вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" листопада 2025 р. Справа№ 925/317/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Гаврилюка О.М.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Єгоров В.С. (поза межами приміщення суду);
від відповідача: Бурлуцький В.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Жашківського підприємства теплових мереж
на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 року (повне рішення складено 11.09.2025 року)
у справі №925/317/25 (суддя Чевгуз О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Жашківського підприємства теплових мереж
про стягнення 1 699 551,89 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Жашківського підприємства теплових мереж (далі - позивач) про стягнення 1 699 551,89 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу № 6322-ТКЕ (23)-36 від 02.10.2023 року.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 року у справі №925/317/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Жашківського підприємства теплових мереж на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 1 699 551,89 грн основного боргу та 20 394,62 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Жашківське підприємство теплових мереж звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 року у справі №925/317/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Черкаської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, представник скаржника зазначив, що при розгляді даної справи суд першої інстанції не звернув уваги на дію Закону України від 29.07.2022 року №2479-ІХ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування». Згідно зі ст. 1 якого зокрема введено заборону на підвищення тарифів у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця в якому воєнний стан буде припинено або скасовано.
При цьому, представник скаржника, зауважив, що в тексті рішення йде мова про Постанову КМУ №1430 без зазначення дати її прийняття та назви, що унеможливлює ідентифікацію нормативно-правового акта для його застосування.
Крім того, представник скаржника вказав, що в тесті оскаржуваного рішення є посилання на Господарський кодексу України який втратив чинність 28.08.2025 року.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Жашківського підприємства теплових мереж на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 року у справі №925/317/25.
14.10.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 року у справі №925/317/25 без змін.
Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що матеріалами судової справи підтверджено та не заперечується сторонами (факт, що не потребує доказування), що заборгованість відповідача перед позивачем за договором не погашена, договір про організацію взаєморозрахунків не укладався (відповідачем не було здійснено проведення взаєморозрахунків заборгованості або реструктуризації заборгованості за договором).
Так, за твердженням представника позивача дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, або зміни зобов'язання за договором на інше зобов'язання, встановлене договором про проведення взаєморозрахунків згідно з ст. 4 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та договором про реструктуризації заборгованості згідно з ст. 5 вищевказаного Закону.
Водночас, представник позивача зауважив, що саме лише включення відповідача до Реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», та затвердження суми різниці в тарифах не призводить до автоматичного врегулювання такої заборгованості, і, як наслідок, до відсутності заборгованості за договором.
Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/2533/25 від 24.11.2025 року, у зв'язку перебуванням судді Коротун О.М. у відрядженні, відповідно до підпунктів 2.3.22., 2.3.43. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №925/317/25.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 року сформовано колегію суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 року прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Жашківського підприємства теплових мереж на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 року у справі №925/317/25 у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.
Представник скаржника в судовому засіданні 26.11.2025 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду Черкаської області скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні 26.11.2025 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Черкаської області залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Жашківським підприємством теплових мереж (споживач) було укладено договір № 6322-ТКЕ(23)-36 постачання природного газу (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп. 1 пункту 4 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 року № 812, природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу.
Згідно п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання -передачі газу.
Загальна фактична вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування (п. 4.3 договору).
На підставі пункту 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акта/актів приймання - передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта/актів приймання - передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Згідно п. 5.4 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором.
Згідно з підпунктом 4 п. 6.2 договору споживач зобов'язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Відповідно до підпунктом 4 п. 6.3 договору постачальник має право отримати оплату за переданий за цим договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим договором.
У разі наявності у виробника теплової енергії невідшкодованої заборгованості з різниці в тарифах, розрахованої та узгодженої відповідно до законодавства, на суму заборгованості за природний газ, що еквівалентна сумі заборгованості з різниці в тарифах на відповідну дату, неустойка (штрафи, пені), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються (абзац 2 п. 7.2 договору).
Згідно п. 11.2 договору у разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) розв'язуються у судовому порядку.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків, становить п'ять років (п. 11.3 договору).
Згідно п.13.1 договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє до 15.04.2024 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
Договір підписано сторонами з використанням електронних цифрових підписів.
Крім того, сторонами було укладено додаткову угоду № 1, якою змінено редакцію сьомого та восьмого абзаців пункту 3.3 Розділу 3 «Порядок та умови передачі природного газу» договору, зупинено дію пункту 5.2 Розділу 5 «Порядок та умови проведення розрахунків» договору.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання умов договору у період листопад 2023 року - березень 2024 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2499551,89 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, які підписані сторонами та скріплені їх печатками без зауважень (наявні в матеріалах справи).
Так, за твердженням позивача, відповідач здійснив часткову оплату за спірним договором, на момент пред'явлення позову відповідач має основну заборгованість в розмірі 1 699 551,89 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Згідно з пунктом першим частини другої ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України).До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві ціну проданого товару, а продавець зобов'язаний передати у власність покупця оплачений товар.
Відповідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з умов договору, строки оплати за поставлений природний газ є такими, що настали.
Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що при розгляді даної справи суд першої інстанції не звернув уваги на дію Закону України від 29.07.2022 року №2479-ІХ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування». Згідно зі ст. 1 якого зокрема введено заборону на підвищення тарифів у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, колегія суддів відзначає наступне.
Так, наявність заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з її постачання не є достатньою підставою для звільнення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій від обов'язку оплатити спожитий ними природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.04.2024 року у справі № 925/636/23 та від 07.05.2025 року у справі № 920/481/23,
При цьому, колегія суддів відзначає, що Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до абзацу 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» один з видів заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, є кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», суб'єктом господарювання, що здійснює функції постачальника «останньої надії», за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, а також за послуги з його розподілу і транспортування.
Відповідно до абзацу 9 ст. 4 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок та в межах видатків державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та на наступні роки на погашення заборгованості з різниці в тарифах.
Так, законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» були передбачені видатки на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (п. 26 ст.14).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, з метою реалізації положень вищезазначених зазначеної норми Кабінет Міністрів України постановою від 20.12.2022 року № 1403 (далі - Постанова КМУ № 1403) затвердив Порядок та умови надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі - Порядок), а також затвердив Примірний договір про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах (додаток 2 до Порядку; далі - Примірний договір), предметом якого, зокрема, було: «організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води …, передбаченою пунктом 26 статті 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» …, відповідно до Порядку та умов надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води …, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 р. № 1403».
Так, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що в тексті рішення йде мова про Постанову КМУ №1430 без зазначення дати її прийняття та назви, що унеможливлює ідентифікацію нормативно-правового акту для його застосування, як таке, що спростовується вищевикладеними висновками суду першої інстанції.
Постанова КМУ № 1430 взагалі визначала механізм, порядок та умови надання саме у 2022 році субвенції з державного бюджету на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Підставою для проведення розрахунків мав стати відповідний договір про організацію взаєморозрахунків, укладений згідно з Примірним договором.
Відповідно до п. 6 Порядку взаєморозрахунки можуть проводитись між суб'єктами господарювання, але їх проведення не є обов'язком.
Дію Постанови КМУ № 1430 не продовжено на 2023 рік.
Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Законі України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» відсутні статті, якими б передбачалося надання субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у поточному році. І, як наслідок, відсутні будь-які нормативні акти Кабінету Міністрів України, які б затверджували порядок та умови проведення відповідних взаєморозрахунків та які б затверджували Примірний договір про організацію таких взаєморозрахунків у 2023, 2024 або 2025 роках.
У ч. 1 ст. 1 Бюджетного кодексу України містяться такі визначення:
(і) бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування;
(іі) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження;
(ііі) субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань.
Частиною 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України унормовано, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
У відповідності до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Згідно з ст. 97 Бюджетного кодексу України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, яка вперше визначена законом про Державний бюджет України, затверджуються Кабінетом Міністрів України не пізніше 30 днів з дня набрання ним чинності.
Так, Порядок № 1403 надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах визначав:
- надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах було передбачено у 2022 році (п. 1);
- субвенція мала спрямовуватися на погашення заборгованості з різниці в тарифах (п. 2);
- субвенція мала надаватися для погашення заборгованості з різниці в тарифах за рахунок та в межах коштів спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені пунктом 11 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1 (п.3);
- підставою для проведення розрахунків мав стати договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається суб'єктами господарювання та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі учасники розрахунків).
Зі змісту Порядку № 1403 вбачається, що він визначав механізм надання субвенції саме у 2022 році і укладенню договору про організацію взаєморозрахунків мало передувати надходження таких коштів.
Як визначено п. 12 Порядку № 1403 Мінрегіон узагальнює подані відповідно до пункту 11 цих Порядку та умов документи, формує узагальнені відомості щодо договорів про організацію взаєморозрахунків і їх учасників та подає їх разом з розподілом субвенції у розрізі місцевих бюджетів до Казначейства для фінансування. Узагальнені відомості щодо договорів про організацію взаєморозрахунків та їх учасників і розподіл субвенції у розрізі місцевих бюджетів подаються Мінрегіоном до Казначейства невідкладно у міру надходження до Мінрегіону зведених реєстрів, але не пізніше 28 грудня 2022 року.
В той же час, з п. 3 Примірного договору вбачається, що Казначейство на підставі поданої Мінрегіоном узагальненої відомості договорів про організацію взаєморозрахунків і їх учасників та розподілу субвенції у розрізі місцевих бюджетів перераховує субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах.
Водночас, строк протягом якого Мінрегіон мав подати для Казначейства узагальнені відомості для проведення фінансування, сплив. А тому, подання у 2023, 2024 або 2025 році Мінрегіон до Казначейства узагальнених відомостей разом з розподілом субвенцій за 2022 рік є юридично неможливим.
Як уже зазначалося у 2023-2024 роках Кабінетом Міністрів України зміни до Порядку не вносилися, його дію на 2023-2025 роки продовжено не було і у Законі України «Про державний бюджет України на 2023 рік», Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Законі України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» статті, якими б передбачалося надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах - відсутні.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що в тесті оскаржуваного рішення є посилання на Господарський кодексу України який втратив чинність 28.08.2025 року, оскільки на час виникнення спірних правовідносин останній був чинний.
Водночас, колегія суддів відзначає, що попри те, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення зазначив норми права, які втратили чинність, останнє не вплинуло на законність і обґрунтованість прийнятого рішення, оскільки суд першої інстанції розглянув спір по суті, дослідив всі надані сторонами докази, надавши їм належну оцінку.
З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що наведені в апеляційній скарзі процесуальні порушення не є істотними у розумінні ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, не вплинули на правильність встановлених обставин справи та не призвели до ухвалення незаконного чи необґрунтованого рішення.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладене ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам скаржника із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Жашківського підприємства теплових мереж на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 року у справі №925/317/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 року у справі №925/317/25 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №925/317/25 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядки та строки, передбачені ст. ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Гаврилюк
А.Г. Майданевич
Дата підписання 01.12.2025 року.