02.12.2025 м. Дніпро Справа № 904/4873/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б.,
суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,
розглянувши в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мушинського Владислава Віталійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2025 у справі № 904/4873/24 (суддя Панна С.П.), повний текст рішення складено 28.01.2025
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1
до фізичної особи-підприємця Мушинського Владислава Віталійовича, м. Кам'янське, Дніпропетровської області
про стягнення штрафних санкцій, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
04.11.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Мушинського Владислава Віталійовича про стягнення штрафних санкцій в розмірі 56 059,50 грн. та судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежно виконувались зобов'язання за Державним контрактом (Договором) № 4 від 31.01.2024 в частині поставки товару.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2025 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) штрафні санкції у сумі 56 059,50 грн та судовий збір у сумі 2 422,40 грн.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
ФОП Мушинський В.В., вважаючи рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2025 у справі №904/4873/24 незаконним та ухваленим без повного з'ясування фактичних обставин, оскаржує його в апеляційному порядку та просить повністю скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а також відшкодувати йому 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок позивача.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно встановив момент припинення Договору, помилково визнавши його розірваним за згодою сторін 06.03.2024, тоді як він був припинений односторонньою відмовою Підприємця ще 09.02.2024 через істотне порушення Центром умов поставки, а отже нарахування пені за період після цієї дати є безпідставним і суперечить нормам права та судовій практиці.
Суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що Договір № 4 від 31.01.2024 був розірваний сторонами за взаємною згодою 06.03.2024, тоді як він був припинений значно раніше - 09.02.2024, унаслідок односторонньої відмови Підприємця від договору, що є окремою та самостійною підставою припинення зобов'язань згідно зі ст. 651- 654 ЦК України та усталеною судовою практикою Верховного Суду.
Одностороння відмова була зумовлена істотним порушенням договору з боку Центру, який, всупереч погодженому порядку поетапних поставок, надіслав одну заявку на повний обсяг товару, фактично вимагаючи поставки всієї номенклатури в строк до 07.02.2024, що істотно позбавило Підприємця очікуваного порядку виконання договору протягом року й унеможливило виконання зобов'язання. У зв'язку з цим Підприємець 06.02.2024 направив Центру письмове повідомлення про розірвання договору, яке Позивач отримав 09.02.2024, і саме з цього моменту договір вважається припиненим.
Подальше підписання сторонами 06.03.2024 угоди про розірвання мало виключно технічний характер і не впливало на факт попереднього одностороннього припинення договору. Попри це, суд першої інстанції неправильно застосував п. 13.6 договору, який регулює виключно розірвання за згодою сторін, помилково ототожнивши його з односторонньою відмовою, та безпідставно нарахував пеню за період після фактичного припинення договору. При цьому Верховний Суд у низці постанов (зокрема у справах № 569/16256/19, № 559/1605/18, № 591/3176/17, № 552/6997/19) прямо зазначає, що стягнення пені за правомірну односторонню відмову від договору є недопустимим.
Оскільки договір був припинений 09.02.2024, правові підстави для нарахування пені з 17.02.2024 по 06.03.2024 були відсутні, а тому рішення суду є таким, що не відповідає фактичним обставинам і ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Наведені у відзиві доводи зводяться до того, що Постачальник порушив умови Договору № 4 від 31.01.2024, не здійснивши поставку товару у встановлений строк, добровільно визнав факт прострочення шляхом сплати пені за першу претензію, а отже Замовник правомірно нарахував і вимагав сплати пені за період з 17.02.2024 по 06.03.2024, оскільки Договір був розірваний лише 06.03.2024, а розірвання не звільняє від відповідальності за попередні порушення.
Крім того, наявність правової підстави для нарахування штрафних санкцій підтверджується умовами договору, чинним законодавством та судовою практикою, що робить рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
31.01.2024 між Військово-медичним клінічним центром Північного регіону (Замовник) та ФОП Мушинським Владиславом Віталійовичем (Постачальник) було укладено Державний контракт (договір) № 4, за яким Постачальник зобов'язувався поставити Замовнику товар - шини медичні (НК 024:2023 - 33056; ДК 021:2015 - 33141760-5; загальна група 33140000-3 «Медичні матеріали») в асортименті, кількості та на умовах, визначених договором.
Ціна договору згідно з п. 3.2 становила 2 950 500,00 грн без ПДВ, а за п. 3.4 могла бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Розрахунок мав здійснюватися у розмірі 100% протягом 60 днів після фактичної поставки партії товару.
За умовами розділу 5 строк поставки встановлено до 31.12.2024, постачання повинно здійснюватися окремими партіями за заявками Замовника, при цьому Постачальник був зобов'язаний поставити кожну партію не пізніше трьох робочих днів з моменту отримання заявки (пп. 5.2., 5.3., 5.4., 5.6), а зобов'язання вважалися виконаними після підписання видаткової накладної (п. 5.10).
Відповідно до п.п. 6.3.1 Постачальник зобов'язувався дотримуватися строків поставки.
Згідно з п. 7.2 за непоставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару передбачалася пеня у розмірі 0,1% вартості непоставленого товару за кожен день прострочення та штраф 7% у разі прострочення понад 30 днів, при цьому сплата санкцій не звільняла сторону від виконання зобов'язань (п. 7.7).
Договір набував чинності з моменту підписання та діяв до 31.12.2024 (п. 12.1), а п. 13.6 передбачав можливість дострокового розірвання за ініціативою однієї зі сторін шляхом направлення письмового повідомлення за 14 днів і оформлення розірвання додатковою угодою.
Додатком 1 від 31.01.2024 сторони погодили специфікацію товару.
З матеріалів справи встановлено, що Замовник листом № 553/597 від 03.02.2024 направив Постачальнику заявку на поставку всього товару загальною вартістю 2 950 500,00 грн, однак відповідач товар у строк не поставив.
06.02.2024 Постачальник направив лист вих. № 155 з пропозицією розірвати договір достроково. Цей лист Замовник отримав 09.02.2024.
19.02.2024 Замовник направив Претензію № 553/913 щодо сплати пені за період 09.02.2024- 16.02.2024, яка була сплачена Постачальником (платіжна інструкція № 693 від 04.03.2024 на 23 604,00 грн).
21.03.2024 Замовник направив Претензію № 553/1555 щодо сплати пені за період 17.02.2024- 06.03.2024, мотивуючи тим, що угоду про розірвання укладено лише 06.03.2024.
06.03.2024 сторони уклали Угоду про розірвання договору.
Несплата Постачальником штрафних санкцій у розмірі 56 059,50 грн стала підставою для звернення Замовника до суду з позовом у даній справі.
5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів, і що договір є належною правовою підставою для виникнення зобов'язань лише у разі, коли передача майна чи інші наслідки прямо передбачені його умовами, що підтверджується системним аналізом ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1- 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Суд першої інстанції правильно вказав на те, що положення глави 83 ЦК України про безпідставне збагачення застосовуються лише за наявності умов, передбачених ст. 1212 ЦК України - набуття або збереження майна боржником за рахунок кредитора за відсутності будь-якої правової підстави.
Договірний характер правовідносин між сторонами виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України, що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
Отже, відповідно до ст. 13, 74 ГПК України, позивач повинен був довести факт наявності зобов'язання та порушення його відповідачем, а також правомірність нарахування штрафних санкцій.
Судом першої інстанції відхилено доводи відповідача про набуття чинності односторонньої відмови від Договору поставки № 4 від 31.01.2024 з 20.02.2024 на підставі листа вих. № 155 від 06.02.2024, оскільки відповідно до п. 13.6 договору дострокове розірвання можливе лише за умови направлення письмового повідомлення з бажаною датою розірвання не менше ніж за 14 календарних днів та оформлення додаткової угоди про розірвання, підписаної обома сторонами. Натомість лист від 06.02.2024 було направлено менш ніж за три календарні дні до бажаної дати, а в матеріалах справи відсутня будь-яка додаткова угода про розірвання договору станом на 09.02.2024, і навпаки - наявна Угода про розірвання договору від 06.03.2024, яка підтверджує, що саме ця дата є моментом припинення договору.
Відтак, припинення договірних зобов'язань до 06.03.2024 не відбулось, а тому відповідач залишався зобов'язаним виконувати умови договору, у тому числі щодо строків поставки.
На підставі ст. 610 ЦК України місцевий господарський суд визнав дії відповідача порушенням зобов'язання, яке спричинило настання відповідальності, а згідно з п. 7.2 договору постачальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,1% вартості непоставленого товару за кожен день прострочення та штраф 7% при простроченні понад 30 днів.
Відповідно до п. 7.7 договору сплата санкцій не звільняє від виконання основного обов'язку, а їх сплата здійснюється протягом 10 днів з моменту отримання претензії.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач правомірно нарахував пеню за період 17.02.2024- 06.03.2024, тривалістю 19 днів, у сумі 56 059,50 грн, що підтверджується наведеним в позовній заяві (а. с. 4) розрахунком, який відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 526, 625 ЦК України, ст.193 ГК України, а також відповідає доведеним фактичним обставинам неналежного виконання відповідачем зобов'язань.
З урахуванням ст. 74, 86 ГПК України, стандартів змагальності та справедливого судового розгляду, гарантованих ст. 13 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «Мантованеллі проти Франції»), місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність порушення відповідачем договірних зобов'язань і правомірність застосування до нього штрафних санкцій.
За наведеного, суд першої інстанції визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у вигляді штрафних санкцій у розмірі 56 059,50 грн, і цей висновок повністю підтриманий колегією суддів ЦАГС.
Колегія суддів ЦАГС, перевіривши доводи апеляційної скарги ФОП Мушинського В.В. у сукупності з матеріалами справи, дійшла висновку про їх необґрунтованість та відхиляє їх, виходячи з такого.
По-перше, апелянт безпідставно наполягає на тому, що Договір № 4 від 31.01.2024 був припинений 09.02.2024 внаслідок його односторонньої відмови. Матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що одностороння відмова відповідала вимогам п. 13.6 Договору, який встановлює чітку процедуру дострокового розірвання - повідомлення іншої сторони не менш як за 14 календарних днів та оформлення відповідної додаткової угоди.
Лист від 06.02.2024 вих. № 155 був направлений відповідачем на адресу позивача менш ніж за три дні до бажаної дати припинення, тому не створював правових наслідків дострокового розірвання договору.
По-друге, саме укладення сторонами Угоди про розірвання Договору від 06.03.2024 є єдиним належним та допустимим доказом припинення договірних зобов'язань, що повністю відповідає як умовам договору, так і положенням цивільного законодавства. Будь-які твердження апелянта про «технічний характер» цієї угоди є необґрунтованими та спростовуються її юридичною природою як двостороннього правочину, який саме і припинив дію договору.
По-третє, колегія суддів зазначає, що апелянт не довів наявності передбачених законом підстав для одностороннього припинення договору, зокрема істотного порушення умов поставки з боку Замовника, а висновки про неможливість виконання договору ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними доказами.
По-четверте, оскільки договір був чинним до 06.03.2024, у відповідача існували обов'язки щодо своєчасної поставки, а тому нарахована позивачем пеня за період 17.02.2024 - 06.03.2024 у сумі 56 059,50 грн є правомірною, відповідає умовам п. 7.2 Договору та нормам матеріального права.
Посилання апелянта на судову практику Верховного Суду щодо недопустимості стягнення пені після одностороннього припинення договору не застосовні до цієї справи, оскільки фактичне припинення договору відбулося не 09.02.2024, а 06.03.2024.
Ураховуючи наведене, колегія суддів ЦАГС дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2025 у справі № 904/4873/24 є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин і не містять підстав для його скасування чи зміни.
6. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
За результатами апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, ухвалене на підставі всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи та правильного застосування норм матеріального й процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростували висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статей 236, 275, 276 ГПК України підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення немає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
7. Розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника по даній справі.
Керуючись ст. ст. 129, 275- 282 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мушинського Владислава Віталійовича - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2025 у справі № 904/4873/24 - залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на фізичну особу-підприємця Мушинського Владислава Віталійовича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Т.А. Верхогляд
О.Г. Іванов