Справа № 522/5486/25-Е
Провадження № 2/522/4647/25
02 грудня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої - судді Косіциної В.В.,
за участі секретаря судового засідання - Гресько Б.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про витребування доказів та визнання явки відповідачки обов'язковою,-
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу - Жосан Тетяна Іванівна та Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «ОЩАДБАНК» про визнання недійсним договору дарування.
Судове засідання по справі призначене на 02 грудня 2025 року.
У судове засідання, призначене на 22 жовтня 2025 року з'явився представник позивача, представник ОСОБА_3 та представник АТ «ОЩАДБАНК». Інші учасники справи у судове засідання - не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду.
Судом поставлено питання про можливість витребування з ДПС України відомостей про перетин ОСОБА_2 державного кордону України з метою її належного повідомленні про дату, час та місце судового розгляду. Учасники справи проти витребування вказаних відомостей - не заперечували.
Суд дослідивши матеріали справи встанови наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій (п. 3); сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п. 4); запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (п. 5).
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Частиною 6 ст. 84 ЦПК України встановлено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у підготовчому засіданні суд, зокрема, з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Згідно п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.). Принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип покликаний надати можливість учасникам правовідносин передбачити результати своїх дій, набуття відповідних прав та обов'язків. Це передбачає і прогнозованість судових рішень за результатами розгляду спорів.
Суд також роз'яснює сторонам, що відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно ч. 4, 7 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Таким чином, з метою всебічного, повного встановлення усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення у справі, суд прийшов до висновку про наявність підстав для витребування інформації.
Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року визнано явку ОСОБА_2 у наступне судове засідання - обов'язковою. Проте, в супереч цьому ОСОБА_2 у судове засідання, призначене на 02 грудня 2025 року - не з'явилися, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до ч.1 ст. 128 ЦПК України визначає, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
Учасниками справи, згідно ст.ст.42,48 ЦПК України у позовному провадженні є позивач, відповідач і треті особи.
Згідно приписів п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою. У випадку невиконання учасником справи його обов'язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
У ч.1 ст. 223 ЦПК України вказано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п.5 ч.1 ст.223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У постанові КЦС ВС від 10.01.2024 у справі № 760/8817/21 вказано, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 визначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Верховний Суд наголошує, що цивільний процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду
Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення. На цьому акцентувала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2023 року по справі № 9901/278/21.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) в пункті 35 рішення від 07.07.1989 у справі «Юніон ЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засобивнутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У справі «Крупник проти України» (Krupnyk v. Ukraine) від 24.04.2025 ЄСПЛ підтвердив, що зацікавлені сторони зобов'язані проявляти особливуретельність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів для ознайомлення з розвитком провадження.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях ЄСПЛ, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовіснокористуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (п.53 рішення ЄСПЛ від 16.02.2017 у справі «Каракуцяпроти України» (Karakutsya v. Ukraine)).
На думку суду, неявка ОСОБА_2 перешкоджає розгляду справи, оскільки, у суду існує необхідність у тому, аби відповідачка надала особисті пояснення з приводу обставин справи, зокрема, з приводу обставин укладання спірного договору, а тому, суд доходить до висновку про наявність підстав для визнання її явки у наступне засідання по справі - обов'язковою.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 84, 260-261 суд,-
Витребувати з Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України громадянкою Українки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 за останні п'ять років по день надання відповіді.
Копію ухвали до виконання направити на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України - 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, електронна адреса - adpsu@dpsu.gov.ua.
Вищезазначені документи та інформацію необхідно надіслати до суду невідкладно після отримання ухвали задля недопущення порушення строків розгляду справи.
Роз'яснити, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені ЦПК України. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати витребувані судом докази.
Визнати явку відповідача - ОСОБА_2 у наступне судове засідання - обов'язковою.
Роз'яснити, що відповідачка може взяти участь у наступному судовому засіданні як особисто, так і через підсистему «ВКЗ» попередньо у встановленому ЦПК України порядку та строки звернувшись до суду із відповідним клопотанням.
Відкласти розгляд справи на 02 лютого 2025 року о 12 годині 30 хвилин, яке відбудеться приміщенні суду за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 33, зал № 224.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та підлягає негайному виконанню.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Косіцина В.В.
02.12.25