Справа № 383/921/25
Номер провадження 2-о/383/40/25
02 грудня 2025 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючої судді - Адаменко І.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Зербул С.В.,
розглянувши у порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні в м. Бобринець Кіровоградської області, в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області справу № 383/921/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Кетрисанівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області та Орган опіки та піклування Кетрисанівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області про встановлення факту перебування дитини на утриманні,-
ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Попович С.М., звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування дитини на утриманні.
На обґрунтування доводів заяви ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від цивільного шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини дев'ять років не проживає з сином та не виявляє бажання спілкуватись з ним, не допомагає матеріально в утримуванні дитини. Вказує, що протягом дев'яти років заявник проживає з ОСОБА_2 однією сім'єю, мають двох спільних дітей та він також утримує старшого сина своєї співмешканки ОСОБА_4 . Встановлення факту утримання дитини своєї цивільної дружини йому необхідне для отримання відстрочки від призову на військову службу піж час мобілізації.
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 липня 2025 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами окремого провадження.
Заявник ОСОБА_1 та представник заявника, адвокат Попович С.М. в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до суду від представника заявника надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності заявника, де також зазначено, що заявлені вимоги підтримують у повному обсязі (а.с.54).
Представник заінтересованої особи Орган опіки та піклування та Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області та в судове засідання не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від останнього надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника (а.с.35).
Дослідивши докази та враховуючи зміст заяви, суд приходить до наступного висновку.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім'я передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першоїчетвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 7374 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14 - 132 цс 23).
Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тобто, закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч.2 ст. 166 СК України).
Вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім'єю.
Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов'язків щодо пасинка, падчерки.
Відповідно до ст. 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже вітчим має обов'язок утримувати своїх падчерку та пасинків, у випадку прямо передбаченому законом, лише за сукупності наступних обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Судом встановлено що у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого Цетральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції 25.01.2013 року (а.с.7 зворот).
Батько дитини не живе однією сім'єю із сином та його матір'ю.
Заявник ОСОБА_1 є вітчимом дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб або тимчасово проживаючих від 12.12.2024 року (а.с.9 зворот).
Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення ОСОБА_1 зазначив, що метою такого звернення є обставини, які виникли внаслідок прийняття Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, який передбачає необхідність надання особою на підтвердження факту самостійного утримання і виховання малолітньої дитини, рішення суду про встановлення цього факту самостійного виховання дитини, як документа на підтвердження у особи підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.п."г" чп.2 ст.26 Про військовий обов'язок та військову службу". Також зазначав про те, що батько дитини ОСОБА_3 самоусунувся від участі у вихованні і утриманні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Проте, враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що встановлення факту, про який просить заявник в своїй заяві, створює правову підставу для пред'явлення особами зазначеними у частині першій статті 165 Сімейного кодексу України позову про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини, ОСОБА_4 та про стягнення з нього аліментів на утримання дитини. У зв'язку із зазначеним, суд вважає, що встановлення факту, про який просить суд заявник в своїй заяві має преюдиціальний характер та нерозривно пов'язаний з самим правовим наслідком його встановлення позбавленням батьківських прав та стягнення аліментів, що в свою чергу є спором, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Встановлення факту самостійного утримання відчимом дитини також може мати негативні наслідки для матері дитини, окрім того, потребує дослідження відповідних обставин та доказів щодо спірних правовідносин, а також врахування інтересів дитини.
У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. Згідно з частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ураховуючи викладене, суд зазначає, що вказана справа пов'язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків, у тому числі й щодо майнового утримання дитини, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.
Доведення факту самостійного виховання та утримання дитини відчимом пов'язане також як із встановленням обставин щодо невиконання батьком дитини так і матір'ю батьківських обов'язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 8788 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14 - 132 цс 23).
Враховуючи вищезазначене, суд виснує, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту перебування дитини на утриманні, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. Доводи заявника можуть свідчити існування спору про право щодо участі одного з батьків чи обох батьків у вихованні дитини. У даній справі питання не може з'ясовуватись безвідносно до дій батьків дитини та повинне вирішуватись у межах відповідного спору про право у позовному провадженні.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Аналогічна норма закріплена також у ч.4 ст.315 ЦПК України.
Враховуючи те, що ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23.07.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі, проте за встановлених під час розгляду цієї справи обставин наявності спору про право, факт перебування дитини на утриманні не може бути встановлений за правилами окремого провадження, вищевикладені обставини свідчать про наявність підстав для залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування дитини на утриманні без розгляду на підставі ч.6 ст.294, ч.4 ст.315 ЦПК України, оскільки подана ОСОБА_1 заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.
Одночасно суд вважає за необхідне роз'яснити заявнику право на звернення до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження на загальних підставах.
Керуючись ст.ст. 258, 260-261, 263, 293, 294, 315 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Кетрисанівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області та Орган опіки та піклування Кетрисанівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, про встановлення факту перебування дитини на утриманні, залишити без розгляду.
Роз'яснити заявнику, що залишення заяви без розгляду не позбавляє його права звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження на загальних підставах.
Дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду.
Повний текст ухвали складено 03.12.2025 року.
Суддя І. М. Адаменко