ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
03 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1943/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК"
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2025, прийняте суддею Пінтеліною Т.Г., м. Одеса, повний текст складено 01.09.2025,
у справі №916/1943/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ"
про стягнення 68 238 грн
У травні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 68238 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором транспортного експедирування у внутрішньому та міжнародному сполученні №27122023 від 27.12.2023 в частині проведення оплати вартості послуг з транспортної експедиції вантажу.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 02.06.2025 відкрито провадження у справі №916/1943/25.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/1943/25 (суддя Пінтеліна Т.Г.) відмовлено у задоволенні позову.
Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем факту надання відповідачеві послуг перевезення вантажу або організації його перевезення на підставі договору транспортного експедирування у внутрішньому та міжнародному сполученні №27122023 від 27.12.2023.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/1943/25 та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно не врахував той факт, що позивач частково виконав свої зобов'язання за укладеним з відповідачем договором транспортного експедирування у внутрішньому та міжнародному сполученні №27122023 від 27.12.2023 в частині довезення довіреного йому вантажу до українського кордону, а також необґрунтовано прийняв подані відповідачем додаткові пояснення б/н від 14.08.2025 (вх.№25556/25 від 15.08.2025) з долученими до них доказами.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (68238 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 08.10.2025 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 23.10.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
27.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" ("Експедитор") та Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" ("Клієнт") укладено договір транспортного експедирування у внутрішньому та міжнародному сполученні №27122023 (далі - договір №27122023 від 27.12.2023), за умовами пункту 1.1 якого Експедитор зобов'язується за плату та за рахунок Клієнта згідно з відповідними заявками виконати або організувати виконання визначених умовами цього договору послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному та/або внутрішньому автомобільному сполученні.
В силу пункту 1.2 договору №27122023 від 27.12.2023 істотні умови договору, необумовлені цим договором, встановлюються в письмовій заявці, яка є його невід'ємною частиною. В заявці сторони погоджують, зокрема, види та обсяг послуг експедитора, вид та найменування вантажу, розмір плати Експедитору, пункти відправлення та призначення вантажу, дату та точну адресу місця завантаження та адресу розвантаження вантажу із зазначенням контактних телефонів, властивості вантажу та особливості його перевезення.
Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 договору №27122023 від 27.12.2023 Експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські та інші додаткові послуги в порядку та обсязі, встановленому цим договором та додатками до нього, зокрема, заявками.
Згідно з пунктом 2.3.10 договору №27122023 від 27.12.2023 Експедитор зобов'язаний забезпечити доставку вантажу в термін, визначений у заявці на перевезення. Якщо в заявці на перевезення не обумовлений трок доставки, то Експедитор зобов'язаний забезпечити доставку вантажу у такий строк, якщо б вантаж доставлявся сумлінним Експедитором. Експедитор зобов'язаний повернути контейнерне обладнання у строки та місце, зазначені Клієнтом або судноплавною лінією, що є власником контейнерного обладнання.
У підпункті 2.3.11 пункту 2.3 договору №27122023 від 27.12.2023 узгоджено, що момент доставки вантажу фіксується відміткою одержувача в товарно-транспортній накладній (ТТН/СМР), що містить відомості про час і дату прийому вантажу.
Розрахунки здійснюються протягом 14 банківських днів на підставі виставлених Експедитором рахунків шляхом банківського переказу з поточного рахунку Клієнта на поточний рахунок Експедитора. Вартість послуг Експедитора узгоджується сторонами в заявках, додатках (за наявності), які є невід'ємною частиною договору (пункти 3.1, 3.6 договору №27122023 від 27.12.2023).
Положенням підпункту 4.4.2 пункту 4.4 договору №27122023 від 27.12.2023 сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором відповідно до чинного законодавства України та міжнародних угод.
За умовами пункту 7.1 договору №27122023 від 27.12.2023 договір набирає чинності з моменту укладення та діє до 31.12.2024.
24.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" укладено угоду №23162 згідно з договором №27122023 від 27.12.2023, в якій сторони погодили наступні умови надання транспортно-експедиційних послуг: дата завантаження - 25.09.2024; місце завантаження - порт Гданськ; місце митного оформлення - вул. Львівська , 659А, Городок Львівська, 81500, +380975519906 Олександр Брокер; місце розвантаження: м. Пустомити, вул. Гайдамацька, 16; маршрут - порт Гданськ - Краківець - Корчова - м. Пустомити; необхідний тип рухомого складу і кількість транспортних засобів - стандартний контейнеровоз; опис вантажу, найменування - TCNU2746777, 40 НС, MAERSK A/S; водій та номер транспортного засобу - Солотва Андрій Васильович, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ; вільний час на завантаження та замитнення - 48 годин, потім штрафні санкції за простій 100,00 USD/почата доба за курсом НБУ, безготівково грн; вільний час на очікування на кордоні - 24 години, потім штрафні санкції за простій 50,00 USD/почата доба за курсом НБУ, безготівково грн; вільний час на вивантаження та розмитнення - 48 годин, потім штрафні санкції за простій 50,00 USD/почата доба за курсом НБУ, безготівково грн; вартість автоперевезення - 1650 USD/почата доба за курсом НБУ на день завантаження Б/Нал; особливі умови - термін здачі проміжного контейнера в Україні два дні, дроп оф за рахунок перевізника або під експорт, чотири дні на здачу порожнього контейнера у порт Гданськ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" виставило відповідачу рахунок на оплату №1770 ввід 24.09.2024 на загальну суму 68238 грн, яка складається з: вартості міжнародних транспортних послуг перевезення вантажу за межами території України у розмірі 44703 грн; вартості міжнародних транспортних послуг на території України у розмірі 21535 грн; вартості транспортно-експедиторського обслуговування на території України у розмірі 500 грн та винагороди Експедитора на території України у розмірі 1500 грн.
В подальшому позивачем через програму "M.E.DOC. IS." з накладанням електронного цифрового підпису надіслано Товариству з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1770 від 07.10.2024 на суму 68238 грн. Зі сторони відповідача вказаний акт не підписаний.
У матеріалах справи наявна копія міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №6777, в якій міститься наступні відомості: одержувач вантажу - LIMITED LIABILITY COMPANY "REPLAST" (графа 2); місце розвантаження - LVIV UKRAINE (графа 3); місце завантаження - GDANSK POLAND (графа 4); документи, що додаються - INVOICE NO: HYD20240802-2/AUG.02.2024 (графа 5); перевізник - FOP DONCHAK YURII VOLODYMYROVYCH (графа 16); наступний перевізник - Фізична особа-підприємець Мочерад Олександра Григорівна, транспортний засіб НОМЕР_3 / НОМЕР_4 (графа 17); вантаж одержано - відсутня відмітка про отримання вантажу (графа 24).
В адресованій відповідачу претензії №01042025-2А від 01.04.2025 позивач, посилаючись на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" взятих на себе зобов'язань за договором транспортного експедирування у внутрішньому та міжнародному сполученні №27122023 від 27.12.2023 в частині проведення оплати вартості послуг з транспортної експедиції вантажу, просив погасити заборгованість у розмірі 68238 грн та підписати акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1770 від 07.10.2024.
Відповідачем до місцевого господарського суду було подано додаткові пояснення б/н від 14.08.2025 (вх.№25556/25 від 15.08.2025), до яких додано низку доказів, а саме:
-акт фіксації пошкодження майна №1 від 08.10.2024, який складений за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕПЛАСТ" (власник майна), водія Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" та адвоката і в якому вказано, що 26.09.2024 внаслідок різкого екстреного гальмування автомобіля, що навантажений Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" ( НОМЕР_5 / НОМЕР_6 ) та перевозив вантаж (термопласт автомат S3193), було пошкоджено вказаний товар;
-договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №2603/2024/1302 від 26.03.2024, який укладений між Фізичною особою-підприємцем Харіною Мариною Михайлівною ("Виконавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" ("Клієнт") і за умовами якого Виконавець зобов'язується доставити довірений Замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а Замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку;
-угоду №00023162/3 від 06.10.2024 згідно з договором №2603/2024/1302 від 26.03.2024, в якій погоджено умови надання транспортно-експедиційних послуг;
-виставлений Фізичною особою-підприємцем Харіною Мариною Михайлівною рахунок №314 від 07.10.2024 на оплату 40000 грн за надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу за маршрутом м. Перемишль (Польща) - п/п Краківець-Корчова (Україна) а/м НОМЕР_3 / НОМЕР_4 та транспортно-експедиційних послуг по маршруту п/п Краківець-Корчова (Україна) - м. Пустомити, Львівська обл. (Україна) а/м НОМЕР_3 / НОМЕР_4 ;
-акт надання послуг №284 від 08.10.2024 на суму 40000 грн, підписаний без зауважень і скріплений печатками Фізичної особи-підприємця Харіної Марини Михайлівни та Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ";
-платіжну інструкцію №12787 від 25.10.2024, згідно з якою Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" перераховано на користь Фізичної особи-підприємця Харіної Марини Михайлівни 40000 грн в якості оплати рахунку №314 від 07.10.2024;
-міжнародну товарно-транспортну накладну CMR б/н;
-адресовані Товариству з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" претензії відповідача №03122024/1 від 03.12.2024 та № 03122024/2 від 03.12.2024 за договором №27122023 від 27.12.2023 щодо компенсації завданих збитків у зв'язку із пошкодженням вантажу, контейнеру, необхідністю його перевантаження та залучення до перевезення іншого суб'єкта господарювання.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 68238 грн заборгованості з оплати вартості послуги з перевезення вантажу на підставі договору №27122023 від 27.12.2023.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту надання відповідачеві послуг перевезення вантажу або організації його перевезення на підставі договору №27122023 від 27.12.2023.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (частина перша статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується з юридично значущих фактів, які визначаються виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.
З огляду на те, що відповідачем заперечується факт існування у нього заборгованості за договором №27122023 від 27.12.2023, яка була заявлена Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" до стягнення у даній справі, апеляційний господарський суд вважає за необхідне першочергово встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності). Відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином, зміст таких операцій та вартість відповідних послуг (у випадку їх надання).
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом цієї ж статті господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
В силу частин першої, другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, визначено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов'язана не з самим фактом погодження заявки, а з фактом руху активів суб'єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).
Частинами одинадцятою-тринадцятою статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" унормовано, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Як зазначалося вище, в силу підпункту 2.3.11 пункту 2.3 договору №27122023 від 27.12.2023 момент доставки вантажу фіксується відміткою одержувача в товарно-транспортній накладній (ТТН/СМР), що містить відомості про час і дату прийому вантажу.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що зміст поданої позивачем до суду першої інстанції міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №6777 жодним чином не підтверджує факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні відповідачу, оскільки у вказаному первинному документі відсутні відомості як про Товариство з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК", так і про Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ", натомість перевізником значиться FOP DONCHAK YURII VOLODYMYROVYCH, а наступним перевізником - Фізична особа-підприємець Мочерад Олександра Григорівна.
Водночас у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач уповноважив FOP DONCHAK YURII VOLODYMYROVYCH та Фізичну особу-підприємця Мочерад Олександру Григорівну здійснювати перевезення вантажу для відповідача та, як наслідок, залучив їх до виконання зобов'язань, взятих на себе Товариством з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" на підставі договору №27122023 від 27.12.2023.
Жодних посилань на здійснення відповідного перевезення саме на виконання договору №27122023 від 27.12.2023 або угоди №23162 від 24.09.2024 до нього у вищенаведеній накладній не вказано. Навпаки, зазначені у міжнародній товарно-транспортній накладні (CMR) №6777 відомості щодо номеру транспортного засобу, яким виконувалося перевезення ( НОМЕР_3 / НОМЕР_7 ), не відповідають номеру автомобіля, який узгоджений сторонами для перевезення вантажу безпосередньо в самій угоді №23162 від 24.09.2024 до договору №27122023 від 27.12.2023 ( НОМЕР_5 / НОМЕР_8 ).
Міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №6777 також не містить ні відмітки про отримання вантажу, яка має підтверджувати факт доставки товару за місцем розвантаження, ні штампу митного органу "Під митним контролем", який засвідчував би перетин транспортним засобом державного кордону.
Поряд з цим, до виставленого позивачем рахунку на оплату №1770 від 24.09.2024 та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №1770 від 07.10.2024, який підписаний лише зі сторони позивача, окрім перевезення за межами території України, включено послугу з перевезення вантажу на території України на суму 21535 грн, транспортно-експедиторське обслуговування на території України на суму 500 грн та винагороду Експедитора на території України на суму 1500 грн.
Однак у матеріалах справи відсутні та позивачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу як на підтвердження здійснення перевезення вантажу та транспортно-експедиторського обслуговування на території України, так і на підтвердження надання позивачем послуг з перевезення вантажу за договором №27122023 від 27.12.2023 за межами України.
Водночас позивач, на якого процесуальним законом покладено обов'язок доказування обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, діючи розумно та обачливо, повинен був розуміти, що стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, та, як наслідок, мав врахувати доказову силу міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №6777 в контексті відсутності в ній жодних ідентифікуючих ознак, які б свідчили про надання Товариством з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" послуг з перевезення вантажу за замовленням відповідача. Позивач не надав до Господарського суду Одеської області доказів вжиття ним заходів, спрямованих на збирання документів/інформації в обґрунтування власної правової позиції, між тим в силу частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги недоведеність позивачем факту надання відповідачеві послуг перевезення вантажу або організації його перевезення на підставі договору №27122023 від 27.12.2023, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про безпідставність врахування судом першої інстанції додаткових пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" б/н від 14.08.2025 (вх.№25556/25 від 15.08.2025), оскільки вказані пояснення, які за своїм змістом є відзивом на позовну заяву, з доданими до них доказами подані відповідачем з пропуском встановленого судом строку та без клопотання про його продовження, у зв'язку з чим мали бути залишені без розгляду. Однак вказане не зумовлює необхідності скасування рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/1943/25, адже, беручи до уваги недопустимість скасування судового рішення з одних лише формальних міркувань, таке порушення жодним чином не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, з огляду на недоведеність позивачем факту існування у відповідача заборгованості за договором №27122023 від 27.12.2023 навіть без урахування доказів на спростування цих обставин, наданих відповідачем поза межами визначеного процесуального строку.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи скаржника в цілому не спростовують висновків суду першої інстанції щодо необхідності відмови у задоволенні позову, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/1943/25 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ШПІЦ ТРАК".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 03.12.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук