта про виготовлення «нового» акта та внесення до нього неправомірних дописів. Матеріали справи підтверджують, що комерційний акт № 460005/285/4 не є новим документом, а становить службову реєстрацію попутного акта на станції призначення відповідно до Інструкції з ведення станційної комерційної звітності. Позначення «/4» не змінює змісту акта, не свідчить про повторне складання документа та не впливає на достовірність установлених попутною станцією фактів.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі № 914/2339/17 від 05.02.2019 є нерелевантним, оскільки у тій справі йшлося про відсутність обов'язкових реквізитів комерційного акта, тоді як у цій справі суд першої інстанції встановив наявність усіх таких реквізитів та відповідність акта формі, визначеній Правилами.
Доводи апелянта щодо відсутності вагового обладнання на станції Краматорськ та нібито формального характеру відмітки у розділі «Є» комерційного акта є необґрунтованими, оскільки чинні Правила складання актів не пов'язують дійсність чи доказову силу комерційного акта з наявністю ваг на станції призначення. Станція призначення вносить відмітку в розділ «Є» лише для підтвердження отримання вагона та відсутності нових розбіжностей, а обов'язок повторного зважування виникає виключно у разі виявлення таких розбіжностей, чого в цій справі не встановлено. Усі істотні порушення - перевищення документальної маси та вантажопідйомності були зафіксовані на станції Запоріжжя-Ліве на справних вагах, що підтверджено технічною документацією, а станція Краматорськ лише підтвердила відсутність змін у стані вантажу. Відтак відсутність ваг на станції призначення жодним чином не нівелює дійсності попутного комерційного акта, який був належно зареєстрований і підписаний уповноваженими особами, тоді як апелянт не навів жодних доказів, що ставили б під сумнів його дані.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта про «формальний» характер відмітки у розділі «Є» не ґрунтуються на вимогах нормативних актів, не спростовують чинності комерційного акта та не впливають на встановлені судом фактичні обставини.
Посилання апелянта на недійсність наказу № 101 також підлягає відхиленню. Суд першої інстанції дослідив зазначений наказ, установив його чинність та відповідність вимогам Правил складання актів. На станції Запоріжжя-Ліве відсутні штатні посади, передбачені п. 10 Правил, що не позбавляє адміністрацію залізниці права визначити уповноважених працівників для підписання комерційних актів. Наказ № 101 видано правомірно, його зміст відповідає функціональним обов'язкам працівників, а підписи у спірному акті проставлені саме особами, на яких покладено відповідні повноваження, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду щодо заміни посад у разі їх фактичної відсутності.
Верховний Суд роз'яснив, що у разі відсутності в штаті структурного підрозділу залізниці посади начальника вантажного району відповідний працівник може бути уповноважений на підписання комерційних актів наказом керівника підрозділу або робочою (посадовою) інструкцією для забезпечення вимоги щодо трьох обов'язкових підписів, визначених пунктом 10 Правил складання актів, і такі документи є належним підтвердженням повноважень, що підтверджено також постановами Верховного Суду від 21.05.2018 у справі № 916/2001/17 та від 23.06.2018 у справі № 916/1993/17.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує, що комерційний акт підписаний уповноваженими працівниками залізниці в порядку п. 10 Правил складання актів та вважається таким, що складений з дотриманням вимог чинного законодавства України.
Щодо «виключення» з доказів актів загальної форми ГУ-23, доводи апелянта про їх недопустимість спростовуються змістом ст. 76, 77 ГПК України та Правилами № 334. Акти ГУ-23 є передбаченою формою фіксації обставин, виявлених залізницею під час перевезення, та не вимагають обов'язкової присутності вантажовідправника, якщо він не забезпечив явку свого представника, що має місце у даній справі. Судом першої інстанції встановлено, що акти ГУ-23 не суперечать даним комерційного акта, а навпаки - підтверджують факт перевантаження та відвантаження надлишку вантажу представником відповідача.
Апеляційний господарський суд також відхиляє доводи апелянта про неможливість доступу відповідача до вагона та відсутність «комерційної несправності» як такі, що не підтверджені жодними належними доказами. Натомість у матеріалах справи є доручення директора ТОВ «МКК № 3» на ім'я Арсенюка В.Г., документи станції про допуск транспорту до місця проведення робіт та акти, що містять відомості про відвантаження надлишку щебеню саме представником відповідача. Жодних доказів, які б спростовували ці матеріали або свідчили про неможливість здійснення таких дій, апелянтом не подано.
Щодо «невідповідностей» у первинній та досилочній накладних. Твердження апелянта про ідентичну масу вантажу у первинній та досилочній накладних не впливають на правомірність висновків суду. Досилочна накладна не фіксує повторної фактичної маси вантажу, а оформлюється для продовження перевезення після усунення порушень. Контрольне зважування, зафіксоване в комерційному акті, підтверджує перевантаження на 1050 кг, що не спростовано будь-яким іншим об'єктивним способом. Посилання на інші справи між тими самими сторонами не стосуються предмета доказування в цій справі й не впливають на оцінку доказів.
Таким чином, усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з установленими судом першої інстанції фактичними обставинами та повторюють аргументи, уже предметно досліджені та обґрунтовано відхилені місцевим судом. Колегія суддів не вбачає підстав вважати такі доводи спростуванням висновків суду першої інстанції або доказом неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.
6. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
За результатами апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, ухвалене на підставі всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи та правильного застосування норм матеріального й процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростували висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статей 236, 275, 276 ГПК України підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення немає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
7. Розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника по даній справі.
Керуючись ст. ст. 129, 275 - 282 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 у справі № 908/2951/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Т.А. Верхогляд
О.Г. Іванов