ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1
28 листопада 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3
захисників - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
потерпілої - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
встановив:
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
У судовому засіданні прокурор підтримав подане нею клопотання та просив про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу до ОСОБА_7 не зникли та існувати не перестали.
В судовому засіданні сторона захисту заперечувала проти задоволення клопотання прокурора та просила застосувати більш м'який запобіжний захід.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Заслухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступних висновків.
За змістом ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри, яке порушено в клопотаннях прокурора, на даній стадії не є предметом розгляду судом та мало місце коли особи перебували у процесуальному статусі підозрюваних.
Разом із цим, питання, які суд повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, визначені змістом ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись суворістю можливого покарання, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
При цьому слід звернути увагу на те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Ризик втечі повинен оцінюватися у світлі таких факторів, як характер людини, її моральні принципи, місце проживання, робота, засоби до існування, сімейні зв'язки, а також будь-які інші зв'язки з країною, в якій особу притягнуто до кримінальної відповідальності (рішення у справі «Becciev v. Moldova», п. 58).
Розглядаючи клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст.178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Крім того, судом враховується позиція Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу суд враховує засаду верховенства права, закріплену у ст.8 КПК України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ), яка у відповідності до вимог ч.2 зазначеної статті підлягає обов'язковому застосуванню під час кримінального провадження.
Суд оцінює тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; вік та стан здоров'я обвинуваченого, щодо якого відсутні відомості, які б перешкоджали триманню його під вартою; те, що він не одружений, офіційно не працевлаштований, раніше судимий.
Зазначені обставини свідчать про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливого переховування обвинуваченого від суду, який є доведеними прокурором.
Також суд погоджується з доводами прокурора про існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - можливість обвинуваченого незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, позаяк на даний час свідки по даному кримінальному провадженню не допитані.
Показання свідків, які можуть бути допитані надалі, відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів і можуть відігравати ключову роль у встановленні предмета доказування у кримінальному провадженні.
Кримінальне процесуальне законодавство (ст. 23, 224 КПК України) передбачає, що показання потерпілих та свідків мають сприйматися судом безпосередньо в судовому засіданні. Відтак ризик впливу на них залишається актуальним на етапі судового розгляду до моменту, коли суд отримає та дослідить їхні показання.
Крім того, суд вважає, що в даному кримінальному проваджені існує доведений стороною обвинувачення ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений раніше судимий, офіційно не працевлаштований, тобто джерела його існування невідомі, також відповідно до даних обвинувального акту, злочин, який ставиться у вину обвинуваченому мав місце в період іспитового строку, встановленого ОСОБА_7 попереднім вироком суду, що свідчить про його схильність до вчинення злочинів.
Таким чином, вказані обставини свідчать, що існують достатні підстави вважати, що ризики, які були підставою для застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, наданий час не зникли, оскільки є обґрунтовані підстави вважати, що на даний час обвинувачений ОСОБА_7 перебуваючи на волі може переховуватись від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, що було доведено прокурором в судовому засіданні.
Отже, з урахуванням викладених обставин та особи обвинуваченого ОСОБА_7 , того, що розгляд в зазначеному кримінальному провадженні ще триває та існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають підстави вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів на даний час не може забезпечити належну поведінку ОСОБА_7 та запобігти вищевикладеним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує 60 днів.
Разом із тим, суд враховує, що доцільність подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 буде перевірена судом через нетривалий час, у тому числі вона може бути перевірена за клопотанням сторони захисту.
Окрім того, враховуючи майновий стан обвинуваченого, який офіційно не працює, не одружений, а також існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що застава у раніше визначеному розмірі, а саме 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень є достатньою та такою, що може гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а також є прийнятою з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Керуючись ст.ст. 331, 369-372, 376 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 - задовольнити.
Застосований до обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, продовжити строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 26 січня 2026 року.
Раніше визначений альтернативний запобіжний у виді застави, у розмірі 80 (вісідесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило на день визначення 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень обвинуваченому ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Строк дії ухвали суду в частині продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою та покладених на обвинуваченого обов'язків, в разі внесення застави, становить до 26 січня 2026 року.
Ухвала в частині продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1
Єдиний унікальний номер справи: №522/7856/25
Номер провадження № 1-кп/ 522/2426/25
Головуючий суддя- ОСОБА_1