Справа № 158/664/25
Провадження № 2/0158/376/25
26 листопада 2025 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Поліщук С.В.,
при секретарі - Шрамко Н.В.,
з участю позивача за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом
- ОСОБА_1 ,
представників позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом -
адвокатів Книша С.В., Мартинюка С.І.,
відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом -
адвоката Масюк Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,-
10 березня 2025 року позивач по справі ОСОБА_1 в особі її представника - адвоката Книша С.В. звернулась до Ківерцівського районного суду Волинської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 01 липня 2017р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.01.2024р. розірвано.
За період спільного проживання та перебування сторін по справі в зареєстрованому шлюбі, ними було набуто у власність наступне майно:
- земельна ділянка, кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована в садівничому масиві «Мічурінець» колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 957866707218;
- житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 89,3 кв.м., житлова площа - 33,4 кв.м.; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1613661107218;
- транспортний засіб марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р.
Вказує, що сторони по даній цивільній справі проживали однією сім'єю, як чоловік та дружина, з вересня місяця 2013 року, вели спільне господарство та мали спільний побут і бюджет, проводили разом дозвілля і відпочинок, приймали гостей та дбали про матеріальне забезпечення їхньої сім'ї, здійснювали витрати на купівлю майна, яким в подальшому спільно користувались, дбали про спільне житло та піклувалися одне про одного. У цей період між позивачкою по справі ОСОБА_1 та відповідачем по справі ОСОБА_2 склалися усталені подружні стосунки, вони вважали одне одного чоловіком та дружиною, їхня рідня, друзі, сусіди, інші знайомі та односельчани сприймали їх як подружжя. Таким чином, у період з вересня 2013 року по день реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, як чоловік та дружина, мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю.
05 липня 2016 року в період спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вони придбали вищезазначену земельну ділянку для будівництва житлового будинку, який розпочали будувати з серпня 2016 року.
Отже, земельна ділянка, кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована в садівничому масиві «Мічурінець» с. Жабка колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 957866707218, яка була придбана 05 липня 2016 року для будівництва спільного житла, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та підлягає поділу між колишнім подружжям.
Житловий будинок, що розташований на вищевказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею - 89,3 кв.м., житлова площа - 33,4 кв.м.; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1613661107218, зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 13.07.2018р. будувався в період перебування сторін по справі в зареєстрованому шлюбі, а тому позивачка по справі ОСОБА_1 має право власності на 1/2 частини вказаного житлового будинку.
Щодо транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р. зазначає, що вказаний автомобіль був придбаний подружжям 03.06.2022 року та зареєстрований на ім'я відповідача по справі ОСОБА_2
20.01.2024 року вищезазначений транспортний засіб був відчужений відповідачем по справі ОСОБА_2 своєму синові за договором купівлі продажу без згоди позивачки - ОСОБА_1 та зареєстрований за ОСОБА_3 .
Оскільки відповідач по справі здійснив відчуження майна на свій розсуд проти волі позивачки по справі ОСОБА_1 , не в інтересах сім'ї та не на її потреби, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля остання має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Оскільки між сторонами не досягнуто добровільної згоди щодо поділу спільного сумісного майна, просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 89,3 кв.м., житлова площа - 33,4 кв.м.; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1613661107218; на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована в с. Жабка колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 957866707218. Крім того, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р.).
Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 березня 2025р. відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі та призначено підготовче засідання (т.1 а.с.39-40).
30 квітня 2025р. представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокат Масюк Г.С. подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 у якому зазначає, що твердження позивача ОСОБА_1 про те, що 05.07.2016р. земельна ділянка (кадастровий номер 0721885800:05:000:0297) була придбана ними для будівництва спільного сімейного житла не відповідає дійсності, оскільки вказана земельна ділянка була придбана 05.07.2016р. особисто ОСОБА_2 , за власні кошти, і задовго до того, як позивач та відповідач уклали шлюб. Твердження ОСОБА_1 щодо того, що вони з ОСОБА_2 вступили у фактичні шлюбні відносини ще з вересня 2013 року та почали проживати разом у житлі ОСОБА_1 , не відповідає дійсності, оскільки позивач та відповідач у вказаний період часу проживали у селищі Колки та були сусідами, їхні будинки знаходилися на одній вулиці, спільно вони не проживали. Крім того вказує, що відповідач ОСОБА_2 придбав земельну ділянку на території садівничого товариства «Мічурінець» у с. Жабка за договором купівлі-продажу, на якій у липні 2016р. було розпочато будівництво власного житлового будинку, ще до того, як між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. На той час ОСОБА_2 працював водієм у м. Луцьк Волинської області та витрачав багато часу на проїзд до місця роботи. Позивачкою ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факт спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини з ОСОБА_2 з вересня 2013 року. Будівництво будинку ОСОБА_2 здійснював за власні заощаджені грошові кошти та кошти, які брав у борг у своїх дітей, а тому позивач ОСОБА_1 не може претендувати на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки на якій він збудований. Щодо транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA» д.н.з. « НОМЕР_2 », 2012 року випуску зазначає, що такий був придбаний ОСОБА_2 03.06.2022р. за його особисті кошти, оскільки позивач ОСОБА_1 разом із своєю донькою 01.03.2022р. виїхали з України у Польщу, після чого відносини між подружжям фактично припинились, а тому ОСОБА_1 не має права на компенсацію вартості 1/2 частки вказаного транспортного засобу. Враховуючи вищезазначене, просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному об'ємі (т.1 а.с. 55а-61).
30 квітня 2025р. представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокат Масюк Г.С. до суду подала зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю. У зустрічному позові, просить суд визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 земельну ділянку (кадастровий номер 0721885800:05:000:0297), площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована на в с. Жабка на території колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 957866707218, житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 89,3 кв.м., житлова площа - 33,4 кв.м.; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1613661107218. В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що вищезазначена земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 05.07.2016р. за власні кошти, і задовго до того, як позивач та відповідач уклали шлюб. Твердження ОСОБА_1 щодо того, що вони з ОСОБА_2 вступили у фактичні шлюбні відносини ще з вересня 2013 року та почали проживати разом у житлі ОСОБА_1 , не відповідають дійсності, оскільки відповідач ОСОБА_2 у вищевказаний період спільно проживав зі своєю колишньою дружиною та сином. Також вказує, що ОСОБА_2 самостійно будував вищезазначений житловий будинок за власні отримані за офіційним місцем роботи кошти, заощадження, а також за кошти, які він брав у борг в своїх дітей (т.1 а.с. 116-121).
02 травня 2025р. представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Книш С.В. подав до суду відповідь на відзив у якому позовні вимоги підтримує в повному об'ємі та вважає, що обставини викладені представником ОСОБА_2 - адвокатом Масюк А.С. у відзиві на позовну заяву не відповідають дійсності та не спростовують доводи позовної заяви ОСОБА_1 . Просить позов задовольнити в повному об'ємі (т.1 а.с. 80-83).
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05.05.2025р. зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності (т.1 а.с. 137-138).
16 травня 2025 року представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - адвокат Книш С.В. подав до суду відзив на зустрічну позовну заяву у якій позовні вимоги не визнає, просить в задоволенні зустрічного позову відмовити за недоведеністю. Вважає, що сторони по даній цивільній справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, як чоловік та дружина з вересня місяця 2013 року, вели спільне господарство та мали спільний побут, спільний бюджет, проводили разом дозвілля і відпочинок, приймали гостей, дбали про матеріальне забезпечення їхньої сім'ї, здійснювали витрати на купівлю майна, яким в подальшому спільно користувались, дбали про спільне житло та піклувалися одне про одного, як чоловік та дружина та за вказаний період часу, а саме 05.07.2016р. придбали земельну ділянку (кадастровий номер 0721885800:05:000:0297) на якій спільно розпочали будівництво житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 89,3 кв.м., житлова площа - 33,4 кв.м., що свідчить про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надав жодних доказів суду, які б спростовували факт спільного проживання з відповідачкою ОСОБА_1 до шлюбу (на противагу доказам сторони позивача за первісним позовом), не довів жодним доказом, що земельна ділянка належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності та те, що на придбання земельної ділянки були використані виключно його особисті грошові кошти. Позивачем за зустрічним позовом не спростовано презумпцію спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку. Також зазначає, що будівництво житлового будинку, що розташований за вищевказаною адресою, позивач та відповідач здійснювали, перебуваючи у шлюбних відносинах (фактичних та юридичних), вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Таким чином, на житловий будинок поширюється правовий режим спільної сумісної власності (т.1 а.с. 146-150).
22 травня 2025р. представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - адвокат Масюк Г.С. подала до суду відповідь на відзив поданий на зустрічну позовну заяву у якому позовні вимоги за зустрічним позовом підтримує в повному об'ємі, просить позов задовольнити. Крім того зазначає, що твердження представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - адвоката Книша С.В. наведені у відзиві на зустрічну позовну заяву про те, що сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали як чоловік та дружина з вересня 2013 року не підтверджено жодними належними та допустимими доказами, спрямованим на створення уявлення про сімейні правовідносини там, де вони фактично не існували, а подані такі докази як фотознімки на яких зафіксована звичайна сімейна вечеря або обід не є типовим або щоденним елементом у контексті постійного спільного проживання. Просить задовольнити зустрічну позовну заяву (т.1 а.с. 155-160).
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 червня 2025р. закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (т.1 а.с. 226).
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.10.2025р. за клопотанням представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Книша С.В. призначено у даній цивільній справі судову автотоварознавчу експертизу (т.2 а.с. 31-32).
В судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , а також її представники - адвокати Книш С.В. та Мартинюк С.І. позовні вимоги за первісним позовом підтримали в повному об'ємі з підстав викладених у позовній заяві, а також з посиланнями на відзив на зустрічний позов, просили позов задовольнити. В задоволенні зустрічного позову просили відмовити за недоведеністю.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 та його представник - адвокат Масюк Г.С. позовні вимоги за зустрічним позовом підтримали з підстав викладених у ньому, просили зустрічний позов задовольнити, в задоволенні первісного позову - відмовити в повному об'ємі за недоведеністю заявлених вимог.
Допитані в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - син та невістка ОСОБА_1 показали суду, що ОСОБА_2 з вересня 2013р. постійно проживав з ОСОБА_1 в АДРЕСА_3 , вели спільне господарство. У 2016р., коли ОСОБА_6 пішов працювати водієм автобуса в м. Луцьк, за спільні кошти купили в с. Жабка, Ківерцівського району земельну ділянку, на якій невдовзі розпочали будівництво житлового будинку. ОСОБА_5 допомагав у будівництві, матір теж приймала участь у будівництві. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали спільний бюджет і спільні кошти витрачали на придбання будівельних матеріалів, предмети домашнього вжитку. У 2017 році вони зареєстрували шлюб.
Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вересня 2013р., як подружжя, ведення спільного господарства також ствердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Крім того свідок ОСОБА_7 показала, що до вказаного часу, ОСОБА_2 жив у будинку з колишньою дружиною - ОСОБА_10 , у будинку навпроти на АДРЕСА_3 . У 2016р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 купили земельну ділянку в с. Жабка Ківерцівського району де розпочали будівництво житлового будинку за спільні кошти, участь у якому також приймала ОСОБА_1 . Аналогічні показання дав свідок ОСОБА_8 , який на прохання ОСОБА_1 допомагав по будівництву вказаного будинку.
Свідок ОСОБА_10 показала, що шлюб з ОСОБА_2 розірвала у 2009р. З 2013р. по 2017р. ОСОБА_2 проживав з ОСОБА_1 . В с. Жабка, ОСОБА_11 жив з ОСОБА_12 та її неповнолітньою дочкою. Коли ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб будівництво будинку, ще не було завершено. З 2024р. її син ОСОБА_3 з дружиною проживають разом із ОСОБА_2 у с. Жабка. Про те, що ОСОБА_2 продав синові автомобіль, їй невідомо.
Свідок ОСОБА_3 показав суду, що у 2024р. він у батька - ОСОБА_2 купив автомобіль шкода за 185000 грн. До 2024р. жив у с. Колки, а з вересня 2024р. живе з дружиною у батьківському будинку в с. Жабка де також мешкає і ОСОБА_2 . До цього в с. Жабка приїздив дуже рідко. До показань даного свідка, про те, що йому невідомо щодо місця проживання ОСОБА_2 в період з 2013 по 2017рр., суд відноситься критично, оскільки вони повністю спростовуються показаннями свідка ОСОБА_10 .
До показань свідка ОСОБА_13 - дочки ОСОБА_2 від першого шлюбу, щодо факту надання нею особисто коштів батькові на його прохання у 2016р., коли він придбав земельну ділянку в с. Жабка та у 2017р., відповідно: у 2016р. - 1700, 1300, 3000 доларів США та у 2017р. - 4000 доларів США, які зі слів свідка останній повернув, суд оцінює критично, так як свідок ствердила, що батько з ними не проживав з 1988р., коли їй було 7 років і приїздив дуже рідко, а з 2020р. вони почали спілкуватись. У вказаний період (2016-2017рр.) вона працювала продавцем у магазині.
Будучи допитаною як свідок, позивач по справі за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 показала суду, що ОСОБА_13 ніколи ніяких коштів ОСОБА_2 не давала. Крім того показала, що вона постійно проживає вирощуванням та продажом колекційних квітів, від чого має гарний дохід, який використовувався під час спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в інтересах сім'ї, з яким вона проживала з вересня 2013р. у фактичних шлюбних відносинах, як подружжя. У 2016р. ними була придбана, за спільні кошти, земельна ділянка в с. Жабка Ківерцівського району Волинської області на якій було розпочато будівництво житлового будинку також за спільні кошти. У 2017р. вони зареєстрували шлюб, а будинок введено в експлуатацію в 2018 році. Шлюб розірвано у 2024р. В березні 2022р., у зв'язку з війною вона з дочкою поїхали до Польщі. На той час у неї з ОСОБА_2 були заощадження в сумі 5000 доларів США, які залишились у нього. В січні місяці 2024р. ОСОБА_2 подав позов до суду про розірвання шлюбу.
Заслухавши пояснення сторін по справі та їх представників, свідків, всебічно проаналізувавши та дослідивши надані суду докази, з'ясувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.
Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.
Відповідно до ч. 1 п. 1, ч. 2 ст. 76, ч. ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Засади шлюбу, а також правовідносини, які виникають із особистих немайнових та майнових прав та обов'язків подружжя, визначаються нормами Сімейного кодексу України.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі 509/3416/18, під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд, за загальним правилом, за власною ініціативою не може збирати докази (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Згідно зі статтею 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
І як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі №361/5996/19, взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, показання свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання необхідно зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини.
А як зазначено в постанові Верховного Суду України від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц, у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
У разі пред'явлення позовної вимоги про поділ спільного майна не варто окремо встановлювати факт проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а достатньо встановити відповідну обставину.
Суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку про те, що позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 , як жінки та чоловіка з вересня місяця 2013 року, оскільки проживали однією сім'єю, вели спільний побут, спільне господарство та мали спільний бюджет, проводили разом дозвілля і відпочинок, приймали гостей, дбали про матеріальне забезпечення їхньої сім'ї, мали взаємні права та обов'язки притаманні подружжю. У цей період між ними склалися усталенні подружні стосунки. Дані обставини також підтверджується наданими доказами, дослідженими судом (т.1 а.с. 9-12, 89-92, 221).
01.07.2017р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.01.2024р. (судова справа №161/17301/23) розірвано. Рішення суду набрало законної сили (т.1 а.с. 8).
З договору купівлі - продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кульбицькою І.В. 05.07.2016р. за реєстровим №490 вбачається, що відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 05.07.2016р. придбав земельну ділянку площею 0,06 га (кадастровий номер 0721885800:05:000:0297), яка розташована на території садівничого масиву «Мічурінець» Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 957866707218) (т.1 а.с. 11-12).
У постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2024 року у справі №686/24739/20 зроблено висновок, що проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 р. у справі № 331/817/22 для жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована, жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Доводи відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 та його представника - адвоката Масюк Г.С. про те, що вказана земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_2 оскільки така була придбана ним 05.07.2016р. за власні кошти, і задовго до того, як позивач та відповідач уклали шлюб, а також те, що ОСОБА_2 у вищевказаний період спільно проживав зі своєю колишньою дружиною та сином, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної цивільної справи.
Отже, земельна ділянка (кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована у садівничому масиві «Мічурінець» Прилуцької сільської ради (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинській області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 957866707218), яка була, придбана 05 липня 2016р. в період спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу сторін по даній цивільній справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для будівництва спільного житла, є спільною сумісною власністю останніх та підлягає поділу між колишнім подружжям, а тому позовна вимога в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована в садівничому масиві «Мічурінець» на території колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 957866707218 підлягає до задоволення.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 Сімейного кодексу України).
У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
У справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно; по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток. При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 595/970/20 (провадження № 61-4017св21).
Крім того, як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 7 лютого 2018 року у справі №654/5243/ 14-ц, якщо спірне майно набуте учасниками справи в період перебування в шлюбі, але зареєстроване на одного з подружжя, це не позбавляє іншого з подружжя права на частку в такому майні. Конструкція норми ст. 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17.
Отже, законом встановлено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з вимогами статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першої статті 65 СК України.
Предметом розгляду даного спору є поділ спільного майна подружжя. Домовленості між сторонами щодо поділу майна не досягнуто, шлюбний договір не укладався.
Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Під час розгляду даної справи сторонами не було надано доказів того, що між сторонами існують будь-які домовленості щодо порядку володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
При цьому суд звертає увагу на наступному.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Спірний житловий будинок та земельна ділянка, які зареєстровані за відповідачем є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу по 1/2 частини за кожним, оскільки сторони в період з вересня 2013р. по 30.06.2017р. проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.03.2023р. у справі №290/289/22-ц.
Обов'язок доведення факту набуття за час шлюбу майна, як об'єкту права приватної власності, покладається на того з подружжя, який посилається на дану обставину, а його (факт) спростування на іншого.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК, ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК) можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна (в тому числі жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна(див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Поділ майна осіб, що перебуває у спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із них. Встановивши, що об'єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об'єкт стає спільною частковою (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2024 року в справі №211/6412/20).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом - ОСОБА_2 02.07.2016р. виготовлено будівельний паспорт на будівництво дачного будинку з мансардою за земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована в садівничому масиві «Мічурінець» на території колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцька міська рада Луцького району) Волинської області (т.1 а.с. 16-25).
Сторонами по даній цивільній справі не заперечується, що з серпня 2016 року було розпочато будівництво житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №156395398 від 15.02.2019р. вищевказаний житловий будинок є приватною власністю відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 . Декларація про готовність об'єкта до експлуатації серії ВЛ №141181900324 видана Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області 09.07.2018р. (т.1 а.с. 26).
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників судового процесу, допитавши свідків, оцінивши надані докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Щодо заявленої позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом - ОСОБА_1 позовної вимоги про стягнення грошової компенсації вартості придбаного у шлюбі транспортного засобу, суд зазначає наступне.
Виходячи з правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 26 березня 2021р. (справа №414/277/17, провадження №61-2934св19), вартість майна що підлягає поділу визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді позовної вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Судом встановлено, що 03.06.2022р., в період перебування сторін по даній цивільній справі у зареєстрованому шлюбі, відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 згідно договору купівлі - продажу транспортного засобу №382/22 придбав у ПП «Лес Стандарт» бувший у використанні автомобіль марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р.) (т.1 а.с. 30-32).
Вищевказаний транспортний засіб, 20.01.2024р. відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 відчужив на користь свого сина - ОСОБА_3 , що стверджується копією договору №0741/2024/4269135 територіального сервісного центру 0741 РСЦ МВС у Волинської області (т.1 а.с. 33).
В судовому засіданні позивач за первісним та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 пояснила, що вищевказаний транспортний засіб був відчужений ОСОБА_2 без її згоди і кошти за реалізоване рухоме майно останнім не були використані на потреби сім'ї.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18, Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № № 483/812/19, провадження № 61-20774св19.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Зі змісту п. 23,24 вищевказаної постанови Пленуму ВСУ №11 від 21 грудня 2012р. вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
В постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 755/20923/14-ц: при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна;
- у справі №127/7029/15-ц: у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні;
- у справі № 301/2231/17: у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
В ході розгляду даної цивільної справи, ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.10.2025р. за клопотанням представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Книша С.В. призначено у даній справі судову автотоварознавчу експертизу (т.2 а.с. 31-32).
Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи №СЕ-19/103-25/14189-АВ від 31.10.2025р., середня ринкова ціна аналогічного колісного транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA», 2012 року виготовлення, в технічно-справному стані, станом на 31.10.2025р. складає 308119,29 грн (т.2 а.с. 38-41).
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 на спростування розміру ринкової вартості транспортного засобу зазначеного у висновку експерта інших доказів суду не надав, а його твердження про те, що транспортний засіб марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р.) відчужений ним його сину - ОСОБА_3 за 185000 грн, як зазначено у договорі територіального сервісного центру 0741 РСЦ МВС у Волинській області №0741/2024/4269135 від 20.01.2024р. суд не бере до уваги, як і твердження ОСОБА_2 , що на час відчуження даного транспортного засобу він не проживав із ОСОБА_1 та те, що зазначений транспортний засіб був придбаний ним за власні кошти, а тому не є спільною сумісною власністю, оскільки дані обставини не підтверджені належними доказами.
Суд дійшов висновку, що саме висновок експерта є належним та допустимим доказом щодо реальної вартості транспортного засобу та підлягає врахуванню при визначенні належної 1/2 частки розміру грошової компенсації спільного майна колишнього подружжя, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 в користь позивачки ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частки вищевказаного транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA» підлягають до задоволення.
З урахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності слід задовольнити в повному об'ємі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.
Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом, відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю першої групи Б, що підтверджується копією довідки МСЕК серії 12 ААД №194178 від 24.12.2024р., а тому останній звільнений від сплати судового збору на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне понесені позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом - ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12112 грн 00 коп. компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 16, 325, 355, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 3, 7, 21, 36, 60, 65, 71, 74 СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-78, 89, 95, 141, 263, 265, 354 ЦПК України, суд,-
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності - задовольнити в повному об'ємі.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 89,3 кв.м., житлова площа - 33,4 кв.м.; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1613661107218.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована на території колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 957866707218.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р.) у сумі 154 059 (сто п'ятдесят чотири тисячі п'ятдесят дев'ять) гривень 00 коп.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.
Понесені ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн 00 коп. компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Волинського апеляційного суду безпосередньо або через Ківерцівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;
представники позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - адвокати: Книш Сергій Володимирович, Мартинюк Сергій Іванович, діють на підставі договору про надання правничої допомоги Б/Н від 09.01.2024р., ордерів на надання правничої допомоги серії АС №1130552 від 31.01.2025р. та серії АС №1135843 від 11.04.2024р., юридична адреса: АДРЕСА_5 ;
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , житель житлового масиву товариства садоводів-любителів «Мічурінець», квартал № НОМЕР_5 , будинок АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;
представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - адвокат Масюк Ганна Сергіївна, діє на підставі договору про надання правничої допомоги №14-04/01 від 14.04.2025р., ордеру на надання правничої допомоги серії АС №1136254 від 14.04.2025р., юридична адреса: м. Луцьк, вул. Шопена, буд. №22А, офіс №36.
Повний текст судового рішення складено 03 грудня 2025 року.
Суддя Ківерцівського районного суду С.В. Поліщук