Провадження №2/760/5625/25
Справа №760/32654/24
02 грудня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Омельяненко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності на спадкове майно,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яку прийняла, дружина ОСОБА_1 . Інших спадкоємців, які прийняли спадщину, ні за законом, ні за заповітом немає, їх діти, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали заяви про відмову від спадщини за законом після смерті батька. До майна померлого, яким є частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відкрита спадкова справа у Дев?ятій Київській державній нотаріальній конторі за № 264/2024. Однак, свідоцтво про право на спадщину на частину квартири АДРЕСА_2 позивачці видано не було через те, що у правовстановлюючому документі на квартиру, договорі міни, не визначено яка саме частка квартири належить померлому, у зв'язку з чим 25.10.2024 прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії і було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Позивачка вказала, що за договором міни від 7.12.1995 квартира належить у рівних частках ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .
Пояснено, що оскільки частки квартири АДРЕСА_2 кожному з співвласників спільної сумісної власності не визначенні за життя спадкодавця, а частки таких є рівними, а тому внаслідок чого вона, як позивач не може оформити право власності на частку вищевказаної квартири в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 з приводу чого отримала відмову. Відтак, вона позбавлена можливості вирішити питання оформлення спадщини у вигляді частки квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в позасудовому порядку.
Позивачка просить, визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 74,9 кв.м., житловою площею 40,70 кв.м.
Ухвалою судді від 27.12.2024 у справі відкрито загальне позовне провадження, призначене підготовче засідання та витребувано від Дев'ятої київської державної нотаріальної контори належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи №264/2024, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
20.01.2025 на адресу суду від Дев'ятої київської державної нотаріальної контори надійшла
копія спадкової справи №264/2024 щодо майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
27.01.2025 від представника відповідача надійшов відзив, просив суд ухвалити рішення, згідно норм чинного законодавства України та розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Ухвалою суду від 10.04.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання сторони не з'явились, в матеріалах справи наявна заява позивачки про розгляд справи без її участі, просила позов задовольнити.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.
У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з'явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України).
З урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Відтак, суд зазначає датою ухвалення рішення дату складання повного його тексту, не зважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи із наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Серія НОМЕР_1 від 08.04.2024, актовий запис №5967.
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 74,9 кв. м.
Позивачка ОСОБА_1 є дружиною та спадкоємицею померлого ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві від 05.03.2003, актовий запис № 217.
Згідно матеріалів спадкової справи, 17.04.2024 позивачка звернулася з заявою про прийняття спадщини до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори.
Також встановлено, що 17.04.2024 ОСОБА_3 звернулася до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .
26.09.2024 ОСОБА_4 звернувся до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до договору міни від 07.12.1995 квартира належить на праві особистої власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .
Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, спадкова квартира має три житлові кімнати житловою площею 40,7 кв.м та має загальну площу 74,9 кв.м.
Відповідно постанови державного нотаріуса Дев'ятої київської державної нотаріальної контори № 2489/02-31 від 25.10.2024, позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті її чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки у договорі міни квартир не визначено, яка саме частка квартири належить померлому, тому не можливо встановити склад спадкового майна.
Так, суд враховує, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Згідно положень п. 4.14, 4.18 глави 10 Порядку здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється за наявності необхідних документів, що підтверджують наявність певних юридичних фактів, у тому числі й склад спадкового майна. У разі, якщо у спадкоємців відсутні всі необхідні документи, питання визнання права на спадщину вирішується у судовому порядку.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно положень статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Положеннями статті 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обв'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Відповідно до положень ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
У відповідності до роз'яснень, наданих у Постанові Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", - частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними (п.5).
Відповідно до роз'яснень, наданих у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", - у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.
Згідно правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, закріпленої в п. 3.4. Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 24-753/0/4-13 від 16.05.2013р., де зазначено, що відповідно до ст. 1226 ЦК України, частка у справі спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належному на праві спільної сумісної власності.
За змістом ст. 357 ЦК України вбачається, що під терміном "визначення часток" законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.
Беручи до уваги наведене, а також положення ст. 172 ЦК України, вбачається, що у спірних правовідносинах поділ спільного майна у позасудовому порядку шляхом укладання відповідної угоди між співвласниками є неможливим у зв'язку зі смертю одного з них.
Відповідно до ст. 368, 370, 372 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виходячи із законодавчо встановленої рівності часток кожного із співвласників спільної сумісної власності, відсутності іншої домовленості між ними, суд приходить до переконання, що частка померлого ОСОБА_2 на момент смерті у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , становить 1/2 частину.
Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно ч. 3 ст. 384 ЦК України, у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.
У відповідності до положень п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Положеннями пункту 5 Постанови пленуму Верховного суду України від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивачки щодо визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку.
На підставі наведеного та ст. 1216-1218,1222,1223,1258,1261 ЦК України, керуючись ст. 5,12,13,141,263,265,268,280-282 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянкою України (РНОКПП: НОМЕР_3 ), право власності на спадкове майно, а саме на частку квартири АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 40,7 кв.м та має загальну площу 74,9 кв.м, в порядку успадкування спадкоємцем за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І.А. Усатова